«Все буде вирішуватись на полі бою»: військовий експерт Владислав Селезньов – про деокупацію півдня України, ситуацію на Запоріжжі та успіхи HIMARS
Військовий експерт, речник Генерального штабу Збройних Сил України (2014-2017 р.), полковник ЗСУ запасу Владислав Селезньов в інтерв’ю TV5 розповів про ймовірність деокупації півдня України, ситуацію на Запорізькому напрямку, успіхи західної артилерії HIMARS, а також про обстановку на інших ділянках фронту. «Перший Запорізький» записав найцікавіші фрагменти розмови.
«Системи HIMARS творять дива»
–Президент України Володимир Зеленський наказав військовим деокупувати прибережні райони на півдні України. Про це повідомив міністр оборони Олексій Резніков в інтерв’ю британській газеті The Times. Для цього Україна, пише видання, збирає мільйонні бойові сили, оснащені західною зброєю, щоб відстояти свою південну територію у Росії. Звісно, для Запорізької області, велика частина якої є захопленою, питання деокупації є дуже актуальним і очікуваним. Але чи варто нам передчасно радіти та трактувати цю новину, як перехід ЗСУ від оборони до наступу?
– Безумовно, є нагальним питання деокупації не тільки півдня Запорізької області, а і Херсонщини та рідного для мене Криму разом із Севастополем. Що для цього треба? Ми чули заяви міністра оборони України пана Резнікова, який розповідає про мільйонні мобілізаційні резерви нашої країни. Але ми маємо розуміти. На тлі того, що Україна має кількамільйонну армію військовослужбовців, які можуть призиватись в рамках мобілізаційних кампаній (деякі експерти заявляють, що таких у нас нараховується близько 5 мільйонів осіб), для того, щоб забезпечити цю армію майбутніх військовослужбовців зброєю та боєприпасами, треба ще як слід попрацювати і українським дипломатам, і представникам оборонного відомства України, які співпрацюють з нашими західними партнерами.
Адже одна справа – долучити до сил оборони таку кількість особового складу, а інша – забезпечити їх зброєю та боєприпасами. Такої кількості в України просто немає, а ті поставки, що надходять із Заходу, не забезпечують навіть поточні потреби українського війська.
Хоча знову-таки, якщо говорити про отримані нами системи HIMARS, вони нині творять дива на полі бою. Знищили за кілька останніх днів щонайменше два десятки складів з боєприпасами та логістичних центрів, де зберігалися харчування і паливно-мастильні матеріали. Так само цими системами були знищені пункти управління, прийняття рішень та командні пункти окупаційних військ.
Це чудова робота. Але сил та засобів, що має сьогодні українська армія, на жаль, недостатньо, щоб реалізувати амбітне завдання Президента. Щоб це стало можливим, ми маємо пожвавити нашу дипломатичну діяльність із західними партнерами для збільшення кількості зброї, що надходить до нас. Також ми маємо згуртуватись навколо підготовки особового складу. Для цього ми маємо використовувати усі наявні ресурси. Це і навчальні центри на території нашої країни, це і військово-технічна та інструкторсько-методична допомога від Заходу. Ми знаємо, що зараз на полігонах Німеччини, Великої Британії відбувається підготовка військовослужбовців ЗСУ, які опановують керування сучасними комплексами, що входять до чергового траншу військово-технічної допомоги. Звичайно, цей процес не швидкий, але в будь-якому разі лише навчений, підготовлений та всебічно забезпечений військовослужбовець здатний діяти максимально ефективно.
– Не так давно Володимир Зеленський у своєму зверненні сказав, що ЗСУ мають певні наступальні результати на Херсонщині та Запоріжжі, але в той же час заступник міністра оборони Ганна Маляр казала, що досі є вірогідність наступу на Запоріжжя, що зараз російські війська накопичують сили та планують з Донецького напрямку прямувати до Запоріжжя і оточити наші сили. Зважаючи на ці новини, якою ви зараз бачите ситуацію, зокрема, на Запорізькому напрямку?
