Промислове мародерство: що відбувається з найбільшими заводами Мелітополя під окупацією

Після окупації Мелітополя більшість промислових підприємств міста опинилися під контролем російських загарбників. Заводи «націоналізували», перереєстрували за російським законодавством і поступово інтегрували у військово-промисловий комплекс Росії. Для цього залучають державне фінансування, надають податкові пільги й субсидії.

Частину підприємств переорієнтували на забезпечення армії, інші використовують як «вітрину» нібито успішної інтеграції українських активів. Водночас місцеві джерела повідомляють про мародерство, кадровий дефіцит, мізерні зарплати, затримки з виплатами та примус працівників до співпраці.

«Перший Запорізький» зібрав інформацію про те, як у таких умовах працюють найбільші заводи Мелітополя.

Мелітопольський завод «Гідромаш»: від машинобудівного гіганта до військової бази окупантів

Мелітопольський завод «Гідромаш» – одне з найстаріших машинобудівних підприємств регіону, засноване у 1943 році. Спочатку завод під назвою «Універсал» виготовляв побутові вироби, зокрема керосинові лампи. З другої половини 1950-х років спеціалізувався на протипожежному обладнанні, насосах, компресорах і телескопічних автопідйомниках. У 1957 році підприємство отримало назву «Гідромаш». У радянський період його основними замовниками були Міністерство оборони СРСР і пожежні служби, продукція використовувалася як у цивільній, так і у військовій сфері та частково йшла на експорт.

У 1993 році завод зареєстрували як державне підприємство, і до початку повномасштабної війни він залишався важливим промисловим осередком Запорізької області та одним із провідних роботодавців Мелітополя.

Після захоплення міста російськими військами завод припинив роботу у звичному режимі. Його територію перетворили на військову базу для зберігання боєприпасів, ремонту техніки й розміщення підрозділів.

Вже з початку окупації надходили повідомлення про мародерство – обладнання розграбовували та намагалися вивезти. У липні 2022 року окупаційна адміністрація оголосила про «відновлення роботи» заводу, визнавши водночас, що його цехи перебувають в аварійному стані та не мають необхідного обладнання. Тодішня «голова адміністрації» Галина Данильченко заявляла, що підприємство орієнтуватиметься на російський ринок та країни СНД.

У 2024 році «Гідромаш» включили до створеної Кремлем «вільної економічної зони» Запорізької області. Ця структура, ініційована Володимиром Путіним, передбачає податкові та митні пільги, субсидії на кредити й пільгову оренду землі до 2050 року.

У 2025 році увага до «Гідромашу» знову зросла після великої пожежі 8 червня. У місті спостерігали вибухи й клуби диму над територією заводу. Окупаційна влада назвала це «побутовою аварією», тоді як українські джерела пов’язували подію з ударами чи диверсією. Інцидент підтвердив активне використання заводу російськими військовими.

У вересні проросійські телеграм-канали почали масово публікувати оголошення про набір працівників. Серед вакансій – начальник цеху, головний бухгалтер, зварювальники, слюсарі та інші спеціалісти із зарплатами 25–50 тисяч рублів. Це свідчить про серйозну кадрову кризу та спроби окупантів відновити виробництво для власних потреб.

Машинобудівне підприємство «Світанок»: демонстративний «успіх» у пропаганді Кремля

Машинобудівне підприємство «Світанок», засноване у 1993 році, спочатку виготовляло ремонтні комплекти для автотракторної та сільськогосподарської техніки. У 2004 році завод перепрофілювався на виробництво запчастин для дизельних локомотивів та гальмівних систем вагонів. Підприємство налагодило повний виробничий цикл від лиття металу до термообробки, випускаючи як дрібні метизи, так і великогабаритні комплектуючі для залізничної техніки.

До 2022 року «Світанок» займав понад 3000 квадратних метрів виробничих площ, забезпечував роботою понад сотню фахівців і посідав помітне місце в промисловій екосистемі Мелітополя, активно співпрацюючи з місцевими постачальниками.

Після захоплення Мелітополя завод «Світанок» опинився під контролем окупантів. Частину виробництва зберегли, але поступово інтегрували в економіку РФ.

