Два роки агресивної кремлівської пропаганди: як працює псевдомузейний комплекс «Росія – моя історія» у Мелітополі

Російська окупаційна влада на захоплених територіях Запорізької області розгорнула масштабну пропагандистську кампанію, спрямовану на нав’язування місцевим жителям ідеї «історичної єдності» з Росією. Центральним інструментом цього впливу став мультимедійний парк «Росія – моя історія», відкритий у захопленому Мелітополі у вересні 2023 року.

Музейний комплекс створено як пропагандистський майданчик для поширення вигідних Кремлю псевдоісторичних наративів. За два роки він став одним із ключових осередків ідеологічного тиску в регіоні.

Відвідування парку зробили обов’язковим для українських дітей і підлітків. Через такі заходи окупанти намагаються руйнувати національну ідентичність молодого покоління: тут виправдовують війну та окупацію, героїзують загарбників і заперечують культурну самобутність України. Щоб надати пропаганді привабливої форми, окупанти використовують сучасні мультимедійні технології, перетворюючи її на видовищне шоу.

«Перший Запорізький» розповідає, як працює музей у Мелітополі, який ідеологічний тиск він чинить на місцеве населення та скільки людей уже стали слухачами кремлівських вигадок.

Пропаганда у форматі мультимедіа: як у Мелітополі Кремль збудував псевдоісторичний комплекс

Музейний комплекс «Росія – моя історія» у Мелітополі російські окупанти разом із місцевими колаборантами відкрили 23 вересня 2023 року. Це не локальний проєкт, а частина великої централізованої мережі, керованої з Москви. До неї входять 25 мультимедійних історичних парків у різних містах РФ – від Владивостока та Південно-Сахалінська до Санкт-Петербурга й П’ятигорська. Усі комплекси створюють за єдиним шаблоном у межах програми «Моя країна – моя історія», що забезпечує уніфікацію пропагандистських меседжів.

Будівництво мелітопольського музею курував перший заступник глави адміністрації президента РФ Сергій Кирієнко, який особисто прибув на відкриття. Фінансування забезпечили з російського бюджету та федеральних програм, а підрядником виступив військово-будівельний комплекс Міністерства оборони РФ. За словами Кирієнка, музей – частина «програми відродження та розвитку захоплених територій», яку російський диктатор Володимир Путін оцінив у трильйони рублів.

Роботи тривали шість місяців. За даними окупаційної влади, їх виконували 220 людей і 14 одиниць спецтехніки. Комплекс розмістили в реконструйованій будівлі колишнього заводу «Продмаш», який не працював із 1993 року. Нині музей займає двоповерхову споруду площею майже шість тисяч квадратних метрів, із яких 4,5 тисячі відведено під інтерактивні експозиції. Фасад прикрасили вітражним склінням площею понад 700 квадратних метрів, а на офіційних фото можна побачити величезні портрети російських монархів та імперську символіку.

У комплексі – 11 постійних і тимчасових експозицій. Основу складають чотири виставки: «Рюриковичі, 862–1598», «Романови, 1613–1917», «1914–1945: від великих потрясінь до Великої Перемоги» та «Росія – моя історія: 1945 – наші дні». Така періодизація покликана підкреслити «історичну спадкоємність російської держави» й просунути ідею України як частини «російського світу». У 2024–2025 роках діяли й тимчасові виставки, серед яких «Герої СВО 2022» про російських військових, які брали участь у війні проти України, а також «Космос. Спочатку була мрія», «80 фактів про блокаду Ленінграда», «Свідки Великої Перемоги» та «До річниці референдуму».

Технічне наповнення максимально мультимедійне: 3D-відео, VR-станції, панорами, купольні кінотеатри, «оживаючі книги», вікторини та реконструкції битв. Також облаштовано атріум на 300 глядачів і залу для офіційних заходів.

Усі ці виставки та технології мають одну мету – сформувати викривлене уявлення про минуле й нав’язати відвідувачам кремлівські наративи про «спільну історію» України та Росії. Це приклад культурного імперіалізму, коли Москва намагається включити окуповані території у свій єдиний пропагандистський простір.