– Спробую пояснити, чому відбуваються такого роду розбіжності. Якщо ми подивимось на ситуацію станом на сьогоднішній день, російська окупаційна армія, фактично, зосередила 60% власних бойових можливостей на східній ділянці фронту. Це район Сіверська, Ізюма, Лимана. Саме там зосереджена найбільша кількість ворожих солдатів, техніки та артилерійських засобів ураження.
Щільність військ на південній ділянці фронту дещо менша, тому українські сили оборони зараз мають можливість проводити тактичного рівня – підкреслюю, саме тактичного рівня – контрнаступальні заходи, зокрема, у напрямку від Запоріжжя на Пологи, Гуляйпілля та Оріхів. І так само в Херсонській області, намагаючись відтіснити ворога якнайдалі від Миколаївщини.
Але це відбувається лише тому, що зараз росіяни змушені тримати велику кількість особового складу і техніки там, де я зазначав, і не мають відповідних резервів. Звичайно, є ризик, що російські генерали, розуміючи, що для росіян не дуже сталою є ситуація на півдні, зможуть перекидати частину військ з напрямку від Сіверська, наприклад, в район Гуляйполя. Чи як ми нещодавно спостерігали рух ворожої техніки від Маріуполя через Мелітополь, знову ж таки у напрямку на Пологи, Гуляйполе та Оріхів. В такий спосіб російське угруповання військ на цій ділянці фронту може посилитись, і саме про це говорить пані Ганна Маляр.
Але результат двобою – це завжди результат дій або контрдій двох сторін конфлікту. В цьому контексті я абсолютно переконаний у спроможності українських генералів, офіцерів та військовослужбовців діяти рішуче, а підкріплення допомогою від Заходу спроможне творити дива. І в цьому контексті також хотілося б звернути увагу на нещодавну заяву очільника Головного українського управління розвідки Міноборони генерала Буданова, який переконаний у тому, що у серпні місяці – тобто найближчим часом – весь світ дізнається про вдалі, дієві та разючі дії українського війська, спрямовані на деокупацію наших територій.
Мені абсолютно очевидно, що всі ці дії можливі лише за рахунок тієї самої синергії, вправних, рішучих та мотивованих дій українських військовослужбовців, які ці заходи реалізують за участі військово-технічної підтримки наших західних партнерів.
«Було лише питанням часу, коли наша артилерія відпрацює по аеродрому в Мелітополі»
– Ми зараз бачимо, що отримали поки лише невеликий відсоток допомоги від Заходу. Але українці за ці тижні вже звикли до того, що кожного ранку у новинах з’являються повідомлення про те, що десь там, на окупованих територіях, палають, роблять «жести доброї волі» склади техніки та боєприпасів, казарми з живою силою російського противника. Зокрема на Запорізькому напрямку можна згадати про Мелітополь і удар по місцевому аеродрому. Якщо підсумувати. На вашу думку, наскільки ефективною стала робота, який максимум вижимають із цієї невеликої кількості озброєння наші захисники?
– По-перше, я був би досить обережним в оцінках, скільки саме було поставлено зброї та боєприпасів від Заходу. Мені здається, що останнім часом Захід займає помірковану позицію і не поспішає повідомляти, що саме і у яких кількостях було доставлено для потреб українського війська.
Можу навести буквально один приклад. Ми досить тривалий час були переконані, що 4 РСЗВ класу HIMARS виконують потужне завдання, знищуючи ворожі тили – склади з боєприпасами, бронетехніку, пункти прийняття рішень. І тільки згодом ми дізнались, що систем HIMARS уже не чотири, а дев’ять… Можливо, і ще більше. В цьому контексті я абсолютно погоджуюсь, що найкраще не розповідати, що нам ось-ось нададуть ту чи іншу зброю, а цю зброю мовчки поставляти, а результати її роботи ми побачимо на власні очі. Що і відбувається саме зараз.
