Фабрики, школи та лікарні: як меноніти розбудовували Запоріжжя і перетворили провінцію імперії у справжній куточок Європи
Промислове Запоріжжя зазвичай асоціюють із радянською індустріалізацією – насамперед із «Запоріжсталлю», ДніпроГЕСом і Запорізьким автомобілебудівним заводом. Втім, підвалини економічного розвитку регіону заклали ще наприкінці XVIII століття меноніти-колоністи.
Запрошені Катериною ІІ для освоєння південних земель, переселенці з Пруссії та Нідерландів принесли передові європейські підходи до господарювання. Вони заснували перші підприємства, відкрили школи й лікарні, сформувавши основу економічного та соціального розвитку краю. Сьогодні про їхній внесок нагадують збережені об’єкти, що стали важливою частиною міського простору.
У цьому огляді «Перший Запорізький» розповідає про ключові заводи і фабрики, освітні та медичні заклади, засновані менонітами, що стали підґрунтям розвитку міста.
Завод «Лепп і Вальман»
Одним із родоначальників менонітського машинобудування в регіоні вважають Пітера Леппа, який у 1850 році відкрив невелику механічну майстерню на Верхній Хортиці. Згодом вона переросла у велике виробництво.
У 1880-х роках до справи долучився його зять – землевласник Андреас Вальман. Після об’єднання капіталів підприємство «Лепп і Вальман» швидко стало одним із провідних машинобудівних центрів регіону, а наприкінці ХІХ століття його капітал сягнув 1,5 млн карбованців.
Завод виробляв сільськогосподарську техніку (жатки, косарки, молотарки, сівалки, борони, віялки), а також парові машини, котли, сушарки та інше промислове обладнання. Уже в другій половині ХІХ століття він випускав сотні одиниць продукції щороку.
Виробництво діяло у Хортиці, Шенвізе (лівобережна частина Запоріжжя) та Павлограді, де працювали сотні робітників. Навколо підприємства розвивалася інфраструктура – будували житло, лікарні та інші соціальні об’єкти. «Лепп і Вальман» став важливим осередком індустріалізації регіону.
До 1918 року правління очолював Йоган Лепп – онук засновника й почесний громадянин Олександрівська. У 1920 році підприємства націоналізували більшовики, включивши їх до радянської промисловості. Частина колишніх цехів нині входить до території автозаводу «ЗАЗ».
Млин Германа Нібура
Млин Германа Нібура – одна з найвиразніших промислових пам’яток менонітського Запоріжжя. Його збудували у 1895 році за проєктом фірми «Феляуер» на замовлення підприємця Германа Нібура. Частину обладнання постачали з Німеччини та Швейцарії, що забезпечило високий технічний рівень.
П’ятиповерхова цегляна будівля з елементами югендстилю поєднувала естетику та інженерні новації: залізобетонні конструкції, симетричний фасад і сучасне на той час обладнання, зокрема парову машину, вальцьові станки та генератори. Підприємство мало власну електростанцію.
На момент відкриття це був один із найбільших млинів Європи, де працювали близько 25 робітників.
Після встановлення радянської влади підприємство націоналізували, але воно продовжило роботу. У ХХ столітті будівлю частково перебудували, що змінило її первісний вигляд.
Сьогодні млин на вулиці Сергія Серікова, 30 належить підприємству «Запоріжжя-Млин» і водночас функціонує як креативний простір «Млин», де відбуваються лекції, виставки та мистецькі події. Будівля має статус пам’ятки місцевого значення й залишається одним із небагатьох добре збережених промислових об’єктів менонітської доби. У жовтні 2022 року вона зазнала незначних пошкоджень внаслідок російського обстрілу.
Завод «А. Я. Коп»
У 1864 році менонітський підприємець Абрахам Кооп відкрив слюсарно-ковальську майстерню в колонії Хортиця, яка згодом переросла у велике промислове виробництво.
У 1874 році він започаткував ливарне виробництво, а вже у 1877-му на заводі встановили паровий двигун, що дало змогу швидко розширити випуск і зміцнити позиції на ринку.
