У містечку Оріхів Пологівського району підприємство «Оріхівсільмаш» пройшло шлях від малого виробника сільгосптехніки до одного з лідерів ринку, що випускав понад 60 моделей сільськогосподарських машин. Продукцію компанії замовляли не лише аграрії з усієї України, але й з багатьох країн Європи. До широкомасштабної війни завод надавав роботу понад 120 працівникам і проживав пік свого розвитку.
З початком повномасштабного російського вторгнення та окупації частини Пологівського району підприємство опинилося лише за п’ять кілометрів від лінії фронту. Тому у березні 2022 року керівництво прийняло рішення про релокацію до Запоріжжя. Ризикуючи життям під масованими обстрілами, працівники власними силами зуміли вивезти близько 70% обладнання, перш ніж окупанти повністю зруйнували завод.
У прифронтовому Запоріжжі, попри скорочення асортименту й виробничих потужностей, колектив «Оріхівсільмашу» адаптувався до нових реалій, впровадив інноваційні рішення та зберіг провідні позиції на українському ринку сільгосптехніки.
Про те, як підприємству вдалося відродитися в умовах війни, «Першому Запорізькому» розповіла директорка ТОВ «Оріхівсільмаш» Ольга Оніщенко.
Великий бізнес із маленького міста: як підприємство з Оріхова підкорило ринок сільгосптехніки України
Ольга Оніщенко розповідає, що історія компанії розпочалася з ініціативи її засновника Андрія Купріянова. Ще в молодому віці він займався ремонтом сільськогосподарської техніки. Попит на ці послуги завжди був стабільним, адже Україна здавна є аграрною країною. Набравшись досвіду, він вирішив заснувати власне підприємство, спеціалізоване на сільськогосподарському машинобудуванні.
Першим значним кроком стало створення в 2006 році модернізованого пересувного завантажувача зерна потужністю 60 тонн на годину – за власними кресленнями й розрахунками.
«Техніка сподобалася фермерам, і вже у 2010 році Андрій Купріянов заснував компанію «Оріхівсільмаш». Тоді ж почали з’являтися нові зразки нашої продукції», – розповідає керівниця підприємства Ольга Оніщенко. Серед них – потужніші моделі завантажувачів зерна, здатні обробляти 80, 100 і навіть 160 тонн на годину.
Одним із ключових напрямів діяльності підприємства стала розробка техніки для внесення мінеральних добрив. У 2010 році компанія створила перший розкидач добрив – РМД-1000. А вже з 2011 року стартувало його серійне виробництво. Згодом лінійку доповнили навісні та причіпні моделі з шириною розкидання від 24 до 36 метрів.
Паралельно компанія розробляла ґрунтообробну техніку. У 2012 році розпочалося виробництво культиваторів глибиною обробки до 15 сантиметрів. За рік – серійний випуск удосконалених п’ятирядних моделей з підвищеною продуктивністю. Пізніше їх адаптували для обробки стерні.
Щоб полегшити роботу з важкими матеріалами, насамперед добривами, у 2015 році на заводі розробили гідравлічний маніпулятор. Він дозволяє завантажувати продукцію з великогабаритних мішків (так званих «біг-бегів») і виконувати інші вантажно-розвантажувальні роботи масою до тисячі кілограмів.
У 2017 році лінійка продукції суттєво розширилася: підприємство налагодило випуск різних типів борін для вирівнювання поля, знищення бур’янів і покращення аерації ґрунту. Також почали виготовляти подрібнювачі рослинних залишків після збирання врожаю та універсальні навантажувачі для аграрних потреб.
За словами Ольги Оніщенко, до початку повномасштабного вторгнення компанія досягла піка розвитку. Протягом кількох років підприємство стрімко розвивалося й станом на 2021 рік увійшло до числа провідних виробників сільгосптехніки в Україні.
У 2021 році обсяг продажів перевищив 300 мільйонів гривень. «Ми постачали нашу техніку до Німеччини, Болгарії, Румунії, Литви, Молдови та інших країн Європи. Брали участь у всеукраїнських і міжнародних аграрних виставках, де представляли власні розробки», – зазначає директорка.
Вона розповідає, що в Оріхові компанія мала добре оснащену виробничу базу, розташовану на території площею три гектари. Виробничі та складські приміщення займали понад три тисячі квадратних метрів.
«Ми посідали друге місце серед найбільших платників податків у Оріхові, – розповідає Ольга. – А за кількістю працевлаштованих були першими. Більше, ніж у нас, людей не працювало ніде. І ми продовжували зростати, розвиватися. Працівників було б ще більше, якби не війна».
