Війна за свідомість: як Росія веде інформаційну війну на захоплених територіях Запорізької області

З перших днів окупації частини Запорізької області Росія розгорнула масштабну пропагандистську кампанію, спрямовану на контроль свідомості місцевих мешканців. Ворожий агітпроп працює безперервно: через підконтрольні медіа й десятки Telegram-каналів окупанти систематично поширюють дезінформацію та антиукраїнські наративи.

Понад три роки люди на тимчасово окупованих територіях живуть у замкненому інформаційному просторі. Українські джерела майже повністю витіснені, натомість російські медіа формують викривлену картину подій, позбавляючи населення доступу до об’єктивної інформації.

«Перший Запорізький» розповідає, які саме вигадки поширює Росія на захопленій частині області та які пропагандистські меседжі звучать там найчастіше.

Інформаційна облога: як влаштована система пропаганди на окупованих територіях

Інформаційна війна на тимчасово окупованих територіях Запорізької області ведеться з особливою інтенсивністю. За даними Інституту масової інформації, після початку повномасштабного вторгнення в регіоні припинили роботу понад 50 редакцій – найбільше серед усіх областей України. Погрози, переслідування журналістів та фізичний контроль територій дозволили окупантам швидко витіснити українські медіа. Так утворився інформаційний вакуум, який Росія оперативно заповнила власними ресурсами.

Нині на захоплених територіях працює розгалужена мережа російських пропагандистських медіа – телеканали, радіо, газети та онлайн-видання, що систематично транслюють дезінформацію й антиукраїнські меседжі. На базі цих майданчиків створено медіахолдинг «ЗаМедіа», який об’єднує телебачення, радіо, друковане видання та новинний сайт. Щотижнево окупаційна влада розповсюджує безкоштовну газету «Запорожский вестник» накладом близько 100 тисяч примірників, орієнтовану передусім на старшу аудиторію. У регіон регулярно доставляють спеціальні випуски «Комсомольской правды», а також з’являються інші російські пропагандистські видання.

Паралельно Росія активно розбудовує технічну інфраструктуру мовлення. Призначений Кремлем «керівник» окупованої частини області Євген Балицький заявляв про плани встановити у 2025 році ще 12 передавальних центрів, що має розширити охоплення російського телерадіомовлення. У районах із нестабільним сигналом мешканцям масово встановлюють супутникові комплекти, паралельно демонтовуючи українські антени. За понад три роки війни кількість російських телерадіомовників на захопленій території зросла з трьох до двадцяти одного, що суттєво посилило контроль над інформаційним простором.

Особливо небезпечною є ситуація в Telegram, де функціонують цілі мережі пропагандистських каналів з великою аудиторією. Вони дублюють одне одного, поширюють однакові меседжі й створюють потік інформації, з якого важко вирватися. Поруч із ними щодня оновлюються десятки «офіційних» сторінок фейкових адміністрацій, маріонеткових керівників і місцевих колаборантів. Усе це формує замкнене інформаційне середовище без доступу до альтернативних джерел.

Російські пропагандисти не лише продукують контент самостійно, а й залучають до цього місцеве населення. Через мілітарні рухи «Юнармія» та «ЮгМолодой» підлітків навчають вести Telegram-канали й поширювати дезінформацію. Так кількість пропагандистських майданчиків невпинно зростає, а разом із нею – масштаб боротьби за свідомість людей. Формується покоління, яке зростає у штучно сконструйованій реальності російської пропаганди.

Наративи про «процвітання» під окупацією

Одним із ключових напрямів російської пропаганди є створення ілюзії «покращення життя» на тимчасово окупованих територіях Запорізької області. У пропагандистських сюжетах вибудовують ідилічну картинку стабільності та добробуту, формуючи концепт «щасливої окупації».

Реальність різко контрастує з цими заявами. Проблеми замовчують або перекладають на Україну. За три з половиною роки окупації російська адміністрація не забезпечила навіть довоєнного рівня життя. Влітку 2024 року регіон опинився на межі гуманітарної кризи: у окупованому Бердянську та Мелітополі люди тижнями жили без стабільного водопостачання. Міста з колись розвиненою інфраструктурою перетворюються на території виживання – комунальні мережі руйнуються, а обіцяні проєкти так і не реалізуються.