Підприємства Коопа спеціалізувалися на виготовленні широкого спектра техніки: плугів, молотарок, жаток, сівалок, снопов’язалок, обладнання для млинів та інших сільськогосподарських машин. Згодом асортимент доповнили двигуни й промислове устаткування, що забезпечувало технічну самостійність менонітських колоній.
Виробництво діяло у Хортиці, Шенвізе, Айнлаге (Кічкас) та Олександрівську (сучасне Запоріжжя).
Важливим етапом стало заснування у 1906 році ливарного заводу «А. Я. Коп і Гелькер», який забезпечував чавуном також інші менонітські заводи.
Після націоналізації радянською владою частина його потужностей стала основою для Запорізького кабельного заводу та автозаводу «ЗАЗ».
Завод «Сини Гільдебрандта і Прісс»
Одним із засновників менонітського машинобудування в регіоні також був Корнеліус Гільдебранд – виробник сільськогосподарських машин. Він починав як годинникар і коваль, а у 1878 році заснував власне виробництво, заклавши основу родинного бізнесу.
На початку ХХ століття Гільдебранд передав справу синам і зятю Пітеру Пріссу, після чого компанія отримала назву «Сини Гільдебрандта і Прісс». Вона об’єднувала два заводи – у Хортиці та Шенвізе, де працювало близько 200 робітників. До 1905 року підприємство виготовило близько 1,2 тисячі жаток і 2 тисячі плугів.
Завод вирізнявся високим технічним рівнем. Так, у 1909 році на підприємстві у Верхній Хортиці створили аероплан – один із перших у регіоні, у період становлення авіації.
Після подій 1919 року підприємство припинило існування. Його виробничі потужності увійшли до складу радянського заводу «Комунар» (нині – «ЗАЗ»), а частина цехів збереглася донині.
Вчительська семінарія
Меноніти приділяли значну увагу освіті, вважаючи її основою збереження віри та добробуту громади. Одним із головних осередків стала вчительська семінарія в колонії Розенталь – методичний центр менонітських поселень.
Будівлю звели у 1912 році з ініціативи підприємця Йоганна Леппа в стилі модерн (югендстиль). Її архітектура поєднувала естетику й функціональність: просторий хол із центральними сходами доповнювали бічні сходові клітки, а навчальні приміщення розміщувалися вздовж периметра. Найбільшу залу використовували як для занять, так і для громадських подій.
Семінарія готувала педагогів для менонітських шкіл, мала прогресивну програму та велику бібліотеку.
У радянський період будівлю переобладнали під педагогічний заклад, згодом – під школу. До 2018 року тут розміщувався корпус початкових класів. Нині це пам’ятка архітектури та містобудування на вулиці Розенталь, 4.
Центральне училище
Центральне училище – одна з найстаріших шкільних споруд Запоріжжя. Його заснували у червні 1842 року у верхньохортицькій колонії як менонітську центральну школу. Будівля збереглася донині, попри численні добудови до початку ХХ століття.
Споруда має характерні риси менонітської архітектури середини ХІХ століття: двосхилий дах і аркові вікна у фронтоні. Раніше її увінчувала башта з годинником і дзвіницею – архітектурна домінанта споруди, однак вона не збереглася.
Навчання в училищі було наступним етапом після початкової школи й призначалося для хлопців. Учні вступали у підлітковому віці, навчалися чотири роки. Випускники працювали писарями, бухгалтерами, службовцями, займалися підприємництвом або викладали в менонітських школах.
У ХХ столітті заклад зазнав кількох реорганізацій, але продовжував працювати як навчальний.
Сьогодні головний корпус на вулиці Істоміна, 18 входить до складу навчально-виховного комплексу №82 і досі використовується за освітнім призначенням.
Жіноча гімназія
Жіноча гімназія була важливою складовою освітньої системи менонітських колоній і одним із перших спеціалізованих закладів для дівчат у регіоні. Її відкрили у вересні 1895 року в колонії Розенталь.
Навчання велося німецькою мовою та поєднувало релігійні й загальноосвітні дисципліни – німецьку та російську мови, математику, історію, географію. Спочатку курс тривав три роки, згодом – чотири. Заклад став освітнім і культурним осередком, формуючи покоління освічених жінок.