У 2023 році підприємство отримало 100 млн рублів від «Регіонального фонду розвитку промисловості» й стало першим резидентом «вільної економічної зони Запорізької області». Наступного року воно приєдналося до російського кластера реіндустріалізації – об’єднання підприємств, яке підтримує модернізацію та розвиток промислового виробництва, і почало співпрацювати з російським «Трансмашхолдингом», великим виробником залізничної техніки та комплектуючих. За словами директора Віталія Герявцева, це буцімто дасть можливість збільшити випуск деталей до 50 тисяч на рік. Було оголосили про інвестиційний проєкт на 300 млн рублів до 2030 року. У лютому 2025 року надійшли близько 130 млн рублів нових дотацій від РФ. Завод закупив понад 40 одиниць техніки.

Кадрова проблема залишається гострою. Щоб хоч якось залучити працівників, влітку 2025 року «Світанок» почав активно шукати персонал через проросійські канали, обіцяючи зарплату до 70 тисяч рублів і безкоштовне житло.

Російська влада показово демонструє підтримку заводу, представляючи його на форумі «Держзамовлення» у 2024 році та виставці «ІННОПРОМ» у 2025-му. «Світанок» став прикладом інтеграції українських підприємств у російську економіку для забезпечення промислових та оборонних потреб РФ.

«Гідросила МЗТГ» (Мелітопольський завод тракторних гідроагрегатів): співпраця з російськими військовими заводами

Мелітопольський завод тракторних гідроагрегатів заснували у 1951 році, а з 1958-го він став одним із ключових виробників гідравлічних систем для сільськогосподарської та спеціальної техніки. Підприємство випускало гідророзподільники, гідроциліндри, насоси та інші гідроприводи, що застосовувалися в тракторах, автомобілях, будівельній і комунальній техніці. Після кризи 1990-х завод увійшов до групи «Гідросила», модернізував виробництво й відновив стабільну роботу. До повномасштабної війни він був одним із найбільших роботодавців Мелітополя, активно розвивав експорт і залишався провідним виробником гідравлічних систем в Україні.

Після захоплення Мелітополя підприємство зіткнулося з логістичними проблемами, відтоком кваліфікованих кадрів та примусовою «перереєстрацією» за російським законодавством. У червні 2022 року група «Гідросила» офіційно повідомила про втрату контролю над активами. Окупанти призначили нове керівництво та переорієнтували виробництво на потреби російської економіки.

Протягом 2023–2024 років завод поступово відновлював роботу в обмежених масштабах. За даними окупаційних джерел, у серпні 2024 року там начебто працювало близько 500 осіб. Підприємство заявляло про випуск понад 1200 найменувань продукції для різних регіонів Росії, зокрема Санкт-Петербурга, Татарстану, Мордовії, Брянської, Воронезької, Калузької та Ростовської областей.

У 2024 році завод почав працевлаштовувати людей з інвалідністю та розширив співпрацю з російськими освітніми програмами, ставши базою практики для студентів місцевих навчальних закладів.

Підприємство активно інтегрувалося в російську промислову екосистему: увійшло до «вільної економічної зони» у 2024 році та до «Науково-виробничого союзу розробників гідравлічного обладнання» у 2025-му. Керівництво на чолі з генеральною директоркою Світланою Агафоновою декларує «імпортозаміщення» та уклало угоди з «КАМАЗом», «Саратовдизельапаратом» та іншими російськими заводами.

Окупаційна влада використовує завод як пропагандистський інструмент. У серпні 2024 року його відвідав перший заступник голови уряду Росії Денис Мантуров, а у вересні 2025-го – псевдо-губернатор окупованого регіону Євген Балицький, який робив заяви про інвестиції та «відновлення слави заводу».

Водночас СБУ порушила справи проти двох працівників заводу, звинувачуючи їх у співпраці з окупантами та постачанні продукції через російські компанії на оборонні підприємства, зокрема «Брянський Арсенал» і «Військово-промислову компанію».

Мелітопольський завод турбокомпресорів («Турбоком»): виробництво, що працює на імпортозаміщення в РФ

Мелітопольський завод турбокомпресорів («Турбоком») заснований на початку 2000-х років. Підприємство спеціалізувалося на виробництві турбокомпресорів для автомобільної, тракторної та сільськогосподарської техніки. До його діяльності входили металообробка, виготовлення двигунів і турбін, нанесення спеціальних покриттів, а також сервісне обслуговування й ремонт агрегатів.

Продукція постачалася на внутрішній ринок України, забезпечуючи заводу конкурентоспроможність і вагомий внесок у розвиток регіону. До 2022 року «Турбоком» створював робочі місця, сплачував податки та зміцнював позиції машинобудівної галузі.