На підприємстві приділяли значну увагу технологічному розвитку, тож виробництво ставало дедалі сучаснішим. Зокрема, було впроваджено полімерне порошкове фарбування, яке використовують при обробці кузовів іномарок. Уся техніка, виготовлена на заводі, була оснащена антикорозійним захистом. Крім того, на виробництві з’явилося новітнє обладнання, серед якого – лазерні верстати.
Ольга додає, що в останні роки «Оріхівсільмаш» поступово переходив із категорії середнього бізнесу до великого. За її словами, на 2022 рік компанія планувала збільшити обсяги виробництва щонайменше на 40%. Однак широкомасштабна війна повністю перекреслила ці плани.
«Там усе знищено»: як колектив заводу врятував частину обладнання з-під обстрілів, перш ніж окупанти зруйнували підприємство
Ранок 24 лютого 2022 року назавжди змінив життя колективу «Оріхівсільмашу».
«Я дуже добре пам’ятаю той ранок. Ще не було шостої, як зателефонував тодішній директор й каже: «Ольго Миколаївно, прокидайтесь – почалася війна», – пригадує Ольга Оніщенко. – Я одразу зібралася і вже за 15 хвилин була на місці. Робітники теж всі вже приїхали. Ми зібрали колектив і вирішили: поки що розходимося, а наступного тижня зберемося знову. Хоч усі тоді розуміли, що це було сказано більше для заспокоєння. Перші три дні ми взагалі не усвідомлювали, що відбувається».
На початку березня російські війська захопили частину Пологівського району, а Оріхів став ареною запеклих боїв. Ольга розповідає, що підприємство, розташоване на околиці, опинилося під постійними обстрілами за п’ять кілометрів від лінії фронту: «В Оріхові ми були крайньою точкою, і нам першими почало прилітати. Уже в березні стало зрозуміло, що працювати в таких умовах неможливо».
Після ухвалення рішення про релокацію розпочалась складна й небезпечна операція з демонтажу та вивезення обладнання до невеликого складу в Запоріжжі. «Спершу вивозили верстати та інше вартісне обладнання. Потім поступово – все інше. Ми дуже вдячні нашим працівникам, які в той момент нас не покинули. Вони не злякалися – на свій страх і ризик їздили, забирали, перевозили. Це було надзвичайно складно. Виїжджали о п’ятій ранку, бо вже о восьмій починалися обстріли. Тобто на все – максимум дві години», – розповідає директорка заводу.
Найбільші труднощі виникли з великогабаритними й високоточними машинами: лазерними верстатами, лініями для порошкового фарбування, пресами. Деякі з них важили до семи тонн і потребували спеціальних умов демонтажу та транспортування.
За словами керівниці підприємства, попри всі труднощі, працівникам вдалося вивезти з Оріхова приблизно 70% виробничого обладнання. На сьогодні від приміщень та частини обладнання, яке не встигли евакуювати, в Оріхові вже нічого не лишилося.
«Там усе знищено. Можливо, ще подекуди стоять стіни, – говорить Ольга Оніщенко. – Уже понад рік ми туди не їздимо, і я категорично проти, щоб хтось ризикував – там тривають постійні масовані обстріли».
Команда «Оріхівсільмашу» адаптувалася після релокації до прифронтового Запоріжжя
Переїзд до Запоріжжя став справжнім випробуванням. Після релокації підприємство змушене було розміститися на значно менших площах, ніж у рідному Оріхові. Як розповідає Оніщенко, через обмежені ресурси довелося змінити спосіб організації роботи: замість звичної ієрархії більше покладалися на командну взаємодію.
«Обсяги скоротилися порівняно з довоєнними, але робота тривала – і все вручну. З нами залишилися керівництво, головний інженер, заступник з продажів – усі засукали рукава й працювали. Хлопці самі все крутили, вертіли, а засновник навіть вантажником підпрацьовував. Після початку війни усі формальності зникли: всі працювали задля спільної мети. Треба було виконати завдання – виконували. Хто як міг, той так і допомагав», – розповідає Ольга про перші місяці після релокації.
Коли завод відновив роботу в Запоріжжі, перед ним постало завдання зменшити шкідливі викиди в атмосферу. Для цього ділянки фарбування обладнали новітніми витяжними системами. За словами директорки, придбання та встановлення коштувало майже мільйон гривень – аби виробництво не шкодило довкіллю.
Через обмежені виробничі площі підприємство скоротило асортимент продукції. Насамперед відмовилися від виготовлення причепів і зменшили обсяги випуску великогабаритної техніки, зокрема культиваторів. Щоб пристосуватися до нових умов, запровадили поетапне виробництво.
«Ми намагаємося організовувати процес частинами, як конструктор: виготовляємо окремі деталі заздалегідь і складаємо їх на стелажах. Коли надходить замовлення, можемо оперативно зібрати все до купи, замість того, щоб починати виготовлення культиватора з нуля», – розповідає Ольга Оніщенко.