До речі, якщо зараз звернути увагу на пожвавлення повітряної розвідки збройних сил російської федерації над територією Білорусі – це робота комплексу А-50 (літак далекого радіолокаційного виявлення та управління, – прим. ред.), що дозволяє спостерігати за діяльністю наших військ в Україні з території республіки Білорусь. У цей спосіб російська армія намагається з’ясувати логістику переміщення допомоги, що надходить від наших західних партнерів. Зрозуміло, з якою метою вона це робить – вона хоче нищити ці ланцюжки і це додає ризиків під час забезпечення цієї логістики. Тому краще ми помовчимо про те, чи отримуємо ми достатньо західної зброї чи недостатньо, а будемо орієнтуватись на результати роботи зброї та боєприпасів, які ми отримуємо.
– Якщо говорити про випадок у Мелітополі, то ми чули про такі результати: 200 загиблих російських окупантів, близько 300 поранених, всю техніку, що залишилась, ховають десь між житловими будинками, солдати розбігаються… Принаймні, такі оптимістичні новини звідти лунають. На вашу думку, це конкретний воєнний успіх саме на тому напрямку, чи логічний результат роботи західного озброєння, що повторюється і в інших містах, де HIMARS роблять свою роботу?
– По-перше ми маємо пам’ятати, що військовий аеродром поблизу Мелітополя є досить потужним логістичним центром, де росіяни зосередили велику кількість власного озброєння, особового складу, техніки. Розташування цього об’єкту є досить зручним, як для окупаційної армії у напрямку на Запоріжжя, так і для дій окупантів у напрямку на північний схід, щоб підтримувати окупантів в районі Бахмута, Сіверська, і північніше, в напрямку агломерації Слов’янськ-Краматорськ. Тому це було лише питанням часу, коли наші системи HIMARS відпрацюють по цьому об’єкту.
Така влучна робота і такі результати – це результат об’єднання вправних дій ракетних військ, партизанів, які діють на півдні Запорізької області, і дії наших спецпризначенців, які так само проводять розвідку ворожих об’єктів і передають точні координати для наших артилеристів. Цей комплекс дій створює передумови, по-перше, для внесення хаосу в бойові порядки російських окупантів, адже коли немає спокою в тилових регіонах, вкрай важко організувати належну логістику для постачання зброї, боєприпасів передових підрозділів російських окупантів. По-друге, кожен знищений ворожий окупант чи снаряд для російської гармати – це означає, що в подальшому уже це не зашкодить Україні, мирним мешканцям, збереже чимало життів та здоров’я.
Повертаючись до вашого основного питання, саме завдяки волі українських бійців до перемоги і до того, щоб вигнати ворога з нашої землі, посиленій відповідною допомогою від Заходу, буде можливим реалізувати те саме амбітне завдання Президента України.
– Ми бачили приклад острова Зміїний, бачили, як раз за разом знищують техніку у Чорнобаївці, і продовжують це робити. Зараз ми чуємо повідомлення, що окупанти намагаються побудувати новий аеродром поблизу Михайлівки, що значно ближче до підконтрольної Україні території, ніж той самий Мелітополь. З усього цього виникає запитання – чи роблять росіяни висновки із того, що відбувається на полі бою?
– Безумовно, російська окупаційна армія вчиться, досить уважно спостерігає за тими тенденціями, що відбуваються. Останнім часом ми практично не бачимо довжелезних кількакілометрових автомобільних колон чи колон з ворожою бронетехнікою. Вони починають пересуватись вночі, невеликими групами, щоб убезпечитись від української авіації та артилерії.
Але працюють українські партизани, знищуються залізничні маршрути, мости, вузли, і це додає клопоту для російської логістики. І це чудовий результат, що і створює передумови для українського контрнаступу.
Відсутність належного забезпечення вносить хаос у бойову роботу окупантів. У свою чергу, вправні та всебічно забезпечені українські військові можуть діяти ефективніше, і це дозволяє нам досить впевнено просуватись до того результату, на який ми всі працюємо – звільнення нашої землі від окупантів.
«росія може ухвалювати будь-які рішення про анексію окупованих територій, але воєнна ситуація буде вирішуватись лише на полі бою»
– Також хотілося б вас розпитати про ситуацію на інших фронтах, зокрема на Луганщині. Чи бачите ви ту саму «оперативну паузу» у діях росіян, про яку казав диктатор путін, а також наші колеги – експерти та журналісти?
