Протягом літа команда істориків та фольклористів подорожувала селами Запорізької області вздовж лінії фронту. Збирали по крихтам спогади та особисті речі тамтешніх жителів, фіксували усні історії та музичний фольклор місцевих громад. З важливою місією – зберегти пам’ять рідного краю, що опинився у вогні війни.
Підсумком цієї кропіткої роботи стала виставка «Врятовані спогади: культурна спадщина Запоріжжя», що презентує зібрані матеріали та відтворює історію прифронтового регіону через особисті долі та культурні артефакти.
Детальніше про виставку – у матеріалі «Першого Запорізького».
Історики та фольклористи згуртувалися заради спільної мети – збереження історії населених пунктів біля лінії фронту
24–26 жовтня у Запоріжжі відбулася унікальна виставка-презентація проєкту «Врятовані спогади: культурна спадщина Запоріжжя». Це не просто демонстрація старовинних речей, а один з результатів порятунку культурної пам’яті регіону, що нині перебуває під постійним обстрілом та частковою окупацією.
Тут і далі натисніть на фото, щоб збільшити
Проєкт став результатом серії літніх експедицій, під час яких історики та фольклористи дослідили майже всю Запорізьку область – від сходу до заходу, охопивши прифронтові громади та села. Основна мета цих експедицій – зафіксувати та евакуювати те, що ще можна врятувати, перш ніж воно назавжди зникне. За цей час історики встигли попрацювати в деяких селах, які наразі вже стали окупованими росіянами.
Проєкт «Врятовані спогади: Культурна спадщина Запоріжжя» реалізувала громадська організація «Гуляйпільські старожитності» у співпраці із Запорізьким науковим товариством імені Якова Новицького та Творчою лабораторією степового розспіву «Євшан Зілля».
«Впродовж літніх місяців ми провели серію експедицій Запорізьким регіоном – саме прифронтовою територією. Ми фіксували усні історичні традиції, записували спогади мешканців, музичний фольклор сіл та імена носіїв пісенного спадку. Оцифровували родинні архіви, локальні музейні зібрання при клубах та сільських радах», – зазначає голова Гуляйпільських старожитностей Сергій Звілінський. Організація почала свою роботу задовго до повномасштабного вторгнення – у 2014 році. Відтоді команда дослідників займається збиранням, вивченням та популяризацією історичної спадщини Запорізького краю.
Виставку також відвідала виконувачка обов’язків міської голови Регіна Харченко. Вона наголосила на важливості збереження спільної пам’яті громади про власну історію та досвід. Особливо в умовах війни, коли багато людей втратили свої домівки на прифронтових та окупованих територіях.
«Важливо пам’ятати і згадувати. І ніколи, ніколи не дати можливість вмерти тим спогадам, які ми тримаємо. Бо саме люди є частиною національної культурної та історичної пам’яті. Кожен з нас може творити та берегти спогади і цінності, за які зараз воюють наші хлопці та дівчата».
Родинні скрині зберігають спогади та традиції прифронтових громад
Важливе місце в експозиції займає колекція скринь – традиційного приданого дівчини, куди складали одяг, рушники, прикраси та гроші. Ці предмети побуту нерідко ставали носіями пам’яті: під кришками зберігали записи про родинні події, фотографії, фінансові розрахунки та нотатки. На виставці презентували сім різнотипових скринь, хоча загальна евакуйована колекція громадської організації «Гуляйпільські старожитності» налічує вже понад 20 екземплярів.
Скриня з Оріхова, датована приблизно 1902–1903 роками, є найстарішою у представленій колекції. Належала Наталії Залозній – жительці Оріхова. Скриню виготовили в містечку Ігрень (нині територія сучасного Дніпра), відомому своїм скринникарством. Характерною ознакою є багата рослинна орнаментація, у центрі якої зображений вазон із квітами – символ дерева життя. Ця скриня збереглася майже ідеально і має оригінальні елементи. Власники евакуювали її у 2022 році до Комишувахи після початку обстрілів Оріхова, а у 2024 році доставили до Запоріжжя.
