USD: EUR:
... в Запорожье
«Героїчна оборона Запоріжжя зламала ворогу всі плани»: військовий експерт Сергій Грабський – про оборону Гуляйполя, деокупацію захоплених територій та жорстокість російської армії

«Героїчна оборона Запоріжжя зламала ворогу всі плани»: військовий експерт Сергій Грабський – про оборону Гуляйполя, деокупацію захоплених територій та жорстокість російської армії

Військовий експерт, учасник миротворчих місій у Косово та Іраку Сергій Грабський розповів «Першому Запорізькому» про воєнну ситуацію на Запорізькому напрямку та відповів на запитання, які найчастіше виникають у жителів регіону: чи безпечно повертатися до Запоріжжя з евакуації, чи було можливим захистити нашу область від російського захоплення та чи можуть окуповані населені пункти нашої області стати «новою Бучею».

«Запоріжжя стоїть на смерть і не пропускає противника»

– Якою ви бачите воєнну ситуацію на Запорізькому напрямку?

– На півдні славетне Запоріжжя вступило у свою справу. Фактично героїчна оборона лінії від Великої Новосілки Донецької області і до Оріхова через Гуляйполе фактично зламала противнику всі плани. Ворог вже не може атакувати з тією інтенсивністю, а говорити про серйозні прориви у тому напрямку фактично не має змоги з точки зору військової об’єктивності.

Утримується ситуація від Оріхова і аж до Дніпра. Тут територія Запоріжжя стоїть на смерть, не пропускає противника. Хоча спроби проривів були.

Об’єктивно кажучи, наша героїчна оборона Маріуполя зірвала плани противника наступати саме з  півдня. І тепер вже дуже запізно для противника говорити, що він  може використати якісь сили і зосередити якісь сили, щоб наступати на північ.

56-річний полковник запасу Сергій Грабський закінчив Ленінградське вище військове училище залізничних військ та військових сполучень, Одеський інститут Сухопутних військ та Львівський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України.

Наприкінці 90-з Сергій Грабський одним із перших військовослужбовців ЗСУ почав працювати у складі верифікаційної місії ОБСЄ в Косово, забезпечував життєдіяльність та супроводження конвоїв місії до різних куточків Косово. З 2009-го року працював у складі місій НАТО в Іраку.

Він є першим і єдиним з громадян України, хто нагороджений вищою медаллю Організації Північноатлантичного договору «За особливі заслуги» (2010), виявлені під час служби у складі Тренувальної місії НАТО в Іраку. Брав участь у підготовці миротворчих контингентів ЗСУ.

З 2011 року активно займається громадською діяльністю, є одним із співзасновників громадської організації «Союз учасників миротворчих операцій».

– 28 квітня Сили спецоперацій Збройних сил України підірвали залізничний міст під Мелітополем.  Як знищення цього інфраструктурного об’єкту вплинуло на забезпечення російської армії на Запорізькому напрямку?

Треба розуміти, наскільки це важлива операція. Мелітополь, як локація, є дуже важливим пунктом постачання для збройних сил російської федерації. А тому будь-яка перерва у русі ослаблює противника у русі у тому напрямку.

– Як ви вважаєте, чи було можливо підірвати цей міст раніше?

Так склалося, що я вивчав питання руйнації саме таких інженерних об’єктів. Потрібно розуміти, що будь-яка атака на цей міст є надзвичайно складною військовою операцією, яка потребує колосальних зусиль, навіть, великої кількості вибухівки.  Це не те, що просто кинути гранату – і міст знищено. Це дуже складна операція. Я не буду вдаватися в деталі, наскільки це складно.

Уявіть собі, що йдеться не тільки про  один кілограм вибухівки, яка має бути  доставлена на те місце і правильно встановлена. А і вибух має бути зроблений так, щоб максимально ускладнити відновлення цього об’єкту.  Повірте, цьому вчитися потрібно не один день.

«Низький морально-психологічний стан російських солдатів може призвести до нечуваних воєнних злочинів»

– Генштаб неодноразово повідомляв, що в нашій області російські військові бунтують та відмовляються від ведення бою. Їм обіцяли спокійну операцію без спротиву з боку місцевого населення та військових, але все вийшло  зовсім не так. Як би ви могли оцінити морально-психологічний стан нашого ворога?

Ворог знаходиться  у стані когнітивного дисонансу. Адже його накачували пропагандою, що він, начебто, несе мир та свободу населенню Запорізької області, звільняючи його від кривавих «бандерівців». Натомість він бачить абсолютно іншу картину. Це, зауважу, примушує ворога лютувати.

