
«Відроджуємо справу в пам’ять про сина-захисника»: як родина Ольшанських відбудовує у Запоріжжі втрачений через окупацію бізнес з переробки кизилу
Родина Сергія та Наталії Ольшанських створила під Токмаком найбільший в Європі кизиловий сад площею понад 14 гектарів і після років плідної праці та мільйонів інвестицій мала чудові перспективи для експорту своєї продукції – соусів, джемів, компотів, варення з кизилу – на міжнародні ринки.
Повномасштабне російське вторгнення зруйнувало всі плани і мрії. Величезний сад опинився в окупації. Потужності з виробництва, техніка і господарство Famberry знищили окупанти. Найважча втрата родини сталася у серпні 2022 року: на війні загинув син підприємців Данило.
У Запоріжжі Ольшанські почали з нуля відновлювати сімейну справу. Розшукали нових постачальників ягоди, збудували сучасне переробне підприємство, розширюють асортимент продукції, знайшли підтримку грантодавців. Наприклад, компанія стала одним з переможців конкурсу від українського видання Forbes та мережі магазинів «Аврора» і отримала мільйон гривень на розвиток бізнесу. Завдяки плідній роботі продукцію відродженої компанії вже можна знайти у мережах супермаркетів.
Директорка і співзасновниця ТМ Famberry Наталія Ольшанська розповіла «Першому Запорізькому» про створення найбільшого у Європі кизилового саду і популяризацію цієї ягоди, а також втрату та відновлення родинного бізнесу.
У селі під Токмаком з нуля створили найбільший у Європі і унікальний для України кизиловий сад
Наталія та Сергій Ольшанські майже 30 років займаються підприємницькою діяльністю. Розпочинали з виробництва хлібобулочних та борошняних виробів. Після кризи у 2008 році почали займатися бізнесом у сфері поводження з твердими побутовими відходами. Впродовж двох років Ольшанські працювали над тим, аби Remondis – відома німецька компанія з переробки відходів, зайшла на український ринок. Після цього почали займатися сільським господарством. У родини було до трьох тисяч гектарів під зерновими, а також 14,5 гектарів старого саду з плодовими деревами в селі Нове, що біля Токмака.
«Ми їздили повз нього і думали, як цю землю використати плідно. І якось одного ранку чоловік вийшов на вулицю (ми живемо в приватному секторі) і, звернувши увагу на дерево кизилу біля будинку, запропонував працювати саме з цією культурою. Мовляв, вишнями, абрикосами, лохиною, малиною, смородиною, полуницею займаються, а кизилом – ніхто. Так зможемо зайняти свою нішу на ринку. І у 2013 році наша родина закладає найбільший в Україні сад органічного кизилу», – пригадує Наталія Ольшанська.
Саджанці родина придбала в Криму і висадила перші 11 гектарів сортового кизилу. Після анексії півострова родина докуповувала рослини в київському Національному ботанічному саду імені Миколи Гришка.




«Чому саме кизил? Тому що сама лабораторія природи створила таку ємну рослину для здоров’я і довголіття людини. Основоположником українського кизилу, селекціонером є професорка Світлана Кліменко (доктор біологічних наук, головний науковий співробітник, завідувачка відділу акліматизації плодових рослин Національного ботанічного саду ім. М.М. Гришка НАН України, – прим.). Їй зараз вже 87 років, але вона в активному життєвому тонусі, їздить по всьому світу, читає лекції англійською мовою і завдячує свій стан кизилу. П’ять ягід кизилу з кісточкою вона з’їдає щодня – це її правило. Вона нам допомагала, давала свій науковий супровід. І коли Світлана Валентинівна приїздила до нас на підприємство, я не могла за нею встигнути. Настільки вона позитивна і енергійна. Усьому завдячує саме кизилу», – розповідає підприємниця.

Впродовж 10 років родина плекала свій сад, обробляла виключно органічними методами землеробства і отримала сертифікат «Органік Стандарт». Вже у 2020 році підприємці зібрали свій перший промисловий врожай, що дозволило реалізовувати ягоду гуртовим покупцям. Втім родина не лише продавала ягоду, але й популяризувала кизил через власну продукцію: соуси, джеми, варення, сублімати, кондитерські вироби й пастилу. У складі української делегації родина Ольшанських їздила на світові виставки та представляла продукцію з цієї ягоди. Оскільки світовий бізнес в постійному пошуку нових цікавих смаків, то український кизил дуже зацікавив покупців.


