Наталя Дабіжа майже 15 років працювала бухгалтеркою у рідному Мелітополі, але після початку повномасштабного вторгнення її життя докорінно змінилося. Через вимушений переїзд і втрату стабільності вона почала шукати себе в новій реальності – і знайшла у фотографії. Завдяки участі в грантових програмах вона опанувала нову професію, відкрила власну справу і тепер розвивається у незвичному творчому напрямку – фотозйомці немовлят у перші дні їхнього життя, надихаючи своїм прикладом інших.
Детальніше про шлях Наталі Дабіжи – у матеріалі «Першого Запорізького».
Повномасштабне вторгнення зустріло в аеропорту перед вильотом у відпустку
До повномасштабного вторгнення Наталя Дабіжа, жила у своєму рідному Мелітополі, де народилася, навчалася та працювала. За освітою вона – економістка, закінчила Таврійський державний агротехнічний університет. Майже 15 років була головною бухгалтеркою на місцевій радіостанції, а останній рік працювала у фінансовому відділі компанії «Мелітопольська черешня».
Життя Наталі різко змінилося після 24 лютого 2022 року. Саме у цей день на неї чекав авіарейс з Харкова: вона мала вирушити у відпустку з друзями. Але вилетіти за кордон або повернутися додому, у рідний Мелітополь, вона вже не могла.
На той момент її діти – 19-річна донька Альона навчалася на тренерку танців у Харкові, а 14-річний син Артем був у спортивному коледжі. Вона забрала доньку та поїхала з друзями до Запоріжжя, а син зміг виїхати через 10 днів, бо весь цей час перебував у бомбосховищі.
«У Мелітополі залишились батьки – не бачила їх з початку повномасштабної війни. Повернутись було неможливо, змінити щось – також. Все, що в мене було, це мої діти, з якими я лишилась», – розповідає Наталя Дабіжа.
Після 15 років роботи бухгалтеркою війна та окупація домівки змусила Наталю наново шукати себе
Після Запоріжжя, де Наталя з дітьми перебувала до 8 березня, родина переїхала в Чернівці до знайомих.
У Чернівцях жінка влаштувалася менеджеркою у службу доставки води: складала маршрути та оформляла документи. Її донька, тренерка танців, вивчилася на баристу і також почала працювати. Згодом Наталя відчула, що вже не хоче повертатися до бухгалтерії.
«Те, що відбувається в житті, дуже впливає на моральний стан. Хотілось знайти щось до душі. У бухгалтерію повертатись зовсім не хотіла – я втомилась. Це складно, це вимотує. Намагалась знайти себе: пекла і продавала пряники, пробувала інші ідеї, – згадує Наталя. – Пішла якось на прийом до лікарки на ультразвукове дослідження: ми познайомилися – я підписалася на її блог у соцмережах. Медикиня публікувала 4D-зображення дітей – ці маленькі обличчя мене вразили. А далі в телефоні траплявся схожий контент – гарні фото немовлят».
Ця зустріч стала поштовхом до пошуку нового шляху Наталі. Вона згадала, як раніше захоплювалася фотографуванням.
Грантові можливості допомогли отримати нову професію і придбати необхідне для роботи обладнання
У Чернівцях Наталя з родиною прожила майже пів року в одній кімнаті вп’ятьох (включно з хлопцем доньки та кішкою). Після цього донька повернулася до Харкова працювати тренеркою танців, син на навчання до Києва, а Наталя повернулася до Запоріжжя.
Ще до того, яка Наталя захотіла змінити професію, вона пройшла навчання у межах проєкту «Шлях до підприємництва», який проводив Мелітопольський «Відкритий простір допомоги «Саме тут». Навчання тривало близько місяця і дало їй знання, які допомогли успішно складати бізнес-плани.
Згодом вона брала участь у кількох грантових програмах. Першим був проєкт «ВОНА хаб», спрямований на підтримку розвитку фінансової спроможності внутрішньо переміщених жінок. І хоча бізнес-план Наталі про фотографування немовлят не отримав грантового фінансування, але участь у цьому проєкті подарувала їй іншу чудову нагоду. Саме у «ВОНА хаб» жінка познайомилася з директоркою громадської організації «Весела райдуга», якій сподобалась ідея фотографування новонароджених. Вона запропонувала Наталі фотоапарат та обладнання в обмін на допомогу з фотографуванням заходів.
«Знімала заходи, які проходили в організації. Можливість волонтерити в організації дозволила мені отримати не тільки практику, а й навчання з технікою в руках. Паралельно записалася на навчання в запорізьку студію Joy для освоєння азів фотозйомки, – згадує жінка. – Загалом для організації знімала майже чотири місяці».
Щоб розвиватися далі у новому напрямку, Наталя зосередилася на жанрі ньюборн-фотографії – зйомка немовлят. Для поглиблення знань, вона поїхала до Києва на майстер-клас відомої фотографині Олени Паномарьової. Там вивчала особливості фотозйомки новонароджених: як правильно заспокоювати малюків, обирати безпечні пози, працювати зі світлом, враховувати вагу та вік дитини. Постійний розвиток став частиною професії – вона регулярно бере участь у прямих ефірах академії «Ньюборн» та проходить онлайн-курси.
Наступним кроком стала участь у державній програмі «Власна справа» від центру зайнятості. Вона отримала грант на суму 75 тисяч гривень, що є максимальною сумою для роботи без найманих працівників. Процес від подачі заявки до отримання фінансування тривав близько двох місяців і фотографиня була приємно здивована, що ідея фотографування немовлят у прифронтовому Запоріжжі отримала підтримку, оскільки її визнали дуже цікавою та незвичною.
