До повномасштабної війни Тетяна Руденко планувала відкрити масажний кабінет у рідному Бердянську. Однак після початку вторгнення їй довелося залишити окуповане місто та дві доби добиратися до Запоріжжя через російські блокпости.
На новому місці дівчина працювала у стоматологіях, згодом опанувала апаратний масаж і кілька років набиралася досвіду в салонах. У 2026 році вирішила відкрити власну студію апаратної корекції фігури.
Як Тетяна облаштовувалася після вимушеного переїзду та здійснила мрію про власну студію – у матеріалі «Першого Запорізького».
Планувала відкрити масажний кабінет, але через війну виїхала з Бердянська
Тетяна Руденко народилася та виросла у Бердянську. З підліткового віку відвідувала тренажерну залу, захоплювалася силовими вправами й хотіла стати тренеркою та працювати з дітьми. Однак у 16 років зазнала серйозної травми лівого колінного суглоба, тому інтенсивні заняття довелося припинити.
Після школи вступила до Бердянського медичного коледжу на спеціальність «Лікувальна справа». За чотири роки опанувала основи роботи фельдшера, зацікавилася масажем і реабілітацією. Диплом отримала у 2021-му, а згодом влаштувалася асистенткою стоматолога.
Увечері 23 лютого 2022 року дорогою з роботи розповідала знайомому про найближче майбутнє: «Добре пам’ятаю той вечір. Казала, що за тиждень піду складати на права, навесні відкрию масажний кабінет і готуватимуся до вступу. У мене було стільки планів».
За кілька годин почалося повномасштабне вторгнення. Перший вибух пролунав близько 4:50 ранку. Від удару захитався будинок, а протягом наступних десяти хвилин було чутно ще два. Дівчина швидко одягнулася, зібрала документи та намагалася з’ясувати, що відбувається. Телефон не замовкав: знайомі дзвонили одне одному й обговорювали, як діяти далі.
Дорогою до центру побачила черги біля заправок і трасу, заповнену автомобілями: «Люди з валізами поспіхом виїжджали цілими колонами. Це виглядало дуже лячно, адже ніхто не розумів, що відбувається і що робити далі».
Вже першого дня у місті зникли світло та вода. Запаси їжі закінчувалися, а полиці крамниць швидко порожніли. Через перебої в роботі банків розрахуватися можна було переважно готівкою, проте отримати її виявилося складно: «Біля банкоматів стояли великі черги, а одній людині видавали не більше двох тисяч гривень. Усі були налякані й напружені, тому нерідко виникали сварки».
Невдовзі до Бердянська почали приїжджати жителі Маріуполя, які рятувалися від обстрілів. Багато хто не мав ліків, теплого одягу та особистих речей. У місцевих чатах повідомляли про потреби переселенців і домовлялися, хто може долучитися.
До Тетяни звернулася знайома, яка вибралася з Маріуполя з маленькою дитиною. Після тривалого перебування у підвалах у дитини діагностували пневмонію. Родині передали необхідні препарати. Через волонтерок дівчина також віддавала іншим евакуйованим одяг і взуття.
16 березня їй виповнилося 20 років. Замість запланованого святкування у ресторані цей день довелося провести в укритті, а свічку поставили у тарілку салату олів’є.
Тоді ж російські війська скинули бомбу на драматичний театр у Маріуполі. У будівлі перебували дві знайомі Тетяни. Про їхню загибель дізналася лише у травні й відтоді не відзначає день народження.
У Бердянську тим часом закінчувалися пальне та продукти, на вулицях перебували російські військові. Та ж сама знайома з Маріуполя запропонувала разом вирушити до Запоріжжя: «Із речей взяла лише дві пари джинсів, два светри, спортивний костюм і чомусь термозахист для волосся. Перед виїздом обійшла кожну кімнату й усюди повторювала, що скоро повернуся. Собака не відходила від мене ні на крок. Я попросила її добре поводитися та пообіцяла, що приїду за тиждень. Тоді справді була впевнена, що залишаю дім ненадовго».
Два дні добиралася до Запоріжжя, а після переїзду працювала у двох стоматологіях
Тетяна виїхала з Бердянська 19 березня 2022 року. Шлях до Запоріжжя, який раніше займав кілька годин, розтягнувся на дві доби. Дорогою довелося пройти 17 російських блокпостів. Там перевіряли документи, багаж і лише після цього дозволяли їхати далі.
Перший тиждень у новому місті жила у знайомого. Її супутниця згодом поїхала за кордон, проте Тетяна вирішила залишитися в Україні: «Завжди говорила, що із Запоріжжя до Бердянська за потреби зможу дійти навіть пішки. З іншої країни повернутися було б значно складніше, тому залишилася тут».
