USD: EUR:
... в Запорожье
Зберегти від забуття: як на Запоріжжі історики рятують з-під обстрілів родинні пам’ятки і фіксують спогади жителів прифронтових громад

Зберегти від забуття: як на Запоріжжі історики рятують з-під обстрілів родинні пам’ятки і фіксують спогади жителів прифронтових громад

Запорізькі волонтери – історики громадських організацій «Гуляйпільські старожитності» та «Запорізьке наукове товариство імені Якова Новицького» – зараз активно займаються порятунком, збереженням та вивченням культурної спадщини прифронтових громад Запорізької області. Вони збирають і оцифровують артефакти з сімейних архівів, а також займаються відновленням експонатів домашніх колекцій, які мають історичну цінність.

Російське вторгнення знищує культурно-історичну спадщину Запорізької області

Від початку повномасштабного вторгнення російські війська цинічно руйнують українську культурну спадщину. Загалом від ворожих ударів постраждали 1062 таких пам’яток у 18 областях України. Серед них, за інформацією Міністерства культури та інформаційної політики, 123 об’єктів національного значення та 864 місцевого. У Запорізькій області зруйновані або пошкоджені 44 такі культурні пам’ятки.

Одна з архітектурних перлин прифронтового Гуляйполя – паровий млин «Надія» 1894 року – після російського обстрілу.

Нехай ця цифра і здається невеликою, насправді ж ситуація зі збереженням історичної пам’яті у нашому регіоні є без перебільшення  дуже важкою. 72% території області перебуває під тимчасовим контролем Росії. З перших днів окупації в поле зору ворога потрапили музейні заклади Мелітополя, Бердянська, Пологів, Токмака та інших колишніх районних центрів, історико-архітектурний музей-заповідник «Садиба Попова» у Василівці, Національний історико-археологічний заповідник «Кам’яна Могила», експозиції яких лише частково вдалося евакуювати або не вдалося зовсім. Сьогодні ці заклади працюють вже під російським прапором і використовуються окупантом для антиукраїнської пропаганди. А найцінніші історичні артефакти вивозять на територію РФ.

Прифронтові населені пункти підконтрольної Україні території Запорізької області – особливо Оріхівська та Гуляйпільська громади – через нещадні щоденні обстріли на сьогодні зруйновані вже на 90%. Будівлі місцевих краєзнавчих музеїв значно пошкоджені, а історичне архітектурне надбання, яке вдавалося зберегти до початку вторгнення, або вже знищене, або, на жаль, очікує на таку ж долю у майбутньому. Експозиції Оріхівського та Гуляйпільського краєзнавчих музеї евакуювали для зберігання на більш безпечні території, а самі музеї фактично зупинили свою роботу.

Будинок культури села Малинівка Пологівського району Запорізької області. Перше фото зроблене в рік його будівництва, друге – після російських обстрілів.

Ентузіасти рятують прифронтові села від втрати історичної пам’яті

Поки держава і місцеве самоврядування не мають змоги виконати необхідну роботу через інші важливі пріоритети, брак ресурсів та бюрократію, складні задачі збереження історичної пам’яті у прифронтових населених пунктах Запорізької області допомагають розв’язувати голова громадської організації «Гуляйпільські старожитності», керівник Гуляйпільського відділення наукового товариства імені Якова Новицького Сергій Звілінський та голова Запорізького наукового товариства імені Якова Новицького Сергій Білівненко разом зі своїми однодумцями. Історики-ентузіасти займаються порятунком, збереженням та вивченням культурної спадщини. Вони вивозять з-під обстрілів, оцифровують і досліджують історичні артефакти з сімейних архівів, предмети домашнього вжитку, а також з допомогою спеціального обладнання займаються відновленням пам’яток для створення майбутніх експозицій.

Документальна стрічка «Культурна спадщина в умовах війни. Збереження та евакуація» розповідає про діяльність громадської організації «Гуляйпільські старожитності» з порятунку, збереження та вивчення культурної спадщини прифронтових громад регіону протягом 2023-го року.

«Зараз відбувається фактичне знищення багатьох населених пунктів і масовий виїзд населення. Через це перед нами стоїть реальна загроза втрати регіональної ідентичності, – розповідає голова громадської організації «Гуляйпільські старожитності» Сергій  Звілінський. – Наша робота – це екстрені рятівні заходи з евакуації, фіксації та збереження матеріальної і нематеріальної культурної спадщини в широкому розумінні».

