Евакуація під ударами дронів і КАБів: як капеланський патруль рятує людей в Запорізькій області (ІНТЕРВ'Ю)
Евакуація цивільних із прифронтових територій залишається однією з найнебезпечніших і водночас найнеобхідніших місій під час війни. Серед тих, хто займається цим щодня – команда «Капеланського патруля». За час широкомасштабного російського вторгнення вона вивезла з-під обстрілів близько 20 тисяч людей. За кожною евакуацією – ризик, складні вибори і історії, які неможливо забути.
Про те, як сьогодні працюють евакуаційні екіпажі в Запорізькій області під загрозою дронів і авіаударів, «Першому Запорізькому» розповів волонтер і капелан Ігор Піліпушка.
Щоденний ризик: ворожі дрони атакують цивільний транспорт на маршрутах евакуації
– Розкажіть, як нині відбувається процес евакуації?
– Нам телефонують, іноді навіть вночі, але зазвичай люди звертаються за день-два – і ми плануємо евакуацію заздалегідь.
Війна 2022 року і війна 2026-го – це різні війни. Раніше ми могли навіть заїжджати в місто, розділене лінією фронту: росіяни на одному боці, ми евакуюємо людей з іншого. Зараз, коли з’явилися безпілотники, все змінилося. Навіть якщо до лінії зіткнення залишається п’ять кілометрів – це вже дуже небезпечна зона. Тому виїжджаємо рано-вранці або в сутінках. Ось цей проміжок – найкращий час, щоб дістатися до людей і забрати їх.
Ми є частиною спілки шелтерів Запоріжжя, яка займається розселенням людей. Намагаємося не просто забрати людину й залишити десь, а супроводити її далі.
Коли веземо гуманітарну допомогу, роздаємо флаєри, наліпки з інформацією про наш фонд і номерами телефонів. Тобто заздалегідь інформуємо людей, потім евакуюємо і допомагаємо з розселенням. Співпрацюємо з транзитним шелтером на вулиці Європейській, 13а.
Зазвичай евакуацію проводимо на броньованому транспорті. Маємо кілька автомобілів – як малих, так і великих. Якщо дозволяє безпекова ситуація і люди хочуть забрати речі, приїжджаємо на вантажному автомобілі – можемо вивезти шафи, холодильники, пральні машини, телевізори. Якщо родина заздалегідь планує евакуацію, забираємо все майно і відвозимо.
Працюємо в межах Запорізької та Дніпропетровської областей – разом з поліцією: один екіпаж капеланів, один екіпаж поліції. У поліції більше безпекової інформації, вони бачать загрози, зокрема КАБів, тому ми координуємося з ними.
У Донецькій та Дніпропетровській областях співпрацюємо зі спецпідрозділом «Білий Янгол», у Запоріжжі – з місцевими громадами: Біленківською, Оріхівською, Комишуваською, Гуляйпільською.
У команди є дозволи на зброю – маємо напівавтоматичні помпові рушниці, щоб у разі потреби збивати дрони. Також використовуємо РЕБи та аналізатори дронів. Підходимо до цього відповідально, адже йдеться про наше життя і життя людей, яких ми евакуюємо.
– Наскільки змінилася ситуація з евакуацією у Запорізькій області за останні місяці?
– Все змінилося з початком російського наступу на Гуляйпілля. До того більшість наших евакуацій проходила на Донеччині. Починали ще з Красногорівки, що біля Мар’їнки. Зараз це вже глибокий тил у ворога.
Коли почався активний наступ на Гуляйпілля, ми переключилися на Запорізький напрямок. Разом з поліцією вивозили людей з міста до останнього дня, поки туди можна було заїхати. Далі, коли фронт почав рухатися від Гуляйполя в бік Новомиколаївки, Комишувахи, Степногірська, ми також брали участь в евакуації.
Зараз ситуація погіршилась. Ворог активно намагається просуватися в бік Оріхова, і траса через Комишуваху – основна дорога в тому напрямку – стала особливо небезпечною. Починаючи з понеділка цього тижня, фіксуємо щодня: ворог намагається FPV-дронами палити автівки на в’їзді в Комишуваху.
Кілька днів тому поверталися цією дорогою – прямо перед нами ворог вдарив по машині. Наступного ранку їхали тим самим шляхом – перед нами впав дрон. Промазав: цілив у поліцейських, але не влучив. Фактично щоранку бачимо нові спалені автівки. Ворог явно намагається перекрити цю артерію, знищити сполучення, яке веде на Оріхів.
«Люди думають, що вони нікому не потрібні – ми доводимо протилежне»
– Як часто люди телефонують або пишуть щодо евакуацій?
– Запити на евакуацію надходять щодня. Ми саме для цього ведемо наші сторінки в соцмережах. Показуємо евакуації – наприклад, коли вивозимо людей із великою кількістю речей. Якщо робити це самостійно, це дуже дорого. Тому ми це висвітлюємо, щоб люди бачили, що можуть скористатися такою допомогою безкоштовно.
