Історії, які не можна залишити в окупації: фіналісти спецномінації «Честь професії»
Прапор, перепустка, дитяче фото, шкільний підручник, хрест. У мирному житті це просто речі. В окупації вони стають свідками злочинів, символами спротиву і доказами того, як Росія намагається контролювати кожен аспект життя – від роботи й освіти до віри та особистої пам’яті.
За кожною з них – люди, які пережили окупацію, репресії, катування, примусову русифікацію, релігійні переслідування та спроби позбавити їх власної ідентичності. За кожною – робота журналістів, які документують воєнні злочини та зберігають свідчення для майбутнього.
Саме такі історії увійшли до числа фіналістів спецномінації «Найкращий матеріал на тему життя українців в умовах тимчасової окупації» конкурсу «Честь професії». Номінація ініційована спільно ГО «Детектор медіа» та Програмою «Партнерство за сильну Україну» (PFRU), яка фінансується урядами Великої Британії, Естонії, Канади, Норвегії, Фінляндії, Швейцарії та Швеції.
«Перший Запорізький» розповідає про людей і події, що стоять за кожною з цих робіт.
Прапор у сараї
Окупанти знайшли в сараї Олени великий український прапор. Коли російські військові розстелили стяг на подвір’ї, один із них кинув жінку обличчям на нього, погрожуючи розстрілом. Він поставив ногу їй на спину, притиснув автоматом і кричав, що хоче прострелити їй коліна. Підносив зброю, цілився, клацав затвором.
Погрози розстрілом через український прапор були лише початком. Після затримання Олена пройшла через катування, незаконне ув’язнення та примусову працю на будівництві російських оборонних укріплень. Її історія стала одним із задокументованих свідчень використання українських цивільних як рабської робочої сили на окупованих територіях.
Саме їй присвячений матеріал «Росіяни використали бранців як рабів, щоб будувати підземні тунелі лінії оборони Олена Ягупова з-під Енергодара пережила тортури та рабство в окупації», підготовлений Еліною Сулімою для ZMINA.
Перепустка
Після окупації Енергодара Олег залишався працювати на Запорізькій атомній електростанції до січня 2023 року. Йому заблокували перепустку через проукраїнську позицію: він відмовився отримувати російський паспорт і підписувати контракт із «Росатомом».
Згодом Олега разом із сином відвезли до СІЗО. Четверо кадирівців роздягнули його до білизни та били гумовими палицями. Найважчим для батька було чути крики сина із сусідньої кімнати. Тортури тривали близько трьох годин. Історія Олега є лише одним із десятків задокументованих випадків тиску на працівників найбільшої атомної електростанції Європи.
У своєму матеріалі «Атомне місто в кайданах: як Росія переслідує, катує та незаконно ув’язнює жителів Енергодара і працівників Запорізької АЕС» Олександр Носок для «Першого Запорізького» показує систему переслідування працівників ЗАЕС та жителів Енергодара, які відмовилися співпрацювати з окупаційною владою.
Дитяче фото
Колі Сєдих було вісім років, коли він опинився в притулку в окупованому Харцизьку на Донеччині. Напередодні повномасштабного вторгнення хлопчика вивезли до Росії. Там він виріс, отримав російські документи та вступив до армії країни-агресора.
Сьогодні громадянин України, який став жертвою російських воєнних злочинів, має шанс повернутися додому, на Донбас. Але повернутися вже іншою людиною – Ніколаєм, солдатом окупаційної армії.
Матеріал «Два кадети. Як Росія перетворила донецьких сиріт на російських солдатів» Інни Гадзинської та Тимофія Крамаріва для Texty.org.ua досліджує, як Росія роками змінює ідентичність українських дітей, перетворюючи жертв війни на інструмент власної військової машини.
Колаж: Texty.org.ua
Шкільний підручник
Сергій навчався в українській школі на окупованій частині Херсонщини. Він відмовився вступати до всеросійського військово-патріотичного руху «Юнармія». За це стикався з упередженим ставленням: учителі занижували оцінки, а під час конфліктів ставали на бік членів організації.
Востаннє український підручник він тримав у руках у четвертому класі. У наступні роки його світогляд систематично намагалися змінити через школу, пропаганду та нав’язування російської ідентичності. Лише згодом хлопцеві вдалося виїхати на підконтрольну Україні територію.
Матеріал «Юнармія. Як Росія робить собі солдатів з українських дітей» Жанни Безп’ятчук і Мар’яни Матвейчук для «BBC News Україна» показує, як Росія на окупованих територіях системно мілітаризує та русифікує українських дітей через освіту, пропагандистські рухи та інші канали впливу.
Хрест
Для греко-католицького священника з Мелітополя Олександра Богомаза залишатися вірним Україні означає залишатися вірним правді та Богові.
Репресії проти священнослужителів різних конфесій розпочалися одразу після окупації міста. Їх незаконно затримували, проводили обшуки та допити. Згодом окупаційна влада заборонила діяльність багатьох церков та відібрала майно, включно з культовими спорудами. Вірянам довелося або виїжджати, або переходити в підпілля.
Документальне розслідування «Не буде Бога, крім їхнього» Данила Мокрика та Костянтина Нечипоренка для The Kyiv Independent розповідає про про релігійну свободу, яку Росія намагається знищити на окупованих територіях.
Росія намагається забрати не лише території. Вона намагається забрати пам’ять, мову, віру, дитинство та право людини залишатися собою.
Ці історії не можна залишити в окупації.
Читайте також:
Oтримуйте нoвини швидше з дoпoмoгoю нaшoгo Telegram-кaнaлa: https://t.me/onenews_zp
Підписуйтесь нa «Перший Зaпoрізький» в Instagram!
0