Запоріжанка Вікторія Сімонова співала ще з малечку: виступала на конкурсах і фестивалях, навчалася вокалу в Запоріжжі та Києві, працювала з кавер-бендами. Після початку повномасштабної війни музика для неї стала способом підтримувати людей і допомагати війську.
Спочатку передавала гуманітарну допомогу із Києва до Запоріжжя, згодом почала співпрацювати з військовими оркестрами та виступати перед військовослужбовцями, ветеранами, дітьми й цивільними. У 2025 році підписала контракт із Національною гвардією України та стала артисткою військового оркестру.
Про дитинство в Запоріжжі, службу, військове навчання, виступи оркестру та авторські пісні про маму, жіночу силу й рідне місто Вікторія Сімонова розповіла «Першому Запорізькому».
Співала з п’яти років та пройшла шлях від запорізьких сцен до Києва
Вікторія Сімонова народилася в Запоріжжі. Музика з’явилася в її житті ще в дитинстві. Спершу мама відвела на заняття до будинку культури імені Тараса Шевченка у Шевченківському районі. Там дівчина співала й займалася танцями. Паралельно навчалася у дитячій музичній школі №7 на Зеленому Яру, а згодом продовжила вокальну підготовку в народної артистки України Інни Гапон.
«Мама дуже гарно співає, але соромиться цього. Можливо, моя професія стала її заповітною мрією», – говорить Вікторія.
Після школи йшла на музику, поверталася додому ввечері та робила уроки: «Навантаження було велике, але ніхто не змушував. Мені пощастило з викладачами: вони не відбивали інтерес до музики, а навпаки вміли зацікавити».
Разом із колективами їздила на всеукраїнські та міжнародні конкурси, бачила різні міста України й інші країни. У рідному місті виступала на різних майданчиках, отримала премію міського голови, а у 2008 році – премію президента України.
Після закінчення ліцею «Перспектива» у 2012 році дівчина вступила до Запорізького національного університету на історичний факультет. Спершу навчалася очно, але вже через рік зрозуміла, що хоче здобувати творчу освіту. Тому перевелася на заочне відділення в Запоріжжі та вступила до Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв у Києві.
Переїзд став для неї важливим етапом. У рідному місті вже мала досвід виступів і певну впізнаваність, а в Києві довелося починати заново: «Змалку показували, що таке конкуренція. Ти не одна така зірочка, є багато талановитих дітей і дорослих. Талант – це добре, але головне – постійний рух і праця на результат».
До повномасштабної війни Вікторія виступала з різними бендами. Однією з помітних співпраць був гурт із Коломиї, який відтворював українські народні пісні, коломийки та культурну спадщину заходу України. Там була солісткою близько пів року.
Після цього співала у кавер-бендах. У репертуарі були пісні Володимира Івасюка, Миколи Мозгового, сучасні українські композиції, а також англомовні поп- і рок-хіти.
Передавала допомогу до Запоріжжя та долучилася до військових оркестрів
24 лютого 2022 року Вікторія з чоловіком була на Київщині. Планували їхати до Запоріжжя на день народження мами, але поїздку скасували через тривожні новини: «У перші дні було страшно, була паніка. Переживала не стільки за себе, скільки за родину: там були мама, батько, брат, усі близькі й наші домашні улюбленці».
Згодом зрозуміла, що в Києві може бути корисною для рідного міста. Мама Вікторії працює сімейною лікаркою у Шевченківському районі. Через неї надходили запити від людей, які опинилися у складному становищі: пенсіонерів, родин із маленькими дітьми, малозабезпечених пацієнтів. Тому дівчина почала передавати волонтерську допомогу в Запоріжжя.
З часом захотілося робити більше для війська. Жінка бачила, що музичні події можуть допомагати зі зборами на потреби військових: дрони, лікування, реабілітацію та інше обладнання. У 2023 році запропонували виступити солісткою на заходах військового оркестру. Після кількох благодійних заходів її помітив диригент іншого оркестру. У липні 2024 року почала співпрацювати вже з цим колективом.