Невдовзі їй вдалося орендувати квартиру без застави, сплативши лише за перший місяць. Уже наступного дня влаштувалася асистенткою стоматолога. Пізніше лікар запропонував додаткову роботу в іншій клініці. Відтоді по черзі працювала у двох закладах.
Спочатку коштів вистачало лише на оренду житла та найнеобхідніше. Дорогою на роботу Тетяна щодня проходила повз пекарню й особливо хотіла купити булочку з маком та тепле молоко: «Щойно отримала першу зарплату, одразу пішла туди. На той момент це було те, чого мені найбільше хотілося».
Приблизно за місяць Тетяна придбала необхідний одяг, облаштувала житло та поступово звикла до нового міста. Краще знаходила спільну мову з переселенцями з Маріуполя, Мелітополя, Приморська, Токмака й Василівки, які мали схожий досвід.
Їхати до окупованого Бердянська вона не наважувалася. Квиток через Василівку коштував близько двох тисяч гривень в один бік, хоча до вторгнення поїздка обходилася приблизно у 120 гривень. Водночас ніхто не міг гарантувати, що автобус проїде всі блокпости. Після російського удару по цивільній колоні на виїзді із Запоріжжя восени 2022 року цей маршрут закрили.
Через посилення обстрілів у Запоріжжі Тетяна на кілька місяців поїхала до Німеччини: «Знайомі публікували наслідки ударів, а я перебувала у безпечному місті. Тоді зрозуміла, що хочу повернутися в Україну».
У лютому 2023 року Тетяна знову приїхала до Запоріжжя.
Опанувала апаратний масаж і вирішила розвивати власну справу
Після повернення до Запоріжжя Тетяна побачила вакансію майстрині апаратного масажу. Раніше володіла лише ручними техніками, тому в новому салоні пройшла навчання та почала приймати клієнток.
У цьому закладі пропрацювала близько двох років. За цей час опанувала різне обладнання, навчилася регулювати інтенсивність процедур і складати програми залежно від потреб відвідувачок: «Це була єдина робота, за якою я дуже сумую. У нас був молодий колектив, усі підтримували одна одну. Мене влаштовували графік, зарплата і клієнти».
Згодом власниці закрили салон і зосередилися на продажі апаратів. Після цього майстриня змінила ще кілька закладів, а в одному з них стала директоркою. Вона координувала команду, навчала працівниць і пропонувала нові послуги.
У березні 2026 року Тетяна звільнилася та вирішила розпочати власну справу.
«Остання робота дала мені хороший поштовх. Зрозуміла, що більше не хочу віддавати найкращі ідеї чужому бізнесу. Настав час створювати своє», – говорить дівчина.
Наприкінці березня цього року Тетяна вирішила подати заявку на державну програму «Власна справа», а вже за тиждень пройшла онлайн-співбесіду.
«Не вчила заздалегідь відповіді. Просто розповіла про свій досвід, бажання розвивати власні техніки й відповідально працювати з кожною клієнткою», – каже підприємиця.
Через місяць отримала повідомлення про схвалення гранту. За програмою дівчині надали 300 тисяч гривень. Більшу частину суми витратила на два сертифіковані апарати, а також замовила рецепцію та вивіску. Ще одне обладнання придбала власним коштом.
Приміщення шукала з урахуванням безпеки та витрат. Воно мало бути з готовим ремонтом, вентиляцією, окремим процедурним кабінетом і розташовуватися не на верхніх поверхах. Зрештою обрала студію на цокольному поверсі із зоною очікування та місцем для необхідної техніки.
Договір оренди підписала у травні. Інтер’єр оформила у сірому, темно-зеленому, чорному та золотому кольорах. Меблі доводилося підбирати відповідно до розмірів кімнат, а рецепцію виготовили за індивідуальними параметрами.
«Бувало, що в одній руці тримала бутерброд, а в іншій – викрутку. Іноді хотілося залишитися тут на ніч, бо зранку мали щось привезти. Але поступово все вдалося завершити», – розповідає вона.
Студія запрацювала 16 червня. Від урочистого відкриття з гостями та фотографом власниця відмовилася. Натомість опублікувала у соцмережах відео, в якому показала, як облаштовувала приміщення.
Про початок роботи також повідомила колишнім клієнткам. Частина з них одразу записалася на процедури, інші відвідувачки прийшли завдяки рекомендаціям та рекламі в Instagram. За перший місяць Тетяна сформувала базу постійних і нових клієнток та залежно від дня приймала від двох до шести людей.
