Стійкість Вільнянська: як прифронтова громада на Запоріжжі живе та розвивається під час війни (ІНТЕРВ’Ю)

Вільнянська громада на Запоріжжі вже понад три роки живе під постійною загрозою російських обстрілів. Від початку повномасштабної війни ворожі удари пошкодили або зруйновали десятки житлових будинків, соціальних закладів та об’єктів критичної інфраструктури. Майже щоночі над містом збивають безпілотники, які атакують область.

Попри небезпеку, громада продовжує жити. У Вільнянську відновлюють інфраструктуру, працюють усі ключові підприємства, а нещодавно відкрилася нова підземна школа. Місто прийняло понад чотири тисячі переселенців, забезпечивши їх роботою і соціальною підтримкою. Місцеві мешканці та нові жителі гуртуються, готуються до зими й активно допомагають українським військовим.

Про те, як громада долає виклики війни, «Першому Запорізькому» розповіла голова Вільнянської міської ради Наталя Мусієнко.

97 приватних і 37 багатоквартирних будинків пошкоджені у Вільнянській громаді від початку повномасштабної війни

– Як змінилася інтенсивність обстрілів у Вільнянській громаді?

– За останні місяці суттєвих змін немає. Практично щовечора над нашою громадою збивають «шахеди», які летять на Дніпро чи Запоріжжя. Збройні сили працюють ефективно, тому дрони зазвичай знищують саме над нашою територією.

Звичайно, від цього страждають приватні будинки. Але якби ці дрони не збивали, вони завдали б набагато більшої шкоди іншим населеним пунктам. Коли дрон збивають, він уже спалахує в повітрі. Так, бувають прильоти уламків, кулі потрапляють у дахи, розбиваються вікна, трапляються загоряння від частин дрона. Але це не так страшно, якби він упав і вибухнув.

– Як місцеві мешканці реагують на таку загрозу?

– А куди подітися? Люди справляються, бо вихід лише один – перемога, і ми її чекаємо. Надіємося, віримо, допомагаємо Збройним силам України. Моя громада практично не виїжджала за кордон чи на захід України. Навпаки, вона поповнилася новими мешканцями – внутрішньо переміщеними особами. Тримаємося разом, наскільки можемо, як і більшість прифронтових громад.

Вільнянська міська територіальна громада складається з міста Вільнянськ (адміністративного центру) та 15 сіл: Аграфенівка, Веселотернувате, Вишняки, Вільнянка, Гарасівка, Грізне, Дерезівка, Козаківське, Любимівка, Новогупалівка, Новотроїцьке, Петрівське, Скелювате, Смородине і Якимівське. Вона була створена у 2020 році шляхом об’єднання територій Вільнянської міської, Любимівської та Новогупалівської сільських рад Запорізького району Запорізької області.

– Розкажіть про масштаб руйнувань у громаді з початку повномасштабної війни. Наскільки сильно постраждала інфраструктура міста?

– Від початку повномасштабного вторгнення обстріли були дуже відчутними. Прильоти, які ми пережили, були потужними, жорстокими й руйнівними для нашого населення.

У нас повністю зруйнований двоповерховий будинок, де загинуло 10 мешканців. Практично всі, хто там перебував, не вижили. Цей будинок відновленню не підлягає.

Двічі окупанти завдали удару по нашій багатопрофільній лікарні. Під час одного з прильотів загинуло немовля, якому було лише два дні. Також постраждав медичний персонал. 

Згодом ще один удар пошкодив дахи лікарні, яка надає допомогу всьому колишньому Вільнянському району і всій територіальній громаді.

Інфраструктуру також сильно пошкоджено. Практично кожна вулиця зазнала ударів: постраждали залізниця, приватні будинки, багатоповерхівки – там вибивало вікна, пошкоджено критичну інфраструктуру, тепломережі, приватні підприємства як у центрі міста, так і на околицях. Перелічити всі випадки за цей період дуже складно. З початку повномасштабного вторгнення в громаді пошкоджено 97 приватних будинків і 37 багатоквартирних.

– Ви згадали про пошкодження Вільнянської багатопрофільної лікарні. Чи розпочалося вже її відновлення?

– Ми не очікуємо кардинальних змін найближчим часом, однак процес відновлення в громаді триває постійно – і доріг, які сильно постраждали, і підприємств, і соціальних закладів.

Щодо багатопрофільної лікарні: повністю замінено дах поліклінічного відділення. Це стало можливим завдяки співпраці з благодійними організаціями, зокрема з партнерами з Нідерландів. Вони відновили не лише дах, а й стелі приміщення.