Потрібно бути дуже обережним, розбираючи такий низький морально-психологічний стан ворога. Адже цей стан може призвести до нечуваних  по жорстокості злочинів проти населення. Тому що ворог, який деградує,  який виходить за межі своєї власної дисципліни, перетворюється у бандита, мародера та вбивцю.

Тому я б не тішився від того, що наступальний порив або мотивація противника є дуже низькою. Тому що це становить  загрозу, в першу чергу, для нашого мирного населення , яке від того страждає.

Тому так, є окремі випадки. Але, повірте мені: протягом останніх 100 років російська військова машина навчилася переламувати такі окремі випадки або недоліки у патріотичному або психологічному вихованні. Навіть, використовуючи так звані загороджувальні загони.

Окремі випадки мають місце. Але з точки зору проведення військової операції, вони не сильно впливають на інтенсивність та ефективність бойових дій. Тому я воліє уникати таких оцінок. Тому що все ж таки це не стандартна ситуація, а радше виключення. Яке, звісно, нас тішить, але не дає підстави думати, що ми вже перемогли.

«Територія Запорізької області є такою, що дозволяє робити глибинні маневри, обходи і охвати військ, удари вглиб бойових порядків противника».

– В одному зі своїх інтерв’ю ви сказали: «Те, що Україна побачила у Бучі та Гостомелі, може виявитися квіточками у порівнянні з тим, що побачать у звільнених населених пунктах півдня та сходу України». Чи не змінилася ваша думка?

Абсолютно, ні. На підтвердження моїх думок – інформація про те, що ворог , коли заходить до населених пунктів, знищує і грабує населення, залишаючи його фактично без засобів існування. Будь-який спротив, навіть, косий погляд може призвести до смерті нашого жителя. Страждають від того проукраїнські активісти, служителі української церкви, вчителі.

Ворог діє в своїй парадигмі, яка добре відома жителям заходу України, починаючи з 1939 року, коли активна частина населення знищувалася. Тим більше, потрібно розуміти, що ворогу допомагають наші колаборанти і зрадники, які з радістю передають ворогу списки активістів та ветеранів, хто не зміг виїхали з окупованої території та може становити загрозу. А якщо ще врахувати досвід наших бойових дій на Донбасі у 2014 році, то тут може бути просто примітивна помста руками російських окупантів.

Не можна сказати, хто з наших  мирних жителів може почувати себе  у безпеці на окупованих територіях. А що стосується інших напрямків, я б ще не називав це геноцидом, але пограбування місцевого населення і знищенні засобів існування… Ми вже маємо численні факти і вивезення обладнання, і складнощі з посівною кампанію. Говоримо про фактичну експропріацію продовольства у наших фермерів. Вже став відомим той ганебний факт, коли росіяни просто навантажили награбованим зерном корабель і намагалися продати його у Туреччині. Тобто ситуація не змінилася.

Треба розуміти: низький морально-психологічний дух окупантів, про який ми з вами говорили, так само може стати приводом для того, що може викликати дуже сильні занепокоєння. Я молюся, щоб цього не сталося з нашим мирним населенням на окупованих територіях. Тому звертаюся до тих, хто нас чує на окупованій території: бережіть себе і будьте дуже обережними.

«Попередити захоплення півдня було неможливо: ми б підставили наших хлопців під гарантоване знищення»

–  Секретар РНБО Олексій Данілов розповідав, що українська влада знала про плани Кремля розпочати наступ на Україну. Водночас жителі Запорізької та Херсонської областей на власні очі бачили, як населені пункти наших регіонів, на жаль, досить швидко опинялися під контролем російських військ. З військової точки зору, ми було можливим ефективно розгорнути підрозділи української армії тут, на півдні, щоб зупинити натиск ворога?

– Може, я скажу прикру річ, але це було неможливо. Якщо ви бачите географію цієї місцевості (я сам неодноразово бував там – дорогою до Маріуполя і повертаючись до Запоріжжя), то це відкрита місцевість, яка з одного боку прикривається Каховським водосховищем.

Потрібно розуміти, як складно забезпечити велике угрупування військ, об’єктивно не маючи переваги у повітрі, і протистояти шаленій навалі. Адже за оперативними оцінками за даними на кінець лютого 2022-го ворог зосередив тільки у Криму близько 34-х, можливо, до 45 тисяч так званих активних бойових підрозділів.

Зосередження на тому напрямку, навіть, половини від цієї кількості не могло убезпечити нас від нападу. Тому що перший удар був шаленим. І ми б фактично підставили наших хлопців під гарантоване знищення. Натомість, ми могли методами маневреної оборони,  затримували  противника , намагалися з’ясувати напрямок його дій. Вберегли наші підрозділи, вберегли наших хлопців і тепер міцно тримаємо оборону.

