«Битва за Енергодар»: як письменниця з окупованого міста задокументувала історію його спротиву
Письменниця, сценаристка, волонтерка та громадська діячка з Енергодара Наталія Будянська після початку повномасштабної війни й окупації міста російськими військами була змушена залишити рідний дім.
Пережите в окупації стало поштовхом до написання книги «Битва за Енергодар». У ній авторка зібрала свідчення очевидців про перші дні повномасштабного вторгнення, оборону міста, захоплення Запорізької АЕС і долі людей, які опинилися в епіцентрі подій світового масштабу.
Про свій життєвий шлях і роботу над книгою Наталія Будянська розповіла «Першому Запорізькому».
До широкомасштабної війни жила активним життям, подорожувала й писала книги
До початку російського вторгнення Наталія Будянська жила в Енергодарі. Із 2001 до 2013 року вона працювала на Запорізькій атомній електростанції інженеркою з продовження ресурсу електрообладнання.
Разом із чоловіком Дмитром і донькою Кариною вела активне життя, особливе місце в якому посідали подорожі. Своє захоплення Наталія пояснювала так: «Хотілося подивитися світ, доки ти сповнений сил, молодий і здоровий. Поки ходять ноги й бачать очі. Коли ще можеш залізти на гору, підкорити льодовик і спуститися в печеру. Не чекаючи пенсії, «золотої карти» або «безлімітної» відпустки».
Першу далеку мандрівку родина здійснила після того, як донька закінчила перший клас і вони придбали власний автомобіль. За наступне десятиліття Будянські відвідали 38 країн Європи. Вони побували в найзахіднішій точці континенту – на мисі Кабо да Рока в Португалії, найпівденнішій – на мисі Тарифа в Іспанії та найпівнічнішій точці материкової Європи – на мисі Нордкап у Норвегії.
Захоплення подорожами Наталія перетворила на творчі проєкти: знімала фото й відео, організовувала групові тури, вела блог про самостійні автомандрівки, писала для туристичних журналів і ділилася практичними порадами з мандрівниками. У 2020 році вона стала авторкою та ведучою програми «Сімейні автопригоди» на телеканалі «Перший автомобільний», а наступного року працювала над проєктом «Автостопом по Європі» для шоу «Твій день» на «1+1».
Паралельно Будянська працювала сценаристкою серіалів і короткометражних фільмів для телеканалів «1+1», СТБ і ТЕТ.
Важливе місце в її житті посідала й література. До 2020 року вона видала п’ять книжок: романи «Кохання з характером» і «Мій найгірший друг» (2017), детективи «Гра на вістрі» та «Жінка не пробачає» (2019), а також електронну книжку «Інтриганки» (2020).
Проте в лютому 2022 року це мирне життя різко змінилося.
Після втечі з окупації Наталія продовжила розповідати світу про Енергодар
На той момент Наталія працювала у відділі культури та спорту Енергодарської міської ради, де разом із колегами організовувала культурні заходи й розвивала життя громади.
«Ми планували масштабні концерти, виставки, фестивалі в нашому місті. Не склалось…», – згадує жінка.
У перші місяці окупації Енергодара вона як волонтерка долучилася до евакуації жителів, яку координувала міська рада. Вона брала участь в організації п’яти великих «зелених коридорів» і допомагала забезпечувати роботу гарячої лінії, через яку щодня опрацьовували близько 200 звернень. Згодом допомагала організовувати й малі евакуаційні коридори. Лише за три тижні вдалося вивезти з окупованої території понад 1500 людей.
Паралельно, у березні–травні 2022 року Наталія брала участь у видачі гуманітарної допомоги та дитячого харчування мешканцям.
Із посиленням російських репресій залишатися в Енергодарі ставало дедалі небезпечніше. Після двох «бесід» з окупантами Наталія перестала жити вдома, переховувалася, а на початку червня 2022 року змогла евакуюватися з міста на захід України.
«Виїхала не з першої спроби, з одним рюкзаком. Вірила, що на місяць, що потім буде перемога і я повернусь додому», – згадує вона.
Після виїзду Наталія допомагала міжнародним журналістам готувати матеріали про Енергодар і Запорізьку АЕС, розповідаючи про життя людей в окупації та російські злочини.
Водночас вона повернулася до роботи над телевізійними проєктами, ставши співавторкою серіалу «Пригоди козака Виговського» для телеканалу «2+2», документального циклу «Дорогие товарищи» на «1+1» про діячів культури, які стали частиною російської пропаганди, а також проєкту «Війна для чайників», що пояснює, як змінилися сучасна війна та військові технології.
У 2026 році Наталія стала однією зі співавторок книги «Українка будує світ» – збірки історій двадцяти жінок про переосмислення життя, пошук нових сенсів і можливостей під час війни.
«Я зрозуміла, що вже не маю права відступити»: як народжувалася історія про оборону міста атомників
Наталія Будянська розповідає, що ідея написати книгу про оборону Енергодара виникла в неї ще в перші дні вторгнення. Уже тоді вона зрозуміла, що ці події мають бути задокументовані. Щоночі занотовувала хронологію, важливі деталі й імена людей, які чинили спротив. Проте той блокнот залишився в окупованому Енергодарі.
Після вимушеної евакуації Наталія почала відновлювати записи за пам’яттю. Вона спілкувалася із волонтерами, працівниками Запорізької АЕС, військовими та всіма, хто долучався до оборони міста – стояв на блокпостах, допомагав волонтерському штабу, виходив на мирні протести й підтримував Енергодар у найважчі дні.
Найбільше взятися за книгу її мотивував чоловік Дмитро, який постійно повторював: «Ти повинна її написати!».
