Після початку повномасштабної війни Валентина Діма була змушена покинути рідне селище Михайлівку, що біля Василівки, й почати життя спочатку. Залишивши роботу бухгалтерки, вона шукала себе у новій сфері й несподівано знайшла натхнення у творчості – створенні прикрас із бісеру.
З часом хобі переросло у власну справу: майстриня відкрила магазин на відомій міжнародній онлайн-платформі, а завдяки навчанню та грантовій підтримці змогла розширити напрямок та опанувати лазерне гравіювання.
Детальніше про шлях Валентини Діми – у матеріалі «Першого Запорізького».
«Сподівалася, що скоро зможу повернутися в рідне селище»: повномасштабна війна змусила покинути домівку
До початку повномасштабного вторгнення Валентина Діма здобула освіту в Михайлівському професійному училищі за спеціальністю оператора комп’ютерних даних та бухгалтерського обліку.
Початок війни став переломним моментом у житті Валентини – вона повинна була залишити дім та виїхати. Спершу оселилася у знайомої в Запоріжжі.
«У мене була надія, що все швидко налагодиться. Сподівалася, що скоро зможу повернутися додому. Їхати далі до знайомих у Київ – потрібно було шукати роботу. Повертатися в бухгалтерію не хотіла: останнє місце роботи було важким. Зрозуміла, що це не зовсім моя професія. Тому подумала про сферу обслуговування, бо мала досвід роботи з людьми», – розповідає Валентина. У цей час знайома запропонувала їй поїхати до Польщі, де були доступні робочі місця. Жінка сприйняла це як тимчасову можливість: робота була фізичною, не потребувала складних розумових зусиль і не передбачала довгострокових зобов’язань.
У серпні 2022 року чоловік Валентини також зміг виїхати з окупованої Михайлівської громади до Запоріжжя. І в жовтні жінка поїхала з Польщі до нього.
Чоловік у цей складний період життя став опорою, на підтримку якого Валентина могла розраховувати. Після повернення з-за кордору жінка почала налагоджувала побут і оформлювала документи як внутрішньо переміщена особа. Постійна зайнятість і активна робота допомагали Валентині відновлювати відчуття стабільності та впевненості.
«Подобається бачити дівчат у прикрасах мого авторства – це надихає»: як хобі перетворилося на власний бізнес
Валентина займалася творчістю ще з підліткового віку, приблизно з 16 років. Спершу вона вишивала хрестиком, згодом освоїла вишивку бісером. У грудні 2022 року, вже у Запоріжжі, подруга запропонувала їй спробувати створити з цього матеріалу прикрасу. Спочатку Валентина не була впевнена у своїх силах і сумнівалася, що це може стати повноцінним джерелом доходу, проте вирішила спробувати. Близько пів року вона експериментувала та розвивала цей напрямок, виконуючи переважно точкові замовлення. Пізніше влаштувалася на роботу до бібліотеки, але паралельно продовжувала створювати прикраси з бісеру на замовлення, хоча їх було небагато.
«Мені подобається дивитися на дівчат у моїх прикрасах – це мене надихає і не втомлює. Це те, що ти любиш робити. Але раніше заробіток від цього не давав можливості комфортно проживати, навіть закривати базові потреби», – ділиться майстриня.
У серпні 2024 року Валентина прийняла рішення розширюватися та відкрила власний онлайн-магазин на міжнародній платформі Etsy, де майстри з усього світу продають унікальні товари ручної роботи. Спочатку замовлень було небагато – лише декілька клієнтів за перші два-три місяці. Проте з кінця жовтня кількість продажів значно зросла.
Щоб повноцінно присвятити себе прикрасам, Валентина вирішила звільнитися з бібліотеки. Вона усвідомлювала: одночасно працюючи на двох роботах, не зможе втілити свої плани і досягнути фінансового успіху. Наразі більшість замовлень на прикраси, створені руками Валентини, надходять з-за кордону невелика частина – від українських покупців.