– Безумовно, довіряти будь-яким заявам з кремля неможливо, адже щоразу, як путін відкриває рота, він бреше. Так сталось і цього разу. Він оголосив так звану «оперативну паузу», для того, щоб російські військові «мали змогу отримати листи та посилки від рідних та близьких». Але так не сталося, триває бойова робота, ми бачимо танковий наступ з боку Лиману у напрямку на Слов’янськ, що був зупинений українськими артилеристами. Відбуваються постійні ворожі артилерійські та авіаційні обстріли наших позицій, і не лише східної ділянки фронту, де тривають найбільш запеклі бої. Ми бачимо, що відбуваються прильоти і на півдні, зокрема, від них потерпає Одеса, Миколаїв, прилітає по передмістях Кривого Рогу і по Запорізькій області. Обстріли відбуваються із використанням не лише ракетно тактичних комплексів «Точка У» чи «Іскандер», а і з використанням реактивних систем залпового вогню та ствольної артилерії.
На жаль, ворог користується всіма можливостями обстрілювати наші населені пункти з артилерії, якщо зміг підійти достатньо близько. Іще два-три тижні тому інтенсивність російського вогню налічувала до 45 тисяч снарядів на добу. Це дуже щільні обстріли, що, звичайно, призводили до значних руйнувань.
– Чи правильно говорити, що Луганська область ще не повністю окупована росіянами, попри їхні заяви?
– Ми маємо раціонально оцінювати ситуацію, що складається на Луганщині. Буквально два невеликих населених пункти знаходяться під контролем української армії, там тривають запеклі бої. З урахуванням мотивації, сил та засобів, що використовує російська армія для того, щоб вийти на адміністративні кордони Луганської області, думаю, лише питання часу, коли вони цього досягнуть.
Ми всі пам’ятаємо події 18 березня 2014 року, коли було ухвалено рішення щодо включення до складу РФ тимчасово окупованого Криму. Думаю, що тепер ми теж зможемо спостерігати такого роду події. А заяви глашатаїв кремля щодо подальшої долі півдня Запорізької області, Херсонщини та частини Харківської області так само змушують нас контролювати ситуацію. Я абсолютно переконаний: російська федерація може ухвалювати будь-які рішення, але воєнна ситуація буде вирішуватись лише на полі бою.
– Генштаб нещодавно повідомляв про підготовку росіянами наступу на Бахмут та Краматорськ, вже зараз населені пункти Донеччини активно обстрілюються. Схоже, що наступ на ці міста – лише питання часу. Якою є ваша думка щодо цього?
– Наступ вже триває. З трьох напрямків росіяни фактично атакують агломерацію Слов’янськ-Краматорськ – з північного заходу, від Ізюма, а також з напрямку від Лиману і по лінії Бахмут-Сіверськ, намагаючись створити так зване оперативне оточення. Для прориву нашої оборони вони використовують чималу кількість артилерії і боєприпасів, що постійно підвозять з тилу.
Найближчим часом, думаю, саме цей напрямок стане основним напрямком зусиль російської окупаційної армії. Але знову ж таки українська армія поволі, але отримує запаси військово-технічної допомоги від наших західних партнерів. Сподіваюсь, що і на цій надскладній ділянці фронту ситуація буде вирівнюватись. І українські артилеристи можуть ефективно нищити усі ворожі позиції для того, щоб послабити щільність вогневих атак з боку російських окупантів.
«Ми маємо чітко усвідомлювати, що путін поставив своїй армії завдання – знищити Україну та український народ»
– Як ви думаєте, чи є реальною можливість нападу з напрямку Білорусі? Чи зробило наше командування висновки з тих подій, що відбувались на початку війни – щодо посилення кордонів, створення фортифікаційних споруд, щоб убезпечити і попередити наступ з півночі?