«Але ми не могли дати те, що хочуть від нас, бо ще не мали достатніх об’ємів врожаю. Ми сподівалися, що у 2022 році отримаємо доволі непоганий врожай і вийдемо на експорт, будемо тонами експортувати і переробляти в продукцію з відповідною маржинальністю. Тобто ми йшли від землі до готового продукту, створювали вже кінцевий продукт», – розповідає Наталія.
Повномасштабне вторгнення і окупація забрали сад та зруйнували всі виробничі потужності
За тиждень до початку повномасштабного вторгнення родина зробила все необхідне для початку збору нового врожаю. Придбала нові трактори, підготувала виробничі потужності біля саду, помешкання для сезонних працівників, їдальню, а також підсобне господарство, де вирощували худобу для харчування робітників. Але всі плани змінилися 24 лютого 2022 року, коли почалось повномасштабне вторгнення РФ в Україну. Росіяни дуже швидко просувалися вперед: вже за три дні село Нове було окуповано.
«Населений пункт мав зручне розташування для ставки, штабу й накопичення сил. Танки заїхали, закопалися в городах людей, прикрилися будинками. Перші втрати – це наша охорона. Ворог розстріляв машину з чоловіками і переїхав танком, – розповідає Ольшанська. – Будівлі, сади, все матеріальне можна відновити. І так буде – ми відновимо. Але найголовніше, кого ми не зможемо повернути – люди. На жаль, це велике горе, біда, яку ми не забудемо ніколи».
На сьогодні село Нове повністю розбите, як і будівлі та виробничі потужності підприємства ТМ Famberry. Декілька ударів було по кизиловому саду, внаслідок чого дерева посікло осколками. Але переважна більшість саду, згідно з відомою нині інформацією, жива.
«За ці роки впало приблизно 500 тонн ягоди. Звісно, ніхто не збирав, врожай зіпсувався. Сад живий, він чекає. Занедбаний, але чекає, поки ми повернемо», – каже Наталія Ольшанська.
Вона підкреслює, що після деокупації села та розмінування території її родина планує обов’язково повернутися та відроджувати підприємство.
Найбільша втрата Ольшанських – загибель на війні сина-добровольця
Після початку повномасштабного вторгнення Наталія та Сергій Ольшанські разом з сином та донькою виїхали до Запоріжжя не встигнувши забрати нічого. Якби залишились в окупації, виїхати вже б не могли через свою проукраїнську позицію.
«Всім складом наша родина прийшла 25 лютого у військкомат записуватись в лави армії і вставати на захист. Нас взяли на облік та сказали чекати, поки повідомлять. Ми чекати не стали, бо з 2014 року активно волонтеримо, тому з новими силами організували волонтерський рух. Я займалася одним напрямком, а мій син, Данило Ольшанський, організував по місту декілька волонтерських хабів. Займався і дітками, і переселенцями, і допомогою нашим військовим на позиціях на Запорізького напрямку. Він щодня возив допомогу, – розповідає Наталія. – Але коли почались перші втрати серед тих, кому він допомагав, то я бачила, як Даня змінюються. Як ця лють, ненависть до ворога набирає силу. І він сказав, що не буде чекати відмашки військкомату. Почав тренуватися з різними батальйонами. Ми, своєю чергою, продовжували волонтерити».



Вранці 11 серпня 2022 року росіяни почали йти в атаку. Данило Ольшанський разом з бойовим товаришем викликав вогонь на себе, аби дати побратимам відійти трошки далі, зберегти свої життя і зайняти більш вигідні позиції.
«Данило Ольшанський і Дмитро Помогайба – двоє героїв загинули від танкового удару. І для нас, батьків, це все, зупинка життя. Не дай Боже комусь ховати своїх дітей… Після розпачу, горя, журби і всього страшного, що творилося всередині, ми вже втрьох прийняли рішення, що у Запоріжжі шукаємо землю і будуємо нове сучасне переробне підприємство – в пам’ять про сина-героя», – ділиться Наталія Ольшанська.



