Від туристичної перлини до спорожнілих пляжів: як живе в окупації Кирилівська громада

Кирилівка – один із найвідоміших курортів на Азовському морі – вже четвертий рік поспіль переживає повний занепад туристичної галузі під окупацією. Колись щоліта тут відпочивало до двох мільйонів людей, нині ж селище майже спорожніло: бази відпочинку розграбовані або примусово «націоналізовані». Коси й вулиці заростають бур’янами, виникли серйозні проблеми з водопостачанням.

У Кирилівці залишилося близько 4,5 тисячі мешканців, які змушені жити в умовах постійного страху та тиску з боку окупаційної влади. Загарбники привласнюють житло й бізнес, переслідують людей із проукраїнською позицією. Також вони знищили унікальну дику природу заповідного півострова Бирючий.

Тим часом релокована Кирилівська громада в Запоріжжі допомагає переселенцям, підтримує українських військових і готується до відновлення рідного краю після деокупації.

«Перший Запорізький» поспілкувався з начальником Кирилівської селищної військової адміністрації, селищним головою Іваном Малєєвим та дізнався, як мешканці громади виживають під окупацією.

Провалений курортний сезон-2025 і майже пусті пляжі, що заростають травою

– Що зараз відбувається в Кирилівці? Як би ви описали ситуацію в селищі та громаді?

– Курортний сезон 2025 року в Кирилівці триває, але масштаби значно менші за попередні роки. Відпочивальників і торговців мало. На Федотовій косі люди відпочивають переважно на початку – біля бази «Чумацький шлях» та інших, далі майже пусто.

Порівняно з довоєнним періодом нинішній сезон мізерний. До війни Кирилівку щороку відвідували майже два мільйони туристів, за добу селище могло прийняти до 100 тисяч людей. Зараз відпочивальників практично немає – сезон знову провалений. Коси й саме селище заросли травою, усе виглядає занедбаним.

Попри зменшення кількості туристів і місцевих у рази, проблеми з водопостачанням залишилися. Працює лише одна свердловина, яка не здатна забезпечити потреби селища – вода подається з перебоями. У розпал довоєнного сезону ми подавали до Кирилівки до 5 тисяч кубів води на добу з трьох із половиною свердловин. Зараз же росіяни подають лише 800–900 кубів на добу, що дуже мало. Якби так було раніше, люди давно підняли б владу «на вила».

– Хто та звідки приїжджає відпочивати до Кирилівки цього року?

– Переважно приїжджають мешканці Мелітополя, Енергодара та навколишніх населених пунктів. Відпочивальники з Росії трапляються рідко – здебільшого це родичі російських військових, які перебувають у Кирилівці. Це радше формат «курорт вихідного дня»: приїхали на вихідні, відпочили й поїхали.

– Чи працює зараз аквапарк і дельфінарій?

– Дельфінарій працює – дельфінів потрібно постійно доглядати й тренувати. Щодо аквапарку точної інформації немає, але, на нашу думку, він не працює. Це дуже витратно: потрібні великі кошти, які росіяни забезпечити не можуть. У збиток ніхто працювати не буде.

– Що сталося з базами відпочинку після окупації?

– До війни в Кирилівці діяло понад 500 баз відпочинку, плюс приватний сектор приймав туристів. Нині найкращі бази – Beluga Holiday Club, «Перлина Таврії», Azov le Chalet та інші – віджали у власників, які відмовилися співпрацювати. Тепер вони працюють на Російську Федерацію з новими «господарями», деякі навіть цілорічно.

Частина баз, чиї власники погодилися на співпрацю, теж працює. Великого прибутку вони не мають, але змушені працювати, бо російська влада погрожує: якщо не відкриєтесь – відкриють інші, і ви втратите бізнес.

Ці бази працюють у збиток уже кілька років поспіль. Інші, чиї власники відмовилися співпрацювати, розграбовані, заросли травою та очеретом, перебувають у занедбаному стані.

Під окупацією залишається приблизно 4,5 тисячі жителів Кирилівки: їх переслідують за проукраїнську позицію

– Скільки людей зараз залишається у Кирилівці та громаді? Наскільки змінилася чисельність населення?

– До повномасштабної війни в Кирилівській селищній раді проживало близько 6 600 осіб. Частина була лише «на папері» – у старостинських округах Атманай та Охрімівка багато людей були прописані тут, а фактично жили в інших містах чи селах. Тож реальна кількість жителів була меншою.