Скриня родини Литвиненків з Гуляйполя – зразок перехідного періоду в побутовому дизайні. Спочатку подібні скрині традиційно виготовляли без ніжок, згодом задля зручності та відповідно до нової моди їх почали ставити на підставки. Майстер Йосип Омельянович відновив її у 1946 році, залишивши власне позначення. Він встановив скриню на ніжки та додав шухляди. Родина Литвиненків евакуювала її з Гуляйполя вже під час повномасштабного вторгнення.
Скриня родини Пилипа та Феодори Гаркушів з Новоіванівки також була перероблена зі старішого зразка та поставлена на прості ніжки. Їхня донька Галина Федорівна виходила з нею заміж. Скриню евакуювали з Новоіванівки на початку 2022 року, за тиждень до повномасштабного вторгнення. Сьогодні це село перебуває в окупації.
Скриня родини Онищенків з Гуляйполя, датована 1910 роками, належить до міщанського типу. Вона має три пари ніжок, шухляди, фурнітуру та працюючий замок, що вказує на заможність власників. Особлива цінність – у її вмісті: під кришкою люди записували родинну історію.
«Скриня використовувалась ще як записник. Люди дуже часто писали тут якісь речі: записували народження дітей, головні події, що стосувалися родини – купівлю хати, переїзд, смерть когось із близьких. Під кришками також часто писали традиційні побутові речі: коли корова була з биком, коли курка сіла, скільки кому позичили грошей тощо, – розповідає голова організації «Гуляйпільські старожитності» Сергій Звілінський. – Родина зробила з цієї скрині ще й фотоальбом. Це справжня капсула часу про ті часи».
Скриня Ганни Шрамко з Оленокостянтинівки, виготовлена у 1928 році, була частиною її весільного приданого. Предмет побуду евакуювали разом з іншими родинними речами з хати, збудованої у 1929 році. На внутрішній стороні кришки збереглися підрахунки трудоднів (одиниця обліку праці, що використовувалася в радянських колгоспах), зроблені у 30-40-х роках.
Скриня 1920-х років належала матері Галини Цесько з Новогригорівки – відомої носійки пісенного фольклору. У 2024 році Галина передала скриню до колекції «Гуляйпільських старожитностей». Село Новогригорівка, звідки вона походить, нині практично окуповане. Скриня демонструє перехідну традицію: має широку нижню частину, як старіші зразки, але вже доповнена шухлядою. Внутрішню поверхню прикрашають обгортки від цукерок і мила, що дає уявлення про естетику та побут того часу.
Вбрання, що зберігає історію: як сорочки розповідають про життя та традиції місцевих громад
Експозиція одягу виставки «Врятовані спогади» включає жіночі сорочки , частина яких була евакуйована із клубних зібрань маленьких прифронтових сіл.
«Росіяни в першу чергу били по школам, по клубам, по садочках, де зберігалися зібрання. Частина сорочок є евакуйованими – взяті саме з [створених місцевими етнузіастами музеїв] маленьких прифронтових сіл, містечок і селищ. Відповідно, існує пряма загроза зникнення цього всього. Ми втрачаємо живих носіїв цієї культурної традиції. Це найгірше. Ми втрачаємо громади, які століттями жили на цих територіях і передавали свою спадщину, насамперед у усній традиції. І стоїть пряма загроза втратити це все. Ми вже багато чого втратили, але наше завдання – зафіксувати хоч те, що залишилося», – розповідає голова Гуляйпільських старожитностей Сергій Звілінський.
Багато представлених на виставці сорочок мають брокарівську вишивку. Ця назва походить від маркетингового ходу великого підприємця Брокара, який продавав мило та парфумерію. Щоб підвищити продажі, він почав друкувати схеми вишивок на обгортках мила. Жінки швидко перейняли ці візерунки, які поширилися територією Катеринославщини, сучасної Запорізької області, а також частково Донеччини та Луганщини. Таким чином промислова реклама стала джерелом народної творчості, а згодом – і впізнаваною рисою місцевої вишивки.
