Мобілізація в окупації: як Росія вербує жителів Запорізької області до своєї армії

У 2026 році на окупованій частині Запорізької області Росія активізувала мобілізацію та вербування місцевих жителів до війни проти України. 

На окупованих територіях застосовують різні механізми впливу: затримання, перевірки документів, виклики до військкоматів, обмеження свободи пересування, погрози та психологічний тиск. У багатьох випадках підписання контракту подають як спосіб уникнути серйозніших наслідків.

Про те, як Росія на окупованій частині Запорізької області змушує українців воювати проти власної держави – у матеріалі «Першого Запорізького».

Понад 54 тисячі українців у лавах армії Росії

За даними ГУР України, восени 2024 року Росія розпочала примусовий призов на строкову службу на новоокупованих територіях, зокрема в Запорізькій області.

За інформацією Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, станом на січень 2026 року Росія примусово мобілізувала щонайменше 645 жителів окупованої частини Запорізької області. Загалом із тимчасово окупованих територій України до лав армії РФ примусово залучили понад 54 тисячі громадян України.

Серед військовополонених, які перебувають в українських таборах, станом на літо 2025 року близько 16% становили саме українці, мобілізовані з окупованих територій.

Прогнози щодо подальших дій Кремля залишаються тривожними. У квітні 2026 року голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров заявив, що окупаційна влада може розгорнути повноцінну мобілізацію на окупованих територіях. За його словами, до російської армії можуть примусово залучити близько 50 тисяч чоловіків із окупованих районів Запорізької та Херсонської областей, а також Криму.

Доля примусово мобілізованих часто складається трагічно. Частина потрапляє в полон до українських Сил оборони, інші – гинуть або зазнають тяжких поранень на фронті, куди їх відправляють без належної підготовки. Для Кремля така практика має прагматичне значення: використання жителів окупованих територій дозволяє компенсувати втрати особового складу, уникаючи масштабнішої мобілізації громадян РФ, яка залишається політично чутливою всередині країни.

Примусова паспортизація відкрила шлях до мобілізації на окупованих територіях

Примусова паспортизація стала першим і ключовим етапом, через який Росія інтегрувала жителів окупованої частини Запорізької області у власну адміністративну та військову систему. Для більшості людей, які залишилися на окупованих територіях, отримання російського паспорта було не проявом лояльності, а вимушеним кроком для виживання.

Без російських документів люди втрачають доступ до медичної допомоги, соціальних виплат, офіційного працевлаштування, можливості оформити дітей до школи чи вирішувати майнові питання. У таких умовах багато хто погоджувався на паспортизацію через відсутність альтернатив.

Після отримання російського паспорта чоловіки автоматично підпадали під дію законодавства РФ, зокрема вимоги щодо військового обліку. На окупованій частині Запорізької області російська влада створила мережу «військкоматів» і призовних пунктів, через які формуються бази даних чоловіків призовного віку – від 18 до 60 років. Людей викликають нібито для уточнення облікових даних або перевірки документів, водночас збираючи персональну інформацію та фіксуючи їхнє місце проживання. Також обходять будинки та квартири, проводять перевірки документів на блокпостах.

У результаті паспортизація та військовий облік перетворилися на єдиний механізм нагляду, уникнути якого дедалі складніше. Для чоловіків у невеликих містах і селах залишатися непоміченими фактично вже неможливо.

За даними активістів руху Жовта стрічка, російські правоохоронці мають визначені показники щодо кількості людей, яких потрібно «доставити» на підписання контракту. За виконання таких планів співробітникам виплачують премії, що лише посилюватиме примусові методи залучення людей до російської армії.

Тюрма або фронт: як Росія змушує жителів в окупації підписувати контракти 

Відмова від взаємодії з окупаційною системою – отримання російських документів, постановки на військовий облік чи явки до «військкомату» – для жителів окупованих територій може обернутися кримінальним переслідуванням. Окупаційна влада часто затримує людей за надуманими приводами: підозри в «нелояльності» або сфабриковані обвинувачення.

Після затримання нерідко запускається схема, яка стала одним із механізмів поповнення російської армії: контракт замість ув’язнення. Людям прямо пропонують підписати контракт зі Збройними силами РФ в обмін на звільнення або пом’якшення покарання.

Саме за таким сценарієм, за даними журналістів видання Слідство.Інфо, опинився 22-річний Іван Віхарєв із селища Михайлівка Запорізької області. Після затримання окупаційною владою перед ним поставили вибір: тюрма або контракт із російською армією. Щоб уникнути ув’язнення та сподіваючись на обіцяні виплати, він погодився підписати документи прямо у слідчому ізоляторі.

Контракт оформили через мелітопольський «військкомат». Після короткотривалого навчання Віхарєва відправили на Курський напрямок, де він потрапив у полон до українських військових. Нині в Україні його судять за державну зраду.

В Офіс Генерального прокурора повідомляли, що правоохоронці відкрили 28 кримінальних проваджень, пов’язаних із примусовою мобілізацією на окупованих територіях. Частині фігурантів уже оголошено підозри, окремі справи передані до суду, є й вироки.

Історія Івана Віхарєва демонструє, як працює ця система на практиці. Для багатьох людей, які потрапляють під тиск окупаційної влади, мобілізація або підписання контракту стають наслідком страху перед репресіями та відсутності реального вибору.

Мільйонні виплати та списання кредитів: чим Росія заманює контрактників

Одним із найдієвіших інструментів вербування на окупованих територіях стала економічна безвихідь. Багато жителів окупованої частини Запорізької області опинилися у складному матеріальному становищі: рівень безробіття залишається високим, а можливостей для стабільного заробітку – обмаль. На цьому тлі пропагандисти подають службу в російській армії як шанс покращити фінансове становище та забезпечити родину.