Після початку війни багато хто виїхав. Нині в окупації залишилося приблизно 4–4,5 тисячі людей, серед них багато дітей. За останньою інформацією, дехто починає повертатися в окупацію, але таких випадків дуже мало.

– Чи виїжджають зараз люди? Наскільки їм складно це зробити?

– Люди продовжують виїжджати, але це поодинокі випадки. Виїхати на підконтрольну Україні територію зараз дуже важко. Тому, якщо й виїжджають, то переважно за кордон.

– Як виглядає повсякденне життя людей в окупації?

– Життя зовсім не таке, як раніше. До обіду в Кирилівці люди ще йдуть у магазин, купують продукти. А після обіду життя завмирає – на вулицях майже нікого. Це в міжсезоння. Влітку, коли є певна кількість відпочивальників, ввечері люди, можливо, виходять на прогулянки. Але дев’ять місяців року життя виглядає саме так.

Люди бояться спілкуватися, адже кожен має свою позицію. Якщо не підтримуєш Росію й випадково про це скажеш, можна опинитися за ґратами. Такі випадки, на жаль, не поодинокі й досі трапляються.

Тих, хто має проукраїнську позицію, залякують, проводять обшуки, перевіряють телефони. Буває, після обшуку родину забирають, а потім ніхто не знає, де ці люди й що з ними сталося.

– Яка ситуація з примусовою російською паспортизацією?

– Сьогодні навряд чи хтось залишився без російського паспорта. Окупанти створили умови, за яких люди були змушені його отримати. Це була примусова паспортизація. Навіть ті, хто не хотів міняти документи, усе одно були вимушені це зробити, бо опинилися у безвихідній ситуації. Без російського паспорта жити там неможливо.

Росіяни привласнюють житло та бізнес місцевих жителів

– Яка зараз ситуація з «націоналізацією» майна та переоформленням його російським законодавством?

– Багато людей виїхали, залишивши житло та майно, нажите протягом життя. Вони не захотіли жити в умовах, які пропонує Росія. За їхнім житлом доглядали родичі чи знайомі. Тепер росіяни заселяють ці будинки приїжджими з Росії, зокрема людьми неслов’янської зовнішності.

Росіяни встановили термін для переоформлення майна. Якщо власники не виконають цю вимогу, нерухомість «приватизують» або «націоналізують» і передають приїжджим із Росії, військовим та їхнім родинам. Є багато прикладів таких випадків. 

Вони дуже люблять чуже. А наші люди все життя працювали і будували, а тепер там господарюють окупанти. Тим часом власники змушені на підконтрольній Україні території винаймати житло й жити в умовах, до яких не звикли.

Щодо баз відпочинку – якщо власники не захотіли жити й працювати в окупації, їхній бізнес «націоналізують» на користь Росії, і росіяни отримують собі такі «бонуси».

– Наскільки поширеною є практика використання окупантами баз відпочинку або об’єктів цивільної інфраструктури для військових цілей?

– У Кирилівці зараз військових не дуже багато. Але у 2022–2023 роках деякі бази відпочинку окупанти використовували як табори для утримання своїх військових, які відмовлялися воювати.

Туди заїжджали різні російські служби – здебільшого Росгвардія та супутні формування. Передові військові ж воюють на лінії зіткнення, їх там мало. А військові з другої-третьої лінії оборони, які стежать, щоб солдати не втікали – ось вони там перебувають. Але їх теж небагато.

– Розкажіть про освіту в окупації. Чи багато дітей ходить до шкіл?

– Діти змушені відвідувати школи. Спочатку вони навчалися дистанційно за українською програмою, але зараз багато хто перестав це робити й вимушений вчитися за російською програмою. Вибору немає: окупанти примушують залякуваннями та іншими методами.

Також вони розповідають, ніби у Кирилівці все ремонтують і допомагають. Наприклад, у нас був дитсадок-школа «Золота рибка», який ми кілька років ремонтували. Повністю оновили зовні й усередині, впорядкували територію, поставили новий паркан. Там навчалося 200–250 дітей. Це була доглянута будівля, якою всі пишалися. Коли приїздили гості, зокрема народні депутати, дивувалися, що ми зробили таке власними силами.

Сьогодні ж росіяни повністю розібрали «Золоту рибку», пояснюючи, що роблять «президентський ремонт». Насправді поламали перегородки, зруйнували все, і будівля стоїть покинута. Дітей батьки змушені возити в садок за 20 кілометрів в Охрімівку. Окупанти відмовилися надавати транспорт, сказали вирішувати проблему самостійно. Вихователів і вчителів відправили у відпустку без збереження зарплати, пообіцявши викликати «коли знадобляться».

