Голос Оріхівщини: історія журналістки Світлани Карпенко, яка відродила газету після релокації до Запоріжжя
Понад 40 років життя журналістки Світлани Карпенко тісно пов’язані з районною газетою «Трудова слава» з Оріхова.
Вона прийшла до редакції коректоркою, згодом стала головною редакторкою, відстояла незалежність видання під час роздержавлення, а після початку повномасштабної війни була змушена відроджувати газету практично з нуля вже у прифронтовому Запоріжжі.
Попри релокацію редакції та втрату рідного міста, яке війна майже повністю зруйнувала, «Трудова слава» продовжує виходити друком і розвиває цифрові платформи, зберігаючи зв’язок зі своїми читачами.
«Перший Запорізький» розповідає історію Світлани Карпенко – про шлях у журналістиці, боротьбу за незалежність газети, втрату рідного дому та нове життя видання після початку повномасштабної війни.
Шлях у журналістику, який розпочався з друкарні
Шлях Світлани Карпенко в журналістику розпочався випадково й зовсім не так, як вона уявляла після закінчення школи.
Після випуску дівчина мріяла здобути технічну освіту в Донецькій політехніці. Однак вступити не вдалося, тож вона повернулася до рідного Оріхова. Влітку 1982 року Світлана влаштувалася до місцевої друкарні, де її мати працювала метранпажем – складала газетні шпальти на рядковідливній машині (лінотипі) за готовими макетами.
Світлана починала палітурницею, але швидко опанувала професію складачки. Друкарня та редакція районної газети «Трудова слава» працювали в одній будівлі, тому її грамотність і відповідальність невдовзі помітили журналісти.
«Мені запропонували пройти випробувальний термін – почитати коректурні листи, щоб перевірити, наскільки добре я знаю українську мову і чи зможу працювати коректором. Я пройшла це випробування, звільнилася з друкарні й перейшла до редакції», – пригадує Світлана Карпенко.
Фото: Центр журналістської солідарності Запоріжжя
Відтоді розпочалося її професійне зростання. Працюючи в редакції, Світлана постійно навчалася, переймала досвід старших колег і крок за кроком опановувала журналістську професію.
Згодом із посади коректорки її перевели кореспонденткою сільськогосподарського відділу. Щоб краще розуміти специфіку галузі, вона паралельно здобула аграрну освіту.
«У той час ми дуже багато їздили районом. Я знала кожне село, знала кожну ферму», – розповідає журналістка.
Наступним етапом стала посада відповідальної секретарки редакції. Вона відбирала матеріали, займалася макетуванням газети та відповідала за весь виробничий процес і змістове наповнення видання.
У 2012 році тодішній головний редактор через стан здоров’я залишав посаду й рекомендував своїм наступником саме Світлану Карпенко. Так вона очолила редакцію «Трудової слави».
Боротьба за незалежність: як редакція пройшла роздержавлення
На той час «Трудова слава» була комунальним виданням і перебувала у підпорядкуванні Оріхівської районної ради.
Справжнім випробуванням для Світлани Карпенко та її колективу стала реформа роздержавлення друкованих ЗМІ, яка стартувала в Україні у 2016 році.
Редакція «Трудової слави» однією з перших подала заяву на роздержавлення, прагнучи здобути повну редакційну незалежність. Спочатку районна рада підтримала це рішення, однак згодом зрозуміла, що втратить важіль впливу та власний інформаційний ресурс.
Після цього депутати, розповідає Світлана, почали блокувати процес: відмовлялися голосувати за рішення, а згодом навіть спробували незаконно звільнити Світлану Карпенко, щоб призначити на її місце лояльну до себе людину.
«У них це не вийшло, тому що я не хотіла, щоб газета просто призупинила свій вихід. Я чудово розуміла: ніхто нею займатися не буде. Можливо, у них була політична воля чи власне бачення, але людини, яка змогла б тягнути цей плуг, я не бачила. Тому я подала до суду, і зрештою суд визнав незаконними рішення про моє звільнення», – розповідає Світлана Карпенко.
Районна рада й надалі створювала юридичні перепони. Втім, завдяки принциповій позиції редакторки, підтримці колективу, юридичній допомозі Національної спілки журналістів України та окремих депутатів у листопаді 2018 року «Трудова слава» остаточно пройшла роздержавлення й зареєструвалася як незалежне видання.
Побоювання чиновників, що без бюджетного фінансування газета не виживе, виявилися безпідставними. Видання не лише вистояло, а й успішно функціонувало за рахунок передплати, реклами, оголошень та надання інформаційних послуг.
