Переселенка з Пологів Олена Нестеренко до повномасштабної війни розвивала магазин жіночого одягу та допомагала у родинній пекарні. Після окупації міста вона ще два місяці разом із пекарями випікала хліб для місцевих жителів, а потім виїхала до Запоріжжя з двома валізами.
Тут Олена почала все спочатку: відкрила маленький кіоск на Космосі, відродила пекарню «Смаколик», розширила мережу та отримала 500 тисяч гривень гранту на обладнання.
Про те, як Олена Нестеренко після евакуації з двома валізами змогла відродити родинну справу та розвинути власну мережу пекарень у Запоріжжі – у матеріалі «Першого Запорізького».
Понад 15 років у підприємництві
За освітою Олена Нестеренко – юристка. З 2001 по 2006 рік працювала у канцелярії Пологівського районного суду. Згодом зрозуміла, що хоче змінити сферу діяльності, й вирішила піти у бізнес: «Мені здалося, що в суді нудно, захотілося вражень».
У 2006 році зареєструвалася як приватна підприємиця та відкрила магазин жіночого одягу. Свою справу вона розвивала багато років. За цей час сформувалося коло постійних клієнток, які приходили не лише за покупками, а й за порадою.
Паралельно жінка підтримувала маму в розвитку сімейної пекарні. У Пологах ще з радянських часів існував ресторан, при якому діяла велика пекарня. Спочатку мама працювала там як наймана працівниця, а згодом взяла заклад в оренду й почала ним керувати. Коли приміщення на залізничній станції перестали здавати, ресторан довелося закрити. Після цього родина зосередилася на випічці.
Виробництво розміщувалося в іншій локації. Готову продукцію доставляли до точки продажу, де її купували місцеві жителі. В асортименті були хліб, печені й смажені пиріжки та інша випічка.
До повномасштабної війни підприємиця планувала розвивати справу далі. Хотіла відкрити ще одну точку в іншому районі міста, щоб покупцям було зручніше брати свіжу випічку ближче до дому або роботи. Але ці плани зупинило російське вторгнення.
В окупованих Пологах два місяці пекли тільки хліб
Після 24 лютого 2022 року життя Олени змінилося кардинально. На початку березня Пологи опинилися в окупації. Поставки продуктів зупинилися, тому замість звичного асортименту в пекарні почали готувати найнеобхідніше – хліб.
Згодом у місті зникло світло. Два тижні жителі залишалися без електрики, зв’язку та стабільної можливості купити продукти. Коли електропостачання ненадовго відновили, Олена разом із двома пекарями знову вийшла на роботу: «Два місяці провела в пекарні фактично безвихідно. Ми працювали втрьох, щоб дати людям хоч трохи хліба».
Поїхати з рідного міста жінка вирішила не одразу. Каже, не хотіла залишати місцевих, поки була гостра потреба у випічці. Остаточне рішення ухвалила тоді, коли до них почали приходити російські військові. Вони хотіли купувати продукцію і пропонували «співпрацю»: «Ми не хотіли з ними спілкуватися. Тим паче продавати щось. Тоді й вирішили виїжджати».
На той момент до Пологів уже почали потроху привозити хліб з інших населених пунктів. Нагальна потреба саме в її роботі зменшилася, і Олена зрозуміла, що може вирушати.
До Запоріжжя вона поїхала у травні 2022 року разом із чоловіком. Із собою взяли лише дві валізи, бо думали, що ненадовго. Також подружжя погодилося евакуювати двох літніх жінок – 94-річну бабусю та її доньку, які вже не могли вибратися самостійно.
Зробити це вдалося не з першої спроби. Спочатку доїхали до Василівки, але на блокпості повідомили, що людей кілька днів не пропускатимуть. Через пасажирок старшого віку родина не ризикнула залишатися в дорозі й повернулася назад. За кілька днів спробували знову: «Ми сказали, що повертатися вже не будемо. Якщо ще раз повернемося, то взагалі не виїдемо».
Під Василівкою вони провели три дні. 15 травня 2022 року змогли заїхати до Запоріжжя.
Родинну справу почали відновлювати з маленького кіоску
У новому місті Олену з чоловіком прихистила подруга, яка виїхала до Німеччини й дозволила пожити у своїй квартирі. Спочатку подружжя оселилося на Бабурці. Згодом, коли стало зрозуміло, що потрібно облаштовувати життя надовше, переїхали у Космічний мікрорайон.
Адаптація до нового міста не була складною. Запоріжжя жінка знала й раніше, часто тут бувала, тому не почувалася зовсім у незнайомому місці. Після двох місяців важкої роботи в окупованих Пологах перші тижні здавалися перепочинком.
Так поступово з’явилася ідея відновити родинну пекарську справу. Для Олени це було не лише про заробіток чи новий бізнес у Запоріжжі. Насамперед хотіла продовжити справу мами, зберегти досвід, рецепти та підхід, який роками формувався у Пологах.
Вже на початку вересня 2022 року відкрила першу точку. Це був МАФ на зупинці у Космічному мікрорайоні. Приміщення порадили знайомі. Формат довелося змінювати під нові умови: якщо в Пологах окремо працювали виробництво і магазин, то у Запоріжжі все почалося з маленького кіоску-пекарні.