Ще у нас був гарний будинок культури, який ми за два роки до повномасштабної війни повністю реконструювали. Російська влада спершу перетворила його на спорткомплекс, поставивши боксерські ринги. А зараз, за нашою інформацією, там облаштували баню.

Перед війною ми почали будівництво нового спорткомплексу: зробили проєкт, почали зводити стіни. Якби росіяни справді хотіли допомогти, то добудували б його. Але нічого не роблять – лише ламають або заявляють: «Оце ми зробили».

Те саме з Азовською загальноосвітньою школою: перед війною ми привезли паркан, щоб її обгородити, але не встигли встановити. Вони поставили його самі й видали за власну роботу.

Ми також почали будівництво Азовської амбулаторії, виграли грант від німців, роботи були виконані на 70% – залишалося накрити дах і зробити внутрішнє оздоблення. Росіяни накрили дах і заявили, що це вони «все зробили правильно», бо, мовляв, Україна нічого не робила.

Найбільше мене обурює, коли знецінюють нашу працю, приписуючи собі наші досягнення. Але впевнений: ми повернемося й зробимо все навіть краще, ніж було.

– Зараз на окупованих територіях часто заявляють про масштабні проєкти з розвитку та створення нових туристичних об’єктів. Чи були такі заяви щодо Кирилівки?

– Впевнений, що Кирилівка як туристична мекка їх не цікавить. Росіяни туди не поїдуть. Вони не зацікавлені у розвитку курорту. Якщо окупація продовжуватиметься, мешканцям доведеться знову працювати на городах, тримати худобу – як колись, бо туристичний бізнес більше не приноситиме доходу.

Окупанти знищили унікальний тваринний світ Бирючого півострова

– Як зараз жителі намагаються виживати фінансово, якщо туристичного сезону практично немає?

– На жаль, ситуація складна. Наприклад, село Азовське завжди займалося землеробством – вирощували продукцію й продавали відпочивальникам у курортний сезон. Зараз мешканці прилеглих сіл ще можуть себе забезпечити, а мешканцям самої Кирилівки дуже важко: відпочивальників немає, майже всі городи забудовані.

Частина людей пристосувалася, але тим, хто заробляв виключно на туристах, доводиться шукати будь-яку роботу. Спочатку Росія давала «пряник» – високі зарплати, допомогу, заманювала людей. Сьогодні все закінчилося, і кожен виживає, як може. Пряник був, тепер батіг.

– Що зараз відбувається на Бирючому півострові? Як він змінився за час окупації?

– До початку повномасштабної війни це був заповідник, де мешкало понад 40 видів копитних. Туристи, які приїжджали в Кирилівку, їздили туди на екскурсії, щоб побачити цей унікальний тваринний світ. Зараз росіяни влаштували там тир і, думаю, більшість тварин просто відстріляли. Люди розповідали, що дорогою до Бирючого лежать скелети тварин. Окупанти знищили тваринний світ, який там був. Коли ми повернемося, доведеться відновлювати все спочатку.

– Наприкінці 2024 року стався розлив нафти в Азовському морі через аварію російських танкерів поблизу Керченської протоки. Що вам відомо про екологічну ситуацію в Кирилівці після цієї події?

– На Кирилівку це майже не вплинуло. Мабуть, географічне розташування допомогло уникнути масштабного забруднення: нафтових плям було небагато, і вони швидко зникали. Тож екологічної катастрофи в Кирилівці через це не сталося.

Головні напрями роботи релокованої Кирилівської громади – допомога переселенцям, військовим і армії

– Скільки переселенців із громади зараз мешкає у Запоріжжі?

– У Запоріжжі нині проживає приблизно до 300 переселенців із нашої громади. Ця цифра постійно змінюється залежно від інтенсивності обстрілів – люди виїжджають і повертаються. Ми підтримуємо зв’язок не лише з тими, хто в Запоріжжі, а й із мешканцями громади по всій Україні та за кордоном – для цього створені спеціальні канали.

У нас на сьогодні три основні завдання: допомога переселенцям, підтримка наших військових і допомога армії. До нас часто звертаються військові – оголошуємо збори, і майже всі долучаються. Навіть із-за кордону надходять внески. Ми закуповуємо все необхідне та надаємо підтримку.

– Як сьогодні громада підтримує переселенців? Чи допомагає з житлом?

– Працюють служба у справах дітей і соціальна служба. Хоч колектив обмежений, намагаємося робити все можливе, щоб наші переселенці були захищені й отримували допомогу.