У студії поєднують апаратні методики, ручний масаж і тейпування
Один із головних напрямів роботи студії – LPG-масаж. Його виконують маніпулою – спеціальною насадкою з вакуумом і рухомими роликами. Вона захоплює та розминає шкіру разом із тканинами під нею, а майстриня послідовно проходить різні зони тіла: «Це допомагає активізувати відтік зайвої рідини, зменшити набряки, покращити тонус шкіри та зробити рельєф тіла рівнішим».
Потужність обладнання підвищують поступово, орієнтуючись на відчуття людини. Власниця порівнює це з тренуванням у спортивній залі: організму потрібен час, щоб звикнути до навантаження.
Ще одна методика – ендосфера. Насадка створює вібрацію та компресію, тобто ритмічно тисне на тканини й масажує їх. Під час сеансу майстриня рухається від стоп до верхньої частини тулуба.
«Вона допомагає працювати з набряками, нерівностями та тонусом шкіри. Діє м’якше за вакуумний масаж, тому клієнтки часто розслабляються, а дехто навіть засинає», – говорить Тетяна.
Третій апарат поєднує три методики: кріоліполіз – локальне охолодження обраної ділянки тіла, кавітацію – вплив ультразвуковими хвилями та RF-ліфтинг – прогрівання тканин радіочастотами.
Кавітацію можуть поєднувати з RF-ліфтингом. Одну зону прогрівають до 15 хвилин, але точний час підбирають окремо.
Однакових комплексів для всіх у студії не пропонують. Спочатку Тетяна з’ясовує, якого результату прагне відвідувачка, розпитує про її самопочуття та перевіряє можливі протипоказання. Після цього обирає одну методику або поєднує кілька.
Серед ручних технік є сольовий масаж. Для нього використовують скраб із дрібними частинками солі, вишневим ароматом та оліями. Засіб відлущує верхній шар шкіри, після чого майстриня руками опрацьовує стегна, боки, живіт або спину.
«Клієнтки дивляться на мене й не очікують, що в мене настільки сильні руки. Масаж окремих зон витримують не всі, але коли переходжу до спини, вже просять не закінчувати», – усміхається Тетяна.
Також тут проводять тейпування – накладають на шкіру спеціальні еластичні стрічки. Їх використовують для підтримки м’язів, зменшення навантаження на певну частину тіла або створення косметичного ліфтинг-ефекту. Схему розміщення тейпів підбирають залежно від запиту людини.
Перед сеансом майстриня просить повідомити про вагітність, варикоз, хронічні захворювання, нещодавні операції та інші особливості здоров’я. За наявності сумнівів радить спочатку проконсультуватися з лікарем.
Планує розширювати студію та створити команду
За умовами грантової програми Тетяна має створити одне робоче місце. Зараз шукає адміністратора, який зустрічатиме відвідувачок, вестиме запис, відповідатиме на повідомлення та розповідатиме про послуги.
Серед найближчих планів – придбання апарата для пресотерапії. Це процедура, під час якої спеціальний костюм почергово стискає різні ділянки тіла. Також розглядає обладнання для електромагнітної стимуляції м’язів, вібраційного масажу, шліфування розтяжок і догляду за обличчям: «Не хочу зупинятися. Грант дав мені можливість розпочати, а тепер хочу розвивати студію, додавати нові послуги та створювати команду».
Тим, хто також планує відкрити власну справу, Тетяна Руденко радить заздалегідь підготувати докладний бізнес-план, зосередитися на одному напрямі та мати фінансовий запас на перші місяці: «Не треба перетворювати бізнес на вінегрет. Краще обрати одну справу й добре її опанувати. Головне – не відкладати все через страх, а повірити у себе та почати діяти».
Текст – Анастасія Заводюк, фото з архіву Тетяни Руденко
Цей матеріал створено в межах проєкту Інститутом масової інформації за підтримки Міністерства закордонних справ Нідерландів. Зміст публікації не відображає офіційну позицію ІМІ та Королівства Нідерланди.
Читайте також:
- Відкрила музичну школу – після 10 років роботи у ЗМІ: історія Юлії Савчук із Запоріжжя
- Викладачка за освітою, майстриня за покликанням: як Марина Ткачук перетворила своє хобі з рукоділля на власну справу
Oтримуйте нoвини швидше з дoпoмoгoю нaшoгo Telegram-кaнaлa: https://t.me/onenews_zp
Підписуйтесь нa «Перший Зaпoрізький» в Instagram!