Під дронами і обстрілами: як капелан і волонтер Ігор Піліпушка рятує людей із прифронтових територій
Капелан і волонтер Ігор Піліпушка регулярно евакуює людей із прифронтових територій Запорізької області. Цю війну чоловік переживає вдруге: ще у 2014 році він був змушений покинути рідну Луганщину і тоді ж уперше організував вивіз людей з окупації.
Від початку повномасштабного вторгнення його команді вдалося евакуювати близько 20 тисяч людей. Вони працюють під обстрілами, щодня ризикуючи життям.
Паралельно разом із релігійною спільнотою Ігор опікується чотирма будинками милосердя у Запоріжжі, де знаходять прихисток ті, кому більше нікуди повертатися.
Про свій шлях і щоденну роботу Ігор Піліпушка розповів «Першому Запорізькому».
Перша евакуація ледь не стала трагедією: спроба врятувати людей обернулася полоном
Ігор Піліпушка родом із Перевальська на Луганщині. У 2014 році, коли Росія розпочала війну на сході України, місто швидко опинилося під окупацією. Тоді він залишився відповідальним за дім милосердя при церкві.
Думка про евакуацію визрівала поступово. Восени того ж року Ігор почав шукати транспорт і кошти, щоб вивезти людей, передусім літніх, які не могли зробити цього самостійно. Однак ця спроба ледь не завершилася трагедією.
«Я потрапив у полон у місті Стаханов (нині Кадіївка, – прим.). Там «донські козаки» (збройне угруповання, – прим.) облаштували штаб у захопленій будівлі СБУ. Але так Господь управив, що головний там виявився знайомим мого товариша з церкви. Завдяки цьому мене вдалося звідти витягти», – розповідає Ігор.
Пережите в полоні стало для нього переломним моментом. За його словами, саме тоді він остаточно усвідомив усю суть «руського миру».
Після звільнення він знайшов ресурси й організував евакуацію групи людей. Спочатку виїхали на Дніпропетровщину, де Ігор разом з іншими близько місяця жили в складних умовах – без опалення й води, спали на підлозі. Згодом переїхали до Запоріжжя.
Саме тут почалася нова сторінка його життя. До 2022 року Ігор продовжував допомагати людям – відкривав прихистки для літніх, яким не було куди повертатися. Нині таких будинків уже чотири.
За роки великої війни капеланському патрулю вдалося врятувати близько 20 тисяч людей
Повномасштабна війна знову змусило Ігоря Піліпушку та його однодумців згуртуватися. Уже в перші дні віруючі різних церков об’єдналися, щоб разом молитися і допомагати людям. Маючи власний мікроавтобус, Ігор Піліпушка почав їздити до Василівки. Саме через це місто тоді проходили колони цивільних, які тікали від бойових дій з півдня та сходу.
«Коли їхали туди – відвозили гуманітарну допомогу, а коли поверталися – забирали із собою людей», – розповідає він.
Згодом Ігор долучився до «Капеланського патруля», і робота стала більш системною. У складі команди він почав евакуйовувати людей із Луганщини, Донеччини та прифронтових районів Дніпропетровської та Запорізької областей.
Сьогодні ця діяльність стала значно небезпечнішою. За словами волонтера, сучасна війна – це передусім війна дронів. Щоб дістатися до прифронтових населених пунктів, евакуаційні групи виїжджають рано-вранці або в сутінках, намагаючись уникати активності ворожих FPV-дронів.
Команда працює підготовлено: використовує броньований транспорт, засоби радіоелектронної боротьби, аналізатори дронів, а також має помпові рушниці для їх збиття. Часто евакуації проводять у координації з поліцією та рятувальниками. Якщо дозволяє безпекова ситуація, людей вивозять разом із речами.
«Якщо родина заздалегідь планує евакуацію і дозволяє ситуація, ми можемо заїхати великою вантажною машиною, забрати всі речі й відвезти», – пояснює капелан.
Окрім евакуації, команда забезпечує мешканців гуманітарною допомогою: привозить продукти, воду, ліки та корм для тварин. Також волонтери залишають флаєри з контактами, щоб мешканці знали, куди звернутися по допомогу. Найчастіше евакуюють літніх, маломобільних людей і людей з інвалідністю.
Після евакуації людей доправляють до транзитного шелтера, з яким співпрацює команда. Там їх реєструють, надають гуманітарну допомогу та допомагають із оформленням необхідних документів.
Якщо є вільні місця, частину людей розміщують у власному шелтері при церкві, де надають не лише базову допомогу, а й психологічну та духовну підтримку.
Найчастіше Ігор працює у найбільш небезпечних громадах Запорізької області – Оріхівській, Гуляйпільській, Комишуваській та Біленьківській. Саме звідти щодня надходять запити на евакуацію через постійні обстріли.
