Спрага окупованих міст: як Росія руйнує водопостачання на захопленій частині Запорізької області і залишає населення без питної води

Окупована частина Запорізької області переживає глибоку водну кризу. Після руйнування Каховської ГЕС у червні 2023 року регіон втратив основне джерело водопостачання, пересохли річки, обміліли водосховища та лимани. У Бердянську, Мелітополі й інших окупованих містах питну воду подають лише кілька годин на день чи не подають взагалі. Влітку за температури понад 40°C дефіцит води перетворюється на справжнє випробування. Окупаційна влада неспроможна забезпечити базові комунальні послуги, тому ситуація швидко набуває ознак гуманітарної катастрофи.

Крах регіональної системи водопостачання

Водопостачання на окупованих територіях півдня і сходу України стрімко погіршується. За словами очільника Центру вивчення окупації Петра Андрющенка, у низці міст Донеччини люди стабільно тижнями живуть без води, і подібний сценарій поступово розгортається й в окупованій частині Запорізької області.

До літа 2023 року 70% регіону отримували воду з Каховського водосховища. Розгалужена система охоплювала понад 655 км² водного дзеркала та включала чотири лимани: Білозерський, Утлюкський, Тубальський і Молочний. Це забезпечувало потреби населення, промисловості й аграрного сектору навіть у посуху. Руйнування водосховища знищило основу системи, залишивши сотні тисяч людей без стабільного джерела води. Проблему поглиблюють пошкодження інфраструктури, відключення електроенергії, що зупиняє насосні станції, відсутність ремонтів і брак фахівців.

У результаті мешканці змушені користуватися відкритими водоймами сумнівної якості або збирати дощову воду. Відсутність контролю за її безпечністю підвищує ризик інфекцій та забруднення ґрунтових вод.

Бердянськ: курорт без води

Бердянськ, курорт Азовського моря з довоєнним населенням понад 100 тисяч осіб, переживає найглибшу водну кризу у своїй історії. Найбільше джерело – Бердянське водосховище на річці Берда – майже пересохло, а перехід на прямий забір води з річки призвів до її виснаження. Восени 2024 року окупаційна влада почала масово відкачувати артезіанські води для зрошення, що лише погіршило ситуацію.

Якість води різко впала: вона каламутна, має неприємний запах і не відповідає санітарним нормам навіть для технічного використання. У січні 2024 тодішня очільниця Бердянської МВА Вікторія Галіціна повідомила, що жорсткість води у мережі зросла майже вдесятеро.

Влітку криза сягнула піку. Воду подавали лише з 8:00 до 11:00 та з 16:00 до 22:00, а в окремих районах її не було тижнями. Жителі верхніх поверхів залишилися фактично відрізаними від водопостачання. Люди змушені запасатися водою у бочках і каністрах, стояти годинами в чергах біля автоцистерн або купувати воду за завищеними цінами. Автоцистерни зазвичай приїжджають удень, коли більшість мешканців на роботі, і видають лише по 10 літрів на людину – цього не вистачає навіть для базових потреб. Якщо ситуація не покращиться, людям невдовзі доведеться збирати дощову воду або брати її з відкритих водойм – так само, як нині змушені робити мешканці окупованого Донецька, ризикуючи при цьому підхопити інфекції.

Гостра ситуація склалася на вулиці Європейській (колишній Кірова), де близько 300 мешканців із травня 2024 року живуть практично без води: постачання обмежене однією годиною двічі на день, а тиск надто слабкий. Проблема стала настільки масштабною, що про неї заговорили навіть російські федеральні медіа. Представники регіонального відділення «Народного фронту» публічно визнали: скарги до них надходять уже понад два роки, але обіцянки окупаційної влади залишаються порожніми.

У Бердянській МВА повідомляли, що у 2024 році окупанти визнали зношеність водопровідних мереж на 95%, а у 2025-му обіцяли масштабні ремонти на два мільярди рублів. За прогнозами колишнього гауляйтера Олександра Сауленка, до 2026 року водопостачання мало покращитися на третину, проте за рік «покращення» склало менше ніж 5%.

Постійні аварії підтверджують критичний стан інфраструктури. Один із великих проривів стався на перехресті вулиць Морської та Італійської: з-під землі забив потужний фонтан, який затопив дороги й підтопив фундаменти будинків. Місцеві мешканці не могли нормально пересуватися і навіть дістатися сміттєвих баків. Дзвінки до водоканалу ігнорувалися, а аварійні бригади не виїжджали на виклики.

Місто, яке ще кілька років тому приймало сотні тисяч туристів, нині живе за стандартами російської глибинки: хронічний дефіцит води, аварійна інфраструктура та бездіяльність окупаційної влади.

Мелітополь: «фанта» з-під крана

У Мелітополі, другому за величиною місті Запорізької області, ситуація з водопостачанням не краща. У 2025 році на Тамбовському водоводі, який є головним джерелом водопостачання, сталися серйозні аварії. Щоб компенсувати нестачу, окупаційна влада почала використовувати артезіанські свердловини, зокрема Новофіліппівські. Однак надмірне їхнє навантаження виснажує підземні запаси води та може призвести до засолення ґрунтів.