Ініціатива «Гуляйпільські старожитності» почала свою роботу задовго до повномасштабного вторгнення і юридичної реєстрації громадського об’єднання – з 2014 році. За той час історикам вдалося зібрати і опрацювати чимало історичних свідчень у самому Гуляйполі та під час експедицій  у більшості сіл у його районі.

Голова ГО «Гуляйпільські старожитності» Сергій  Звілінський разом з жителькою прифронтового села Новогригорівка Гуляйпільської громади під час нещодавньої експедиції

Сьогодні Сергій  Звілінський бачить своїм завданням збереження культурної спадщини, на основі якої у майбутньому відбуватиметься процес відбудови.

«Можна багато і довго розповідати про те, як наші предки, наприклад, чудово вишивали, а можна один раз показати врятовані і збережені рушники або сорочки і на конкретному прикладі вивчати стилістику та орнаменти, – пояснює історик. – Щоб потім було можливим розповідати про культуру та історію українців, які тут жили, сьогодні потрібно збирати джерельну базу: фіксувати, описувати і зберігати».

Саме тому у пріоритеті організації – дослідження тих населених пунктів, які знаходяться за крок до фізичного спустошення через постійні обстріли. Під час нещодавніх експедицій історики багато працювали на Гуляйпіллі – в Успенівці, Новогригорівці, Новомиколаївці, які найбільш наближені до лінії фронту і щоденно потерпають від ворога. Ця робота полягає не лише в фізичному порятунку матеріальних цінностей, які перебувають під загрозою знищення, а й у фіксації спогадів та нематеріальної культурної спадщини.

«Остання експедиція два тижні тому до прифронтових сіл Гуляйпільщини була пов’язана з записом усних свідчень людей старшого покоління, які є носіями ніде більше не зафіксованої історичної пам’яті. Окрім сканування родинних архівів, необхідно записувати і такі свідчення. Це теж нагальні заходи, тому що люди виїжджають, переміщуються в інші регіони або за кордон. А ми втрачаємо носія цієї інформації», – ділиться Звілінський.

Під час експедиції до прифронтового села Новогригорівка (Пурхівка) історики зафіксувати усні спогади місцевих мешканців старшого покоління та відсканувати родинні архіви, щоб прослідкувати історію села впродовж ХХ ст.

Багато жителів прифронтових населених пунктів переїхали до Запоріжжя та сіл у передмісті і можуть поспілкуватися з істориками у відносно спокійній обстановці.

«Фактично кожного тижня ми з кимось зустрічаємося, спілкуємося, скануємо документи і записуємо свідчення. Деякі люди вже самі знають про нас і звертаються. Минулого тижня прийшов чоловік і приніс родинні фотокартки кінця 19-го – початку 20-го століття, – розповів історик. – У відповідь ми допомагаємо людям з’ясувати історію про родину, дізнатися інформацію про репресованих предків».

Оцифрування колекції листів остарбайтерів з Гуляйпільщини, що зберігаються у державному архіві Запорізької області. Листи написані переважно у другій половині 1943 року дівчатами та хлопцями, які перебували на примусових роботах у Німеччині чи Австрії.

«Площина історичної пам’яті базується не на артефактах, які можуть здійснити науковий переворот, а на тих речах, які нас оточують, на які ми спираємося в своїй повсякденній діяльності. Книжки, фотографії наших рідних, речі побутового вжитку, які ми використовуємо. Саме вони становлять повсякденну частину історії, яка робить нас тими, ким ми є», – пояснює голова Запорізького наукового товариства імені Якова Новицького, в.о. завідувача кафедри джерелознавчих студій та суспільних комунікацій факультету історії та міжнародних відносин Запорізького національного університету, член правління ГО «Гуляйпільські старожитності» Сергій Білівненко.

Голова Запорізького наукового товариства імені Якова Новицького, кандидат історичних наук Сергій Білівненко

Як приклад, він наводить результати нещодавньої експедиції до Новогригорівки Гуляйпільської громади – невеличного розгромленого села, яке знаходиться за 10 кілометрів від зони бойових дій. Тоді історикам вдалося записати спогади пятьох бабусь, у чотирьох з яких батьки загинули у Другій світовій війні.

«На основі фотографій, спогадів, предметів побуту, які залишилися на згадку про батьків, ми бачимо переплетіння історії і комплекс подій, які пройшли нашою територією. Саме такі речі, а не музейні колекції, вибудовують чітку логічну структуру історичної пам’яті», – зазначає Білівненко.

Наукове товариство імені Якова Новицького ще з 2000-х років збирає усну історію населення у різних тематичних напрямках. Тож під час спільних експедицій історики не лише збирають артефакти, що містять цінність для історії, а й фіксують свідчення жителів прифронтових громад.

