Тотальний терор проти цивільних: як виживають мешканці Енергодару під тиском російських окупантів і спецслужб (ІНТЕРВ'Ю)
Уже понад три роки Енергодар перебуває під тимчасовою російською окупацією. За цей час із міста, де до повномасштабного вторгнення мешкало близько 53 тисячі людей, виїхало понад дві третини населення – нині там залишається орієнтовно 10–15 тисяч осіб.
Репресії проти тих, хто має проукраїнську позицію, не припиняються з перших днів захоплення: окупанти затримують людей, катують і засуджують до багаторічного ув’язнення.
Найбільшу атомну електростанцію Європи – Запорізьку АЕС – загарбники перетворили на військову базу, а її працівників – на заручників режиму.
Станом на жовтень 2025 року відомо щонайменше про 31 енергодарця, які перебувають у російському полоні. Із них 19 уже засуджено, четверо очікують на вирок, а про вісьмох немає жодної інформації.
Про те, що насправді відбувається в Енергодарі та на території атомної станції, а також про життя громади під постійним тиском російських спецслужб, «Першому Запорізькому» розповів міський голова Дмитро Орлов.
«Людей можуть забрати на «підвал» за коментарі в соцмережах або навіть за лайки»
– Вже понад три роки Енергодар перебуває під окупацією російських військ. Розкажіть, будь ласка, яка нині ситуація в місті та на Запорізькій АЕС. В яких умовах зараз живуть місцеві жителі та працівники станції?
– Більшість мешканців міста виїхала на підконтрольну Україні територію, оскільки не змогла жити з окупантами, не витримала тоталітарного тиску. Наразі в Енергодарі залишилося трохи більш як 20% від тих, хто мешкав тут до окупації. Дехто лишився за власним бажанням, а хтось – через неможливість виїхати, адже це зараз доволі складно.
Фото: Telegram-канал Дмитра Орлова
Місто зараз живе під тиском спецслужб Російської Федерації. Атомна станція на сьогодні не працює і не виробляє електроенергію. З 11 тисяч працівників контракт з фейковою структурою від «Росатому» підписали приблизно дві тисячі. Ще понад дві тисячі вони взяли на роботу без досвіду роботи та професійної освіти. Тобто це некваліфіковані кадри.
Атомна станція напівпорожня. Усі шість енергоблоків перебувають у стані холодного зупину – це найбезпечніший режим, якщо взагалі можна так говорити за умов присутності на території проммайданчика окупаційних військ із технікою та зброєю.
Ситуація в місті також складна: близько половини часу відсутнє електропостачання. Відповідно, виникають перебої з водопостачанням. Ліфти не працюють уже три роки. Існують проблеми з вивезенням сміття та роботою сміттєпроводів, тож санітарно-екологічний стан у житлових будинках незадовільний.
Найголовніше – це постійний тиск з боку окупантів. Прослуховуються всі мобільні пристрої, перевіряються соціальні мережі. Людей можуть забрати на «підвал» за коментарі в соцмережах або навіть за лайки. Є випадки, коли за це дають реальні строки ув’язнення в колоніях суворого режиму.
Якщо говорити про перші роки окупації, то полонених не засуджували – їх забирали в катівні, знущалися, били, когось навіть до смерті. Більшість відпускали покаліченими, з понівеченим здоров’ям, але вони змогли виїхати на підконтрольну Україні територію або знайти прихисток у країнах Європи.
Сьогодні людей затримують за проукраїнську позицію, зокрема за внески на потреби Збройних сил України. Такі дії кваліфікують як «спонсорство терористичних організацій» і засуджують до реальних строків – від 12–14 років. Є навіть ті, хто отримав понад 20 років позбавлення волі. Люди вже відбувають покарання в колоніях. Більшість з них є працівниками Запорізької атомної станції – висококваліфіковані фахівці, які цінуються навіть у світі. Але окупанти йдуть на ці кроки задля того, щоб укріпити свій тоталітарний режим, посилити тиск на тих, хто залишається в місті.
Фото: Енергодарська міська рада
– Що вам відомо про дії російських військових на території Запорізької АЕС? Чи чинять вони зараз тиск на працівників станції?
– Тиск зараз не такий активний, бо вже понад рік окупанти не допускають на станцію працівників, які відмовилися підписати контракти з фейковою структурою «Росатому». Отримати звідти інформацію важко – ті, хто підписав контракт, неохоче виходять на зв’язок. Водночас достеменно відомо: окупанти продовжують перебувати на території станції – близько тисячі військових із технікою. На постійній основі там знаходиться зброя, а периметр залишається замінованим.
