«Росіяни спробують анексувати окуповані території»: радник голови МВС України Вадим Денисенко – про псевдореферендум у Запорізькій області, удар по Мелітополю та ситуацію на фронті

11.07.2022

1 598

Радник голови МВС України, директор Українського інституту майбутнього Вадим Денисенко в інтерв’ю TV5 розповів про ймовірність псевдорефередуму у Запорізькій області та прицільні удари ЗСУ по російським складам, а також пояснив, які дії на окупованій території будуть вважати колабораціонізмом. «Перший Запорізький» записав найцікавіші фрагменти розмови.

«Удар по аеродрому у Мелітополі наніс серйозну шкоду не тільки техніці і боєзапасам, а і в живій силі ворога»

– У ніч на 3 липня на Мелітопольщині ЗСУ нанесли понад 30 ударів та вивели з ладу одну з чотирьох воєнних баз у Мелітополі. Що відомо про цю операцію?

– Протягом останніх 10 днів Збройні Сили України почали наносити прицільні дуже точні удари по ряду складів і баз російської федерації, що знаходяться у, як вони вважали досі, у глибокому тилу.

Все ж таки, ми повинні говорити, перш за все, про те, що дуже точна і далекобійна зброя, яку нам поставляють з-за кордону і яка стріляє на 60-70 кілометрів, починає працювати і приносити свої плоди.

Якщо говорити про Мелітополь і про цей конкретний випадок: так, можна сказати, що там справді було знищено одну із баз, достатньо сильно пошкоджено не тільки техніку, а й нанесено збитків живій силі противника.

Радник голови МВС України, директор Українського інституту майбутнього Вадим Денисенко

– Можна сказати, що це місце – певний логістичний хаб між Кримом, звідки виїжджає техніка та жива сила, до Луганщини і Донеччини?

– Так, це місто традиційно було точкою перетину шляхів. І наявність аеродрому, і ряду інших речей, робить Мелітополь одним із ключових у логістиці російської армії на сьогодні.

– Чи вже відомо, наскільки болючим цей удар був для російської армії?

– Я тільки можу сказати, що нанесено достатньо серйозний урон не тільки в техніці і боєзапасах, а і в живій силі противника.

– Окрім того, на Мелітопольщині було ще декілька успішних операцій. Це знищення залізничного мосту між Мелітополем та Токмаком, по якому рухалась техніка у напрямку Донеччини та Луганщини, удар по рашистському бронепоїзду, що зійшов з колії. Чиїх це рук справа? Це партизани чи Збройні Сили України?

– Скажемо просто – це були українці. Партизанський рух на всіх територіях справді набирає обертів. Це і Херсонщина, і Донеччина, і Луганщина, і Запоріжжя.

Ми продовжуємо спротив. Нам вдається розбивати логістичні ланцюжки. І це не поодинокі випадки. Протягом останніх днів ми розбили цимало складів з боєприпасами по всіх тимчасово окупованих територіях, по всій лінії фронту.

– Як би ви оцінили поточну воєнну ситуацію на Запорізькому напрямку?

– Тут переважно поки що йдуть позиційні бої, активність зараз концентрується на Луганщині і Донеччині.

Коли ми говоримо про Лисичанськ і чому наші війська звідти відійшли, треба розуміти: Лисичанськ і Сєвєродонецьк росіяни брали 130 днів. Фактично вони планували це зробити максимум до 9 травня. Тому їх просування було дуже тяжким і дуже повільним.

Також треба розуміти, що у сучасній війні території – це, звичайно, важливо, але важливіше зберегти техніку, зберегти армію і нанести максимальний урон противнику.

Сєвєродонецьк і Лисичанськ – міста, де росіяни затримались дуже надовго, і понесли дуже великий урон як і в техніці, так і в живій силі. Але інтенсивність боїв там просто зашкалювала. Такої інтенсивності боїв не було, певно, з часів Другої світової війни.

– Багато експертів казали, що завдяки відтягненню російських сил спочатку на Маріуполь, а потім на Сєвєродонецьк, на Запоріжжі призупинились найбільш активні бойові дії, які пересунулись північніше. Чи погоджуєтесь ви з цим твердженням?