За державні та місцеві кошти ми встановили 137 нових пластикових вікон. Вважаю це вагомим кроком уперед. Пошкоджений дах дитячого відділення вдалося відновити власними силами, проте він і надалі потребує капітального ремонту.

Ми активно співпрацюємо з іншими громадами в межах програми «Пліч-о-пліч: Згуртовані громади». Так, Долинська міська рада Кіровоградської області надала нам суттєву фінансову підтримку для облаштування майданчика під систему постачання кисню у терапевтичному та хірургічному відділеннях лікарні. Кошти від партнерів ми вже отримали й почали освоювати.

Загалом відбудова просувається впевнено й вчасно. Ми не зупиняємося та працюємо на повну.

– Як у громаді допомагають мешканцям реєструвати зруйноване або пошкоджене майно?

– Цим займається центр надання адміністративних послуг. Після кожного обстрілу на місце виїжджає команда міської ради: вона фотографує та описує пошкоджене майно, оцінює його стан і допомагає з реєстрацією. Водночас існує проблема з оформленням права власності на таке житло, тому благодійні організації надавали людям підтримку у безкоштовній реєстрації будинків і квартир.

Ми допомагаємо мешканцям із поданням документів, а також забезпечуємо їх наборами для оперативного ремонту за кошти державного та міського бюджетів. Це дає можливість одразу після прильоту закрити вікна й двері OSB-плитами чи тимчасово перекрити дах захисною плівкою.

Понад чотири тисячі переселенців оселилися у Вільнянську

– Яка кількість жителів загинула або постраждала через російські обстріли у вашій громаді з початку повномасштабної війни?

– Від початку повномасштабної війни загинули 18 людей. Наймасовішим став обстріл залізничної станції у 2024 році. Він стався ввечері, не пізно, коли два снаряди влучили по залізниці, що розділяє місто навпіл. Тільки під час цих обстрілів загинуло восьмеро людей, серед яких четверо дітей.

– Скільки укриттів є у вашій громаді і який їхній стан? Чи вистачає їх мешканцям?

– Проблема з укриттями існує по всій Україні. Раніше багато будинків будувалися взагалі без них, а деякі мають лише найпростіші сховища, які ми разом із мешканцями приводимо до належного стану.

Є й загальні укриття, якими можна користуватися. Одне з найсерйозніших, яке з’явилося нещодавно – протирадіаційне, або, як ми його називаємо, підземна школа. Вона розрахована на 500 дітей, у дві зміни тут навчається тисяча дітей. Маємо кілька входів і можемо надати мешканцям надійне укриття на глибині семи метрів, яким можуть скористатися всі.

– Яка зараз чисельність населення в громаді? Наскільки вона змінилася порівняно з довоєнним часом?

– Сьогодні в громаді мешкає 19 600 людей, із них понад чотири тисячі – внутрішньо переміщені особи, розселені по Вільнянську. Якщо порівнювати з довоєнним часом, суттєвих змін у чисельності населення немає.

У 2022 році ми організовували евакуацію за кордон: благодійні організації допомагали вивозити людей з інвалідністю, багатодітні сім’ї та інші вразливі категорії. Втім, такою можливістю скористалися лише одиниці, більшість згодом повернулися додому. За кордоном залишилася лише незначна частина тих, хто виїхав у 2022 році.

Нині громада працює на повну: ми відновлюємо й утримуємо інфраструктуру, забезпечуємо людей роботою. Частина мешканців працевлаштована у Вільнянську, інша – у Запоріжжі. Місто живе й працює.

– Як у громаді організоване забезпечення переселенців тимчасовим житлом? Чи залишаються у громаді вільні місця для розміщення переселенців?

– На превеликий жаль, окремого спеціального місця для проживання внутрішньо переміщених осіб у нашій громаді поки немає, але ми плануємо його створити. Є можливість добудувати багатоквартирний будинок, який залишиться у комунальній власності міської ради, та надати в ньому житло переселенцям.

Тому їх розміщення відбувалося дуже інтенсивно по родичах, близьких і знайомих. Мешканці привітно приймали навіть зовсім незнайомих людей з інших територій, переважно з Запорізької, Луганської, Донецької та Харківської областей.

Таким чином наше невелике містечко змогло прийняти майже чотири тисячі внутрішньо переміщених осіб, які офіційно зареєстровані. Кількість незареєстрованих значно більша.