Атомна станція перетворилася на військову базу окупантів. Вони використовують її не за прямим призначенням – для виробництва електроенергії, а як інструмент міжнародного тиску, ядерного впливу та ядерного шантажу проти всього світу і всіх цивілізованих країн.
– Чи змінилися методи тиску з боку окупантів на місцеве населення від початку окупації до сьогодні?
– Для нас, українців, усе це – фізичний, психологічний і моральний тиск, спроби змусити людей прийняти тоталітарний режим – виглядає дико. Люди не сприймали того, що не можна вільно висловлювати свої думки. У Російській Федерації свободи слова та демократичних цінностей просто не існує. Тому окупанти почали активно тиснути на населення. Для них було незрозуміло: як так, мовляв, вас окупували – чому ви не радієте? Чому не стали такими, як ми?
Саме тому багато хто, не погоджуючись із нав’язаною позицією, вирішив виїхати. Попри те, що шлях був дуже довгий і доводилося залишати своє майно, речі, а дехто навіть рідних і близьких.
Ті, хто залишилися, знаходяться під постійним тиском. Періодично він посилюється – як відповідь на дії українських спецслужб і Збройних сил, які завдають ворогові суттєвих втрат. І окупанти «відігруються» на звичайних мешканцях міста, на звичайних цивільних, не нехтуючи навіть знущанням з жінок і навіть літніх. Є певні приклади з цього приводу.
Тому тиск суттєвий. Не скажу, що за ці три роки він став жорсткішим, але відбулися певні зміни. Якщо раніше людину могли без суду та слідства забрати й вивезти до лісу, і про неї більше нічого не було відомо, то тепер усе це виглядає «цивілізованіше», якщо можна так сказати про дії окупантів. Уже немає тотального терору, коли забирали десятками людей із вулиці. Але треба розуміти, що й самих людей у місті майже не залишилося. Ті, хто мав демократичні погляди, вже пройшли через катівні, виїхали на підконтрольну Україні територію і нині живуть тут, продовжуючи спротив звідси. А тим, хто залишився в Енергодарі, дуже важко виявляти свою проукраїнську позицію.
Фото: Getty Images
«Близько двох тисяч мешканців із загальної кількості в 53 тисячі пройшли через катівні»
– За вашими оцінками, скільки мешканців Енергодара з початку окупації були незаконно затримані російськими військовими й пройшли через катівні? І скільки досі перебувають в ув’язненні?
– Важко назвати точну цифру, але за нашими підрахунками близько двох тисяч мешканців із загальної кількості в 53 тисячі пройшли через катівні. Хтось провів там день-два, хтось – тиждень, хтось – кілька років. Зараз утримують кілька десятків людей.
Однак засуджених уже не тримають в Енергодарі. Після запуску псевдоофіційної процедури їх перевозять до Мелітополя, Маріуполя, Ростова-на-Дону чи в інші міста– подалі від лінії фронту.
В Енергодарі залишається і продовжує діяти їхня так звана поліція. Вони постійно затримують людей, і всі ці засудження тривають. Люди перебувають під постійним психологічним та фізичним тиском. Зараз дуже важко знаходитися в місті, маючи проукраїнську позицію. Або навіть більш-менш нейтральну, враховуючи, що окупанти постійно примушують брати паспорти і якимось чином брати участь у їхніх так званих святах.
– Як зазвичай відбуваються затримання працівників атомної станції?
– Атомна станція – режимний об’єкт, тому стежити за працівниками там досить легко. Людина заходить на станцію за своєю перепусткою, відпрацьовує свої вісім годин. Після цього, виходячи зі станції, її пропуск блокується на прохідній. А на виході людину чекає тонований автобус, куди її саджають. Потім про людину кілька днів, а іноді й довше, ніхто нічого не знає. Телефони на станцію заборонили приносити. Тому навіть родичі, які проводжають людину на роботу, не можуть із нею зв’язатися й отримати жодну інформацію.
Зазвичай із працівниками атомної станції попередньо проводять співбесіду. Якщо виявляють проукраїнську позицію або негативне ставлення до окупантів – людину не випускають зі станції. Її виводять під руки й саджають в автобус.
Фото: Getty Images
«Людей звинувачують у тероризмі, фінансуванні терористичної діяльності, підривній діяльності, державній зраді»
– Які типові звинувачення висувають окупанти проти затриманих?
– Не думаю, що ситуація у нас суттєво відрізняється від інших окупованих територій. Людей звинувачують у тероризмі, фінансуванні терористичної діяльності, підривній діяльності, державній зраді. Хоча незрозуміло, про яку «державну зраду» йдеться – більшість затриманих не є громадянами Російської Федерації. Проте такі звинувачення висувають, і за них призначають тривалі терміни ув’язнення – 12–14 років і більше.
