Пошук середовища, де діти зможуть рости щасливими та вільними, привів Ганну Горбач до створення власного Вальдорфського садочку в Запоріжжі.
Завдяки грантам, навчанню та підтримці спільноти вона змогла перетворити ідею на реальність і тепер розвиває простір, де дитинство живе у ритмі гри, мистецтва та природи.
Детальніше про шлях педагогині – у матеріалі «Першого Запорізького».
Як пошук ідеального садочка перетворився на власний освітній проєкт
Ганна Горбач родом з Криму і переїхала до Запоріжжя у 2014 році. Має освіту педагогині й психологині, однак тривалий час не працювала за фахом. Її професійний шлях почавався після народження дитини. Спочатку Ганна консультувала вагітних і молодих мам у Запоріжжі, захопившись темою слінгів – спеціальних тканинних переносок, у яких немовля зручно та безпечно носять на тілі.
Поворотним моментом став пошук дитячого садочка для сина Ганни. Жінка випадково дізналася про вальдорфську педагогіку – альтернативний освітній підхід, що виник понад сто років тому в Німеччині. Його засновником став філософ Рудольф Штайнер, а перша вальдорфська школа відкрилася у 1919 році. В основі підходу – розвиток дитини через мистецтво, ритм, природні процеси та вільну гру, а не через ранню академічність чи стандартизовані вимоги. Діти в таких закладах розвиваються без надмірних навантажень, у середовищі, де акцент зроблено на їхньому індивідуальному темпі та внутрішній мотивації.
Сьогодні вальдорфська освіта поширена у більш ніж 60 країнах світу – від Європи до Південної Америки та Азії.
«Знайшла садок у Запоріжжі, спочатку просто прийшли подивитися, а потім зрозуміла: це – наше і я хочу, щоб мої діти росли саме в такому середовищі. А коли вже почалася школа іншого варіанту я вже не хотіла. Коли почалося повномасштабне вторгнення ми з моєю колегою Оксаною почали думати, як створити власний простір – спершу для своїх дітей», – розповідає Ганна.
Для створення власної школи жінки пройшли офіційне сертифіковане навчання у Києві в онлайн-форматі та отримали дипломи вальдорфських педагогів: Ганна – як вчителька, Оксана – як вихователька.
Створити вальдорфську школу було надто складно: для кожного класу потрібен окремий учитель і відповідна зарплатня, а за малої кількості дітей вартість навчання стає надто високою. Тому вони вирішили почати із садочка.
Фінансова підтримка допомогла розвинути власну справу
Ідея шукати грантову підтримку з’явилася завдяки Оксані, яка першою запропонувала подивитися у бік фінансування для освітніх проєктів. Після короткого ознайомчого курсу про те, що таке гранти та як вони працюють, Ганна почала стежити за можливостями на порталі «Гурт».
У квітні вона побачила оголошення про другу хвилю в проєкті «Фінансова та організаційна розбудова спроможності активних жінок» («ФОРСАЖ») від громадської організації «УкрПростір», яка надає інформаційну, консультаційну та грантову підтримку жінкам, які опинилися у складній ситуації та потребують розвитку. На той момент у Ганни тривав останній етап навчання вальдорфській педагогіці – блок старшої школи. Саме на фінансування цього навчання вона й подала грантову заявку. Завдяки отриманим 15 тисячам гривень Ганна успішно завершила курс та отримала відповідний сертифікат. повністю покрили фінальний блок її вальдорфської освіти.
Згодом, коли почалися перемовини щодо приміщення для майбутнього освітнього простору, Ганна ризикнула й в цьому ж проєкті ГО «УкрПростір» подала наступну грантову заявку – вже на розвиток бізнесу.
За підсумками проєкту жінка отримала понад 55 тисяч гривень – на облаштування дитячого простору. За ці кошти закупили: матраци, наматрацники, ковдри та подушки, пледи та рушники.
Окрім грантового фінансувчання, участь у проєкті передбачав багато навчання, яке Ганні дуже сподобалося: «Коли ти живеш у своєму просторі, то бачиш усе лише під одним кутом. А підходів до однієї й тієї ж проблеми може бути багато. По-перше, нам дають те, у чому ти сам не розбираєшся – розвиток соціальних мереж та ведення бухгалтерії. А по-друге, спілкування і нетворкінг відкривають очі: те, що з твого боку здається проблемою, з іншого боку взагалі нею не є. Це оновлює мислення, дає інший погляд. Після навчання у мене з’явилася впевненість: людей, які готові інвестувати в освіту дітей, достатньо. Просто треба знати, хто твоя аудиторія. Ми й досі спілкуємося з учасницями програми, деякі вже стали партнерами: замовляли пряники, обговорюємо спільні заходи».
Ганна планує й надалі брати участь у грантових програмах. Зокрема, вона розглядає можливість подати заявку на державний грант «Власна справа». Найважливіша поточна потреба – забезпечити енергетичну автономність простору. Раніше команда мала в користуванні генератор, але його забрали друзі, які переїхали в Ужгород.
Найскладнішим завданням став пошук приміщення. Житлові квартири не підходили: там завжди є чужі меблі, оздоблення та не підходящий стиль для вальдорфського підходу, який цінує натуральність, простоту та естетику, це принципово.
Рішення з’явилося цього літа, Ганні запропонували в оренду будинок. Його збудувала вальдорфська родина, яка виховувала своїх трьох дітей за цією методикою. Вони спеціально створювали простір – з натуральними матеріалами, м’якими формами та теплим, домашнім середовищем. Коли родина вирішила виїхати з країни, вони не хотіли передавати свій дім випадковим людям.
Будинок виявився ідеальним. Навіть територія навколо не передбачає стандартних майданчиків чи пластикових гойдалок – простір планують облаштовувати природними елементами: лазівками з дерева або мотузковим містечком.