Повторюся: громада не залишила рідне місто і залишилася тут. Тому ми відчуваємо зростання споживання води та збільшення обсягів вивезення твердих побутових відходів. Нещодавно отримали від держави кошти й придбали другий новий сміттєвоз кременчуцького виробництва. Тепер комунальне підприємство працює на повну з двома автомобілями. Це відчутно – ми зросли в цьому плані. Ми підтримуємо місто чистим і затишним – так має бути й не інакше.

Громада-волонтер з 2014 року: як Вільнянськ допомагає армії та переселенцям

– Які кроки громада робить для того, щоб переселенці почувалися частиною місцевої спільноти? Чи діють спеціальні програми або ініціативи, спрямовані на їхню адаптацію?

– Звісно, існують різноманітні ініціативи та програми. Ми активно співпрацюємо з багатьма благодійними організаціями, які надають допомогу. До сьогодні постійно видаємо гуманітарну підтримку внутрішньо переміщеним особам, активно працюємо з Червоним Хрестом, який переважно забезпечує засобами гігієни.

Водночас перед нами стоїть завдання їхньої соціалізації та обов’язкового працевлаштування працездатних ВПО. Адже допомога благодійних організацій з часом зменшилася, тому нині пріоритет надається найвразливішим категоріям населення. Загалом ми намагаємося працевлаштувати переселенців, плідно співпрацюємо з районним та обласним центрами зайнятості. Таким чином потреби переселенців поступово зменшуються.

Прагнемо, щоб діти внутрішньо переміщених осіб відвідували наші дошкільні та шкільні заклади. У наших дошкільних та шкільних закладах доступне як онлайн, так і очне навчання. Протягом попереднього навчального року ми практикували очну форму для дітей шкільного та дошкільного віку й отримали відчутні результати, зокрема у підготовці п’ятирічок до нового навчального року. Це помітно за розвитком дітей.

Профорієнтаційна робота також орієнтована на внутрішньо переміщених осіб, адже наші мешканці мають дах над головою. Місцеві мешканці за ці роки повномасштабного вторгнення звикли до ситуації та навіть допомагають переселенцям соціалізуватися, знайти роботу, допомогти в чомусь тощо.

– Де у Вільнянську працюють переселенці? Є підприємства або заклади, де їх найбільше працевлаштовано?

– Напевно, найбільше людей працює на науково-виробничому об’єднанні «Ріст» (виробничо-інжинірингове підприємство, яке займається спеціалізованою розробкою та виготовленням продукції для залізничного рухомого складу, – прим.). Також відкрилося багато торговельних закладів, де працюють переселенці. Під час будівництва підземної школи протягом семи місяців на роботу брали як внутрішньо переміщених осіб, так і місцевих мешканців – загалом це понад 100 робочих місць.

На повну потужність працюють підприємства «УНМАК» і ТОВ «Муліно», які займаються виробництвом борошна та борошняної продукції.

Молокозавод теж функціонує без зупинок з початку повномасштабного вторгнення і постійно потребує робочої сили. Навіть у 2022 році, коли на полицях у Запоріжжі не було молочної продукції, продукція Вільнянського молокозаводу залишалася доступною.

Повністю працює й хлібозавод – вільнянський хліб доставляють до Синельниківського району Дніпропетровської області та Гуляйполя. Це потужне підприємство, де також працевлаштовані переселенці.

Багато переселенців влаштувалися до поліції – штат значно збільшився. У Вільнянській частині пожежно-рятувальній частині з 84 працівників лише 34 – місцеві, решта – ті, хто прибув до нас.

Складніше з працівниками виправних колоній на території громади. Частину засуджених звідси етапували, проте частину переселенців прийняли на роботу. У сусідній громаді також функціонує колонія, де працюють люди.

Крім того, місто Запоріжжя надає чимало робочих місць для внутрішньо переміщених осіб, так і для вільнянців.

– Яку підтримку надає громада Збройним силам України?

– У Запорізькій області ми вирішили допомагати Збройним силам України централізовано, а не кожна громада окремо. Тому перераховуємо кошти до оборонного фонду, а область закуповує все необхідне для бригад, які стоять на її захисті.

Наша громада має завдання на цей рік – надати 14 мільйонів гривень з бюджету. Проте на цьому ми не зупиняємося і допомагаємо військовим також самостійно, не використовуючи бюджетні кошти. Наприклад, заготовляємо дрова для військових у прифронтових районах, куди вони приїжджають на відпочинок. Стараємося допомогти всім, чим можемо.