Ми надаємо матеріальну підтримку, продуктові набори, побутову хімію. Зустрічі з переселенцями відбуваються раз або двічі на місяць. Також відправляємо посилки тим, хто перебуває в інших регіонах України: люди звертаються через телеграм-канали, ми збираємо і надсилаємо необхідне.

Фінансову допомогу переселенцям цього року громада надати не може, але найближчим часом плануємо виділити її військовим.

Щодо тимчасового житла: могли б допомогти, але більшість переселенців знайшли його самостійно. Багато вже працюють і заробляють. Звісно, оплачувати оренду та інші витрати важко, але вони з цим справляються.

– Які проєкти у громаді реалізують для переселенців?

– Сьогодні маємо гарну ініціативу – президентський проєкт «Пліч-о-пліч». Він передбачає партнерство з громадами, розташованими у більш безпечних регіонах України, які не відчули тих проблем, що маємо ми. Плануємо телеміст із громадою в Київській області. Ми будемо активно співпрацювати з нею та реалізовувати багато спільних проєктів.

– Як Кирилівська громада допомагає Збройним силам України?

– Багато наших мешканців захищають Україну на фронті. Вони часто приїжджають до нас, і ми надаємо всю можливу допомогу: купуємо антидронові сітки, шини для автомобілів тощо. Щотижня виконуємо два-три запити від військових. Отримуємо від них численні подяки та відзнаки.

Після деокупації Кирилівки головною метою буде зробити життя кращим, ніж до війни

– Які релоковані заклади працюють у Запоріжжі?

– На жаль, релокованого бізнесу немає. Люди, які раніше працювали в туристичній сфері, зараз у Запоріжжі зайняті в інших галузях.

Діяльність двох комунальних підприємств призупинена, хоча приблизно 50% керівництва залишається у штаті. З трьох шкіл функціонує лише одна, дитячі садки тимчасово закриті.

До війни рівень освіти у нас був належний. Зараз штат культпрацівників дуже маленький, але вони продовжують працювати: проводять концерти, творчі колективи об’єднуються з іншими та приносять користь.

Є проблема з учнями, але думаю, що через рік-два вона вирішиться. Розуміємо, що дистанційний формат не дає належної освіти. Проте поступово і в Запоріжжі, і за його межами відкриваються школи, які працюють офлайн. Батьки віддають дітей туди, тож ситуація змінюється щороку.

– Яким ви бачите шлях відновлення громади після війни?

– Важко сказати. Ми не знаємо, в якому стані нам повернуть Кирилівку. Проте маємо намір відновити все, що було до війни – це дуже важливо.

До повномасштабного вторгнення в Кирилівці діяло багато соціальних програм, ми активно працювали для людей і мали великі плани. Зокрема, норвезька компанія планувала збудувати найбільшу в Європі вітроелектростанцію на території нашої громади. Це збільшило б бюджет щонайменше у півтора раза й дозволило реалізувати нові соціальні проєкти.

Після деокупації плануємо добудувати спорткомплекс, відновити будинок культури, школи та дитсадки. Мета – не лише повернути попередній рівень, а зробити життя людей кращим, ніж було.

– Що б ви хотіли сказати жителям окупованої Кирилівки?

– По-перше, хочу передати всім велике вітання. По-друге, я впевнений, що обов’язково зустрінемося на нашій вільній Кирилівській землі.

Наші мешканці повинні вірити в це, хоча розумію, що зараз їм дуже нелегко. Є й ті, хто підтримує окупантів, навіть воює на їхньому боці. Нещодавно ховали одного такого місцевого.

Я все ж переконаний, що все стане на свої місця. Головне – нам не слід ховати очі одне від одного, а дивитися відкрито. Ми працювали, працюємо і працюватимемо на благо Кирилівки та її людей.

Текст – Олександр Носок

---

Читайте також:

• Курортний сезон по-російськи: що відбувається на окупованому Азовському узбережжі у Запорізькій області
• Війна не зупинила розвиток: як живе прифронтова Широківська громада на Запоріжжі (ІНТЕРВ’Ю)
• Атаки дронами, проблеми з водою та нашестя сарани: як Кушугумська громада на Запоріжжі протистоїть викликам війни (ІНТЕРВ’Ю)

Oтримуйте нoвини швидше з дoпoмoгoю нaшoгo Telegram-кaнaлa: https://t.me/onenews_zp

Підписуйтесь нa «Перший Зaпoрізький» в Instagram!