Скажу дещо з моїх власних спостережень, бо я дуже давно вивчав військову історію. На сьогодні противник просунувся рівно настільки , наскільки свого часу просунувся барон Врангель (один з головних керівників Білого руху в роки Громадянської війни – прим. ред.) у 1920 році. І далі він не пішов, тому що діють певні обмеження і в логістиці, і в пропускній здатності доріг, які виходять з Криму. Наші дії біля Мелітополя, наші намагання атакувати у районі Херсоні, які ставлять під загрозу постачання окупантів. Історія повторюється. Ми пам’ятаємо, як закінчив барон Врангель. Так само закінчать і російські окупанти. А ми повернемося у наш Крим.

– Ще одне питання від наших глядачів: коли стане реальною можливість деокупації захоплених міст та сіл півдня України? Та за яких умов це можливо?

Це досить складне питання, яке лежить у сфері військової науки. Потрібно розуміти, що час так само є дуже важливим фактором. І, слава богу, що через два місяці після початку цієї війни, час працює тепер на нас. Буквально щосекунди. Тому що ми отримуємо озброєння, бойову техніку, ми навчаємо свій особовий склад.

Прошу зрозуміти, що ніхто не відміняв закони військової науки, яка говорить про наступне. Якщо ти атакуєш противника, який закріпився на територіях, то ти маєш мати перевагу на землі і у повітрі, у засобах знищення і у запасах озброєння та техніки. Тому зараз ми знаходимося у так званій фазі №2. Тобто ми відбили наступ, зупинили  противника. Зараз йде накопичення ресурсів, визначення напрямків контрнаступу. І планування тих операцій.

Зрозумійте, що це не просто переможний марш. Це  вгризання у нашу територію. Буквально по метрах. Йдеться про кидок на 300 метрів, закріплення. Кидок – закріплення. Це не те, що у фільмах показували, коли пройде колона танків з прапорами. Це дуже важка робота, яка потребує колосального зосередження сил, витримки, терпіння та наполегливості.

– Багато людей, які евакуювалися із Запоріжжя, дуже чекають відповіді на наступне питання. Чи безпечно, на вашу думку, їм вже повертатися до рідного міста?

– На сьогодні треба сказати так, що жодна локація України не є абсолютно безпечною. З огляду на те, що наносяться достатньо масові удари ракетами противника. Ми бачимо, що і Закарпаття перестало бути безпечною зоною.

Є така хибна впевненість, що противник вже видохся, що наступальний порив знищено. Що вони будуть намагатися переходити до оборони. І таким чином вірогідність прориву противника на Запоріжжя виглядає, малоймовірним.

Наскільки людина повинна піддавати себе ризику? Я завжди казав своїм друзям та знайомим: якщо ти не задіяний у сфері оборони, якщо ти можеш принести користь у іншому місті, краще від’їдь. Не заважай солдатам виконувати  свою роботу.

Варто розуміти, що у будь-якому випадку цивільне населення в першу чергу страждає  від війни. І за статистикою з кінця Другої світової , 90% втрат – це втрати мирного населення. Чи є доцільними піддавати себе такому ризику, я думаю, що ні.

Якщо є змога допомогти армії та країні, перебуваючи у більш безпечному місці, то треба їхати. Це наблизить перемогу. А сидіння під бомбами заважає. Кожен приймає рішення самостійно, часом є непереборні обставини, але, якщо є можливість себе максимально убезпечити, треба убезпечити.

– Чи я правильно я розумію, що у Запорізькій області ворог продовжує намагатися концентрувати свої зусилля у напрямку Донбасу, щоб створити «котел» для ЗСУ?

– Так, ми спостерігаємо саме зусилля і шалені обстріли. Героїчна оборона Гуляйполя та Оріхова є тому свідченням. Потрібно розуміти, […] противник на певних локаціях просунувся, можливо, на один-два кілометра. Це не є свідченням вдалого наступу і повністю відповідає завданням  оборонної операції, яку веде зараз українська армія.

Ворог вже зупинений на своїх рубежах. Він дуже швидко втрачає свій наступальний потенціал. Він намагається закріпитися на тих позиціях, на яких він досяг. А я скажу, що не завжди ті позиції можуть бути ефективним та корисними.

Фактично ми робимо підґрунтя для початку контрнаступальної операції у майбутньому. Ця територія Запорізької області є такою, що дозволяє робити глибинні маневри, обходи і охвати військ, удари вглиб бойових порядків противника. І закріпитися там дуже складно.  Є великі шанси що з часом ми прорвемо оборону противника і вийдемо на берег Азовського моря.