«У кожної людини – своя унікальна історія, особливо, коли ми записуємо, як люди виживали під час Голодомору, подій Другої світові війни, репресій», – ділиться фахівець.

Тисячі фотографій, десятки предметів побуту: масштаби і цінність врятованого з-під обстрілів

За цей рік ентузіастами вдалося отримати і відсканувати близько двох тисяч фотографій з родинних архівів жителів прифронтової території Запорізької області, які датовані від кінця 19-го століття до 60-70 років 20-го століття.

«Майже в кожному архіві родин з Гуляйполя можна знайти учасників української революції, учасників махновського руху. Дуже часто люди і не знали, хто зображений на цих знімках. А ми вивчали підписи та ініціали, дивилися архіви і з’ясовували, що на фото – відомі учасники махновського руху, наближені до Нестора Махна. Ця фотокартка – можливо, єдине зображення командира махновської армії – зберігалася в родинному архіві все 20-е століття і могла бути втраченою, якби ми не мотивували людей забрати старі фотоальбоми, – розповідає Сергій Звілінський. – Так ми повертаємо з небуття обличчя людей, які були знищені радянською владою, ділимося цими матеріалами з дослідниками, розповідаємо їхні історії через нашу Facebook-сторінку і акумулюємо інформацію на майбутнє для створення друкованих видань».

Врятовані із Гуляйполя родинні фотоархіви – ілюстрації важливих суспільних процесів всього 20 століття. Більшість матеріалів історикам доводилося забирати із пошкоджених обстрілами будинків, де вони вже почали псуватися під дією вологи чи інших чинників. Після оцифрування усі документи  або повертають власникам, або йдуть на зберігання до архівних фондів у сховище, а власники отримують електронні копії.

«Під час однієї з експедицій до Новогригорівки, ми помітили досить схожі фотографії усіх родинних архівах. Виявилося, що їх робила одна людина – фотограф Андрій Федорович Рудь. Цей фотограф зробив унікальний літопис своєї громад, який відображає життя села у 50-70-х роках. На його знімках зафіксовані майже всі жителі цього села», – ділиться Сергій Білівненко і зазначає, наскільки важливим для вивчення історії громад є подібні знахідки.

Його колега сканує і виставляє ці фото на Facebook-сторінці «Гуляйпільських старожитностей» і отримує відповіді від людей, які пороз’їжджалися по всій Україні, але впізнають своїх рідних на цих знімках. За словами Білівненка, це мобілізує їхню історичну пам’ять краще, ніж будь-яке родинне золото, яке на перший погляд здається більш цінним.

Історики наголошують на необхідності оцифровки родинних архівів, фотоальбомів та за можливості вивезення їх із зони бойових дій, де їм загрожує знищення. На фото – процес сканування старих родинних альбомів в умовах відсутності електрики під час однієї з експедицій селами регіону.

«Кожна пам’ятка, яку ми вивозимо, є цікавою. Наприклад, з-під Оріхова з села Омельник евакуювали шкільний музей після руйнування закладу рашистами. Там було багато речей, які стосувалися побутової історії села. І це такий парадокс сучасної історії. Раніше до музею приносили уламки снарядів часів Другої світової війни, а зараз по всьому селу розкидано безліч такого – вже наслідків війни сучасної, – розмірковує Сергій Білівненко. – Говорять про циклічність історії, але насправді це не так. Ми бачимо в минулому певні паралелі з тим, що відбувається зараз, і намагаємося діяти, спираючись на той досвід».

У школі села Омельник Преображенської громади був створений музей, який протягом 30 років був надбанням сільської ради та осередком історичної пам’яті села. Школу разом з музеєм майже вщент зруйнували російськими авіабомбами. За погодженням з місцевою владою історики евакуювали те, що залишилось від музейного зібрання, для вивчення та зберігання у сховищі в Запоріжжі.

За словами Сергія Звілінського, в таких аматорських музеях при школах, сільських радах або будинках культури, зібраних волонтерами-активістами, вони знаходять справжні скарби, які яскраво відображають регіональні особливості.

«Оскільки такі музеї не є офіційними структурами і не підпорядковуються вертикалі департаментів культури, вони не підлягали евакуації органами влади і зараз опинилися під загрозою знищення. Хоча в цьому неоцифрованому музеї збирали всю історію села і зберігали унікальні речі, які, крім самих жителів, ніхто ніколи не бачив», – зазначає Звілінський.

