До широкомасштабного вторгнення Бердянськ на узбережжі Азовського моря був одним із провідних промислових центрів Приазов’я. Тут працювали заводи з виробництва сільгосптехніки, мастильних матеріалів, бетонних виробів, кабельної продукції та інших товарів, що формували основу економіки міста та області.
Після захоплення міста у березні 2022 року промисловість майже повністю зупинилася. Окупаційна влада вилучила частину підприємств, перереєструвала їх за російським законодавством і переорієнтувала на військові потреби: замість мирної продукції виготовляють протитанкові їжаки, буржуйки та інші вироби для армії.
Попри заяви про «відродження виробництва», реальність інша: заводи втратили ринки збуту, бракує кадрів, зруйновані виробничі ланцюги. За понад три роки окупації жодне велике підприємство не відновило довоєнні обсяги роботи.
«Перший Запорізький» з’ясував, як змінилася діяльність ключових заводів Бердянська під російською окупацією.
«Бердянські жниварки»: від експорту в ЄС до залежності від Кремля
ПрАТ «Бердянські жниварки» було одним із провідних машинобудівних підприємств міста. До повномасштабного вторгнення тут працювало понад 500 людей. Завод випускав сільськогосподарську техніку під брендом John Greaves – валкові жниварки, ґрунтообробні агрегати, твердопаливні котли та інше обладнання. Продукція мала попит в Україні, ЄС і країнах Азії. У підприємства було власне конструкторське бюро, дилерська мережа та значні виробничі потужності.
Завод входив до бізнес-орбіти народного депутата від ОПЗЖ Олександра Пономарьова, якому також належали «Азмол» та «Агрінол» – інші ключові заводи Бердянська, про які йтиметься далі. Нині він перебуває під вартою за обвинуваченням у державній зраді та колабораційній діяльності.
Фото з російських пропагандистських медіа
Після захоплення Бердянська у 2022 році виробництво фактично зупинилося. Інженерний персонал переважно виїхав, решта працівників залишилися без роботи й отримували мізерні зарплати.
Того ж року окупаційна влада «націоналізувала» завод. Спершу розпродавали залишки продукції, згодом цехи перепрофілювали під військові потреби: ремонтували техніку, облаштовували склади, виготовляли протитанкові «їжаки» та буржуйки.
На початку 2024 року завод передали під контроль так званої «Корпорації розвитку Запорізької області» – створеного окупаційною владою державного оператора, який керує великими захопленими підприємствами регіону. За даними російських джерел, у жовтні «Бердянські жатки» вперше за два з половиною роки вийшли на беззбиткову роботу й отримали близько 20 мільйонів рублів прибутку. Комерційний директор Ілля Комков повідомив, що за 2024 рік підприємство виготовило близько 500 одиниць техніки, реалізованої в Росії, а також мало п’ять дилерських представництв.
Попри це, завод залишався у кризі: понад половина робочих місць у 2024 році була вакантною. Для залучення кадрів окупаційна влада створила навчальний центр для підготовки операторів верстатів і зварювальників, намагаючись залучити студентів місцевих закладів освіти.
Фото з російських пропагандистських медіа
У 2025 році підприємство почало оформляти пільгові кредити через Фонд розвитку промисловості РФ для модернізації обладнання та поповнення обігових коштів, що свідчить про його залежність від російських державних програм.
У лютому Бердянська міська військова адміністрація повідомила про затримки із зарплатами та масове невдоволення працівників. Попри скарги, керівництво їх ігнорувало й одночасно шукало нових співробітників. У березні планувалося перевести завод на скорочений графік (2–3 дні на тиждень), але через бюрократичні зволікання цього не сталося.
3 серпня на електропідстанції, що живила промислові потужності заводу, стався вибух і пожежа, які вивели її з ладу. Це суттєво обмежило роботу підприємства, що використовується для ремонту російської військової техніки.
Нині завод продовжує працювати, але його виробничі потужності залишаються незадовільними, фінансова ситуація нестабільна, обсяги продукції мінімальні, а діяльність повністю підпорядкована інтересам окупантів.
«Азмол»: демонтаж, крадіжки й імітація роботи
Бердянський «Азмол» – одне з найвідоміших підприємств нафтохімічної галузі України, засноване у 1937 році як завод з переробки нафти для виробництва авіаційного бензину. У післявоєнні роки його переорієнтували на виготовлення мастильних матеріалів, а згодом створили дослідний нафтомаслозавод. У 1994 році підприємство стало акціонерним товариством з державною формою власності.
Новий етап розвитку почався у 2016 році, коли разом із британською компанією Global Lubricants Ltd було створено спільне підприємство AZMOL British Petrochemicals. Інвестиції дозволили оновити обладнання та розширити виробництво. Уже до 2020 року завод займав 7–8% українського ринку мастильних матеріалів, випускаючи понад 250 видів продукції – від моторних і промислових олив до мастил та лакофарбових матеріалів.