– Щодо підготовки наших сил оборони до ймовірного нападу з напрямку Білорусі я маю певну інсайдерську інформацію: українські сили виконали величезний обсяг робіт. Ці роботи почалися ще у березні. Із того часу заміновано прикордоння між Україною та Білоруссю, проведено дуже багато інженерних та фортифікаційних робіт. Все це зроблено для того, щоб за жодних умов для російських та білоруських вояків, які ймовірно можуть напасти на нашу країну з того напрямку, цей напад не став би легкою прогулянкою. Звичайно, що частина сил оборони України постійно перебуває в областях, що межують з Білоруссю (Волинській, Рівненській, Житомирській та Київській), вони займаються підготовкою до ймовірного наступу, працюючи всіма силами та засобами.
Я переконаний, щодо наших дій білоруська сторона чудово обізнана. І Лукашенко і його генерали добре розуміють можливості української армії. Тому я не прогнозую найближчим часом наступу з боку Білорусі. Хоча б тому, що сили та засоби білоруської армії для проведення повномасштабного наступу на територію нашої країни недостатні. Адже всі військові Білорусі, у разі нападу, будуть приречені.
Але тут ще є фактори, на які слід звернути увагу. Це постійне бойове чергування ракетних комплексів класу «Іскандер», що знаходяться неподалік від нашого кордону. Це бойові чергування російських льотчиків. Це чергування літака радіотехнічної розвідки класу А-50. Це підготовка білоруських спецпризначенців під керівництвом російських інструкторів до висадки повітряного десанту на необладнаному об’єкті та утримання цього об’єкта. Якщо ми повернемось до 24 лютого, ми пам’ятаємо висадку повітряного десанту на військовий аеродром Гостомеля поблизу Києва. Мені здається, що саме такий алгоритм відпрацьовують білоруські солдати під керівництвом росіян.
– Якщо повернутись до півдня України, зокрема до Херсону, там є певні позитивні новини, які щодня чи щотижня доходять до нас – про звільнення одного-двох сіл. Якою ви там бачите ситуацію? Коли буде більше позитивних новин?
– Я жодних ілюзій з цього приводу не маю. Війна – це не емоційна, в першу чергу, складова, хоча, звичайно, ми всі прагнемо перемоги, здобутків, звільнення України, знищення Кремля та його очільника. Війна, в першу чергу, справа раціональна. Ми маємо виходити з наступного: українська армія буде спроможною виконувати великі контратаки та звільняти території нашої країни лише після того, як ми отримаємо в товарних кількостях зброю та боєприпаси від наших західних партнерів. На жаль, голіруч неможливо іти в атаку на російські танки. Тому ті заходи, які ми спостерігаємо на півночі Херсонської області, мають епізодичний, тактичний характер і не дуже впливають на оперативну ситуацію на цій ділянці фронту.
– Пан Резніков на конференції «Будуємо разом» назвав три можливі сценарії завершення війни. Перший – перемога України на полі бою, другий – «жест доброї волі» зі сторони росії, як це було на Київщині або на острові Зміїному, третій варіант – розвал рф, як країни. Як ви думаєте, коли та за яких умов відбудеться завершення цієї війни?
– Насправді у цьому контексті абсолютно не важливо, що сказав міністр оборони чи що сказав військовий експерт Владислав Селезньов. Є воля народу. Після Бучі, після Ірпіня, Гостомеля, Маріуполя, Волновахи і багатьох інших міст та селищ на території нашої країни немає жодних інших варіантів, ніж знищення ворога, ніж звільнення усієї території нашої країни, якою вона була станом на серпень 1991 року. Інших компромісів бути не може. І український народ доводить, що він готовий працювати на цей результат, незважаючи ані на втрати, ані на ризики, ані на складнощі, з якими стикається український народ та армія у цій боротьбі. Іншого шляху немає.
Ми всі чітко розуміємо, що путін поставив перед власною армією усвідомлене і чітке завдання – знищити Україну, знищити український народ, як складову світової спільноти. Тому ми маємо знищити нашого ворога, інакше мови про майбутню незалежність та територіальну цілісність не буде. Тому разом – до перемоги, і лише разом ми цю перемогу здобудемо.
Читайте також:
Oтримуйте нoвини швидше з дoпoмoгoю нaшoгo Telegram-кaнaлa: https://t.me/onenews_zp
Підписуйтесь нa «Перший Зaпoрізький» в Instagram!
0