На Хортиці рятують унікальний корабель XVIII століття: міжнародна експедиція досліджує затоплені скарби козацької доби
На західному узбережжі Дніпра, біля Наумової балки, працює міжнародна археологічна експедиція «Хортиця–2025». У ній беруть участь фахівці Національного заповідника «Хортиця» та дослідники історії суднобудування зі США і Швеції.
Після руйнування Каховської ГЕС археологи отримали унікальну можливість дослідити сотні артефактів козацької доби, які десятиліттями перебували під водою. Серед них є предмети, яких раніше не було у фондах заповідника. Найціннішою знахідкою стали рештки носової частини дубель-шлюпки віком близько 300 років.
Про перебіг експедиції розповіли у новому випуску YouTube-проєкту «Реальна історія».
Керівник експедиції, завідувач відділу охорони пам’яток історії, археології та природи, гідроархеолог Дмитро Кобалія розповів, що знайдене судно є військовим і датується 1738 роком.
«Знайдено лише невелику частину судна – носову частину з рештками правого борту. Насправді ж воно було дуже великим, близько 17–18 метрів. Це був військовий човен із гарматами» – розповідає Кобалія.
Дослідники зазначають, що частина корпусу добре збереглася під шаром мулу.
«Тут навіть залишилася червона фарба. У ті часи палубу і верхню частину човнів, особливо військових, часто покривали саме червоною фарбою, щоб плями крові зливалися й не нервували матросів», – пояснює керівник експедиції.
За його словами, на борту судна було шість гармат-фальконетів, встановлених на спеціальних опорах. Це озброєння здебільшого застосовували проти піхоти: воно діяло подібно до сучасних кулеметів, стріляючи картеччю або навіть цвяхами.
Знайдене судно є частиною масштабної військової операції XVIII століття. У 1735 році Росія розпочала нову війну з Османською імперією та Кримським ханством. Територія Гетьманщини та Запорозької Січі стала плацдармом для російської армії, яка планувала наступ на Перекопський перешийок – ключовий шлях із українського степу до Криму. Ще одним стратегічним завданням було захоплення Кінбурнської фортеці, що контролювалася турками. Контроль над нею давав росіянам вихід із Дніпра до Чорного моря.
Для таких операцій армії були потрібні сотні річкових човнів. Один із них і з’явився нині на обмілілому березі Дніпра. Ці човни будували за рахунок російської казни на річці Десна Брянським Адміралтейством. Потім їх сплавляли вниз за течією до Києва, а далі по Дніпру – до Хортиці.
«У 1737 році таких човнів збудували понад три сотні. Територія була заповнена суднами – восени 1738-го та взимку 1739-го тут стояло більше трьохсот човнів», – каже Дмитро Кобалія.
Ці човни становили основу Дніпровської військової флотилії Російської імперії. Вони були легкими, розрахованими на швидке пересування річками, перевезення військ і гармат, а також участь у боях проти Османської імперії та Кримського ханства.
У тій війні запорозькі козаки воювали на боці росіян, використовуючи власні судна – легендарні чайки. Їхній досвід річкового суднобудування налічував понад століття, тоді як у росіян подібних традицій не було. Тому частину технологій вони запозичили саме у козаків.
«Можна сказати, що козацькі технології використовували, але які саме – ми тільки зараз досліджуємо. Проте тут були не лише козацькі технології – це був дуже цікавий час, коли застосовували також британські, французькі та голландські технології», – розповів Кобалія.
Він зазначив, що у тогочасному флоті навіть існував окремий термін – «козацькі човни», яким офіційно називали малі річкові судна аж до середини XIX століття.
Навколо судна дослідники сподіваються знайти безліч дрібних артефактів: цвяхи, монети, гудзики, а також мушкети чи шаблі.
До експедиції приєдналися всесвітньо відомі археологи. Серед них – науковий директор одного з найпрестижніших морських музеїв світу Ваза (Стокгольм, Швеція) Фред Гокер.
На запитання про мотивацію приїзду в Україну під час війни Гокер відповів: «Понад 300 років тому король моєї країни пообіцяв гетьману запорізьких козаків Пилипу Орлику, що Швеція завжди буде захисником України. Ми серйозно ставимося до цього й сьогодні. Ми не годимося як солдати, але можемо використати наші навички, щоб допомогти Україні зберегти її культурну спадщину».
Для іноземних науковців ця знахідка має виняткове значення для світової історії суднобудування.
«Для мене як морського археолога це унікальна група знахідок. Не лише цей корабель, а й сотні інших, які затонули тут, і разом створюють дивовижний контекст: армія, що розташовувалася табором на схилах, та кораблі, які її перевозили. Ці судна залишаються тут, поховані на різних пляжах, і у світі немає іншого подібного місця. Вони розповідають нам про людей, які плавали цією річкою, що є такою важливою для історії України. І навіть якщо ці кораблі перевозили війська російської армії, вони все одно є частиною величезного полотна історії Дніпрової долини – важливого для запорізьких козаків, народу України та держави, що нині є Україною» – наголосив Фред Гокер.
Нині археологи працюють над тривимірною моделлю судна та готуються до його переміщення в спеціальний ангар. Найбільший виклик – зберегти деревину, адже після контакту з киснем вона швидко руйнується. Ситуацію ускладнює те, що рештки пролежали на поверхні понад два роки.
У майбутньому запорізькі археологи сподіваються знайти й легендарні козацькі чайки.
«Вони будуть знайдені. Потрібно займатися цим поступово і постійно, а не епізодично, один-два рази. Це не можна зробити швидко і легко – треба цілеспрямовано працювати багато років», – зазначив Дмитро Кобалія.
У сюжеті зазначають, що нинішня територія Великого Лугу охоплює десятки кілометрів ще не досліджених земель, вивчення яких займе багато років. Археологи й надалі відкриватимуть тут сліди минулого, які довго зберігала вода. Водночас автори проєкту підкреслюють: майбутнє Великого Лугу досі невизначене. Ця місцевість може або відродитися як унікальна природна та історична спадщина, або знову опинитися під водами потенційного нового водосховища.
Нагадаємо, що ідея проведення експедиції виникла у вересні 2024 року на Всесвітньому конгресі морських музеїв, членом якого є заповідник. Ініціатором проєкту став професор Фред Гокер, науковий директор Музею Ваза, співпраця з яким розпочалася у травні 2023 року. До експедиції приєдналися відомі фахівці з різних країн: зі Швеції – професор Фред Гокер; із США – професор Університету Східної Кароліни Ларі Бебітс, виконавча директорка Національної спілки морської історії та археології Кеті Грін, а також підводний археолог і парамедик-рятувальник Служби порятунку Род-Айленда Джон Фошер; Великобританію представляє режисер і оператор компанії Blink Films Бен Голгейт. До роботи експедиції також долучилися співробітники відділу реставрації, інженерної групи та відділу фондів заповідника.
Читайте також:
Oтримуйте нoвини швидше з дoпoмoгoю нaшoгo Telegram-кaнaлa: https://t.me/onenews_zp
Підписуйтесь нa «Перший Зaпoрізький» в Instagram!
0