Погіршення умов життя спричиняє виїзд населення. Все більше мешканців Бердянська, Мелітополя та Енергодара намагаються продати житло й залишити регіон.

Попри заяви про «відродження промисловості», підприємства окупованих міст працюють у вкрай складних умовах. Виробниче обладнання багатьох заводів було розграбоване у перші місяці окупації. Кадровий дефіцит став хронічним: багато фахівців виїхали, інших примушують до роботи, погрожуючи звільненнями. Зарплати мізерні, а виплати нерідко затримуються. Жодне велике підприємство не повернулося до довоєнних обсягів виробництва, а в окремих випадках роботу ледь підтримують на мінімальному рівні. Проте окупанти продовжують подавати ситуацію як «економічне зростання».

Ще одна важлива тактика росіян – привласнення досягнень української влади. Окупанти беруть об’єкти, будівництво яких було майже завершене до повномасштабного вторгнення, виконують мінімальні роботи й публічно звітують про «свої успіхи». Так сталося, наприклад, у Кирилівці: нову амбулаторію в селищі звели ще до російського вторгення, потрібно було лише накрити дах і завершити косметичний ремонт. Окупаційна адміністрація доробила дрібні деталі й подала це як «свідчення розвитку під російським керівництвом».

Системною є й брехня про туристичне «відродження» Азовського узбережжя. Щоліта окупаційні медіа повідомляють про «рекордну відвідуваність», однак насправді сезон четвертий рік поспіль провальний: туристів майже немає, готелі стоять порожні та занедбані. Це підтверджують численні фото й відео, які публікують місцеві мешканці. Через занепад курортів люди змушені повертатися до сільського господарства чи шукати тимчасовий підробіток.

Щоб створити видимість туристичного руху, окупанти привозять відпочивальників із глибинки РФ за дешевими турами. Водночас ця схема має приховану мету: під прикриттям цивільних російські військові маскують свої об’єкти, фактично використовуючи людей як «живий щит». Насправді Азовське узбережжя залишається зоною підвищеної небезпеки, а єдиними регулярними «відпочивальниками» залишаються російські військові.

Таким чином регіон під окупацією не розвивається, а занепадає.

Фейки про ситуацію на фронті та заперечення ударів по цивільних

Російська пропаганда в окупації систематично поширює повідомлення про нібито «великі успіхи» російської армії. Пропагандисти стверджують, що українські сили виснажені, «солдати закінчилися» через так звану «могилізацію», а міжнародні партнери нібито відмовилися від підтримки України. Все це подають як доказ того, що «перемога Росії вже близько». Подібні твердження звучать від перших днів вторгнення, але реальна ситуація на фронті постійно їх спростовує. Мета цих меседжів очевидна – підірвати моральний стан людей під окупацією та нав’язати думку, що опір нібито марний.

Паралельно окупаційні ресурси регулярно запускають фейки про «термінову евакуацію» Запоріжжя чи «масову втечу» місцевої влади перед наступом російських військ. Такі повідомлення створюють штучну паніку серед населення й потребують оперативного спростування.

Пропагандисти на окупованих землях Запорізької області діють за єдиними кремлівськими методичками: систематично заперечують удари російської армії по цивільних об’єктах і намагаються перекласти відповідальність за власні злочини на Україну. Щоразу після обстрілів житлових будинків, готелів чи інших мирних локацій вони використовують два типові виправдання. Перше – вигадують присутність там іноземних найманців або українських військових. Друге – стверджують, що вибухи стали наслідком падіння ракети української ППО. Обидва твердження не мають жодного підтвердження.

Цю тактику російська пропаганда застосовує вже понад три роки. Одним із перших подібні фейки зазвичай поширює головний пропагандист окупованої частини Запорізької області – колаборант Володимир Рогов.

Наприклад, після прямого обстрілу готелю Grand Palace 2 вересня 2024 року, розташованого в житловому районі Запоріжжя, Рогов виправдовував атаку твердженнями, що в будівлі нібито переховувалися іноземні найманці та українські військові. Він заявляв, що саме їх «знищили» і що серед цивільних нібито немає жертв. Насправді жодних військових там не було. Внаслідок удару загинула жінка з сином, а ще четверо людей, серед яких була дитина, отримали поранення.