Те саме стосується евакуації маломобільних і літніх людей. Ми показуємо весь процес – як забираємо, як поселяємо, як допомагаємо. Бо літні люди часто думають, що вони нікому не потрібні. Коли вони бачать такі публікації, це працює: звертаються ті, хто раніше боявся, що їм нікуди їхати.
– Хто ці люди, які просять про евакуацію? Який їхній портрет?
– Зазвичай це люди старшого віку, маломобільні та люди з інвалідністю. Є, звісно, і родини з дітьми. Але люди молодшого віку можуть організувати виїзд самостійно.
– Наскільки складно вмовляти людей виїхати? Чи доводиться це ще робити?
– Звісно, бувають такі випадки. Було навіть, що я фактично забирав людину силоміць. Одного разу надійшла заявка від доньки – її мати мешкала за Комишувахою, в районі, який місцеві називають Хитрівка. Добиратися треба було через міст, який уже був пошкоджений. Ми зупинилися перед ним, пішки дійшли до бабусі.
Вона старенька, часто падала – вся в синцях. Але відмовилась їхати. А навколо вже літають дрони, небезпека очевидна. Каже: «Та ні, я нікуди не поїду». Я розумів: якщо вона передумає пізніше — ми вже не зможемо туди заїхати. Тому просто взяв її на руки. Вона маленька така, почала трохи обурюватися. Але ми її вивезли на транзитний шелтер, там вона переодягнулась, скупалась.
За кілька днів я відвіз її до внука в Дніпро. Коли вийшла з машини й побачила його – заплакала, обійняла його, подякувала нам. Тож буває по-різному.
– Буває таке, що з якихось причин доводиться відмовляти людям?
– Так, були випадки. Одного разу ми евакуювали літнє подружжя з Новояковлівки – це за Комишувахою. Відвезли їх до Таврійського, де в них були родичі й дім. Але згодом вони самі повернулися в Новояковлівку.
Коли ворог почав наступальні дії в тому районі, туди вже не міг заїхати ніхто – ні поліція, ні ми, навіть нашим військовим було дуже важко пересуватися. В село зайшло російське ДРГ. Чоловіка поранили. Наші хлопці ліквідували диверсантів, але чоловік залишився з пораненням. Їхній син зателефонував і пояснив ситуацію: батько поранений, мати намагається його врятувати, потрібна евакуація.
Але заїхати туди вже було неможливо. Ми були змушені відмовити. Це був кінець 2025 року, якраз пік морозів – найхолодніші дні зими.
Жінці довелося виходити самій вночі. Чоловік помер від поранення. Вона вийшла о пів на десяту вечора і до шостої ранку йшла пішки з Новояковлівки до Комишувахи – по посадках, ховаючись від дронів. Іноді по дві години лежала на землі, щоб перечекати – у страшний мороз. Зрештою вона дісталася до Комишувахи, і там ми її забрали.
Я потім запитав: ми ж вас евакуювали, ви повернулися. Якби можна було повернути час, ви б це зробили? Вона відповіла: «Ні, звісно. Я шкодую. Втратила чоловіка і сама ледь не загинула».
20 тисяч врятованих: що стоїть за цією цифрою
– З якими найбільшими труднощами вам доводиться стикатися під час евакуацій?
– Перше – це, звісно, безпекова ситуація. Загроза FPV-дронів, загроза КАБів. Від дронів броня ще може врятувати, якщо заряд невеликий. Але від осколків КАБу вже ні. Слава Богу, зараз є різні застосунки зі сповіщеннями, є безперебійний інтернет, аналізатори дронів, рушниці – багато речей, які допомагають. Але обстріли бувають зненацька. Були випадки, коли ми заїжджали забирати людей, і поруч лягали КАБи.
Також дуже складно працювати з маломобільними та літніми людьми – їх важко потім кудись прилаштувати.
І окремо хочу сказати про тварин – це справжній біль. Люди кидають тварин. Хтось – безвідповідально, але багато хто – вимушено: їм просто не здають житло. Кілька днів тому були в Хитрівці (південно-західна частина селища Комишуваха, – прим), де забирали літню жінку. Поряд бігало хаскі – дуже гарне, з блакитними очима. Люди виїхали і просто її залишили.
Ми намагаємося евакуйовувати і тварин, прилаштовувати їх. Але притулки зараз переповнені.
Фото: Суспільне Запоріжжя
Але є й історії, які надихають. Наприкінці зими ми евакуювали жінку з Преображенки, що під Оріховом. Її чоловік військовий. У неї було двоє власних собак і ще четверо – сусідських, яких покинули під час евакуації. Танковий снаряд влучив у її будинок, знесло цілу стіну. Але вона не виїжджала, бо ніде не могла орендувати житло, де б дозволяли жити з тваринами. Зрештою вони з чоловіком позичили гроші, купили дачу за Бабуркою, і ми вивезли її разом із шістьма собаками.