«За час повномасштабного вторгнення разом із командою ми вивезли близько 20 тисяч людей. Найбільше – на початку, коли люди масово виїжджали. Зараз усе залежить від ситуації на фронті. Коли ворог почав просуватися на Гуляйпільщині, ми могли евакуювати і 30–40 людей за день», – каже волонтер.
Водночас волонтерство й капеланське служіння – лише частина його життя. Паралельно Ігор працює дезінфектором – це його основна робота, яка забезпечує дохід.
«У мене є професія, якою заробляю на життя. А все інше – це соціальна відповідальність. Я розумію, що в країні йде війна і кожна людина має долучатися для того, щоб наближати спільну перемогу», – говорить він.
Після евакуацій він одразу повертається до повсякденної роботи.
«Близько сьомої ранку ти вивіз людей, а о дев’ятій уже маєш замовлення на дезінфекцію. Швидко переодягаєшся, щось їси – і починається ніби інше, рутинне життя», – описує Ігор свій день.
«Ти віддаєш – і наповнюєшся»: мотивація, яка не дає зупинитися
Робота Ігоря – це постійний ризик і велике емоційне навантаження. Він зізнається, що думки зупинитися і все залишити виникали не раз.
«Бувають моменти, коли думаєш, що, можливо, варто трохи зменшити темп… відчуваєш вигорання – і фізичне, і емоційне», – говорить він.
За його словами, через активну волонтерську діяльність важко приділяти достатньо часу родині. Додаються й матеріальні труднощі: зростають витрати на пальне, постійно потребує ремонту транспорт.
«Раніше дизель коштував близько 60 гривень, а зараз – уже до 100 за літр. До того ж автівки ламаються. А за евакуацію нам не платять – ми робимо це безкоштовно», – розповідає Ігор.
Попри всі труднощі, він щоразу знаходить причини не зупинятися.
«Я розумію, що є ті, кому значно важче – це наші захисники на фронті. Я повертаюся з евакуації й увечері можу бути з родиною, а вони – ні, бо перебувають в окопах. Тому треба триматися, як би складно не було», – каже волонтер.
Його надихають історії порятунку. Зокрема, він згадує випадок із літньою жінкою із села Різдвянка Тернуватської громади: її будинок був повністю зруйнований ворожим авіаударом лише через кілька годин після евакуації.
«Коли стикаєшся з такими історіями, розумієш, що робиш це не дарма. Це дуже мотивує і дає сили», – говорить він.
Джерелом підтримки для Ігоря залишається і віра. Він каже, що молитва допомагає переживати найскладніші моменти.
«У Біблії є такі слова з вірша: «Блаженніше давати, ніж приймати». І в цьому є сенс: ти віддаєш, але водночас наповнюєшся, бо розумієш, що для когось став відповіддю», – ділиться Ігор.
Внутрішній поклик, що став справою життя
Війна змінила життя Ігоря Піліпушки, але не зламала його віри й прагнення допомагати людям. Чоловік розповідає, що має дві великі мрії.
Найголовніша – щоб закінчилася війна і він зміг повернутися додому на Луганщину.
«Мрію ще побувати там, де я виріс. Чим старшою стає людина, тим більш значущими для неї стають ці речі – місце, де народився, де минуло дитинство, з яким пов’язано багато спогадів», – тихо каже він.
Ще одна його мрія – придбати землю у Запоріжжі та збудувати власний будинок милосердя, де люди, які потребують допомоги, зможуть отримати прихисток і належні умови для життя.
А поки триває повномасштабне вторгнення, Ігор продовжує робити те, що вважає своїм обов’язком – рятувати людей. Разом із «Капеланським патрулем» він і надалі виїжджає на лінію вогню, бо, як каже Ігор Піліпушка: «Ми не маємо права зараз зупинятися».
Звернутися по допомогу щодо евакуації можна за телефонами: 066 461 16 31 або 068 590 65 36.
Текст – Олександр Носок, фото з архіву Ігора Піліпушки
Цей матеріал створено в межах проєкту Інститутом масової інформації за підтримки Міністерства закордонних справ Нідерландів. Зміст публікації не відображає офіційну позицію ІМІ та Королівства Нідерланди.
Читайте також:
- Як майстриня Марія Свєт із Запоріжжя перетворила захоплення свічками на бізнес
- «Сад без турбот»: як мешканка Запоріжжя Світлана Бабич створила сервіс догляду за приватними ділянками
Oтримуйте нoвини швидше з дoпoмoгoю нaшoгo Telegram-кaнaлa: https://t.me/onenews_zp
Підписуйтесь нa «Перший Зaпoрізький» в Instagram!
0