Чинне законодавство РФ передбачає одноразову федеральну виплату за підписання контракту на участь у бойових діях – 400 тисяч рублів, що еквівалентно приблизно 5,5 тисячі доларів.

Окрім цього, додаткові виплати встановлюють окремі регіони РФ. Через проблеми з набором контрактників багато російських областей суттєво збільшили виплати за підписання контракту: в окремих випадках вони перевищують 1–2 мільйони рублів (13–27 тисяч доларів), а подекуди сягають навіть 3–4 мільйонів рублів (41–55 тисяч доларів).

У 2026 році Росія змінила підхід до вербування на окупованих територіях: місцевим жителям дозволили укладати контракти безпосередньо через московський «військкомат», а розмір виплат зріс у кілька разів порівняно з попередніми роками. Для людей, які місяцями не можуть знайти роботу, такі суми можуть виглядати як шанс вибратися з бідності. Серед додаткових «стимулів» – обіцянки часткового або повного списання кредитів, а також служби нібито в «ближньому тилу».

Однак реальність часто виявляється іншою. Згаданий раніше Іван Віхарєв розповідав, що не отримав усіх обіцяних виплат, мав проблеми зі спорядженням, а умови служби суттєво відрізнялися від обіцянок вербувальників. Подібні скарги на затримки виплат, невизначений статус і проблеми з компенсаціями родинам загиблих або поранених є поширеними. Для багатьох тих, хто погоджується на контракт через фінансову скруту, фронт стає жорстоким зіткненням із реальністю.

«Добровільність» під впливом: як працює система мілітаризації

Точно визначити, яка частка жителів окупованих територій вступає до армії РФ добровільно й з ідеологічних переконань, неможливо. Водночас Росія системно створює умови, за яких така «добровільність» формується задовго до повноліття – ще зі шкільних років.

Із перших місяців окупації на захопленій частині Запорізької області почалося цілеспрямоване мілітарне виховання дітей та підлітків. У школах регулярно проводять пропагандистські заходи за участі російських військових, ветеранів «СВО» та лояльних до режиму священнослужителів. Учням нав’язують російські наративи, а службу в армії подають як почесний і природний життєвий шлях.

Паралельно окупаційна влада розбудовує мережу мілітаризованих структур. На окупованих територіях створюють кадетські класи, відкривають осередки мілітарних організацій, зокрема «Юнармія», а також центр військово-спортивної підготовки «Воїн».

Крім того, дітей і підлітків систематично вивозять із окупованої частини Запорізької області до навчальних центрів у Росії, де вони проходять військову підготовку: вчаться стріляти, керувати дронами та засвоюють російську пропагандистську картину світу.

Усе це супроводжується масштабною інформаційною кампанією. У місцевих медіа та соціальних мережах службу в російській армії подають як героїчну та престижну. У такий спосіб Росія прагне не лише залучати дорослих жителів окупованих територій через тиск, а й сформувати покоління, яке сприйматиме службу в армії держави-окупанта як норму та вступатиме до неї вже без додаткового зовнішнього примусу.

«Хочу жити»: як примусово мобілізовані українці можуть безпечно здатися в полон

Примусове залучення населення окупованих територій до армії держави-окупанта прямо заборонене міжнародним гуманітарним правом. Зокрема, стаття 51 IV Женевської конвенції прямо забороняє державі-окупанту примушувати населення окупованих територій до служби у своїх збройних силах. Документ також забороняє будь-який тиск або пропаганду, спрямовані на схиляння населення до «добровільного» вступу до армії окупанта. 

Практика, яку Росія застосовує на окупованих територіях України, суперечить цим нормам міжнародного права. Системне примушування до служби, психологічний тиск і створення умов, за яких люди не мають вибору, можуть розглядатися як воєнний злочин.

Що можуть зробити самі мешканці окупованих територій? Якщо це фізично можливо та безпечно, найкращим варіантом залишається виїзд. Тим, хто не має такої можливості, радять мінімізувати взаємодію з окупаційними структурами. 

Для тих, хто вже опинився в лавах армії РФ і прагне зберегти життя, існує окремий механізм. Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими запустив програму «Хочу жити», яка дозволяє російським військовослужбовцям, зокрема примусово мобілізованим українцям, безпечно здатися в полон українським Силам оборони. У межах програми гарантують дотримання норм поводження з військовополоненими.

Для зв’язку доступні такі канали:

• Цілодобові телефони: +38 066 580 34 98, +38 093 119 29 84;
• Telegram та WhatsApp: +380 95 68 86 888, +380 93 68 86 888, +380 97 68 86 688;
• Чат-бот

Для людей, які опинилися між тиском окупаційної системи та небажанням воювати проти власної держави, така можливість може стати виходом з пастки, створеної загарбниками.

Текст – Олександр Носок

Цей матеріал створено в межах проєкту Інститутом масової інформації за підтримки Міністерства закордонних справ Нідерландів. Зміст публікації не відображає офіційну позицію ІМІ та Королівства Нідерланди.

---

Читайте також:

• Гра у війну: як на окупованій частині Запорізької області через «Зірницю 2.0» Росія готує з дітей майбутніх солдатів
• Парк «учасників СВО»: як загарбники в Мелітополі формують культ війни та смерті

Oтримуйте нoвини швидше з дoпoмoгoю нaшoгo Telegram-кaнaлa: https://t.me/onenews_zp

Підписуйтесь нa «Перший Зaпoрізький» в Instagram!