Нещодавно ми відправили нашій бригаді морський контейнер на 20 футів, який використовується як бліндаж. Його закопують у землю, і він служить надійним укриттям. Це зроблено власними силами, без бюджетних коштів.

Також отримуємо підтримку від побратимів. У Полтавській області громада надала благодійну допомогу для оборони Запорізької області: придбали РЕБ, який ми передали до 110-ї територіальної бригади, а також передали велику кількість чорної плівки для укриттів на осінньо-зимовий період.

Можна говорити на цю тему дуже довго, тому що моя громада – це громада-волонтер з 2014 року. Мені доводилося майже щомісяця їздити на схід України, а то й по кілька разів на місяць. Наші люди збиралися, складалися й допомагали, бо на початку у 2014 році у захисників нічого не було. Тому громада до цього звикла і працює на повну по сьогоднішній день.

Підготовка до холодів у громаді триває: нова когенераційна установка гарантує теплопостачання при відключеннях світла

– Як у вашій громаді відбувається підготовка до нового опалювального сезону?

– Підготовка до опалювального сезону триває повним ходом. У першу чергу ми працюємо над встановленням когенераційної установки на тепломережі, адже наше місто, як і Запоріжжя, має централізоване опалення. Ми отримали допомогу від благодійних організацій на державному рівні – саму установку та охолоджувач до неї. Найближчим часом завершимо її монтаж. У разі відключення електроенергії ця установка дозволяє працювати на газі, одночасно забезпечуючи теплом і електроенергією котельню.

Комунальні заклади міської ради придбали твердопаливні котли, інші необхідні установки та вугілля. Ми повністю провели реєстрацію всіх охочих отримати тверде паливо для приватних будинків. Цього року вимоги були жорсткіші, ніж торік, проте ще одна благодійна організація готова надати допомогу іншим категоріям, що дозволить охопити додатково близько 400 отримувачів.

Всі багатоквартирні будинки (а їх 81) готові до нового опалювального сезону. Готовність водоканалу, газової служби та інших комунальних підприємств становить приблизно 95%. Підготовка почалася ще навесні, з травня, і щомісяця проводиться перевірка. Усі структури звітують на засіданнях виконавчого комітету. Щороку ми проводимо серйозну підготовку, усвідомлюючи, що з кожним роком осінньо-зимовий період стає складнішим, але робимо все можливе, щоб бути готовими.

– Які нові проєкти у сфері соціальної підтримки або бізнесу планують реалізувати у громаді? 

– Плани є, але у прифронтовому місті, як розумієте, вони не можуть бути грандіозними. Сьогодні один зі старостинських округів чекає на завершення проєктування водогону – це напрямок Новогупалівки, і ми активно працюємо над цим. Стратегічний план розвитку маємо, вже втретє підходимо до вирішення цієї проблеми; зараз заохочуємо організації та благодійні фонди долучитися до фінансування. Загалом маємо багато об’єктів, які вже мають проєктну документацію з експертними висновками й готові прийняти кошти. Проте саме фінансування громаді поки що не вистачає.

– Наскільки складно налагоджувати нові зв’язки з міжнародними партнерами або фондами щодо розвитку громади? 

– Їхня активність зменшилася, вони рідше телефонують. Кого знаходимо, то умови не дуже сприятливі. Зараз переважно благодійні організації надають психологічну підтримку, допомогу у сфері ментального здоров’я, проводять тренінги. Але, як я говорила, багатопрофільна лікарня, саме дитяче відділення, чекає заміни даху, але зараз такої можливості не маємо. 

– Яким ви бачите шлях відновлення громади після війни?

– Я хочу бачити його вже сьогодні, так, як ми робимо зараз. Ми не відкладаємо нічого на «після війни». Після нашої великої перемоги ми увійдемо в мирне життя такими ж потужними, якими були, а можливо, навіть сильнішими.

Текст – Олександр Носок, фото – Вільнянська міська рада

---

Читайте також:

• Розділені фронтом: як переживають війну жителі Дніпрорудненської громади (ІНТЕРВ’Ю)
• Життя під окупацією та новий початок у Запоріжжі: як тримається Василівська громада під час війни (ІНТЕРВ’Ю)

Oтримуйте нoвини швидше з дoпoмoгoю нaшoгo Telegram-кaнaлa: https://t.me/onenews_zp

Підписуйтесь нa «Перший Зaпoрізький» в Instagram!