«Для будь-якого вокаліста співати з оркестром – це інший рівень. Коли 20-30 людей грають кожен свою партію, а разом виходить цілісна мелодія, це дуже сильне відчуття», – каже вона.
Півроку співпраці з оркестром переросли в рішення підписати контракт. 30 січня 2025 року Вікторія стала військовослужбовицею 25-ї бригади охорони громадського порядку ім. Князя Аскольда Національної гвардії України. Хотіла залишитися саме в цьому колективі. Для неї важливими були професійність диригента, команда і розуміння, що ця робота потрібна людям: «Коли ти виступаєш перед дітьми, військовими, цивільними і бачиш їхню реакцію, розумієш, що це має сенс. Люди хоча б на годину можуть видихнути, послухати живу музику, відволіктися від постійного стресу.
Уперше взяла до рук зброю та стала артисткою військового оркестру
Після підписання контракту Вікторію відправили на загальну базову військову підготовку. Навчання тривало два місяці. Для неї це стало одним із найскладніших етапів, адже до цього ніколи не тримала зброю в руках.
Підтримували побратими й посестри. У взводі було кілька жінок, з якими Вікторія подружилася. З багатьма військовими спілкується досі: «Там відчула, що таке командна робота, дисципліна, ієрархія і довіра до людини поруч. Під час навчання та служби не стикалася з упередженим ставленням через те, що я жінка. У війську до тебе ставляться за показником роботи: якщо ти виконуєш завдання й розумієш, де перебуваєш, до тебе немає питань. А от у соцмережах сексистські коментарі від незнайомих людей з’являються часто».
Зараз Вікторія має звання старшого солдата. Служить артисткою першої категорії військового оркестру. Підрозділ базується в Києві, але виїжджає також у Київську, Черкаську, Житомирську та Чернігівську області.
Оркестр бере участь у церемоніальних заходах, державних подіях, покладаннях квітів, а також виступає для військових, ветеранів, поранених, родин загиблих, дітей і цивільних: «Найбільший напрямок роботи зараз – це проводжати героїв в останню путь. Також ми виступаємо на заходах морально-психологічної підтримки та благодійних подіях».
Виступає перед військовими, дітьми та збирає кошти на допомогу захисникам
Виступи військового оркестру проходять у різних місцях: школах, хабах, лікарнях, торгових центрах, на вулиці та відкритих майданчиках. Якщо йдеться про госпіталі, через великий склад оркестру частіше виступає невелика група музикантів.
Один із благодійних виступів відбувся в Києві у Pepper’s Club у межах проєкту «На шапку» разом із Сонею Сотник. Тоді вдалося зібрати 88 тисяч гривень на кісткові імпланти для українських захисників. Також оркестр виступав для пацієнтів і лікарів Національного інституту раку в Києві.
«Реакція дуже залежить від аудиторії. Діти відкритіші: підходять, обіймають, фотографуються, дають п’ять. Один із таких виступів був у школі на Оболоні. Вони не оцінюють тебе за регаліями чи кількістю прослуховувань у Spotify. В моменті почули, їм сподобалося і одразу дають тобі фідбек», – говорить Вікторія.
Військові реагують стриманіше. Їм потрібен час, щоб довіритися. Іноді допомагає коротка розмова до виступу, погляд очі в очі або просто правильний вибір пісні: «За кожним бійцем стоїть своя історія, тому дуже важливо не зробити щось недоречне й не зруйнувати цю довіру».
Службу і власну творчість Вікторія поєднує з додатковим навантаженням. Вона зізнається, що часу на авторські проєкти не завжди вистачає. Водночас служба допомагає їй як музикантці: поруч є професійні інструменталісти, з якими можна радитися щодо аранжувань, партій і звучання.