Від самого початку авторка хотіла розповісти не лише про тих, кого світ побачив у новинах. «Я розуміла, що кожен, хто ніс мед, сало, ліпив пиріжки, різав тканину, варив обіди, стояв у черзі за хлібом для захисників, віддавав свої термоси, дощовики, взуття чи в’язав шкарпетки, – теж герой. Але книга мала бути не просто переліком добрих справ. Вона мала передати суть спротиву», – говорить Наталія.
Світ побачив тисячі енергодарців, які власними тілами перекривали шлях російській військовій техніці, та мирні протести, що стали символом української незламності. Проте за кадром залишилися нічні наради, складні рішення, взаємна підтримка, імпровізована оборона міста й щоденна праця сотень людей. Саме ця невидима сторона спротиву стала головною темою книги.
«Протест – це не тільки момент, коли люди виходять на дорогу. Це ще й тотальна внутрішня робота. Маленькі кроки, про які ніхто не знімає відео. І книга саме про це – про оборону міста, про битву за Енергодар», – пояснює Наталія.
Рішення сісти за рукопис давалося непросто, говорить вона. Найбільше авторка боялася когось не згадати, щось пропустити чи неправильно розставити акценти. Адже Енергодар – це не абстрактне місто з новин, а десятки тисяч людських історій, у кожній із яких були власні втрати, страх, вибір і спротив.
Роботу ускладнювало й те, що багато очевидців довго не могли поділитися своїми історіями: хтось воював, хтось лікувався після поранення, хтось залишався в окупації. Частину свідчень не можна було оприлюднювати з міркувань безпеки, окремі імена довелося приховати.
Переломним моментом стала поїздка до Києва у вересні 2024 року. За один день Наталія проводила до десяти зустрічей, збираючи спогади й контакти інших учасників подій. Саме тоді окремі фрагменти почали складатися в цілісну картину.
«Я зрозуміла, що вже не маю права відступити. Люди відкрили мені свої серця. Вони довірили мені те, що боліло. І ця довіра була сильнішою за всі мої сумніви», – згадує письменниця.
Будянська свідомо уникала сухої хроніки. У книзі переплітаються історії працівників Запорізької АЕС, військових, волонтерів і мешканців Енергодара – про оборону міста, мирний спротив, російський полон, вимушений виїзд, втрати й очікування повернення додому. Окрему увагу вона приділила документуванню захоплення атомної станції.
Першою публікацією цієї роботи став розділ «Символ українського спротиву. Битва за Енергодар», який увійшов до збірника «Хроніки війни», виданого на початку року за підтримки Департаменту культури і туризму Запорізької міської ради.
Окреме видання книги об’єднало нові свідчення, документальні світлини та живі історії очевидців
Після виходу збірника Наталія Будянська зрозуміла, що історія Енергодара заслуговує на окрему книгу.
«Я хотіла, щоб історія Енергодара стала доступна для українців поза межами однієї області. Після редакторських скорочень мій розділ уже не був таким повним, як задумувався. Я хотіла, щоб книгу могли прочитати енергодарці, які зараз розкидані по різних країнах. Щоб вони могли зберегти нашу історію, передати її дітям, надіслати друзям і рідним», – розповідає авторка.
Для неї було важливо знайти такий спосіб розповіді, який дозволив би побачити Енергодар не як чергову точку на карті бойових дій, а як живе місто.
«Я зрозуміла, якими очима потрібно розповідати цю історію. Через погляд людей, які вперше потрапили в Енергодар і не знали його «до». Щоб, відкривши книжку, читач міг не просто читати про місто, а ніби йти його вулицями. Щоб Енергодар перестав бути просто назвою в новинах і став живим містом із живими людьми, які одного дня опинилися всередині історії, до якої неможливо було підготуватися».
Спочатку книга вийшла в електронному форматі до річниці окупації Енергодара. Згодом Наталія власним коштом видала друкований наклад, доповнивши його документальними світлинами, новими свідченнями та епізодами, які не увійшли до збірника.
Кошти від продажу книги «Битва за Енергодар» авторка спрямовує на підтримку українських воїнів, тож видання стало ще й благодійним проєктом.
«Для мене ця книга – значно більше, ніж розповідь про війну. Це спосіб зберегти пам’ять про місто, яке стало символом українського спротиву, і про людей, які не прагнули бути героями, але стали ними, коли іншого вибору вже не залишилося», – говорить Наталія.
В очікуванні звільнення Енергодара
Сьогодні Наталія Будянська продовжує підтримувати українців і рідну енергодарську громаду, займаючись волонтерством.
Письменниця також розмірковує над другою документальною книгою – про життя Енергодара в російській окупації. Втім, питання її написання поки що залишається відкритим. За словами Наталії, повернутися до цієї ідеї вона зможе лише після звільнення міста та всіх енергодарців, яких Росія незаконно утримує в полоні. За її задумом, книга могла б розповісти про те, як жителі Енергодара, попри постійний тиск, зберігали українську ідентичність, продовжували працювати, підтримували одне одного та чинили тихий спротив окупантам.
Текст – Александр Носок, фото з архіву Наталії Будянської
Цей матеріал створено в межах проєкту Інститутом масової інформації за підтримки Міністерства закордонних справ Нідерландів. Зміст публікації не відображає офіційну позицію ІМІ та Королівства Нідерланди.
Читайте також:
- Наважилася розширити бізнес під час війни: історія власниці салону краси Svoya Atmosfera із Запоріжжя
- Запорізький Прованс: як Оксана Давиденко створила власний лавандовий сад
Oтримуйте нoвини швидше з дoпoмoгoю нaшoгo Telegram-кaнaлa: https://t.me/onenews_zp
Підписуйтесь нa «Перший Зaпoрізький» в Instagram!
0