– Частково можна погодитись. Але росіянам взагалі не вдавалось ніде і нічого. Зараз їхня стратегія полягає в тому, щоб на маленькій ділянці фронту сконцентрувати те, що у них є, від людей до техніки, щоб продавлювати фронт цією чисельною перевагою. Те, що вони не жаліють ні людей, ні техніки, ні снарядів – це провокує високу інтенсивність боїв.

«Якщо людина працює в окупаційній «адміністрації» – це колаборація. Все інше – виживання»

– Зараз велика частина Запорізької області, на жаль, під окупацією. Що потрібно знати людям, які зараз змушені жити у таких складних умовах, щоб потім, після нашої перемоги, їх не притягнули до відповідальності за співпрацю з ворогом? Яка межа між виживанням і колабораціонізмом?

– Колабораціонізм – це коли людина йде працювати на російську владу в місцевій адміністрації. Це – колаборація. Якщо людина працює у міській адміністрації – це вже колаборація. Все інше – ми розуміємо, що людям треба якось виживати, для того, щоб просто прогодувати свої сім’ї.

– Переселенці з Маріуполя, які евакуювалися до Запоріжжя, розповідали, що російські окупанти та колаборанти розповсюджують фейки, мовляв, якщо людина бере у росіян гуманітарну чи матеріальну допомогу – за це на підконтрольній Україні території можуть покарати. Правильно розуміти, що це умова виживання і в цьому немає нічого підсудного?

– Так. Ви правильно сказали, що це фейки, це суцільна брехня. Єдиний вид колаборації – коли людина починає свідомо співпрацювати із окупаційною владою. Крапка. А якщо людина бере гуманітарну допомогу – це просто її право, брати допомогу. Тому що росіяни забрали у людей і можливості заробляти, і можливості прогодувати свої сім’ї.

– Чи правильно розуміти, що зараз кожен колаборант відомий, стоїть на обліку МВС, всі вони під наглядом та контролем?

– Насправді це питання більше до СБУ та ДБР, вони ведуть ці справи. Але так, всі прізвища колаборантів відома, всі прізвища відомі і більше того, їхні дії документуються. В тому числі, навіть, розмови цих людей.

– Ми знаємо імена відомих колаборантів. Наприклад, псевдогубернатора області Євгена Балицького, колишнього нардепа і діючого депутата Запорізької обласної ради. Зрозуміло, що він нестиме відповідальність. Але у тій же «окупаційній адміністрації» є, наприклад, бухгалтери чи секретарі. Вони нестимуть такий же рівень відповідальності, чи це можна назвати способом виживання?

– Ні, робота на «державні адміністрації» російської федерації – це однозначно колаборантство.

– Чи можна дати людям, що зараз перебувають на окупованих територіях, пораду виїжджати, як єдиний спосіб однозначно убезпечити себе від складнощів у майбутньому?

– Якщо є можливість повернутись на неокуповані території – виїжджайте. Вас тут всі чекають. Всі ці дурниці про термін за отримання гуманітарної допомоги – це абсолютна брехня. Вас чекають. І, звичайно ж, ми розуміємо, що всі окуповані території ми все одно звільнимо.

– Чи є інформація, скільки правоохоронців у Запорізькій області перейшли на бік окупанта?

– У мене немає такої цифри. Але можна сказати, що їх дуже небагато. Порівняно із 2014-м роком – це просто зовсім інша ситуація, причому не тільки серед правоохоронців, а і в усіх структурах.

– На початку війни було багато розмов про те, що окупантами «зливають» списки ветеранів АТО, власників зброї, журналістів, проукраїнських активістів. Чи могли це робити ті правоохоронці, які перейшли на бік ворога або готувались до зустрічі окупантів?

– Можу вам сказати про МВС. Жоден реєстр, що веде Міністерство внутрішніх справ, ні в одній з областей або регіонів, не потрапив у руки окупантів. МВС готувалось до можливості війни, тому за кілька тижнів до початку бойових дій всі реєстри були перенесені і заблоковані для будь-кого. Тому витоку даних не було.