Існує також практика: якщо вже є звинувачення за однією статтею, то «докручують» ще й інші. Людині інкримінують усе можливе, щоб закрити одразу кілька справ і звітувати, мовляв, затримали «небезпечного 70-річного терориста», який нібито планував убивство. Насправді ж ця людина – звичайний пенсіонер, який просто йшов вулицею, маючи в телефоні якісь листування чи іншу інформацію. На підставі цього фабрикують справу, і в результаті людина отримує реальний тюремний термін у колонії суворого режиму на території Російської Федерації.
Фото: Telegram-канал Дмитра Орлова
– Тобто справу можуть сфабрикувати з нічого й засудити людину без жодних підстав?
– Так. Таке траплялося ще на початку окупації: вони просто відкривали багажник автомобіля, і якщо водій чимось не сподобався, туди підкидали власний пістолет або гранату, фотографували – і звинувачували у тероризмі. Після цього людину забирали до «підвалу». Такі речі відбувалися постійно.
Крім того, окупанти активно знімають пропагандистські відео. Наскільки мені відомо, 90–95% людей, які потрапляють до катівень, не виходять звідти, доки не запишуть на камеру «зізнання» в любові до Російської Федерації. Звісно, це відбувається під тиском. Людина розуміє: якщо її змушують записувати ролик – це може бути умовою для звільнення під підписку про невиїзд або інші обмежувальні заходи.
«Під час найбільш активних знущань з енергодарців їх утримували в камері розміром три на чотири метри, у якій перебувало до 20 людей»
– Які методи катувань застосовують окупанти до затриманих?
– Це залежить від того, яка зміна окупантів і представників спецслужб там працює. Застосовують усілякі методи: фізичне побиття, психологічний тиск. Людей вивозять до лісу, дають лопату й змушують копати собі могилу, стріляють біля вух, обливають бензином, катують електричним струмом. Люди здебільшого втрачають свідомість після цих катувань, психологічно страждають. Окупанти не роблять винятків навіть для жінок і літніх людей. Використовують якісь доісторичні засоби катувань. Але для Росії, здається, це вже стало нормою.
– Скільки людей могло загинути внаслідок цих катувань?
– Точних даних немає, оскільки вести облік загиблих від катувань без проведення експертиз ДНК – дуже складне й відповідальне завдання. Це надзвичайно важко встановити точно. Однак за попередніми оцінками йдеться про десятки людей, які або зникли безвісти, або були закатовані до смерті.
– Якими є умови утримання незаконно ув’язнених енергодарців?
– Умови важкі. Про триразове харчування чи дотримання санітарних норм не йдеться. Під час найбільш активних знущань з енергодарців їх утримували в камері розміром три на чотири метри, у якій перебувало до 20 людей. Вони не те що спали – сиділи по черзі, бо не було місця. За тиждень люди втрачали по 10–15 кілограмів. Їх періодично били. Робили це, як правило, по одному в сусідній кімнаті. Двері залишали відчиненими, щоб інші чули ці знущання. Катували в балаклавах, аби люди після звільнення не змогли свідчити про ці злочини.
Фото: Reuters
«Фактично будь-яка будівля, яка мала підвальне приміщення, використовувалася як катівня, де знущалися з людей»
– На початку окупації з’являлися свідчення про кілька місць, де утримували та катували жителів Енергодара. Чи відомо вам, скільки таких локацій могло бути в місті?
– Якщо брати загальну кількість таких місць у місті в період найбільш активних репресій, то їх налічувалося до десяти. Частина з них розташовувалася на території санітарно-захисної зони Запорізької атомної станції, на промислових майданчиках підприємств, де знаходилися пожежна і військова частини, а також у підвальних приміщеннях. Звичайно, це були відділки поліції та СБУ, які окупанти відразу ж захопили.
Фактично будь-яка будівля, яка мала підвальне приміщення, використовувалася як катівня, де знущалися з людей. Зараз в Енергодарі таких місць менше, і катування не такі активні, але вони все ще відбуваються. У 2022–2023 роках їх було дуже багато. Мова йшла не про десятки, а навіть про сотні людей, яких постійно утримували в неволі.
– Чому, на вашу думку, одних затриманих звільняють після допитів і катувань, а інших тримають під вартою та влаштовують їм так звані «суди»? Від чого це залежить?
– Вони беруть всіх підряд і шантажують. Якщо в людини є родина – це особливо важко витримати. Ти готовий на все, аби тільки дітям, дружині чи батькам не завдали шкоди, аби їм не відрізали кінцівки чи не зробили ще гірше. Тоді починаєш говорити і зізнаватися – і в тому, що було, і в тому, чого не було. Лише б їх відпустили, лише б дали спокій.