«Трудова слава» залишалася головним місцевим медіа Оріхівщини
Світлана Карпенко розповідає, що для мешканців Оріхівщини «Трудова слава» була значно більшою, ніж просто районною газетою. Засноване у 1930 році видання десятиліттями залишалося головним джерелом місцевих новин і важливою частиною життя громади.
Газета працювала для майже 40 тисяч жителів району, а в найкращі роки радянського періоду її наклад сягав 11 тисяч примірників.
«До 2022 року “Трудова слава” була класичним гіперлокальним виданням, яке виходило двічі на тиждень – у середу та суботу. Її передплата становила близько 1,5 тисячі примірників», – розповідає редакторка.
Навіть після адміністративної реформи редакція зберегла зв’язок із п’ятьма громадами: Оріхівською, Малотокмачанською, Преображенською, Таврійською та Комишуваською.
Фото: Центр журналістської солідарності Запоріжжя
У центрі уваги видання завжди була людина – її проблеми, радощі та повсякденне життя. На сторінках газети порушували актуальні для громади питання, писали про розвиток сільського господарства, освіти, медицини, культури, місцевого самоврядування та інші теми, які хвилювали жителів.
У редакції працювала невелика, але професійна команда: троє журналістів, фотокореспондент і двоє технічних працівників. Колектив будував плани розвитку, зокрема розглядав можливість створення власної системи доставки газети. Проте реалізувати їх завадила повномасштабна війна.
Війна знищила редакцію «Трудової слави» в Оріхові
24 лютого 2022 року редакція «Трудової слави» завершувала макет нового номера, який того ж вечора мали передати до друку. Тоді ніхто ще не здогадувався, що це буде останній випуск газети, підготовлений у мирному Оріхові.
Номер вдалося надрукувати, однак випуск, що вийшов 26 лютого, лише частково розповсюдили в Оріхові. До інших населених пунктів району він уже не дістався. Редакція намагалася організувати доставку через «Укрпошту», але жодних гарантій не отримала.
«Тоді ми ухвалили рішення призупинити випуск нашого друкованого видання», – згадує Світлана Карпенко.
На той момент редакція вже мала сторінку у Facebook, але цифровий напрямок майже не розвивала. У цьому, говорить Світлана, не було нагальної потреби: друкована газета забезпечувала стабільний дохід, а більшість читачів звикла отримувати новини саме на папері.
Після зупинки видання життя редакції, як і тисяч інших мешканців Оріхівщини, розділилося на «до» і «після». Світлана Карпенко ще майже місяць залишалася в місті.
«Ми жили на околиці, постійно ховалися в підвалі від російських обстрілів, але зрештою вирішили евакуюватися до Запоріжжя на початку квітня 2022 року», – розповідає вона.
Фото: Костянин Ліберов
До Запоріжжя виїхали й усі працівники редакції. Перший рік після евакуації вони були змушені заново облаштовувати своє життя.
Найважчим, зізнається Світлана Карпенко, було постійне відчуття невизначеності.
«Спершу потрібно було знайти прихисток, подбати про родини й облаштувати нове життя. Майже весь 2022 рік пішов саме на це. Ми постійно переїжджали з одного тимчасового житла до іншого, і це було дуже виснажливо».
Разом із людьми руйнувалося й те місце, де десятиліттями народжувалася газета. Редакція встигла вивезти комп’ютери та техніку, однак паперовий архів залишився в Оріхові.
Будівля редакції ще довго стояла понівеченою після численних обстрілів, але остаточно її знищило пряме влучання 2 травня 2024 року.
«Після влучання виникла пожежа, яка знищила все, що ще залишалося всередині», – з сумом говорить Світлана Карпенко.
Редакція відновила випуск газети вже через рік після евакуації
Попри втрату редакції, більшої частини території поширення та звичного життя, Світлана Карпенко не могла змиритися з думкою, що майже столітня історія «Трудової слави» має завершитися.
Восени 2022 року, розуміючи, що до окремих громад Оріхівщини ще можуть діставатися волонтери та представники місцевої влади, вона вирішила відродити видання.
У цьому редакції допомогли колеги та професійна спільнота. За підтримки Національної спілки журналістів України вже у квітні 2023 року вийшов перший після релокації номер накладом 2,5 тисячі примірників. Згодом до підтримки долучилися Асоціація незалежних регіональних видавців України, Інститут масової інформації та інші міжнародні донори.