Перший день роботи Олена добре пам’ятає. Тоді команда навіть не планувала одразу продавати випічку: пиріжки та печиво. Хотіли протестувати рецепти, налаштувати процеси, зрозуміти, що саме і як краще готувати. Наприкінці дня продукцію збиралися забрати додому. Але працівниці запропонували не чекати й одразу спробувати торгувати.
Покупці з’явилися майже одразу. Для самої підприємиці це стало несподіванкою: продукцію швидко помітили місцеві жителі. Так «Смаколик» поступово закріпився на Космосі й почав розвиватися далі: «Ми навіть не очікували, що все так швидко піде. І так воно почало розвиватися».
Грант допоміг купити обладнання та розширити справу
Після відкриття першого кіоску Олена поступово почала розширювати «Смаколик». У 2023 році з’явився ще один магазинчик на Космосі. Згодом підприємиця відкрила точку на перехресті вулиці Чумаченка та Космічної. Пробувала працювати і в районі Південного ринку, але ця локація не виправдала очікувань, тому її довелося швидко закрити.
Пізніше в жінки з’явився окремий цех, де частину продукції готують, заморожують, а потім розвозять по точках. Уже на місці вироби допікають, щоб покупці отримували їх свіжими.
Нині продають пиріжки, піцу, круасани, випічку з листкового тіста, печиво, кекси, шоколадні мафіни тощо. Одна з популярних позицій – творожники: випічка з кисломолочного сиру. За словами підприємиці, покупці особливо люблять ці вироби й часто повертаються саме за ними.
Олена зізнається: відкривати нові точки завжди страшно, незалежно від району. Не кожна локація спрацьовує, але підприємиця сприймає це як частину розвитку бізнесу: «Десь невдача, десь удача. Одна локація невдала, інша буде вдала. Страшно відкриватися всюди. Кожна точка страшна».
Щоб посилити виробництво, у 2026 році жінка подалася на грантову програму «Власна справа» від Державної служби зайнятості. На той момент «Смаколику» вже потрібно було більше обладнання, але власних коштів для цього не вистачало.
Бізнес-план готувала разом із фахівцями служби зайнятості. Вони консультували її щодо документів, допомагали правильно оформити заявку та розібратися з вимогами програми.
Подала документи у лютому 2026 року, а відповідь отримала приблизно за два тижні. Після цього пройшла співбесіду, і грант схвалили: «Це було несподівано. Не чекала, що так швидко і достатньо легко».
За програмою підприємиця отримала 500 тисяч гривень. Кошти спрямувала на холодильне та морозильне обладнання: великі холодильники й морозильні скрині. Для пекарні це важлива частина роботи, адже продукцію готують у цеху, заморожують, розвозять по магазинах і вже на місці випікають для покупців.
За умовами гранту жінка має створити два робочі місця. Команда поступово формується: частина працівників змінюється, нових людей навчають уже в процесі роботи.
Окремо Олена долучилася до проєкту «Досвід має значення», який допомагає працевлаштовувати людей старшого віку. Звернула увагу на цю ініціативу, бо багато роботодавців неохоче беруть у команду кандидатів після 50 років. Для самої підприємиці такий підхід незрозумілий: вона переконана, що досвід, відповідальність і бажання працювати не залежать від віку.
Так у команді з’явилася Ганна Кравець. Вона працює касиркою в пекарні. Для Олени це не просто закрита вакансія, а приклад того, що люди після 50 можуть бути активними, корисними для бізнесу й готовими опановувати нову роботу.
«Найголовніше – не здаватися»
Попри те, що у Запоріжжі Олена змогла відновити родинну пекарську справу, частина її життя досі залишається в окупованих Пологах. Там – дім, спогади, постійні клієнтки та магазин жіночого одягу, який вона розвивала багато років.
Разом із приміщенням залишився і весь товар – продукція на кілька мільйонів гривень. Тому повернутися до цього напряму в Запоріжжі зараз складно: він потребує значних вкладень, нових закупівель, окремого простору та часу, щоб знову сформувати коло покупців.
Грантову програму «Власна справа» підприємиця вважає важливою підтримкою для людей, які через війну втратили майно, роботу чи стабільність, але намагаються відновитися: «Кошти вкладаєш у розвиток бізнесу, а потім поступово повертаєш у вигляді податків».
Тим, хто опинився у подібній ситуації, Олена Нестеренко радить не зупинятися після втрат і невдач: «Не здаватись, іти вперед, намагатись щось створити або продовжити те, що робили. Десь невдача, десь удача. Найголовніше – не здаватися».
Текст – Анастасія Заводюк, фото з архіву Олени Нестеренко
Цей матеріал створено в межах проєкту Інститутом масової інформації за підтримки Міністерства закордонних справ Нідерландів. Зміст публікації не відображає офіційну позицію ІМІ та Королівства Нідерланди.
Читайте також:
- Евакуювалась з Сіверськодонецька та відкрила дитячий центр у Запоріжжі: історія Ірини Ткаченко
- Замовлень з-за кордону більше, ніж в Україні: історія майстрині бісероплетіння Валентини Діми, яка почала з нуля у Запоріжжі
Oтримуйте нoвини швидше з дoпoмoгoю нaшoгo Telegram-кaнaлa: https://t.me/onenews_zp
Підписуйтесь нa «Перший Зaпoрізький» в Instagram!