Фото з російських пропагандистських медіа
«Азмол» мав міжнародні сертифікати якості, співпрацював із провідними автовиробниками, зокрема Mercedes-Benz, та експортував продукцію до Кореї, Туреччини, Узбекистану й інших країн. На заводі працювало близько 500 людей. Крім виробництва, підприємство підтримувало місцеві спортивні команди та займалося благодійністю.
Після початку російського вторгнення виробництво зупинилося, а найбільше бомбосховище підприємства загарбники перетворили на військове укриття.
У листопаді того ж року завод передали російській компанії «Лайтмаунт», що спеціалізувалася на нерухомості та металобрухті. Відтоді почалися демонтаж обладнання, вирізання металевих конструкцій і розкрадання складів. Бомбосховище остаточно стало військовою базою.
У 2024 року підконтрольна окупантам «Корпорація розвитку Запорізької області» повернула радянську назву – «Бердянський дослідний нафтомастилозавод» (БОНМЗ). За словами заступника гендиректора Олега Толкайлова, це мало відтворити радянську марку та формально вписати підприємство у правове поле РФ. Насправді ж це була спроба зіграти на ностальгії за СРСР і створити ілюзію відродження виробництва.
У серпні 2024 року російські ресурси повідомляли, що на заводі працювало близько 200 людей і нібито випускалося до 300 найменувань продукції – мастильні матеріали, спеціалізовані мастила, карбамідно-аміачна суміш для сільського господарства, полімерна тара та мастила для харчової промисловості. Водночас Толкайлов визнавав, що через відсутність залізничного сполучення підприємство не може отримувати сировину, а доставка автошляхами робить продукцію неконкурентною. Насправді ж тоді розпродавали залишки довоєнної продукції, а більшість виробничих ліній простоювала.
Кадри з сюжету російських пропагандистів
У лютому 2025 року загарбники провели чергову «націоналізацію» на території заводу, внісши до свого «реєстру безхазяйного майна» обладнання, металобрухт, електродвигуни, труби, місткості, профнастил і залізничні колісні пари.
У червні українські медіа писали, що окупаційна влада намагається створити враження роботи заводу, однак насправді він занепадає. Місцеві мешканці розповідали, що за рік підприємство отримало лише кілька дрібних замовлень. А зарплати виплачували внаслідок продажу металу з території заводу.
Так колишній флагман української нафтохімії перетворився на розграбовану промзону з формальними ознаками виробництва.
«Агрінол»: тіньові схеми в Грузії та завод-привид у Бердянську
«Агрінол» спеціалізувався на виробництві мастильних матеріалів, моторних олив, технічних рідин та автокосметики. Засноване на початку двотисячних, підприємство швидко стало важливим гравцем у нафтохімічній галузі та одним із провідних роботодавців Бердянська.
Продукція заводу постачалася по всій Україні, забезпечуючи 5–10% внутрішнього ринку моторних олив у різні роки, і активно експортувалася, маючи допуски іноземних автовиробників та широку дистрибуційну мережу за кордоном.
Після російського нападу 2022 року завод опинився під контролем окупантів. У травні того ж року підприємство юридично перереєстрували в Запоріжжі. Бенефіціарами стали родичі Олександра Пономарьова та запорізьке ПрАТ «Компанія з управління активами «Славутич-Інвест». Проте у червні 2025 року Господарський суд Запорізької області відкрив провадження у справі про банкрутство підприємства.
Фізично завод у Бердянську залишається під контролем загарбників. Підприємство продовжувало випуск продукції, але вже під наглядом російської адміністрації та підконтрольних їй бізнесменів, які перереєстровували активи за російським законодавством. З часом завод почав працювати у менших масштабах.
Кадри з сюжету російських пропагандистів
Частину обладнання та персоналу вивезли до Грузії, де під новими брендами продовжили випуск продукції. Журналісти «Схем» з’ясували, що сировину постачали з Росії, а готова продукція потрапляла навіть на український ринок.
У 2023 році російські медіа повідомляли про відновлення роботи підприємства: після перевірки обладнання у квітні там знову виготовляли моторні, трансмісійні та гідравлічні оливи, а також анонсували запуск виробництва літієвих мастил.
У лютому 2025 року журналісти «Приморки» зафіксували нове використання інфраструктури заводу «Агрінол». Місцевий зрадник Євген Данно налагодив на його території незаконне виробництво сигарет під брендом «Т-клуб», через що російські правоохоронці висунули йому обвинувачення.
Наразі «Агрінол» працює обмежено на території комплексу «Бердянські жниварки», зберігаючи лише малу частину колишніх потужностей.
Бердянський завод залізобетонних виробів: цехи працюють на потреби російської армії
Бердянський завод залізобетонних виробів був важливим промисловим підприємством Приазов’я, яке виробляло плити, панелі, балки, перекриття, труби, огорожі та інші конструкції для житлового, промислового будівництва і транспортної інфраструктури.