За тим самим сценарієм пропагандисти діяли і 8 січня 2025 року, коли російські війська завдали удару по місцю великого скупчення людей у Запоріжжі. Загинули 13 осіб, понад сто були поранені. Рогов і підконтрольні йому канали поширили брехню, що жертви серед цивільних – це наслідок роботи ППО.

Подібних випадків – безліч. Усі вони формують типовий набір кремлівської дезінформації, спрямованої на приховування воєнних злочинів Росії та утримання контролю над інформаційним простором окупованих територій.

Ядерний шантаж та маніпуляції довкола Запорізької АЕС

Запорізька атомна електростанція стала однією з головних тем для маніпуляцій у російських медіа. Окупаційна влада наполягає, що станція «належить Росії». А також паралельно звинувачує Україну в нібито спробах її обстрілювати, але жодних доказів цих тверджень не надає. Місії МАГАТЕ не мають повноцінного доступу до критичних об’єктів, що унеможливлює встановлення реальних обставин і створює вигідний для Кремля простір невизначеності. У такий спосіб Росія формує атмосферу страху й намагається представити окупацію як «гарантію безпеки».

Насправді головні ризики створює саме російська мілітаризація ЗАЕС. На території розміщена військова техніка, облаштовані позиції, зберігаються боєприпаси – найбільшу атомну електростанцію Європи фактично перетворили на військову базу. Персонал працює під постійним тиском, що лише посилює загрозу для ядерної безпеки. Росія несе повну відповідальність за ситуацію на ЗАЕС, оскільки саме вона окупувала станцію, блокує міжнародний контроль і свідомо порушує базові принципи ядерної безпеки.

Попри це, в російському інформаційному просторі Кремль продовжує перекладати відповідальність за небезпеку на Україну.

Старі кремлівські наративи: брехня з 2014 року

Чимало фейків, поширюваних сьогодні на тимчасово окупованих територіях Запорізької області, мають давнє коріння. Кремль повертається до риторики 2014 року – вигадок про «нацистський режим», «американські біолабораторії», «утиски російськомовних» чи вигадані схеми «чорної трансплантології». Ці наративи мають спільну мету – створити образ ворога, виправдати агресію та легітимізувати окупацію.

На окупованих територіях пропагандисти систематично тиражують ці меседжі, подаючи війну як «визвольну операцію». Такі вигадки формують штучне відчуття загрози, від якої Росія буцімто «захищає» місцевих жителів.

Невід’ємною частиною російської пропаганди є й твердження, що Україна начебто не прагне миру, зриває всі мирні ініціативи та хоче продовжувати війну разом із Заходом проти Росії. Насправді саме Москва постійно зриває домовленості, продовжує обстріли й утримує окуповані території. Її риторика про «мир» зводиться до спроб узаконити захоплені українські землі та послабити міжнародну підтримку України – і не має нічого спільного з реальними мирними ініціативами.

Дискредитація української влади та партнерів

Окремий напрям російської дезінформації – кампанії, спрямовані на дискредитацію українського керівництва. Найчастіше мішенню стає родина Зеленських. Пропагандисти регулярно вигадують фейки про нібито купівлю елітної нерухомості чи дорогих автомобілів за кордоном, намагаючись створити образ «розкішного життя» президента та першої леді під час війни.

Такі вигадки часто поєднують кілька наративів. Зокрема, пропагандисти вигадують, що Зеленський начебто придбав автомобіль чи будинок, які колись належали Гітлеру – щоб підсилити стару вигадку про «українських нацистів» і водночас дискредитувати президента.

Паралельно російська пропаганда активно дискредитує партнерів України, насамперед країни ЄС. Поширюються фейки про нібито утиски українських біженців, «масове вилучення дітей», «експерименти» над ними чи сексуальне насильство. Серед вигадок – і твердження, що під виглядом евакуації дітей вивозять до Європи «на органи». Такі історії покликані залякати мешканців окупованих територій, викликати недовіру до демократичних країн і стримувати людей від виїзду з-під контролю окупантів.

Загалом пропаганда намагається сформувати негативний образ українських біженців – нібито це злодії, скандалісти чи люди, що створюють проблеми іншим. Окремо поширюють фейки про те, що українські жінки масово працюють у секс-індустрії за кордоном, нібито це єдина доступна їм робота. Такі вигадки мають на меті нав’язати думку, що українцям за межами країни «не місце».