Серед експонатів є унікальна сорочка, вишита у засланні. Її власницю разом із дітьми вислали як куркуля на озеро Байкал. Там, відчуваючи тугу за домом, вона вишила сорочку, а після повернення забрала її із собою до Запорізької області. Попри важкі обставини, жінка дотрималася традиційного запорізького крою та орнаменту. Ця річ стала символом незламності й збереження нематеріальної культурної спадщини навіть далеко від рідної землі.
«Це, звичайно, не вся колекція – лише те, що нам вдалося знайти, відшукати в приватних зібраннях та у колекції Музею етнографії народів Півдня України, що діє при факультеті історії та міжнародних відносин Запорізького національного університету. Там зібрана величезна кількість реманенту, а також зразки одягу. І, до речі, саме там зберігається, мабуть, найбільша на півдні України колекція черепиці», – розповідають організатори виставки.
Збирали фрагменти пісень Запорізького краю від жителів, які ще зберігають їх у пам’яті
Робота дослідників під час тривалого проєкту приділяє значну увагу збереженню нематеріальної культурної спадщини – музичного фольклору прифронтових громад Запоріжжя.
Історики та фольклористи зафіксували усні історичні традиції, спогади мешканців, музичний фольклор сіл та імена носіїв пісенного спадку регіону. Цю частину роботи забезпечувала Творча лабораторія степового розспіву «Євшан Зілля», керівником якої є В’ячеслав Вінчура.
Робота з фольклором – надзвичайно кропітка і тривала. Зібраний матеріал колектив реконструює, відновлюючи звучання степових пісень.
«На жаль, нам не доводиться записувати багато інформаторів одночасно, зазвичай це одна, максимум дві людини, які по крупицях, по ноточці згадують пісні та фрагменти. Наш колектив, Творча лабораторія «Євшан Зілля», відтворює ці пісні. Ми робимо це не лише в рамках цього проєкту – існуємо з 2021 року, працюємо на власних архівах та архівах інших фольклористів, які записували на цій території» – розповідає Катерина Кердан.
Під час виставки зазвучала зажурлива весільна пісня, що передавала розлуку з рідною домівкою. У минулому одруження ставало для дівчини остаточним переходом у нову родину. Коли наречена йшла до чоловіка, це найчастіше означало, що вона покидає свою стару сім’ю і зможе лише згадувати про неї у спогадах і таких піснях.
Зокрема, колектив виконав пісню «Летіло два голуби», записану під час експедиції до села Барвинівка Тернуватської громади Запорізької області. Також прозвучала весільна пісня із записів мистецької агенції «Арт Велес», зроблених у Токмацькому районі у 2007 році. Її гурт «Євшан Зілля» розшифрував, розтлумачив та відтворив.
***
Виставка «Врятовані спогади: культурна спадщина Запоріжжя» в Запоріжжі стала фінальною презентацією проєкту. Перед цим вона також проходила 11-12 жовтня у Львові та 18-19 жовтня у Національному заповіднику «Києво-Печерська лавра» у Києві.
Для тих, хто прагне більше зануритися у дослідження врятованої спадщини Запорізького краю, команда «Гуляйпільських старожитностей» разом з партнерами підготували каталог виставки. У ньому зібрали детальну інформацію про проєкт, а також зібрані під час експедицій артефакти та свідчення, що показують багатство культури прифронтових сіл Запорізької області, які зазнали руйнувань чи загрози зникнення.
Текст та фото – Анастасия Заводюк, Андрій Вавілов
Читайте також:
- Зберегти від забуття: як на Запоріжжі історики рятують з-під обстрілів родинні пам’ятки і фіксують спогади жителів прифронтових громад
- Ходімо в кіно: подорож у часі культовими кінотеатрами Запоріжжя минулого
Oтримуйте нoвини швидше з дoпoмoгoю нaшoгo Telegram-кaнaлa: https://t.me/onenews_zp
Підписуйтесь нa «Перший Зaпoрізький» в Instagram!