До повномасштабного вторгнення підприємство забезпечувало людей робочими місцями, а щомісяця випускали до двадцяти видів продукції, яку постачали на місцевий та всеукраїнський ринки. У 2020 році оборот підприємства перевищив 153 млн грн, що свідчило про його значний внесок в економіку регіону.
Після захоплення окупаційна адміністрація перепрофілювала завод залізобетонних виробів на потреби армії. За даними Центру журналістських розслідувань, завод почав виготовляти «зуби дракона» (протитанкові пастки) та інші бетонні загородження для укріплення оборони російських військ. Керівником підприємства призначили обласного депутата від ОПЗЖ Сергія Ткаченка.
У 2024 року колишній гауляйтер Бердянська Олександр Сауленко заявив, що до 2026 року ключові підприємства міста, зокрема й завод залізобетонних виробів, має відновити роботу на проєктних потужностях. Втім, такий прогноз нереалістичний: завод працює з обмеженими можливостями через виїзд кваліфікованих кадрів та дефіцит сировини.
«Азовкабель»: колишній гігант кабельної промисловості перетворився на військовий об’єкт
«Азовкабель» заснований у 1948 році, а виробництво розпочалося у 1951-му. Завод швидко став одним із провідних виробників кабельно-провідникової продукції СРСР, постачаючи її для морської, залізничної й енергетичної галузей у понад 40 країн. У 2001 році підприємство реорганізували в акціонерне товариство. До повномасштабного вторгнення воно входило до переліку найбільших кабельних заводів України, модернізувало виробництво та працювало на внутрішньому й зовнішньому ринках.
Після окупації Бердянська російські війська використовували частину цехів і підземні споруди для зберігання техніки й боєприпасів, а також як командні пункти та укриття. Через це територія неодноразово зазнавала ударів і вибухів.
У листопаді 2022 року на окупованій території зареєстрували нову юридичну особу, яка формально мала займатися виробами з дроту, ланцюгів і пружин. Тим часом офіційний український «Азовкабель» заявив, що через війну виробництво зупинене, а колектив чекає на відновлення роботи після деокупації.
Фото з російських пропагандистських медіа
У квітні 2023 року російські медіа повідомили про «відродження» кабельного виробництва. За їхніми словами, на базі націоналізованих підприємств – «Азовкабель», «Бердянський кабельний завод» та «Азовська кабельна компанія» – почався випуск продукції під брендом «Бердянськ кабель». Для цього окупанти створили нові компанії, зареєстровані у Росії, й намагалися набрати персонал.
У вересні того ж року окупаційна влада звітувала про «успішне відновлення» виробництва, стверджуючи, що працює понад сотня людей і випускається близько десяти видів цивільної продукції. У перспективі обіцяли випуск кабелів для військово-промислового комплексу РФ. Ці заяви мали радше пропагандистський характер, покликаний демонструвати «ефективність» російського контролю.
Насправді ж ситуація виявилася іншою. У липні 2025 року активісти руху спротиву «Жовта стрічка» повідомили, що завод фактично перетворився на трудовий табір. Робітників понад два роки не відпускають у відпустки, а тих, хто намагався звільнитися, залягають фізичною розправою. За даними активістів, працівників утримують силоміць, аргументуючи це тим, що вони знають занадто багато про військові замовлення.
***
У матеріалі ми розглянули долю кількох найбільших підприємств окупованого Бердянська. Їхня історія типова: так звана «націоналізація», перепрофілювання під військові потреби й подальший занепад під російським управлінням.
Подібних випадків набагато більше. Ще у 2023 році журналісти повідомляли про перелік зі 124 підприємств та підприємців Запорізької області, рекомендованих окупаційною владою для співпраці з російським бізнесом. Серед них були як захоплені й оголошені «безхазяйними» заводи, так і ті, що власники добровільно перереєстрували за російським законодавством. Понад 20 із них розташовані у Бердянську та районі.
Ці приклади ілюструють реальний стан промисловості: руйнування виробничого потенціалу, втрату кадрів і ринків, деградацію цілих галузей. Гучні заяви окупаційної адміністрації про «відродження» не приховують очевидного – економіка міста поступово занепадає.
Відновлення промисловості Бердянська можливе лише після деокупації та повернення підприємств під український контроль.
Текст – Олександр Носок
Читайте також:
- На службі Кремля: як окупанти перетворили Бердянський порт на інструмент війни та грабунку
- Підприємства, що стали історією: відомі запорізькі заводи та фабрики – від розквіту до забуття
Oтримуйте нoвини швидше з дoпoмoгoю нaшoгo Telegram-кaнaлa: https://t.me/onenews_zp
Підписуйтесь нa «Перший Зaпoрізький» в Instagram!