Також велась достатньо серйозна оперативна робота із злочинцями та кримінальними авторитетами. Саме тому на початку війни, коли була серйозна загроза створення організованих злочинних груп, так званих «тітушок», що почали б мародерити та розкачувати політичну ситуацію, цього не сталось. Сценарій, що стався в Криму, Донецьку та Луганську у 2014 році, коли на площі виходили групи людей на мітинги, ніде в Україні не пройшов.

«Росіяни прийняли рішення про проведення анексії окупованих територій»

– Голова розвідки Міноборони Кирило Буданов в інтерв’ю казав про те, що на Херсонщині та Запоріжжі 11 вересня готуються до псевдореферендумів. Принаймні зараз окупантами ведеться певна робота. Що вам відомо про це? Як ви думаєте, наскільки можливо дійсно провести щось схоже на псевдореферендуми?

– Росіяни прийняли рішення про проведення анексії територій. У них це головний сценарій. Все, що вони зможуть захопити, вони будуть пробувати анексувати. З того, що я розумію на сьогодні, вони не заморочуються навіть із видимістю легітимності, як це було у 2014-му. Вони просто відкриють якісь дільниці, сфотографують в кількох місцях прихід частини людей, на певних територіях. Очевидно, будуть силою зганяти людей на дільниці, якщо до того часу ці території ми не звільнимо. А потім скажуть, що 99% населення проголосувало за приєднання до росії. На жаль, ми точно впевнені, що вони навіть не збираються створювати видимість легітимності і робити щось, що виглядало б «нібито по закону».

– Також хотілося б вас розпитати про ситуацію на інших ділянках фронту. Чи можна сказати, що Луганська область вже непідконтрольна Україні?

– На жаль, фактично, абсолютна більшість територій області на сьогодні контролюється військами російської федерації.

– І, вочевидь, зараз усі сили росіян будуть кинуті на Донеччину?

– Судячи з усього, зараз єдиний головний план у росіян – кинути все, що у них є, на Донеччину, І, застосовуючи ту ж саму тактику, що була на Луганщині. Пробувати йти далі. Але будемо сподіватись, що Слов’янськ і Краматорськ буде набагато складніше взяти. Це великі міста, достатньо непогано фортифіковані та захищені.

– Якщо розглядати найбільш песимістичний сценарій, на чому росіяни планують зупинитись? І чи планують вони взагалі зупинятись, якщо у них буде певний успіх на цих ділянках?

– путін на сьогодні зупинятись не збирається. Він буде йти доти, доки він може йти. Тому нам потрібно зупиняти його саме на Донеччині.

«Головний виклик наступних місяців – це велика битва за Донбас»

– Вже є позитивні новини із Херсонщини, мовляв, Херсон нашим захисникам уже у бінокль видно. Вони чекають тільки нагоди та західної зброї. В той же час готуються також і окупанти – підтягують нові сили, техніку, боєприпаси. Якою зараз там є ситуація?

– Ви зараз цитуєте видання The Economist. Поки що такої інформації від нашого Генерального штабу немає, тому я не можу коментувати, правда це чи неправда. Давайте дочекаємось офіційної інформації, і потім говоритимемо більш конкретно.

– Одне-два села на тиждень – просування у напрямку обласного центру все ж є.

– Але росіяни чинять достатньо жорсткий опір нашому просуванню. Так, справді, ми просуваємось, і так, поки у них там нічого не виходить. Поки це справді той напрямок, на якому ми рухаємось відносно непогано і відносно швидко.

– До чого варто готуватись українцям у перспективі найближчих двох-трьох місяців? Які найбільш складні моменти можуть нас чекати у майбутньому?

– Головний виклик – це велика битва за Донбас. Від її результатів багато в чому залежатиме подальший розвиток ситуації по всій території України. Тому зараз головне – битва за Донбас і що там буде відбуватись.

– Чи може у липні-серпні відбутись перелам у війні, що дозволить Україні вже до кінця року закінчити гарячу фазу війни та змінити ситуацію максимально на нашу користь?

– Я б дуже хотів сподіватись на це. Але тут є, знову-таки, один ключовий момент – велика битва за Донбас. Від неї буде залежати саме, як будуть розвиватись події. Зараз битва за Донбас – наша альфа і омега.