«росія загнала себе у глухий кут, з якого не може вийти дипломатичним шляхом»

–  Як ви думаєте, чи вдасться  завершити війну дипломатичним шляхом?

–  На сьогодні випробувані всі напрямки, всі можливості саме дипломатичного шляху вирішення. Росія сама  загнала себе у такий глухий кут, з якого вона не може вийти дипломатичним шляхом. Для нас – і це було задекларовано не тільки керівниками нашої держави, але і міжнародними лідерами, зокрема Борисом Джонсоном (прем’єр-миністр Великобританії – прим. ред.) і Джозефом Байдером (президент США, – прим. ред.) та іншими – дипломатичний шлях означає звільнення всієї території України. Повертаючись до початку нашої розмови, ви розумієте, що може бути знайдено на тій території, куди ми повернемося. Росія це цілком усвідомлює. І на прикладі Маріуполя намагається просто вивезти і знищити свідчення своїх жахливих злочинів.

Росії, як тому пацюку, загнаному у кут, не залишається нічого іншого, як триматися ситуації, намагатися нанести максимального ураження та діяти у своїй парадигмі. Продовжувати окупацію і, навіть, думати про подальше захоплення  українських територій. Наскільки їм це вдасться. У мене – дуже великі сумніви. Я не бачу на сьогодні можливості дипломатичним шляхом розв’язати цей конфлікт.

–  Вся країна чекає на відповідь на питання: Коли завершиться війна? Як ви думаєте, скільки  це може ще тривати – активні бойові дії та деокупація?

–  Я ненавиджу це питання, тому що воно залежить від такої кількості факторів. Є такий постулат, ще моя бабця казала: «Велика крижина тане дуже довго». А росія саме і є такою великою крижиною, яка буде танути дуже довго під тиском економічним та політичних санкцій, під тиском військових поразок. Але у них ще є ресурс.

Другий постулат, який я постійно згадую: росія не настільки сильна, якою всі вважали її, але вона не настільки слабка, наскільки б ми хотіли її бачити. У неї є ще достатньо ресурсів, є населення , яке готове йти і вмирати. Всі численні опитування на вулицях, свідчать про те, що попри наші бажання, на жаль, рівень підтримки російським суспільством поточного курсу їхнього політичного керівника ще дуже висока.

Повірте, вони ще зможуть знайти десятки і сотні тисячі бажаючих повоювати та пограбувати Україну. Потрібно  зупиняти, знищувати і відбивати ці атаки. Наскільки це буде довго тривати , залежить від політичних , економічних факторів, від виснаження населення. Коли росіяни будуть більшу вагу приділяти своєму холодильнику, ніж  телевізору, тоді почнуться ознаки зміни ситуації. Росія має усвідомити ганебність цієї війни і зробити все, щоб зупинити її зсередини. Але до того, доки ворог тримає під контролем і розум, і серця і економіку цієї території, боротьба буде продовжуватися.

–  З якими емоціями ви та ваші колеги-миротворці дивитесь на те, що роблять росіяни під гаслами про проведення «миротворчих операцій» та «звільнення»?

–  Ми та мої колеги до того відносимося спокійно. Нас не може вводити в оману риторика, яку використовує противник. Адже ми  знаємо, що таке суть і завдання миротворчої операції. Як вона проводиться, якими силами та засобами. Повірте мені,є  факти використання бойової авіації, але виключно у гуманітарних цілях. Свідченням того є дія наших вертольотних загонів що у Ліберії, Конго та Косово.

Стратегічні бомбардувальники не можуть бути використані під час проведення миротворчої операції. Гаубиці, не можуть використані, як засіб примирення або умиротворенні, і вони ніколи не використовувалися в  цьому. Важка артилерія або озброєння,  проходження таких масованих колон – це не є миротворча операція, якби її не називали вороги.

А те що твориться на окупованих територіях, це взагалі виходить … не можна навіть приблизно розглядати, як варіант умиротворення або принесення на цю територію миру та спокою. Адже терор, позасудові екзекуції, злочини проти людей, які здійснюються на тій території, не мають нічого спільного  з визначенням миротворчої операції. Це є  агресія і вона має свої видимі ознаки. Можна називати цю війну, цю «спецоперацію», як завгодно, але суть ганебної та агресивної війни від цього не змінюється.


Читайте також:

«Запорізька область грає одну з ключових ролей у плані путіна»: військовий експерт Олег Жданов – про наступ на Запоріжжя, ракетні обстріли та захоплення півдня України

Oтримуйте нoвини швидше з дoпoмoгoю нaшoгo Telegram-кaнaлa: https://t.me/onenews_zp

Підписуйтесь нa «Перший Зaпoрізький» в Instagram!

0