Дехто тримається – особливо ті, на кого окупанти не мають важелів впливу. Вони витриваліші й не видають побратимів. Але якщо є родичі або знайомі у ЗСУ – таких тримають довше й сильніше тиснуть. Якихось правил чи умов, за яких можна отримати пом’якшення в катівні, не існує. Це завжди суто індивідуальна історія.
Фото: Telegram-канал Дмитра Орлова
– Чи маєте ви підстави вважати, що викрадення, катування та тиск на працівників ЗАЕС відбуваються за мовчазної згоди або за участі представників «Росатому»? І чи, на вашу думку, вони обізнані про ці злочини?
– Звісно, вони знають. Вони проводять з працівниками співбесіди щодо співпраці, обговорюють підписання контракту, матеріальні умови та можливості кар’єрного зростання. Якщо людина відмовляється, то потім через зміну або в цю ж зміну її забирають, і на наступну зміну вона вже не виходить. А потім повертається вся побита з поламаними кінцівками. Напевно, що представники «Росатому» в курсі цієї справи. Те, що вони особисто не беруть участь у катуваннях, думаю, це зрозуміло й логічно. Це все роблять представники спецслужб, які навчені бити людей і знущатися.
«Людей вивозять до різних регіонів – іноді навіть за тисячі кілометрів від дому»
– У які регіони Російської Федерації найчастіше переміщують незаконно засуджених енергодарців?
– Людей вивозять до різних регіонів – іноді навіть за тисячі кілометрів від дому. Відомі випадки, коли мешканці Енергодара опинялися в СІЗО «Лефортово» в Москві. Дехто з них згодом вийшов із колоній, де зазнавав психологічного тиску. Їх етапують із місця в місце. Зазвичай це Ростов-на-Дону або Маріуполь, міста, де судова система більш-менш працює за російськими законами. Якщо ж звинувачення серйозніші, то Мелітополь і Маріуполь не справляються із цими справами, і тоді людей перевозять до Ростова-на-Дону або Москви.
У червні 2025 року найстарший за віком цивільний полонений з Енергодара не пережив російського ув’язнення. Під час етапування до міста Усть-Лабінськ у Росії помер 74-річний Олександр Марков. Окупанти заарештували його у травні 2024 року, а окупаційний «суд» засудив чоловіка за «державну зраду» до 14 років колонії суворого режиму з подальшим обмеженням свободи ще на один рік.
– Що відомо про подальшу долю цих незаконно ув’язнених, яких вивозять до Росії? Чи вдається тримати з ними зв’язок?
– Ми намагаємося встановлювати зв’язок через родичів і знайомих, адже люди спілкуються між собою. У когось є адвокат, і, якщо пощастить, він, який розуміє, наскільки важливо підтримувати контакт з родиною. Зазвичай такі адвокати працюють комплексно: збирають інформацію, шукають зв’язки з близькими.
Налагодити зв’язок дуже складно, але не можна сказати, що це взагалі неможливо – інформація про людей іноді все ж надходить. Ми намагаємося створювати базу даних для того, щоб розуміти під час переговорних процедур щодо обміну цивільних. На жаль, ця процедура поки не врегульована законодавчо на міжнародному рівні. І, як ми бачимо, окупанти цим активно користуються. Якщо з військовополоненими історія з обміном більш-менш зрозуміла, то щодо цивільних полонених – такого поняття навіть не існує.
Фото: Telegram-канал Дмитра Орлова
– Яку роботу проводить Енергодарська громада задля звільнення затриманих жителів?
– Робота щодо міжнародного тиску не припиняється ні на хвилину. Ми намагаємося через доступні соціальні мережі донести: цивільні полонені – це люди, про яких також потрібно пам’ятати. Під час міжнародних заходів та акцій наголошуємо: необхідно тиснути на Росію – санкціями чи іншими методами – щоб вона припинила практику утримання цивільних, зокрема працівників Запорізької АЕС, які є висококваліфікованими фахівцями.
Ми неодноразово проводили акції у Запоріжжі, містах-супутниках АЕС та Києві. Регулярно підтримуємо наших військовополонених з Енергодара. Робимо все, що в наших силах. Але, на жаль, поки що це дається дуже важко. Сподіваємося, що переговорні процеси дадуть результат – і звільнять тих, про кого ми знаємо, але не можемо говорити публічно через загрозу їхнім родичам в окупації, а також тих, про кого нам, на жаль, нам нічого не відомо. Прагнемо, щоб Росія звільнила всіх і вони змогли потрапити на вільну територію України.
Читайте також:
Oтримуйте нoвини швидше з дoпoмoгoю нaшoгo Telegram-кaнaлa: https://t.me/onenews_zp
Підписуйтесь нa «Перший Зaпoрізький» в Instagram!
0