Цей випадок мене дуже надихнув. Бо вона могла їх залишити, але не кинула, знайшла можливість і забрала всіх із собою.
– Що вам болісніше за все бачити в цих поїздках?
– Є історії, які ти проживаєш. Не всі, звісно – близько сьомої ранку ти вивіз людей, а о дев’ятій уже маєш замовлення на дезінфекцію (Ігор Піліпушка у «цивільному» житті заробляє дезінфекцією приміщень, – прим.). Швидко переодягаєшся, щось їси – і починається ніби інше, рутинне життя. Але є випадки, які залишаються.
Наприклад, евакуювали жінку, в якої обидва сини зникли безвісти на фронті, і вона ще й втратила житло. Або нещодавно ми вивозили маломобільного чоловіка з Юрківки – він залишився сам після іншого чоловіка, який за ним доглядав. Ми забрали його разом із поліцією під обстрілами, привезли в лікарню, але під час перевезення в іншу лікарню він помер.
Пам’ятаю також випадок на Донеччині, у Гірнику. Ми виїжджали і потрапили під обстріл. Рятувальники гасили пожежу, стався вибух, поранило одного з них. Ми підібрали його, повезли на стабілізаційний пункт. Була надія, не дарма опинилися саме там у цей момент, що він виживе. Але за кілька хвилин нам повідомили, що він помер. І це дуже важко – коли ти вже повірив, що людина врятована.
Також якось заїжджали в одне село. Жінка не хотіла евакуюватися, бо допомагала місцевим літнім людям, пекла їм хліб. Перед нашим приїздом туди влучив КАБ, її вбило осколками. Ми забирали її тіло в чорному пакеті. Такі моменти – дуже важкі.
Але є й інші історії. З Різдвянки біля Новомиколаївки син попросив забрати матір. Ми приїхали, забрали цю літню жінку. А вночі в її будинок було пряме влучання КАБа – його повністю зруйнувало. Син потім надіслав мені фото. Я спочатку не зрозумів – у неї був гарний, доглянутий дім, а на фото – просто руїни. І він написав: «Це будинок, з якого ви забрали мою маму. Дякую вам». І ти розумієш: якби ми її не вивезли, вона могла б загинути.
І це не поодинокий випадок – таке траплялося не раз. Ми забирали людей, минав якийсь час, і в будинок прилітало. Коли стикаєшся з такими історіями, розумієш, що робиш це не дарма. Це дуже мотивує і дає сили.
– Чи рахували, скільки людей вдалося вивезти
– За час повномасштабного вторгнення наша команда капеланського патруля вивезла близько 20 тисяч людей. Левова частка цієї цифри припала на початок вторгнення, коли люди масово виїжджали через Василівку та Кам’янське.
Зараз кількість евакуйованих залежить від ситуації на фронті. Коли було загострення і ворог окуповував Гуляйпільщину, ми могли вивозити по 30–40 людей на день. Коли ж ситуація трохи стабілізується – від одного до десяти.
Коли бойові дії стихають, у людей з’являється надія, що все налагодиться, і вони менш охоче виїжджають. А коли наступальні дії посилюються і починаються масові обстріли – евакуюються значно більше.
– Що далі відбувається з людьми після того, як ви їх вивезли з небезпечної території?
– При нашій церкві та фонді є власний шелтер, і ми є частиною спілки шелторів. Після евакуації ми в першу чергу веземо людей на обласний транзитний шелтер, щоб фіксувалася статистика, щоб ми розуміли, кого вивозимо, звідки і скільки людей залишається. Там їм надають допомогу. Якщо у нас є місця – забираємо до себе.
Але ми намагаємося не лише допомагати з розселенням – підтримуємо людей і духовно. Запрошуємо до нашої церкви, де також роздаємо гуманітарну допомогу. У нас є дитячий центр для підлітків та дітей. Бо коли вони виїжджають, їхні друзі часто залишаються там або роз’їжджаються в різні місця. Тому ми намагаємося допомогти молоді швидше адаптуватися. Хочемо, щоб вони не почувалися гостями, а розуміли, що тут теж їхній дім.
Більше про шлях Ігоря Піліпушки у волонтерстві та капеланському служінні читайте в окремому матеріалі.
Текст – Олександр Носок
Цей матеріал створено в межах проєкту Інститутом масової інформації за підтримки Міністерства закордонних справ Нідерландів. Зміст публікації не відображає офіційну позицію ІМІ та Королівства Нідерланди.
Читайте також:
- Як майстриня Марія Свєт із Запоріжжя перетворила захоплення свічками на бізнес
- «Сад без турбот»: як мешканка Запоріжжя Світлана Бабич створила сервіс догляду за приватними ділянками
Oтримуйте нoвини швидше з дoпoмoгoю нaшoгo Telegram-кaнaлa: https://t.me/onenews_zp
Підписуйтесь нa «Перший Зaпoрізький» в Instagram!
0