Отримавши грант від центру зайнятості, Наталя паралельно долучилася до інших програм підтримки підприємства. Однією з них стала ініціатива благодійного фонду «Омріяна країна», який спеціалізується на наданні гуманітарної, психологічної та фінансової допомозі. Завдяки цій програмі жінка отримала грант у розмірі близько 40 тисяч гривень на професійне освітлення: фотоспалах, акумулятор, світло, стійку та софтбокс. Навчання у межах цього гранту тривало два місяці. Особливу цінність мали практичні поради менторки Тетяни Сидоренко, яка має багатий досвід у веденні бізнесу. Наталя мала пропрацювати три місяці й показати результат використання обладнання, щоб воно залишилось у неї.
Ще один важливим етапом була участь у проєкті «Фінансова та організаційна розбудова спроможності активних жінок»(«ФОРСАЖ») від громадської організації «УкрПростір», яка надає: інформаційну, консультаційну та грантову підтримку суспільству.
«Через ситуацію в країні я закрилася і не могла спілкуватися з людьми. Було дуже тяжко, – згадує Наталя. – А тут мене навчили. У нас були уроки з риторики, навчили презентувати себе та комунікувати з людьми».
Важливою частиною підтримки у межах проєкту «Форсаж» є постійний зв’язок з менторами та щомісячні зустрічі та звіти, що допомагає фотографині розвиватися.
«Періодичний нетворкінг – справжня додаткова цінність проєкту, яка залишається з нами навіть після його завершення», – підкреслює Наталя.
«Заряджаюсь від них немов батарейка»: як Наталя фотографує перші дні життя немовлят
Фотографиня проводить зйомки у пологових будинках під час виписки, але її пріоритетом є домашні фотосесії в стилі ньюборн, оскільки це комфортніше для батьків і дитини. За її словами найкращий вік для зйомок новонароджених дітей – від 5 до 14 днів.
Наталі особливо подобається працювати з немовлятами, вона називає їх ангелочками та зізнається, що заряджається від них як батарейка. Зйомка таких малюків це кропіткий процес, що триває 3–4 години: потрібно погодувати, переодягти та заколисати дитину. Терпіння тут – головна умова. Щоб завоювати довіру батьків, Наталя починає спілкування ще до фотосесії, розповідає про свою роботу, підтверджує професійність – має медичну книжку й проходить усі необхідні аналізи. Вона суворо дотримується правил гігієни: кожен реквізит переться, обробляється паром і стерильно складається, працює в масці, використовує антисептик і спеціально переодягається. Перед фотосесією клієнти отримують мініопитувальник – у ньому вказують свої побажання щодо кольорів і деталей, а фотографиня підбирає відповідний реквізит.
Найбільше Наталі запам’яталася нещодавня дуже атмосферна та зворушлива фотосесія доньки полеглого захисника.
«Це була фотосесія дівчини – дружини загиблого героя. Ми познайомилися через Instagram. Чоловік загинув через кілька місяців після весілля, коли вона тільки завагітніла. Дівчина залишилася сама з батьками. Я дуже чекала її пологів, але через поїздку не встигла, – розповідає фотографиня. – Але після ми провели дуже атмосферну зйомку: змінили п’ять образів, працювали з квітами, лавандою, в ліжечках і сердечках. Малютка була спокійною, а мама надзвичайно ніжною. За три з половиною години зробили багато чудових кадрів, це мабуть, найкраща зйомка за останній час».
«Якщо закриваються одні двері, відкриваються інші»: Наталя не зупиняється на досягнутому і планує нові проєкти
Наталя мріє фотографувати пологи і навіть пройшла онлайн-навчання для цього. Вона вже тричі планувала такі зйомки, але кожного разу щось заважало: то плановий кесарів розтин перетворювався на екстрений, то дитина народжувалася, коли фотографині не було в місті. Таку роботу дуже складно спланувати, оскільки пологи можуть розпочатися будь-якої миті. Тому Наталя завжди носить із собою рюкзак із обладнанням.
Фотографиня також мріє про власну фотостудію. Але це залишається планом на майбутнє через нестабільну ситуацію в країні, оскільки створення такого простору прив’язує до певного міста.
Наталя активно налагоджує контакти у Запоріжжі, особисто зустрічаючись з керівництвом пологових будинків, щоб отримати дозволи на зйомки та залишити свої рекламні матеріали. Вона також співпрацює з дитячими амбулаторіями, надаючи їм фото послуги для їхніх сторінок в обмін на рекомендації.
Фотографиня вдячна організаторам грантових програм, які допомогли їй без власних коштів здобути нову професію та розпочати бізнес, про який вона мріяла все життя.
Людям, які починають жити з нуля або планують змінити професію, радить пробувати і не зупинятись.
«Якщо закриваються одні двері, відкриваються інші. Ці проєкти дійсно дають розвиток і нові можливості. Якщо сидіти вдома склавши руки – нічого не зміниться. А якщо діяти можна досягти багато чого. Дуже важлива підтримка. Особливо цінною була віра близьких людей в мене, донька каже: «Мама, з твоєю безмежною любов’ю до дітей у тебе все вийде, – підсумовує Наталя Дабіжа. – Для мене вік не має значення. Раніше я навіть не уявляла себе інакше, ніж бухгалтером. А зараз отримую задоволення від роботи і надихаю інших».
Текст – Анастасія Заводюк, Андрій Вавілов, фото з архіву Наталі Дабіжи
Читайте також:
Oтримуйте нoвини швидше з дoпoмoгoю нaшoгo Telegram-кaнaлa: https://t.me/onenews_zp
Підписуйтесь нa «Перший Зaпoрізький» в Instagram!