Після початку повномасштабного вторгнення Павло Кононенко залишився в окупованій Новій Каховці та долучився до спротиву. Через пів року виїхав на підконтрольну Україні територію, щоб вступити до війська.
Служив у складі 110 окремої бригади територіальної оборони, виконував бойові завдання на Запорізькому напрямку та під час одного з боїв отримав важке поранення. Попри ампутацію, тривале лікування та складну реабілітацію, повернувся до служби, а після демобілізації почав працювати з ветеранами.
Сьогодні Павло допомагає військовим адаптуватися до цивільного життя та переконаний, що підтримка людей зі схожим досвідом може стати одним із ключових факторів успішного відновлення після війни.
Як склався шлях ветерана – у матеріалі «Першого Запорізького».
Пережив окупацію в Новій Каховці та вирішив вступити до війська
Павло Кононенко народився у селі Нова Збур’ївка на Херсонщині, а виріс у Новій Каховці. Після закінчення школи вступив до університету на спеціальність «Психологія», де здобув ступінь бакалавра. З 2018 до 2021 року проходив службу в Державній прикордонній службі. Паралельно опановував SMM і рекламу. Після завершення контракту повернувся до цивільного життя та працював у рідному місті.
24 лютого 2022 року Нова Каховка опинилася під контролем російських військ. Уже близько одинадцятої години ранку вулицями рухалися колони ворожої техніки. Після захоплення міста Павло приєднався до спротиву. Поширював листівки, залишав проукраїнські написи й символіку в різних районах: «Хотілося показати, що Нова Каховка – це Україна. Попри окупацію, багато людей не змінили своєї позиції, підтримували державу і чекали на повернення українських військових».
Приблизно через десять днів після початку повномасштабного вторгнення він повністю перейшов на українську мову. Це рішення називає принциповим. У такий спосіб демонстрував своє ставлення до того, що відбувалося навколо.
З кожним місяцем життя в окупації ставало дедалі складнішим. Зникало відчуття безпеки, зростала злочинність, змінювалося звичне життя міста. Павло бачив розстріляних цивільних, пошкоджені автомобілі та наслідки бойових дій. На блокпостах людей регулярно перевіряли та принижували.
Жителі залишалися без стабільного зв’язку, води, електроенергії та газу. Магазини поступово порожніли, а ціни на продукти стрімко зростали. Знайти роботу було майже неможливо.
Окремим випробуванням стали регулярні фільтрації населення. Люди жили в атмосфері постійної невизначеності. Багато хто сподівався на деокупацію. Павло також чекав повернення українських військових і розраховував долучитися до боротьби вже у своєму місті.
Згодом стало зрозуміло, що залишатися небезпечно. Після шести місяців в окупації він вирішив виїхати на підконтрольну Україні територію, щоб вступити до війська.
У вересні 2022 року залишив окуповану територію одним із гуманітарних рейсів через Василівку. На останньому блокпості без пояснень забрали його документи. Тож виїжджав фактично лише з наплічником і кількома особистими речами.
«У Запоріжжі волонтери допомогли з найнеобхіднішим – дали можливість переночувати, помитися та поїсти. Було дуже приємно бачити, як люди об’єдналися заради допомоги тим, хто виїжджав з окупації», – зазначає Павло.
Втратив частину ноги під час бою на Запорізькому напрямку
Після евакуації Павло певний час перебував в Івано-Франківську, де відновлював документи. Водночас його головною метою залишалося повернення до війська.
Наприкінці 2022 року долучився до 110 окремої бригади територіальної оборони. Службу розпочав на посаді техніка стрілецької роти. Спочатку відповідав за забезпечення підрозділу, допомагав старшині та виконував організаційні завдання. Згодом коло обов’язків розширилося.
Регулярно виїжджав на передову, брав участь у вивезенні поранених і загиблих військовослужбовців. Завдяки психологічній освіті, навичкам роботи з документацією та авторитету серед особового складу отримав посаду заступника командира роти з морально-психологічного забезпечення.
До його обов’язків входило ведення документації, підготовка рапортів, облік втрат особового складу, оформлення матеріалів на нагородження військових та комунікація між командуванням і бійцями. Попри штабну роботу, і надалі виїжджав на бойові завдання та залучався до евакуаційних заходів.
Поранення Павло отримав під час виконання завдань на Запорізькому напрямку. 19 липня 2023 року його підрозділ працював поблизу села Приютне. Разом із товаришами переносив великокаліберний кулемет, боєкомплект та інше спорядження до визначеної точки.
Після кількакілометрового переходу бійці дісталися місця призначення та почали облаштовувати позицію. Втім, перепочити не вдалося. Невдовзі неподалік помітили групу російських військових, після чого розпочався бій.
Протягом кількох годин противник штурмував українські позиції невеликими групами по чотири-шість осіб. Згодом до роботи активно долучилися українські артилеристи та мінометники, які почали накривати вогнем посадку, де перебували окупанти.
Коли інтенсивність атак дещо зменшилася, поруч вибухнув боєприпас. Один військовослужбовець загинув на місці. Інший дістав важкі поранення обох ніг. Сам Павло внаслідок вибуху втратив нижню частину ноги.
Попри важкий стан, не втратив самовладання. Спочатку наклав турнікет собі, а потім допоміг пораненому товаришу, який не мав власного: «Спробував вийти на зв’язок по радіостанції, але вона не працювала. Тоді вирішив повзти. Траншей там не було – тільки відкритий простір. Під листям руками намацував стежку, щоб не збитися з напрямку. Так близько двохсот метрів дістався до суміжників і зміг повідомити про поранених».