Два з половиною роки родина судилася з державою, бо хотіла домогтися справедливих змін для сімей загиблих добровольців. Відповідно до українського законодавства родини загиблих воїнів ЗСУ та Нацгвардії отримують одноразову грошову допомогу у розмірі 15 мільйонів гривень, а родини добровольців та волонтерів – 1,8 мільйона гривень.
«Скажіть, будь ласка, яке має право держава ставити цінники на смерті своїх героїв? Хто встав стіною в Чернігівській, Сумській, Запорізькій, Харківській, Миколаївській, Херсонській областях? Виключно ЗСУ? А скільки загинуло тих, хто взяв до рук зброю і чому тоді її видавали за паспортами?, – звертається до держави мати полеглого захисника. – Люди користалися цією зброєю проти ворога. І гинули. Нам видали свідоцтво сім’ї загиблого. Ми судимося з державою, за яку загинув наш син, який був добровольцем. Справа не про гроші, а про повагу. Ми прийшли всі суди і Верховний суд прийняв рішення на нашу користь. Ми пройшли за ці роки жорстокий шлях поваги до воїна, до добровольця, для того, щоб за нами йшли інші родини. Ми показали механізм тиску на державу. Зараз до нас звертаються і адвокати, і безпосередньо сім’ї».
З нуля збудували нове переробне підприємство і відновили родинну справу у Запоріжжі
Через два місяці після початку повномасштабного вторгнення та втрати кизилового саду родина вирішує відновлювати виробництво. У Запоріжжі залишалось 40 тонн замороженої ягоди, що дало можливість Ольшанським працювати далі й створювати свій продукт. На той час продукція ТМ Famberry була представлена майже у всіх національних торгівельних мережах і це допомогло продовжити роботу та не зірвати поставки. Родина знайшла виробництво у місті Дніпро, на потужностях якого переробляли кизил за рецептурою Ольшанських. Але у серпні 2022 року, після загибелі на війні Данила, родина знову призупинила роботу.
Зібравшись з силами, Ольшанські знайшли у Запоріжжі на вулиці Сергія Синенка закинуте й поросле бур’яном місце, де вирішили будувати підприємство. На власні кошти за пів року родина звела нове підприємство: вже у травні 2023 року воно почало працювати й виробляти перші продукти.

Підприємниця розповідає, що вклали свої заощадження у будівництво підприємства, а от ресурсів на придбання обладнання та виробничих потужностей – не було.
«Ми втратили бізнес майже на понад 200 мільйонів гривень. Тому я почала писати заявки на отримання грантів, активно їх захищати і вигравати. Завдяки цьому ми почали вкладати в обладнання, розширювати свої виробничі спроможності, – каже Наталія. – На сьогодні ми можемо виконувати не тільки свої завдання, які стоять перед нами в розвитку і масштабуванні бізнесу, але й надавати іншим компаніями послуги контрактного виробництва та відповідального зберігання».
Нині на підприємстві родини працює 10 співробітників. А в сезон за трудовими договорами – до 25 людей. Переважно на підприємстві працюють жінки, адже від початку роботи мобілізували вже сімох співробітників.

Наталія Ольшанська додає, що вести бізнес у прифронтовому Запоріжжі дуже не просто. Зокрема, важко знайти нових працівників. Більшість донорських організацій, які надають фінансування, не готові вкладати кошти у місцеві підприємства через близьке розташування до лінії фронту. Саме через це багато підприємців релокують свої бізнеси до центральних та західних областей країни. Водночас родина Ольшанських попри різноманітні складнощі будує бізнес саме у Запоріжжі.
«Хочеться, щоб держава звертала більше уваги на прифронтові регіони для підтримки бізнесу, можливо, пільгового оподаткування. Щоб розвивати міста біля лінії фронту, залучати фінансовий і людський ресурс, потрібні окремі програми розвитку. Інакше Запоріжжя, на жаль, може перетворитися у депресивне місто, сіру зону. Мені дуже важко бачити, що люди виїжджають, а місто втрачає бізнес-потенціал, – каже підприємниця. – Але зауважу, що малий бізнес у місті зараз дуже активний. Це настільки креативні рішення! Захоплює, наскільки у таких підприємців є дух позитиву і розвитку. І це дуже-дуже тішить».



У 2023 році ТМ Famberry першими в України отримали від Міністерства ветеранів право використовувати знак «Створено захисниками» на всю лінійку їхньої продукції. На сьогодні цей знак вже отримало багато українських підприємців.
«За ці роки ветеранський бізнес потужно розвивається в Україні. Скільки підприємств, створених учасниками бойових дій та їхніми родинами, вже отримали цю почесну відзнаку. Я вважаю, державі та суспільству потрібно приділяти більше уваги та поваги до воїнів, які виконали свій обов’язок, віддали своє здоров’я там, на лінії фронту, а зараз повернулися і створюють нові робочі місця тут», – каже Наталія.