Характерною рисою російської пропаганди є поширення взаємно суперечливих меседжів. Пропагандисти можуть одночасно стверджувати, що Захід «воює до останнього українця», використовуючи Україну проти Росії, і водночас – що західні країни вже «втомилися» та припиняють підтримку. Такий потік несумісних тверджень створює інформаційний хаос, дезорієнтує аудиторію й послаблює здатність критично мислити.

Інформаційні атаки на ЗСУ та експлуатація теми мобілізації

У багатьох фейках об’єктом російської пропаганди стають українські військові. Окупаційні канали поширюють вигадки про нібито злочини Збройних сил проти мирного населення, використання цивільних як «живого щита» чи примус до роботи на прифронтових територіях. Такі твердження мають на меті підірвати довіру до української армії та сформувати в мешканців окупованих територій образ військових як загрози.

Подібну роль відіграють фейки про мобілізацію. Росія також активно поширює фейки та маніпуляції про мобілізацію. Мета таких дій очевидна – посіяти недовіру серед населення та зірвати мобілізаційний процес. Пропагандисти створюють атмосферу страху та невизначеності навколо цієї теми. Усе це має деморалізувати людей і створити відчуття хаосу на підконтрольній Україні території.

Російська пропаганда стрімко переходить на новий технологічний рівень, активно використовуючи штучний інтелект для створення дипфейків і масштабування виробництва фейків. Серед найбільш показових прикладів – змонтовані «звернення українських військових», у яких вони нібито скаржаться на командування, говорять про втрати чи закликають здаватися в полон.

Показовим є вигаданий «військовий» із синдромом Дауна на ім’я Воха. Російські пропагандисти зняли цілу серію фейкових відео, які видають за «докази» мобілізації людей з генетичними порушеннями та «знущань» над ними. Подібні матеріали часто з’являються в анонімних Telegram-каналах і використовуються для дискредитації української армії.

Крім дипфейків, окупаційні канали поширюють також підроблені матеріали нібито від імені відомих світових медіа. Наприклад, фейкороби неодноразово підробляли відеосюжети, які видавали за сюжети BBC. Усі вони побудовані за однаковим принципом: у ролику розповідають вигадану історію, що дискредитує Україну, її армію або президента, і супроводжується вона випадковими зображеннями з інтернету.

Подібним чином пропагандисти фабрикують обкладинки іноземних газет, журнальні статті чи «статистичні дані», після чого поширюють їх у своїх каналах. Мета одна – надати фейку правдоподібності за рахунок авторитету медіа, адже люди схильні більше довіряти інформації, якщо вона нібито походить з відомого джерела.

Посилення пропагандистського тиску як російська стратегія війни

Ситуація в інформаційному просторі на окупованих територіях і надалі погіршуватиметься. Росія щороку нарощує інвестиції в пропаганду й уже заявила про збільшення фінансування цих програм більш ніж на половину. Такий стрибок витрат означає подальше розширення масштабів дезінформації та посилення впливу на мешканців тимчасово окупованих територій.

Додаткові ресурси дадуть змогу пропагандистській машині працювати ще агресивніше: охоплювати ширшу аудиторію, використовувати новітні технології для створення фейків, запускати нові канали впливу та активніше залучати місцевих жителів до поширення кремлівських наративів.

Головна загроза полягає в довгострокових наслідках цієї інформаційної війни: дедалі більше людей зі зміненою свідомістю можуть у майбутньому воювати проти власної держави на боці Росії. Тому боротьба з дезінформацією на тимчасово окупованих територіях – це не лише завдання сьогодення, а й питання національної безпеки України на роки вперед.

Інформаційний фронт стає не менш важливим, ніж військовий, адже саме боротьба за свідомість людей визначить, яким буде життя на цих територіях навіть після звільнення.

Текст – Олександр Носок

---

Читайте також:

• Викрадена спадщина: як Росія грабує музей «Кам’яна Могила» та перетворює його на знаряддя пропаганди
• Фейкове «процвітання» та виправдання атак: як Росія бреше жителям окупованих територій Запорізької області

Oтримуйте нoвини швидше з дoпoмoгoю нaшoгo Telegram-кaнaлa: https://t.me/onenews_zp

Підписуйтесь нa «Перший Зaпoрізький» в Instagram!