Фото: Дмитро Смольєнко, Укрінформ
Здатність оперативно реагувати на виклики стала перевагою «Оріхівсільмашу», що допомогла вистояти під час війни. Коли компанія втратила доступ до постачальників, що опинилися в окупації, і постала перед логістичними труднощами, довелося терміново шукати інші варіанти, як забезпечити виробництво необхідними комплектуючими. Гострою виявилася проблема з гумовими ручками для сільгосптехніки, які раніше закуповували в Мелітопольському районі.
«Коли ми звернулися до постачальників в інших областях, нам нарахували просто шалені ціни. До того ж вони погоджувалися виготовляти лише великі партії – мінімум 30 тисяч ручок, що стало б запасом на 10 років, який нам не потрібен», – пояснює керівниця підприємства.
Вихід знайшовся завдяки ініціативі головного інженера, який запропонував використовувати технологію 3D-друку. Він самостійно опанував цю технологію після роботи – через онлайн-курси та посібники. Завдяки цьому вдалося не лише подолати дефіцит комплектуючих, а й знизити витрати.
Ще однією серйозною перешкодою стали регулярні відключення електроенергії через російські обстріли. Тож підприємство інвестувало в автономні джерела живлення.
«Торік влітку ми закупили генератори й акумулятори – це були суттєві витрати, але завдяки цьому зараз працюємо безперебійно. Відключення електроенергії більше не зупиняють виробництво, хоча все одно впливають на собівартість продукції та прибуток. Заправити генератор, який забезпечує енергією весь виробничий цех – дуже дорого. Та головне, що не зриваємо постачань. Якщо беремо на себе зобов’язання відвантажити техніку до певної дати – виконуємо їх», – наголошує директорка.
Попри всі труднощі, підприємство змогло виконати 95% контрактів із передоплатою, укладених ще до початку повномасштабної війни. Невиконаним залишився лише один – із господарством, що опинилося в тимчасовій окупації.
Державна програма компенсацій допомагає підприємству утримувати лідерство на ринку сільгосптехніки
Нині «Оріхівсільмаш» повністю відновив свою роботу. Ольга Оніщенко зазначає, що 2022–2023 роки були збитковими для заводу, проте у 2024-му ситуація покращилася: ринок сільгосптехніки пожвавився, і замовлення збільшилися. Так, минулого року загальний обсяг продажів склав приблизно 42 мільйони гривень – це 210–220 одиниць продукції різних найменувань.
«2024 рік ми відпрацювали успішно. Найголовніше – нарешті перестали працювати «в мінус», адже два попередні роки підприємство лише втрачало. Наші фермери адаптувалися до умов війни, зрозуміли необхідність працювати далі попри все. Вони перестали боятися – і поступово почалося відновлення. Тож раз є попит – ми працюємо», – зазначає директорка.
Сільгосптехніка виробництва «Оріхівсільмашу» зараз має найбільший попит у центральних регіонах України, а також на Одещині, де аграрії активно купують зерноочисне обладнання.
За словами керівниці релокованого заводу, на внутрішньому ринку підприємство зберігає провідні позиції. Натомість ситуація з експортом ускладнилася через суттєве зростання собівартості. Подорожчання електроенергії та металопрокату знизило цінову конкурентність української техніки на міжнародних ринках, тож іноземним покупцям економічно немає різниці між придбанням української чи аналогічної техніки інших виробників.
Одним із найбільших викликів для підприємства залишається кадрове питання. Багато працівників «Оріхівсільмашу» зараз воюють на фронті. Серед них – ключові фахівці: конструктори, IT-спеціалісти, програмісти. До повномасштабного вторгнення на підприємстві працювало восьмеро конструкторів, а нині залишився лише один.
«Маємо дефіцит як кваліфікованих спеціалістів, так і робітничих професій. Немає стабільності: сьогодні працівник є, завтра – вже немає. Особливо гостро відчувається нестача досвідчених конструкторів та IT-фахівців. Адже якщо слюсаря можна навчити за декілька місяців, то підготовка конструктора – це роки. Але ми не опускаємо руки й продовжуємо працювати. Україна має потужний аграрний потенціал і чудових людей. Багато хто приходить не за спеціальністю, але беруть шурупокрут, навчаються – головне мати бажання», – розповідає Оніщенко. Вона додає, що наразі на підприємстві відкрито десять вакансій.
«Оріхівсільмаш» бере участь у державній програмі компенсації вартості сільгосптехніки, яка повертає фермерам 25% вартості вітчизняного обладнання. Це стимулює попит на продукцію компанії в умовах війни. «Це передусім вигідно фермерам: якщо вони купують український культиватор за мільйон гривень, держава повертає їм 250 тисяч. За ці кошти можна додатково придбати розкидач мінеральних добрив, самі добрива або щось інше з необхідного. А ось імпортна техніка обходиться без жодної компенсації», – пояснює Оніщенко.