Після окупації Мелітополя підприємство увійшло до переліку виробництв, яким дозволили працювати під контролем окупаційної адміністрації. Згодом воно отримало статус резидента «вільної економічної зони» з податковими пільгами, субсидіями та кредитною підтримкою.

У 2023–2024 роках російські джерела повідомляли про модернізацію заводу: встановлення обладнання для виробництва деталей із жароміцних сплавів та запуск виготовлення коліс із нікелевого сплаву, які раніше постачала «Мотор Січ». За заявами окупаційної влади, це буцімто дозволило локалізувати виробництво на 98% і збільшити випуск до 100–120 тисяч турбокомпресорів на рік.

Фінансування здійснювалося через пільгові лізингові програми, а фактично – державні дотації з бюджету Росії. У 2024 році підприємство отримало 12 млн рублів, загальний обсяг інвестицій перевищив 20 млн. У 2025-му модернізація тривала на аналогічному рівні.

Завод активно інтегрується в російський ринок. У 2024 році під час візиту першого заступника голови уряду Росії Дениса Мантурова оголосили про переорієнтацію підприємства на потреби «ГАЗу», «КАМАЗу» та Ярославського машинобудівного заводу. У 2025-му «Турбоком» презентували на виставці «ІННОПРОМ» у Єкатеринбурзі. Продукція постачається до Росії, Казахстану та Білорусі, а в серпні 2025-го стало відомо про плани заводу охопити всі регіони Російської Федерації з 2026 року. Для цього налагоджують конвеєрне виробництво й організовують навчальні програми.

Сьогодні Мелітопольський завод турбокомпресорів є прикладом підприємства, «переформатованого» під потреби окупаційної економіки та інтегрованого в промислову систему Росії.

Мелітопольський олійноекстракційний завод: українську продукцію видають за російську

Мелітопольський олійноекстракційний завод (МОЕЗ) був одним із провідних підприємств агропромислового комплексу Запорізької області. Він спеціалізувався на переробці соняшника, сої та ріпаку з добовою потужністю 1000 і 500 тонн відповідно. До 2022 року завод щомісяця виробляв понад 7 тисяч тонн нерафінованої соняшникової олії, яку експортував до США, Китаю, Кореї, Індії та країн Європи.

Асортимент включав бутильовану та високоолеїнову олію, наливну продукцію, шрот (продукт, який залишається після видобутку олії, – прим.) і паливні пелети. Підприємство мало стратегічне значення для регіону, забезпечуючи робочі місця й роблячи Мелітополь одним із центрів виробництва олії в Україні.

У березні 2023 року МОЕЗ перереєстрували в російському реєстрі. Засновниками залишилися Сергій та Людмила Желєви (депутатка облради від «Слуги народу»), а керівником призначили Сергія Волкова. Під окупацією завод продовжив випускати продукцію під російським контролем, реалізуючи її на окупованих територіях Донбасу, Херсонщини, Криму та постачаючи до країн, дружніх до Росії.

У 2024 році підприємство вперше представили як «російський актив» на виставці Gulfood у Дубаї, що викликало дипломатичний скандал. Для експорту окупанти зареєстрували бренд «Здраволия», приховуючи українське походження продукції.

За даними загарбників, на заводі працює близько 300 осіб, річний обсяг виробництва становить 30–35 тисяч тонн олії, а у 2025 році планується збільшення до 40 тисяч. Водночас місцеві джерела повідомляють про серйозні кадрові проблеми: звільнення без пояснень, подвійне навантаження, низькі зарплати та затримки виплат.

Сьогодні МОЕЗ зберігає виробничий потенціал, проте його діяльність є прикладом економічного мародерства: окупаційна адміністрація використовує захоплене підприємство для власних потреб, інтегруючи його в російську економіку та намагаючись легалізувати на міжнародному рівні.

Мелітопольський моторний завод: символ міста перетворили на мішень

Мелітопольський моторний завод – одне з найстаріших промислових підприємств України з понад столітньою історією. Заснований у 1908 році підприємцем Ізраїлем Заферманом як чавуноливарне виробництво, він виготовляв нафтові двигуни за шведською технологією. У 1923 році отримав назву «Комунар», а з 1958-го став відомий як Мелітопольський моторний завод.