Як приклад однієї з втрат внаслідок російського вторгнення, голова «Гуляйпольських старожитностей» наводить шкільний музей у прифронтовому селі Полтавка.

«Був прямий приліт у будівлю школу, який і поховав під завалами цей музей. Місцева вчителька зібрала величезну колекцію, яку, на щастя, до війни ми встигли частково оцифрувати ще перед вторгненням. Але 90% колекції лишилося там поховане, тепер це неможливо врятувати», – каже Звілінський.

Конопляне домоткане рядно зшите із двох полотен 1940-50-х рр. виготовлення, передане мешканцем села Варварівка колишнього Гуляйпільського району до фондів «Гуляйпільських старожитностей»

Власники вже зруйнованих будинків передають історикам десятки предметів побуту: від одягу до меблів, частина з яких перебуває на реставрації у створеній «Гуляйпільськими старожитностями» за кошти міжнародних донорів майстерні-лабораторії. Крім того, вдалося вивезти більше десяти вцілілих домашніх скринь різних типів, періодів та орнаментації, які в майбутньому можуть стати цікавими предметами експозиції.

Реставрація вітрини початку ХХ ст. у лабораторії «Гуляйпільських старожитностей». Її віддали історикам власники однієї із садиб Гуляйполя за тиждень до початку повномасштабного вторгнення.

«Один з найцінніших артефактів – це скриня 1920-х років, яку нам віддали з-під Гуляйполя, однієї з останніх хат у селі Оленокостянтинівка. Скриня дуже цікава, в оригінальному вигляді, не перефарбовувалася, без пошкоджень, навіть, замок ще працює, – ділиться Сергій  Звілінський. – Крім самої скрині, ми отримали цінну супутню інформацію: родинний альбом з фотокартками її власниці. Починаючи з того періоду, як вона з цією скринею виходила заміж. Після одруження родина жила в цій хаті, а скриня стояла з 20-х років минулого століття до 2023 року, поки ми її не забрали. В архівах ми знайшли історію цієї сім’ї. Можливо, сама скриня здається і не такою цікавою, але з допомогою супровідної інформації допомагає  розказати історію родини і доторкнутися до ключових подій 20 століття».

Новий унікальний і дуже цінний експонат колеції «Гуляйпільських старожитностей» –родинна скриня, яку передала жителька села Новогригорівка (Пурхівка) Гуляйпільської громади Галина Цесько. Скриня, яка виготовлена не пізніше середини 1920-х рр, належала її матері. Унікальності та цінності їй додає ціле панно різноматіних обгорток 1920-30-х рр. якими обклеєна вся внутрішня сторона кришки виробу.

Завдання ініціативи – оцифрувати історичні дані для науковців і нащадків та популяризувати історію серед сучасників

Усі артефакти проходять через опис, оцифрування та реставраційну лабораторію, якщо це необхідно. Врятовані цінності після повного опрацювання консервують і віддають на зберігання до архівного сховища факультету історії та міжнародних відносин Запорізького національного університету.

Цінний сімейний архів який нащадки вивезли із Гуляйполя та надали фахівцям для сканування: родинні фото 1920-60-х рр. та різноманітні документи 1920-30-х рр., що стосуються майнових прав.

Оцифрування історичної спадщини Сергій Білівненко називає пріоритетним науковим завданням цієї ініціативи.

«Якнайперше, в умовах повномасштабної війни перетворити матеріальні предмети, які ми можемо тримати в руках, у цифрові копії. Ми фотографуємо не лише артефакти, а й старенькі будинки в зоні бойових дій, види села, вулиці. Ці фотографії перетворяться у комплексну цифрову історія півдня України, Запорізького регіону», – пояснує історик.

Він згадує, як 20 років тому з колегами в рамках великого проєкту збирав щоденники селян початку 20-го століття. У підсумку їх оцифрували і опублікували у відкритому доступі на сайті Британської бібліотеки.

«За 20 років ці архіви подивилося людей 70, я перевіряв. Але цей проєкт зробили і виділили на це великі кошти, бо цінність в тому, що будь-який дослідник будь-коли міг отримати доступ, – зазначає історик. – Наше завдання подібне – створити цифровий архів культурно-історичної спадщини і таким чином дати доступ для користування і науковцям, і наступним поколінням».

Фото з презентації виставки «Німецька окупація та Голокост у Гуляйполі і селах Новозлатопільського єврейського національного району», яка була створена ГО «Гуляйпільські старожитності» в рамках проєкту «Музеї: Переосмислення».