Приблизно через чотири години його доставили до стабілізаційного пункту, а звідти – до лікарні.
У Запоріжжі медики повторно обробили травмовану кінцівку, сформували ампутаційну культю та видалили осколки. Уже наступного дня до нього приїхали побратими, які привезли речі першої необхідності. Так розпочався тривалий етап лікування та реабілітації.
Після ампутації кінцівки пройшов реабілітацію та повернувся до війська
Після операції у Запоріжжі Павла перевезли до Дніпра, а згодом евакуаційним потягом доправили до Хмельницького військового шпиталю. Там лікарі продовжили лікування: займалися формуванням кукси, встановили вакуумну систему для загоєння рани та готували його до протезування. Пізніше чоловіка перевели до Немирова на Вінниччині, де минула більша частина реабілітації. Саме там проходив фізичну терапію та готувався до встановлення протеза.
У цей період найбільше допомагала підтримка рідних і побратимів. Йому телефонували друзі, приїжджали військові, з якими служив.
Перший протез Павло отримав у грудні 2023 року. До цього багато спілкувався з військовими, які вже пройшли цей шлях: «Побачив ветерана з такою ж ампутацією, як у мене. Він упевнено ходив, не шкутильгав. Тоді подумав: хочу так само. Але коли зробили перший протез, виявилося, що все значно складніше, ніж я уявляв. Було боляче, без милиць не міг пройти навіть невелику відстань».
Лише приблизно через десять днів почав звикати до нової конструкції, після чого ходити ставало дедалі легше.
Попри тривале відновлення, вже на початку 2024 року Павло повернувся до бригади, яка тоді виконувала завдання на Сумському напрямку. Каже: не хотів залишати військо та відчував, що може бути корисним і надалі.
Пізніше його перевели на Куп’янський напрямок. Після протезування продовжив службу в умовах постійних обстрілів, атак дронів та авіаударів. Саме тоді командування запропонувало йому працювати в групі психологічного супроводу та відновлення. Однак спершу потрібно було пройти військово-лікарську комісію.
Під час ВЛК у Запоріжжі медики визнали його непридатним до військової служби. З таким висновком не погодився. Після лікування та реабілітації чоловік вважав, що може й надалі бути корисним у підрозділі.
«Повернувся до частини вже з висновком ВЛК про непридатність до військової служби. Але звільнятися не хотів, тому написав рапорт, у якому зазначив, що маю бажання продовжувати службу на офіцерських посадах. Серед варіантів вказав посаду офіцера групи психологічного супроводу та відновлення. Зрештою наказом мене призначили на цю посаду. Загалом після протезування прослужив ще сімнадцять місяців», – розповідає ветеран.
Після демобілізації опанував нову професію та почав працювати з ветеранами
У 2025 році Павло почав шукати напрямок, у якому хотів би працювати після завершення військової служби. Психологічна освіта та власний досвід адаптації після поранення підштовхнули його до роботи з ветеранами. Тоді дізнався про програму підтримки від Reskilling Ukraine та проєкт UNIT 6.0, який допомагає ветеранам і жінкам здобути нові професійні навички та пройти перекваліфікацію. Спочатку записався на кар’єрну консультацію, а згодом долучився до навчання.
Учасники вивчали кар’єрне консультування, професійну адаптацію ветеранів та особливості працевлаштування після служби. Практику проходив у Запорізькому обласному центрі зайнятості, де допомагав ветеранам складати резюме, консультував щодо пошуку роботи та розповідав про грантові програми для започаткування власної справи.
«У центрі зайнятості для мене організували гнучкий графік, щоб міг частину роботи виконувати дистанційно. Через те, що не користуюся громадським транспортом, мене підвозили співробітники або транспорт центру», – зазначає чоловік.
Нині Павло планує отримати сертифікат кар’єрного консультанта, відкрити ФОП і співпрацювати з громадськими організаціями, які займаються підтримкою військових після служби. Також хоче продовжити навчання, зокрема у сфері ветеранської політики та роботи з дронами.
«Не бійтеся просити про допомогу»: чого потребують ветерани після повернення з війни
Під час роботи з ветеранами Павло дедалі частіше стикається з труднощами, які виникають уже після повернення додому. На його думку, одним із найважливіших напрямків підтримки залишається психологічна допомога: «Не бійтеся просити про допомогу – психологічну, юридичну чи будь-яку іншу. Після такого хронічного стресу консультація психолога, психотерапевта або психіатра точно не завадить. У багатьох є проблеми зі сном, апетитом, небажанням спілкуватися з цивільними людьми. Часто ветерани бояться, що їх не зрозуміють або знецінять їхній досвід. Тому дуже важливо не замикатися в собі та звертатися по підтримку».
Також він наголошує на необхідності розвитку реабілітаційних програм, спортивних ініціатив для ветеранів та розширення можливостей для людей, які отримали поранення або інвалідність під час служби.
Текст – Анастасія Заводюк, фото з архіву Павла Кононенка
Цей матеріал створено в межах проєкту Інститутом масової інформації за підтримки Міністерства закордонних справ Нідерландів. Зміст публікації не відображає офіційну позицію ІМІ та Королівства Нідерланди.
Читайте також:
- У Запоріжжі ветеран Олександр Неплюєв після важкого поранення отримав грант і відкрив власну кав’ярню
- Бізнес на черв’яках: як у Запоріжжі ветеран війни разом з дружиною створив унікальну ферму
Oтримуйте нoвини швидше з дoпoмoгoю нaшoгo Telegram-кaнaлa: https://t.me/onenews_zp
Підписуйтесь нa «Перший Зaпoрізький» в Instagram!