Пише авторські пісні та готує композицію про Запоріжжя
Писати власні пісні Вікторія почала у 2020 році. Довгий час тексти залишалися в нотатках або зошитах: «Як і багато музикантів, часто сумнівалася: здавалося, що текст, мелодія чи аранжування недостатньо хороші. А після початку повномасштабної війни матеріалу стало більше, бо було багато емоцій, які потрібно було кудись спрямувати».
Перші дві авторські композиції Вікторія випустила вже цього року. Одна з них – «Мамина сила».
Ідея з’явилася після складної ситуації в родині: взимку мамі Вікторії знадобилася термінова операція на серці: «У нас не було таких коштів. Операція обійшлася приблизно у 500 тисяч гривень, і я відкрила збір на 200 тисяч. Для мене досі дуже цінно, що наші знайомі, друзі та мамині пацієнти зібрали цю суму за добу. Мені писали й телефонували люди зі словами підтримки і вдячності. Мама – сімейна лікарка, вона не кардіохірург і не нейрохірург, але насправді теж рятує життя: комусь вчасною порадою, комусь лікуванням, комусь тим, що направила до потрібного спеціаліста»
Хвилюється за маму під час масованих атак на Запоріжжя. Та мати Вікторії не хоче виїжджати з міста, бо має близько двох тисяч пацієнтів і не готова їх залишити.
Друга пісня – «Це весна» – з’явилася після періоду сильного напруження й стала для авторки композицією про відновлення. Вікторія пов’язує її появу і з переживаннями через хворобу мами, і з відчуттям, що після складного етапу можна нарешті видихнути: «У мене просто з’явилися в голові слова: «Це весна і я жива». Зрозуміла, що це має бути пісня-поштовх про відродження. Про момент, коли можна видихнути, зібратися і йти далі, навіть якщо перед цим був дуже важкий період».
Нині співачка працює над новою композицією «Козацька кров». Це оркестрова пісня з великою кількістю інструментів. У ній є образи степу, козаків і коріння. Хоча слова «Запоріжжя» в тексті немає, Вікторія каже, що місто проходить у цій пісні «невидимою ниткою». Планує випустити приблизно в середині липня.
Ще одну пісню хоче присвятити безпосередньо Запоріжжю та презентувати до Дня міста восени. Назву поки не обрала, бо не хоче, щоб звучала штучно: «Мені давно хотілося написати неофіційний гімн Запоріжжя. Хочеться показати всій Україні, які сильні люди тут живуть. Місто переживає обстріли й постійний стрес, але продовжує працювати, жити і триматися».
Співачка також часто стикається з тим, що навіть її знайомі з інших міст помилково думають, ніби Запоріжжя окуповане, бо читають новини про захоплену частину області й не завжди розрізняють область і місто: «Хочеться, щоб більше людей чули про наш край. Тут є що побачити, тут можна жити, працювати й відновлюватися. Запоріжжя – це не тільки новини про обстріли».
Тим, хто хоче займатися творчістю, але боїться починати або не бачить швидкого результату, Вікторія Сімонова радить не зосереджуватися лише на цифрах: «Не буде фінальної точки, коли ти скажеш: «Все, я досягла». Треба навчитися отримувати задоволення від процесу, приймати перемоги й поразки. Якщо твоя мета – тільки прослуховування, результату може не бути, а якщо – творити й підтримувати людей, тоді треба бути щирим і продовжувати».
Текст – Анастасія Заводюк, фото з архіву Вікторії Сімонової
Цей матеріал створено в межах проєкту Інститутом масової інформації за підтримки Міністерства закордонних справ Нідерландів. Зміст публікації не відображає офіційну позицію ІМІ та Королівства Нідерланди.
Читайте також:
- У Запоріжжі ветеран Олександр Неплюєв після важкого поранення отримав грант і відкрив власну кав’ярню
- Бізнес на черв’яках: як у Запоріжжі ветеран війни разом з дружиною створив унікальну ферму
Oтримуйте нoвини швидше з дoпoмoгoю нaшoгo Telegram-кaнaлa: https://t.me/onenews_zp
Підписуйтесь нa «Перший Зaпoрізький» в Instagram!