Усією цією діяльністю з порядку та збереження матеріальної і нематеріальної культурної спадщини об’єднання істориків та їхніх небайдужих колег-однодумців займається на волонтерських засадах. Для реалізації окремих проєктів «Гуляйпільським старожитностям», як громадській організації, вдається залучати  фінансування. Але постійної системної підтримки благодійників для розширення діяльності та збільшення команди ініціатива не має, а ентузіасти працюють у вільний час від основної роботи.

У їхніх планах – створити на основі знайдених артефактів виставкові проєкти для широкого загалу.

«Ми постійно в пошуках можливостей для такої популяризації. Але більше часу, звісно, спрямовуємо на екстрені заходи з порятунку того, що вже завтра може зникнути або буде знищене. Але намагаємося рухатися у цьому напрямку. Зараз плануємо спільно з партнерами проєкт у Львові – проведення виставки щодо нинішньої ситуації у прифронтових громадах, їхньої історії та культури, роботи з порятунку артефактів. Тим паче, на заході України чимало вимушених переселенців із цих районів, – поділився планами Сергій Звілінський. – Також збираємося зробити в Запоріжжі експозицію із врятованих найбільш цікавих предметів, а також виставку гуляйпільського художника Свирида Говіни, більше 30 полотен та ескізів якого ми евакуювали за домовленістю з його нащадками. Але у нас, на жаль, просто об’єктивно не вистачає на це часу».

«Наша найближча мета – це публікація матеріалів, проведення виставок та заходів для громад і молодого покоління, щоб у них було уявлення про історію населених пунктів, які вони покинули і які знаходяться під загрозою знищення. Наприклад, ті ж скрині або предмети побуту можуть бути основною для експозиції пересувних виставок у містах, де дозволяє безпекова ситуація, – підсумовує Сергій Білівненко. – У далекій перспективі – це створення історико-етнографічного центру на кшталт етнолабораторії «Баба Єлька» у Кропивницькому або більш відомого комплексу «Парк Київська Русь» на Київщині».

За словами істориків, подібною роботою за своїм профілем, вивчаючи та оцифровуючи історичні пам’ятки, зокрема, в межах документування сучасної війни сьогодні також займаються і їхні колеги, наприклад, у Запорізькому обласному краєзнавчому музею та Національному заповіднику «Хортиця». Ці заклади також є колективними членами наукового товариства імені Якова Новицького. Наприклад, історики на Хортиці займаються вивченням артефактів, які знайшли на осушеному дні після підриву росіянами Каховської греблі.

***

На сьогодні прифронтові населені пункти Запорізької області вже втратили чимало важливих історичних пам’яток, які буде вкрай складно або взагалі неможливо відновити. В першу чергу, мова про унікальні архітектурні споруди. У Гуляйполі понівечений весь історичний ареал. Наприклад, росіяни зруйнували паровий млин «Надія» 19-го століття, який називають одним з кращим зразків промислової архітектури Запорізького регіону. Ще гіршою є ситуація в Оріхові, де обстріли пошкодили, зокрема, побудоване наприкінці 19-го століття приміщення міської ради. У великому переліку зруйнованих або значно пошкоджених споруд – церкви, будинки культури, житлові будинки, пам’ятники у населених пунктах вздовж усієї лінії фронту.

Парафіяльний будинок священиків гуляйпільської Свято-Троїцької церкви, зведений
у 1870-80-х рр. До та після «прильоту» російської ракети С-300.

Такі об’єкти неможливо евакуювати або накрити куполом від ракетних ударів. Але ще можливо врятувати та зберегти для нащадків іншу культурну матеріальну і нематеріальну спадщину. Саме цим і займаються однодумці-історики з громадських організацій «Гуляйпільські старожитності» та «Запорізьке наукове товариство імені Якова Новицького». На волонтерських засадах там, де з різних причин поки не встигають державні інституції, вони фіксують усні свідчення людей похилого віку та оцифровують родинні архіви та предмети старовини, формуючи унікальні літописи громад в історіях конкретних сімей.

Текст – Андрій Вавілов, фото з архівів Сергія Звілінського, Сергія Білівненка та ГО «Гуляйпільські старожитності»


Читайте також:

Розпочати нове життя після вимушеного переїзду: як у Запоріжжі переселенцям допомагають відкрити власну справу

Житло для ВПО: як у Запоріжжі громадські організації власноруч перетворюють занедбані приміщення на шелтери для вимушених переселенців

Oтримуйте нoвини швидше з дoпoмoгoю нaшoгo Telegram-кaнaлa: https://t.me/onenews_zp

Підписуйтесь нa «Перший Зaпoрізький» в Instagram!

0