Висихання Каховського водосховища спричинило деградацію місцевих річок і каналів, насамперед річки Молочної, яка раніше живила водогони. За даними Центру протидії дезінформації, окупанти перекрили її течію, і русло перетворилося на заболочену ділянку, що швидко пересихає.

Попри обіцянки окупаційної адміністрації, реальних рішень немає. Формулювання «знижений тиск у мережі» фактично означає повне припинення водопостачання – у багатьох районах вода зникає на тижні.

Літо 2025 року стало особливо важким: через регулярні відключення електроенергії зупинялися насосні станції, а під час 40-градусної спеки «планові відключення» переросли у багатоденні перебої. Коли постачання відновили, вода доходила лише до нижніх поверхів, була каламутною й рудуватою. У соцмережах її іронічно називали «фантою з-під крана».

Щоденна реальність мелітопольців – черги з відрами, збір дощової води та купівля бутильованої, яка за останні місяці подорожчала щонайменше вдвічі. На проспекті 50-річчя Перемоги, вулицях Фрунзе, Селянській та в Новому Мелітополі вода з’являється епізодично й непридатна для споживання.

Місто, яке до повномасштабної війни мало стабільне водопостачання, у 2025 році перетворилося на місце, де доступ до питної води став щоденною боротьбою.

Кадровий колапс і системні проблеми

Колапс водопостачання в Бердянську та інших окупованих містах супроводжується гострим дефіцитом кадрів. За словами заступника голови Бердянської районної ради Віктора Дудукалова, захоплене підприємство «Бердянськводоканал» фактично паралізоване: більшість інженерів і ремонтників виїхали після окупації, а нових працівників катастрофічно бракує. Дев’ять із десяти «державних підприємств» перебувають у боргах, що унеможливлює навіть поточне обслуговування мереж.

Щоб частково вирішити найгостріші проблеми, окупаційна влада завозить спеціалістів із Росії, зокрема з Республіки Марій Ел, Тверської та Пензенської областей. Однак їхнє залучення має тимчасовий характер і не компенсує масовий відтік місцевих фахівців.

Про масштаби проблеми свідчать і постійні оголошення про вакансії у бердянському водоканалі, який тривалий час одночасно намагається знайти понад десять спеціалістів – від електрогазозварювальників до слюсарів.

Таким чином, мінімальне відновлення водопостачання гальмується не лише через зношеність інфраструктури, а й через неспроможність окупаційної адміністрації утримувати комунальні підприємства та забезпечувати їх кваліфікованими кадрами.

Пропаганда замість реальних рішень

На тлі гуманітарної кризи окупаційна влада намагається приховати масштаби проблем через показову інформаційну кампанію. У звітах регулярно заявляють про «ремонти» та «запуск насосних станцій», проте більшість цих заходів – лише імітація. Пропагандистські медіа називають ситуацію «тимчасовими труднощами» або звинувачують у всьому українську владу, тоді як обіцяні рішення залишаються на папері або дають короткочасний ефект. Фактично адміністрація лише «латає дірки», замість системного відновлення інфраструктури.

Частиною кампанії стали показові завози води з РФ – Краснодару, Дагестану, Москви, Осетії, Санкт-Петербурга та інших регіонів. Обсяги привезеної води мізерні, а її розподіл часто провокує конфлікти серед місцевих жителів.

Особливо цинічним є вибірковий підхід: у червні 2025 року в Мелітополі воду видавали лише власникам російських паспортів. Таким чином окупанти перетворили доступ до питної води на інструмент тиску, що грубо порушує міжнародне право та може розцінюватися як воєнний злочин.

Гуманітарна катастрофа та довгострокові наслідки

Влітку 2025 року водна криза в Бердянську та Мелітополі наочно показала неспроможність окупаційної влади забезпечити базові умови життя. Колись розвинені міста з працюючою інфраструктурою перетворилися на зони виживання: комунальні мережі руйнуються, природні джерела пересихають, а численні обіцянки залишаються невиконаними.

Наслідком стала масова еміграція: усе більше мешканців Бердянська, Мелітополя та Енергодара виставляють житло на продаж і планують виїзд, рятуючись від гуманітарної катастрофи.

Криза загрожує й майбутньому регіону: руйнування водних екосистем, засолення ґрунтів і деградація родючих земель ускладнюють перспективи відновлення навіть після деокупації. Стабільне водопостачання й екологічну рівновагу можна відновити лише масштабними інвестиціями та тривалою відбудовою.

Літо 2025 року вкотре підтвердило: російська окупація приносить не розвиток, а занепад, тому звільнення цих територій є не лише політичною, а й гуманітарною необхідністю.

Текст – Олександр Носок

---

Читайте також:

• На службі Кремля: як окупанти перетворили Бердянський порт на інструмент війни та грабунку
• Скільки коштує квартира в окупації: огляд ринку житла в Мелітополі, Бердянську та Енергодарі

Oтримуйте нoвини швидше з дoпoмoгoю нaшoгo Telegram-кaнaлa: https://t.me/onenews_zp

Підписуйтесь нa «Перший Зaпoрізький» в Instagram!