Фото: Центр журналістської солідарності Запоріжжя
Сьогодні «Трудова слава» виходить двічі на місяць накладом 3100 примірників. Від моменту відновлення газету безкоштовно розповсюджують серед читачів.
«Я добре розумію, що для багатьох людей купувати газету нині просто не по кишені. Щодня спілкуюся із земляками й бачу, скільки випробувань їм доводиться долати. Але для них газета – це щось більше, ніж просто джерело інформації. Це певна надія, своєрідний місток, який поєднує людину з її рідним домом. Саме цю об’єднувальну місію вона сьогодні й виконує», – ділиться Світлана Карпенко.
Саме тому після відновлення редакторка неодноразово особисто доставляла нові випуски до Оріхова. Для багатьох мешканців, які через війну опинилися в інформаційній ізоляції й майже не мали доступу до актуальних новин, газета ставала чи не єдиним джерелом інформації. Так тривало до осені 2025 року, доки це дозволяла безпекова ситуація.
Фото: Центр журналістської солідарності Запоріжжя
За роки повномасштабної війни змінився і колектив редакції. Частина працівників виїхала в інші регіони, натомість до команди долучилися досвідчені запорізькі журналісти, чиї медіа припинили роботу через війну.
Попри всі зміни, головний принцип роботи видання залишився незмінним.
«У центрі нашої уваги, як і раніше, залишається людина та її історія. Ми розповідаємо про земляків, які залишилися вдома, виїхали в інші регіони України чи за кордон, і про те, як вони облаштовують своє життя», – говорить журналістка.
Водночас змінилося тематичне наповнення газети. Окрім історій про людей, редакція регулярно висвітлює юридичні питання отримання компенсацій за зруйноване житло, проблеми довкілля, соціальну адаптацію, а також вшановує пам’ять полеглих захисників.
Фото: Центр журналістської солідарності Запоріжжя
Паралельно з відновленням друкованої версії редакція активно розвиває цифрові платформи. Якщо до 2024 року сторінка видання у Facebook налічувала близько 700 підписників, то нині її аудиторія перевищує 15 тисяч. У 2024 році за підтримки Інституту масової інформації редакція створила повноцінний сайт і запустила канали в Telegram, Instagram та YouTube. Загалом аудиторія «Трудової слави» сьогодні перевищує 20 тисяч людей.
Редакція продовжує працювати для своїх читачів
Говорячи про рідний Оріхів, Світлана Карпенко не приховує болю. Сьогодні це фактично місто-привид, де під постійними російськими обстрілами залишаються не більше 200 цивільних мешканців.
Попри все, головним джерелом сили й мотивації для редакторки залишаються її земляки – люди, які й далі потребують достовірної інформації, підтримки та допомоги, щоб орієнтуватися у складних життєвих обставинах.
Фото: Центр журналістської солідарності Запоріжжя
За словами Світлани Карпенко, з початку повномасштабної війни колектив став значно відповідальніше ставитися до своєї роботи та ще уважніше дотримуватися професійних стандартів.
Зараз редакція проходить процедуру самооцінювання та готується до отримання міжнародного сертифіката Journalism Trust Initiative, що є підтвердженням прозорості та високої якості роботи.
Попереду — нові виклики: пошук фінансування, навчання команди та подальший розвиток цифрових платформ. Головна місія – зберегти «Трудову славу», яка майже століття була голосом Оріхівщини.
«Передусім ми продовжимо навчатися. Ми добре розуміємо, що ніхто не підкаже нам єдиний правильний шлях – його ми маємо знайти самі. Те, що редакція працює й досі, уже є показником нашої стійкості. Ми не опускаємо рук», – підсумовує Світлана Карпенко.
Детальніше про те, як «Трудова слава» після релокації продовжує працювати, підтримує зв’язок із читачами, розвиває цифрові платформи та бачить своє майбутнє, Світлана Карпенко розповіла «Першому Запорізькому» в окремому інтерв’ю.
Текст – Олександр Носок
Читайте також:
- Рятує життя на війні: як Ігор Бєлкін пройшов шлях від цивільного лікаря до капітана медичної служби ЗСУ
- Втратила дім і родинний бізнес: як Юлія Парнюк створює бренд «Характерниця» у Запоріжжі
Oтримуйте нoвини швидше з дoпoмoгoю нaшoгo Telegram-кaнaлa: https://t.me/onenews_zp
Підписуйтесь нa «Перший Зaпoрізький» в Instagram!
0