Оренда будинку – найдорожча частина витрат. І саме тут команду підтримала спільнота: благодійний вальдорфський фонд «Софія» взяв на себе оплату оренди протягом пів року. Фонд створили організатори кількох українських вальдорфських шкіл, щоб розвивати цей напрямок в країні.
Вальдорфський садок відкрили на початку листопада цього року.
Натуральні матеріали, творчість і відсутність гаджетів: як діти пізнають світ завдяки принципам вальдорфської педагогіки
Основою вальдорфської педагогіки є життя у природних ритмах. У садочку кожен день має свій зміст, настрій і діяльність – від живопису до рукоділля чи випікання печива. Це створює стабільність і допомагає дітям розуміти світ через повторювані, теплі й зрозумілі ритуали.
У середовищі вальдорфу велику цінність має вільна гра. Діти можуть досліджувати простір так, як їм хочеться. Якщо дитина на хвилинку засумувала, це навпаки сприймається як корисний внутрішній стан – крапка, з якої зароджується власна ініціатива, фантазія й творчість.
«Ми у садочку працюємо тільки з натуральними матеріалами, бо вони зберігають у собі живу енергію. Рослини, дерево, віск – це теплі, приємні на дотик речі, які ніби віддають дитині свою силу. Пластик, навпаки, забирає. Діти у нас ліплять із воску – він теплий, слухняний, реагує на тепло рук і наповнює дитину. А от старші діти, які вже підходять до підліткового віку, працюють із глиною. Глина холодна, вона заземлює й допомагає вивільнити надлишкові емоції», – розповідає Ганна.
Малювання теж має свої вікові ритми. Дошкільнята малюють восковими крейдами та аквареллю по мокрому паперу – це дає м’які лінії й дозволяє відчути колір як живу субстанцію. Фарби натуральні і використовуються лише шість основних кольорів – без зеленого. Дітям показують, як з цих шести народжуються всі інші відтінки. Це підхід, де світ спочатку сприймається загально, широким мазком, а вже у старших класах деталізується: тому й олівці з’являються лише у третьому класі.
Музика теж вводиться поступово. У садочку діти просто розвивають слух і ритм, у першому класі до них приходить флейта, а власний інструмент вони обирають лише у п’ятому.
У садочку особлива увага приділяється єдності дій батьків і вихователів. Якщо дитина під час занять шукає гномів і маленькі подарунки, а вдома стикається з іграми на телефоні чи іншими цифровими розвагами, порушується цілісність виховного процесу, що ускладнює формування послідовного світогляду та емоційної стабільності. Ставлення до цифрових технологій у вальдорфі – одна з найпомітніших відмінностей.
«Якби це було можливо – зберегти дитину без гаджетів хоча б до 14 років, це був би ідеальний варіант. Але це неможливо зробити окремо з однією дитиною. Це має бути рішення всієї родини: ні тато не сидить у телефоні, ні мама, ні старші діти. Неможливо дитину тримати в бульбашці без телефону, якщо навколо всі в екранах. Особливо важко в першому семиріччі. Коли діти звикають до мультфільмів – вони просто сприймають готові образи і отримують легкі емоції. Потім їм важко знайти собі заняття в реальному світі: піти набрати листя здається нудним. Це швидко перетворюється на залежність і дитина втрачає інтерес до навчання, бо воно не таке яскраве й миттєве, як гаджети, – пояснює Ганна. – Після семи років діти навчаються через авторитет дорослого – вчителя чи батьків. Але якщо поруч є гаджет, саме там з’являються справжні авторитети. Дитина бачить, що батьки кажуть одне, а в інтернеті все інакше і спокуса дуже велика. Тому головне – це зберігати зв’язок між батьками і дитиною. Бо коли в дитини є гаджет, то зв’язок часто виникає саме з ним. А має бути з батьками»
Тому батьків запрошують у процес: разом роблять іграшки, прикрашають простір, проводять спільні майстерки з рукоділля. Це не просто співпраця, а створення спільного світу.
У планах – відкрити першу у Запоріжжі вальдорфську школу
Надалі Ганна мріє виростити перший клас саме з вихованців нинішнього садочка, а згодом – відкрити першу у Запоріжжі повноцінну вальдорфську школу. Зараз у дитячому садочку можуть прийняти лише 12 дітей – це ідеальна кількість для однієї групи, але для школи потрібен окремий, більший простір.
У розвитку жінку дуже підтримує родина: чоловік береться за технічні та організаційні завдання, а син також допомагає.
У планах – розширення у різні райони міста, адже у великому Запоріжжі є запит на подібні простори. Важливою складовою розвитку є участь самих батьків. У світі вальдорфські заклади часто створюються саме як ініціативи спільнот, де сім’ї беруть активну участь у формуванні середовища, допомагають, підтримують і зростають разом із дітьми.
Для Ганни Горбач цей шлях підсумовується простою думкою: «Із щасливих дітей виростають щасливі дорослі». Вона вірить, що якщо дати дитині можливість прожити дитинство у своєму темпі, вона виросте людиною, яка любитиме життя.
Текст – Анастасія Заводюк, фото авторки та з архіву Ганни Горбач
Читайте також:
- 3D-торти, що дарують радість: як Катерина Манакова з Комишувахи знайшла силу у кондитерській справі
- Створила виробництво постільної білизни після втрати дому в окупації: історія Вікторії Собкалової, яка почала все з нуля в Запоріжжі
Oтримуйте нoвини швидше з дoпoмoгoю нaшoгo Telegram-кaнaлa: https://t.me/onenews_zp
Підписуйтесь нa «Перший Зaпoрізький» в Instagram!