«Хтось надихається молодими енергійними учасницями, а я досвідом підприємниць»: як навчання і грант допомогли розширити справу
Навесні 2025 року майстриня зрозуміла, що їй потрібен додатковий напрямок, який би допомагав більше заробляти. Валентина почала шукати можливості для навчання та розширення.
Спершу пішла на навчання в Ukrainian Women Entrepreneurs Hub (U&WE Hub) у Запоріжжі. Це спільнота для свідомих жінок-підприємиць, зацікавлених у розвитку власної справи. Учасниці отримують навчання, беруть участь у нетворкінгу та обміні досвідом, щоб посилювати одна одну та розвивати власний бізнес. Про це проєкт «Перший Запорізький» вже розповідав в окремій статті за посиланням.
«Навчання в U&WE Hub сприймаю як першу сходинку до чогось більш серйозного. Ми навчались там, як правильно вести соціальні мережі, як себе просувати, якою має бути стратегія», – розповідає жінка.
Через місяць після завершення навчання Валентина вирішила продовжити розвиток свого бізнесу та стала учасницею проєкту «Фінансова та організаційна розбудова спроможності активних жінок» («ФОРСАЖ») громадської організації «УкрПростір». Там жінки, які опинилися в складних життєвих обставинах і прагнуть знайти нові можливості для підприємницької діяльності, можуть отримати комплексну підтримку. Їм надають психологічну допомогу, проводять консультації з питань ведення бізнесу, а також створюють фінансові умови для започаткування чи розвитку власної справи.
Особливе значення для Валентини мала психологічна підтримка та офлайн-тренінги, які допомагали долати внутрішню невпевненість.
«Для мене це взагалі було щось незвичне. Бо коли ти початківець, сидиш у своїй маленькій конурі, трохи боїшся, тобі страшно. Мені сподобалося, що там дуже багато різних жінок: хтось ще навіть нічого не починав, хтось має невеликий стаж, а хтось – великий досвід у підприємництві. Кожна з них абсолютно різна. ти бачиш, що жінка змогла досягти успіху – це круто і надихає. Хтось надихається молодими енергійними учасницями, а я, наприклад, надихаюсь досвідом підприємниць», – розповідає майстриня.
Під час навчання, в останній момент, Валентина вирішила скористатися можливістю, яку надає організація, і податися на грант на навчання. Вона міркувала, що було б непогано розділити ризики і здобути фах майстрині манікюру, на послуги якої, здавалося, завжди є попит.
Проте у ГО «УкрПростір» їй відмовили у гранті на навчання. Команда організації бачила великий потенціал Валентини саме у створенні авторських прикрас та рекомендувала спробувати подати заявку на отримання грантового фінансування на купівлю необхідного для розвитку бізнесу обладнання. Зміна рішення було правильним: майстриня виграла грант і у розмірі 59 500 гривень для придбання апарату для лазерного гравіювання.
Кропітка робота від душі: у домашній майстерні створюють авторські прикраси, що купують по всьому світові
Свої прикраси Валентина створює у домашній майстерні – в орендованій однокімнатній квартирі у Хортицькому районі Запоріжжя: «Чоловік ще дуже терпить, бо у нас балкон і ще півспальні повністю зайняті моїми речами. Коли процес активний і багато замовлень, тут вирує справжній дуже великий хаос».
Майстриня мріє орендувати окреме приміщення, де можна було б не лише працювати, але й зберігати товар, приймати відвідувачів для примірок та ремонтувати прикраси.
Лазерне гравіювання стало новим напрямком у її роботі. Опанувати придбаний за грантові кошти апарат виявилося непросто: налаштування параметрів, відстань до прикраси та тестові матеріали вимагали точності. Втім, і з цим вдалося швидко впоратися. Перший браслет з гравіюванням Валентина продала на ярмарку через тиждень після отримання обладнання.