Програма компенсації діє вже кілька років, і «Оріхівсільмаш» бере в ній участь із 2017-го. Щоб залишатися у переліку підприємств-учасників, завод мусить мати сертифікати якості, використовувати значну частку українських матеріалів та забезпечувати гідну оплату праці. За словами його директорки, участь у програмі мотивує дотримуватися високих стандартів і покращувати продукцію.
Підприємство також є учасником організації «Украгромаш», що об’єднує вітчизняних виробників сільгосптехніки. Ольга Оніщенко розповідає, що в межах цієї співпраці компанія отримує консультаційну, правову та організаційну підтримку: «Це насамперед консультаційна допомога, але видно, що люди, які створили цю ініціативу, дійсно прагнуть підтримати українських виробників. Вони надають поради щодо участі у виставках, міжнародних зустрічах, допомагають з організацією. Також проводять наради з правових питань. Наприклад, коли ми намагалися отримати статус критично важливого підприємства, саме «Украгромаш» ініціював зустрічі з представниками Міністерства економіки та Федерації роботодавців України».
Оріхівський завод подавався на різні грантові програми, однак наразі не отримав фінансової підтримки. За словами керівниці підприємства, на сьогодні пріоритетом є не розширення виробництва, на яке спрямовані більшість таких проєктів, а саме збереження наявних потужностей. «У нас є на чому працювати, тому витрачати навіть грантові кошти зараз недоцільно, бо це лише 50% допомоги, решту ми маємо додавати самі. Звичайно, нам би хотілося модернізувати зварювальний цех, придбати сучасні роботизовані чи лазерні апарати. Але наразі головне – втримати те, що маємо, підвищити якість продукції та вдосконалити систему обліку», – пояснює вона.
«Треба вірити, що все вдасться»: попри ризики та невизначеність, колектив «Оріхівсільмашу» продовжує працювати в прифронтовому Запоріжжі
Робота в місті, яке регулярно обстрілюють, супроводжується тривогою за безпеку колективу, зізнається Ольга Оніщенко: «Мій нічний кошмар – що в Запоріжжі буде приліт і загинуть наші працівники. Страшно навіть уявити, що таке може статися». Водночас вона переконана, що залишатися й працювати – це форма участі в опорі та відбудові країни. Це вимагає не лише організаційної витримки, а й особистої мужності кожного працівника..
«Працювати важко – бувають і сльози, і моменти, коли хочеться все кинути й поїхати. Тим більше, що в мене двоє неповнолітніх дітей, і я відчуваю провину як мама. Але я хочу, щоб мої діти залишались українцями. У мене є можливість виїхати, та немає такого бажання. Вірю, що війна закінчиться, і нам треба буде відбудовувати країну. Я розумію, що з кожної проданої одиниці техніки ми платимо податки, створюємо робочі місця і тим самим підтримуємо нашу державу», – ділиться Ольга Оніщенко.
Вона разом з командою пройшла шлях евакуації, релокації та відбудови підприємства і вважає внутрішню витривалість головним ресурсом у кризових умовах і основою стійкості бізнесу. Тож даючи поради іншим підприємцям, які опинилися у складних обставинах, Ольга сповідує просту, але дієву філософію: «Треба вірити в те, що все вдасться». Ця віра, підкріплена щоденною наполегливою працею, стає рушієм, що допомагає долати труднощі.
Вона закликає сприймати перешкоди не як поразку, а як неминучий етап. Порівнюючи це з дитячими спробами навчитися ходити, наголошує: «Раз упав, вдруге впав – потім піднявся. Отак і з будь-якими ідеями».
Найважливіше – не зупинятись. «Під лежачий камінь вода не тече» – нагадує Ольга Оніщенко давню народну мудрість. Навіть у найскладніших умовах варто шукати шляхи та діяти. Саме завдяки такій наполегливості, рішучості та вірі колективу у сенс своєї справи «Оріхівсільмаш» не лише вистояв, а й активно розвивається.
Текст – Олександр Носок, Андрій Вавілов, фото з архіву колективу заводу «Оріхівсільмаш»
Читайте також:
- Покинути домівку і бізнес, але не зламатися: як Ірина Гусліста з Пологівського району відновила власне ательє у Запоріжжі
- Релокував завод з-під обстрілів: як Геннадій Петров з Оріхова відновив виробництво сільгосптехніки у Запоріжжі
Oтримуйте нoвини швидше з дoпoмoгoю нaшoгo Telegram-кaнaлa: https://t.me/onenews_zp
Підписуйтесь нa «Перший Зaпoрізький» в Instagram!