У 1904 році для гімназії збудували двоповерхову споруду на вулиці Істоміна коштом місцевих підприємців, зокрема родин Вальманів і Леппів. Будівля вирізняється еклектичною архітектурою: поєднанням югендстилю, пізнього бароко й німецької готики, декоративною цеглою, арковими вікнами та ажурним фронтоном.
У ХХ столітті заклад неодноразово змінював статус, однак будівля зберегла освітнє призначення – до 2024 року тут діяла школа №81.
Нині будівля зберегла історичний вигляд, є пам’яткою архітектури та символом розвитку жіночої освіти в менонітській громаді.
Колишній менонітський лікарняний комплекс
У Запоріжжі на вулиці Лікарняній, 18 зберігся комплекс колишнього менонітського лікарняного містечка, збудованого у 1909–1912 роках. Тут діяли земська лікарня та шпиталь для робітників хортицьких заводів, де безкоштовну допомогу отримували також їхні родини. У дворі розташовувався будинок лікаря Теодора Готмана, де він мешкав і приймав пацієнтів.
Після революції лікарня припинила існування, однак приміщення використовували радянські медичні установи. Сьогодні тут розміщується Центральна районна лікарня Запорізького району, що продовжує медичну функцію цього місця.
Будівлі перебувають у користуванні, деякі оновлені, але історичне планування комплексу збереглося. Вони й нині служать мешканцям Запоріжжя.
Лікарня «Бетанія»
«Бетанія» – одна з найсучасніших лікарень свого часу й перший великий психіатричний заклад у регіоні, заснований менонітами. Вона діяла у 1911–1927 роках у колонії Альт-Кронсвейде поблизу Хортиці.
Комплекс, спроєктований німецькими лікарями, був призначений для тривалого лікування, догляду й соціальної реабілітації. До нього входили головний корпус, окремі відділення для чоловіків («Салем») і жінок («Бетель»), а також аптека, їдальня й господарські приміщення.
«Бетанія» вирізнялася сучасним оснащенням: електрикою, водопостачанням і каналізацією, гарячою та холодною водою, телефонним зв’язком; діяли парові машини, власні пральня й пекарня.
Тут застосовували відносно гуманні методи лікування – медикаменти, водні процедури й перебування на свіжому повітрі. Лікарня діяла за принципом спільноти, а не ізоляції пацієнтів.
Під час будівництва ДніпроГЕСу територію лікарні затопили: до 1931 року пацієнтів евакуювали, а корпуси опинилися під водою.
Аптека Тавоніуса
Аптека Тавоніуса була однією з найбільших і найвідоміших в Олександрівську на початку ХХ століття. Її відкрив близько 1910 року лікар Вільгельм Тавоніус у прибутковому будинку Корнеліуса Гюберта на тодішній вулиці Сергія Серікова (нині проспект Соборний, 11).
Будинок, зведений на початку ХХ століття в районі колонії Шенвізе, є цегляною спорудою з елементами раннього модерну: фасад оздоблений рельєфною кладкою та готичними деталями. Перший поверх від початку відвели під комерційне призначення.
Заклад працював за європейськими стандартами: тут продавали готові (часто імпортні) препарати й виготовляли ліки за рецептами. Аптека обслуговувала мешканців Шенвізе, робітників заводів і жителів усього міста, ставши важливим медичним осередком.
Сьогодні споруда збереглася і має статус пам’ятки архітектури місцевого значення.
***
Меноніти відіграли ключову роль у формуванні простору сучасного Запоріжжя. Вони принесли не лише технології та капітал, а й підхід до розвитку територій, де промисловість поєднувалася з освітою, медициною та продуманою забудовою. Саме їхні колонії стали основою подальшого індустріального зростання міста.
Попри знищення громади в радянський період, її спадщина не зникла: збудовані менонітами заводи, школи та лікарні й досі функціонують і залишаються важливою частиною історичної спадщини.
Текст – Олександр Носок
Читайте також:
- Меноніти у Запоріжжі: як колоністи заклали фундамент промислового розвитку регіону
- Підприємства, що стали історією: відомі запорізькі заводи та фабрики – від розквіту до забуття
Oтримуйте нoвини швидше з дoпoмoгoю нaшoгo Telegram-кaнaлa: https://t.me/onenews_zp
Підписуйтесь нa «Перший Зaпoрізький» в Instagram!
0