Наразі кизил залишається нішевою ягодою, зокрема і через окупацію частини країни. Минулого року Наталії та Сергію довелося об’їздити всю Україну, аби знайти необхідний для виробництва обсяг, закупити та транспортувати сюди, бо його мало хто вирощує. Це відображається і на собівартості товару.
Саме тому, відроджуючи власну справу, родина ще у 2023 році заклала сім гектарів кизилового саду на фермерських землях українського ветерана Віктора Доротенка на Дніпровщині.
«Це побратим сина, який повернувся з фронту і розпочав свій бізнес. В нього була земля, на якій він заклав саме кизиловий сад. І я йому дуже за це вдячна, – каже Наталія. – Ми зафрахтували всі майбутні врожаї у фермера, тому він має гарантований збут, що добре для нього, бо гарантовано матиме прибуток, а ми – сировину. Наразі чекаємо на гарний врожай».
Розвивають бізнес у прифронтовому місті і планують створення нових продуктів
Наразі ТМ Famberry виготовляє джеми, соуси, компоти. Крім того, щовихідних на запорізькому підприємстві проводять екскурсії з дегустаціями та ярмарками. Гостям показують особливості виробництва, а також роблять дегустацію нових продуктів. Це допомагає визначити, чи варто виробляти їх у промислових масштабах.




Окрім різноманітних джемів, соусів та компотів ТМ Famberry нещодавно спробувала запустити новий продукт – енергетичний напій на основі натуральних продуктів, що якісно відрізняється від звичних енергетиків, які сьогодні можна побачити на полицях супермаркетів.
«Це була моя бізнес-ідея, яка б могла дати дуже хороший поштовх для здорового способу життя, правильного ментального споживання продуктів для молоді та створити трендові смаки», – зазначає підприємниця. Поки натуральний енергетик не зміг зацікавити широку аудиторію: запуск наразі на паузі. За словами Наталії, для інтенсивного просування напою не вистачає обігових коштів та маркетолога, який його буде професійно просувати. Втім підприємці продовжують експериментувати та шукати нові шляхи для розвитку бізнесу.
«З вересня 2024 року ми почали новий вектор – це співпраця з нашими фермерами, домогосподарствами, які вирощують гарбуз. Промоніторивши ринок, ми зрозуміли, що цей продукт має попит, особливо мускатні сорти солодкого червоного гарбуза, – ділиться підприємниця. – Ми займаємо переробкою гарбуза – очищаємо, ріжемо на маленький кубик, заморожуємо і реалізуємо для іншого бізнесу. Таким чином ми працюємо в сегменті B2B (реалізація товарів однією компанією іншій, – прим.)».






У планах також придбання камер для зберігання. У Запоріжжі підприємці збудували 1700 квадратних метрів площі під виробництво, частина з яких ще не використовується. В планах розмістити там низькотемпературні камери зберігання, а також камери шокової заморозки, ліфтові підйомники, навантажувачі тощо. Для цього Наталія Ольшанська написала грантовий проєкт на придбання необхідного обладнання на 20 мільйонів гривень та подала до USAID (Агентство США з міжнародного розвитку). Коли вже були пройдені всі етапи погодження, реалізація проєкту була зупинена після того, як на посаду президента Сполучених Штатів прийшов Дональд Трамп і одним з перших указів зупинив фінансування організації.
«Ми не отримали грант. Але проєкт є, фінансування шукаємо. Проводжу перемовини з данською, португальською та іспанською компаніями. Перемовини, інвестиції, залучення коштів – ми знаходимося в дуже непростому регіоні. Потенційні партнери бояться. Тому треба переконувати, треба думати наперед, треба мати візію того, до чого ти йдеш. А вона в нашої родини дуже чітка. І енергії, і розуму в нас вистачить. Тому камери низькотемпературного зберігання у нас з’являться, а бізнес далі буде розширятися і розвиватися. Так що дай Боже, щоб мир настав», – підсумувала Наталія Ольшанська.
Текст – Іванка Волощук, Андрій Вавілов, фото з архіву родини Ольшанських
Читайте також:
- Стронгмен, волонтер і захисник: шлях силача з Мелітополя Валерія Газаєва
- Поєднати родинне захоплення та бізнес: як у Запоріжжі ветеран АТО разом з дружиною відкрив власну піцерію, скориставшись грантом від держави
Oтримуйте нoвини швидше з дoпoмoгoю нaшoгo Telegram-кaнaлa: https://t.me/onenews_zp
Підписуйтесь нa «Перший Зaпoрізький» в Instagram!
0