Створення виробу на замовлення починається з детального обговорення всіх деталей. Валентина уточнює бажану довжину виробу, колір намиста та фурнітури. Якщо клієнт не зовсім визначився, вона підбирає варіанти та надсилає фотографії. Так формується чернетка. Якщо ж замовник вже знає, що хоче, наприклад, надсилає фотографію існуючого виробу, це економить час на узгодження ескізу.
Після визначення дизайну майстриня підбирає матеріали. Вона використовує лише якісну фурнітуру, зокрема нержавіючу сталь (у срібному кольорі надійнішу, ніж у золотому). Якщо матеріали є в наявності, робота починається одразу, а якщо ні – їх замовляють або купують. У роботі використовуються бісер для силянок (вузькі стрічкові прикраси), криз (широкі комірці), герданів (довге плетене намисто), чокерів, а також натуральні камені і перлини (річкові перлини, турмалін, рожевий кварц, гранат).
Виготовлення прикраси – кропітка робота: кожна бісеринка пришивається вручну. Час виготовлення варіюється: браслет із бісеру потребує мінімум три години, силянка – п’ять годин, прикраса з кришталю – близько півтори години, а деякі об’ємні роботи можуть займати до 30 годин.
Якщо замовлення включає персоналізацію, використовується гравіювання. Воно підходить для подарунків (слова написані почерком на браслетах чи намистах), а також для бірок і логотипів на в’язаних або пошитих речах. Валентина вносить потрібну інформацію у спеціальну програму та налаштовує апарат за точними параметрами. Через різні матеріали (шкіра, екошкіра, кольорові деталі) вона просить клієнтів давати тестові шматки тканин.
Готовий виріб надсилається клієнту для підтвердження. Потім його упаковують у мішечок, який Валентина шиє сама з повторно використаної тканини, кладуть у коробочку і додають екологічну листівку з квітучого паперу, яку можна посадити.
Найбільш особливою прикрасою власного виробництва Валентина вважає перлинне тришарове намисто, яке вона створила на замовлення для однієї нареченої. Протягом року вона продала за кордон 187 одиниць цієї моделі, що зробило її найпопулярнішим товаром.
В Україні найчастіше купують імітацію стрічкового гердану Лесі Українки, яка зображена на 200-гривневій купюрі, та класичні чорні силянки.
Серед замовлень були й особливі історії. Одна замовниця з України попросила створити традиційну брошку-котельйон для свого чоловіка, який перебуває на фронті. Замовниця закодувала в орнаменті слово «Захист» за допомогою спеціальної програми і підібрала кольори.
Клієнтами Валентини є переважно жінки, які купують подарунки для себе, подруг чи чоловіків, а також для потреб брендування. Знаходять її через ярмарки та Instagram.
Валентина хоче розвивати вже існуючі напрямки роботи. Також у планах – створення власних колекцій, найм SMM-спеціаліста для впорядкування сторінки в Instagram.
Людям, які через війну змушені починати все спочатку та змінювати професію, Валентина радить вірити в себе: «Але інколи ця віра зникає. Є свій відсоток зневіри, бо неможливо 100% часу бути на цьому шляху. Завжди є сумніви, перепони, але я вважаю: краще спробувати і пожалкувати, ніж не спробувати і все життя шкодувати».
Текст – Анастасія Заводюк, фото з архіву Валентини Діми
Читайте також:
- 3D-торти, що дарують радість: як Катерина Манакова з Комишувахи знайшла силу у кондитерській справі
- Створила виробництво постільної білизни після втрати дому в окупації: історія Вікторії Собкалової, яка почала все з нуля в Запоріжжі
Oтримуйте нoвини швидше з дoпoмoгoю нaшoгo Telegram-кaнaлa: https://t.me/onenews_zp
Підписуйтесь нa «Перший Зaпoрізький» в Instagram!