У радянський період він перетворився на великий центр машинобудування, випускаючи дизельні двигуни для суден, а згодом силові агрегати для легкових автомобілів, зокрема «Запорожця». Підприємство забезпечувало роботою тисячі жителів і стало символом промислової потужності міста. До 2022 року завод працював як підрозділ Запорізького автомобілебудівного заводу, спеціалізуючись на виробництві автомобільних двигунів.

Після окупації Мелітополя у 2023 році підприємство перереєстрували за російським законодавством. Законні власники залишили завод, однак частина працівників на окупованій території перейшла на бік росіян і допомогла відновити його роботу вже в інтересах агресора. На базі заводу налагодили виробництво запчастин, зокрема для бронетехніки та артилерії.

Територія заводу неодноразово ставала об’єктом українських ударів. У лютому 2023 року було знищено базу окупантів, а у вересні – завдано серії вибухів по місцях зберігання техніки, боєприпасів і командному пункту.

Зараз завод працює з перебоями. У жовтні 2023 року російський сенатор Дмитро Ворона розповів, що раніше в Мелітополі загалом виготовляли понад 20 тисяч деталей для машинобудування, зокрема на моторному заводі, а нині підприємства працюють не на повну потужність і нібито очікують на «звільнення» Запоріжжя для відновлення діяльності у більших масштабах.

Мелітопольський завод автотракторних запчастин: між аграрним виробництвом і військовими замовленнями

Мелітопольський завод автотракторних запчастин заснований у грудні 1999 року в селі Обільне Мелітопольського району. Підприємство спеціалізувалося на литті чавуну та механічній обробці металів, випускаючи до 1000 тонн запчастин для сільськогосподарської техніки на місяць. Продукція постачалася як на внутрішній ринок, так і за кордон, забезпечуючи сотні робочих місць.

У середині 2010-х завод частково переорієнтувався на оборонний сектор. З 2017 року він виготовляв компоненти для мінометів та займався ремонтом військової техніки за державними замовленнями.

Після окупації Мелітополя підприємство «націоналізували», перереєстрували за російським законодавством і передали російським бізнес-структурам. Керівником призначили пітерського підприємця Юрія Шадріна, тоді як законний власник Анатолій Кузьмін був змушений покинути місто. На базі заводу окупанти налагодили виробництво деталей для бронетехніки та артилерії.

Місцеві медіа повідомляли про примусове вилучення продукції, втручання окупаційної адміністрації та тиск на персонал. Частина працівників залишила завод, решта працювали у перевантажених умовах. За даними Центру журналістських розслідувань, на початку 2023 року росіяни планували відновити виробництво мінометів. До серпня того ж року завод випускав запчастини для військової техніки, хоча окупаційні джерела заявляли про «цивільну» продукцію. Україна внесла підприємство до санкційних списків як учасника російського ВПК.

Окупанти заявляють, що нині завод випускає до 600 тонн продукції на місяць і планує вийти на довоєнний рівень у 1000 тонн. У лютому 2024 року тут працювало понад 300 спеціалістів у дві зміни, продукція постачалася на близько 250 підприємств у Росії та Білорусі.

Сьогодні завод у Мелітополі функціонує під контролем окупантів, виготовляючи продукцію для військових потреб РФ і частково для цивільного ринку, проте зіштовхується зі значним кадровим дефіцитом.

***

Сьогодні промисловість Мелітополя під окупацією стала інструментом економічної експлуатації. Заводи, які колись забезпечували розвиток міста й регіону, перетворили на ресурс для військових потреб та пропаганди.

Окупаційна влада захоплює підприємства та примушує виробництва працювати на російську економіку. Продукцію маркують як російську, аби приховати її справжнє походження на міжнародних ринках.

Для місцевих жителів це означає скорочення робочих місць, мізерні зарплати та небезпеку через мілітаризацію виробництва. Натомість окупанти демонструють показове «відновлення», яке насправді маскує головну мету – використання українських ресурсів для війни проти України.

Текст – Олександр Носок

---

Читайте також:

• Промисловість під окупацією: як занепадають заводи Бердянська
• Спрага окупованих міст: як Росія руйнує водопостачання на захопленій частині Запорізької області і залишає населення без питної води
• Скільки коштує квартира в окупації: огляд ринку житла в Мелітополі, Бердянську та Енергодарі

Oтримуйте нoвини швидше з дoпoмoгoю нaшoгo Telegram-кaнaлa: https://t.me/onenews_zp

Підписуйтесь нa «Перший Зaпoрізький» в Instagram!