Музей став майданчиком для героїзації російських загарбників

Музейний комплекс у Мелітополі окупаційна влада перетворила на головний осередок пропаганди. Тут регулярно проводять офіційні заходи, театральні постановки, концерти й конференції, які мають створювати ілюзію активного культурного життя в окупованому місті.

Особливу увагу приділяють зустрічам з «героями СВО» – російськими військовими, що брали участь у війні проти України. Такі події покликані героїзувати агресію та формувати позитивний образ окупаційних військ. У цьому ж просторі організовують зустрічі мешканців із представниками окупаційної адміністрації, а також планують облаштувати «приймальню» для російських чиновників (зокрема заступника голови Ради безпеки РФ Дмитра Медведєва), щоб проводити «прямі лінії» та виступи перед жителями.

У музеї демонструють пропагандистські фільми, що нав’язують кремлівську версію історії та виправдовують вторгнення в Україну. Усі ці заходи активно висвітлюють російські державні й місцеві медіа, створюючи картинку «нормального життя» під окупацією та демонструючи буцімто підтримку місцевим населенням «русского мира».

Директор парку Андрій Маслов регулярно співпрацює з пропагандистськими ЗМІ. У своїх інтерв’ю він заявляє, що музей нібито «прагне донести ідею єдності Росії, з якою всі історично та духовно пов’язані». Водночас він анонсує нові експозиції, присвячені вже сучасним подіям.

Діти як заручники пропаганди: як школярів змушують слухати кремлівські вигадки

Окупанти зосереджують свої зусилля на залученні молоді до діяльності пропагандистського музею «Росія – моя історія». Школярів і студентів системно примушують відвідувати екскурсії, які входять до так званої патріотичної програми.

За даними українського руху спротиву «Жовта стрічка», адміністрації шкіл отримали наказ забезпечити стовідсоткову присутність старшокласників. У разі відмови їм погрожують не виставити підсумкові оцінки з історії та літератури, не видати атестат або знизити бали. Це змушує батьків погоджуватися на участь дітей у таких заходах.

Під час екскурсій школярів зобов’язують фотографуватися та записувати відео з подяками окупаційній владі. Згодом ці матеріали показують на місцевому телебаченні як нібито добровільну активність молоді.

Зміст лекцій зводиться до нав’язування спотвореної версії війни. Повномасштабне вторгнення подають як «спеціальну військову операцію» та «місію визволення». Російських військових змальовують «героями» і «рятівниками», тоді як Україну та її захисників – «нацистами». Учням нав’язують тезу про «єдиний народ» українців і росіян, виховуючи почуття гордості за державу-агресора.

Такі практики є відвертою індоктринацією – нав’язування дітям потрібних окупантам політичних ідей, що прямо суперечить міжнародному праву та порушує норми Женевських конвенцій.

За даними російських медіа, від часу відкриття музей нібито відвідали близько 60 тисяч людей, серед них – 23 тисячі школярів і 6,5 тисячі студентів. Водночас ще на початку 2025 року пропагандистські ресурси наводили інші цифри, стверджуючи, що експозиції переглянули понад 35 тисяч учнів і студентів.

Окупаційна влада тепер заявляє про «тисячі відвідувачів щомісяця», намагаючись представити музей як успішний проєкт. Незалежних підтверджень цих даних немає, але очевидно, що окупанти намагаються створити видимість високої відвідуваності, використовуючи для цього всі можливі методи.

Ще восени 2024 року колишній заступник псевдогубернатора Запорізької області Антон Тицький повідомляв, що протягом першого року на фестивалях, лекціях, зустрічах та інших спеціальних заходах, організованих на базі музею, побували понад 27 тисяч людей.

Інвестиції в брехню: нові центри та мобільні парки для ідеологічного контролю

У 2025 році окупаційна влада оголосила про подальший розвиток пропагандистського музею «Росія – моя історія». 30 квітня місцева «адміністрація» повідомила про плани створити в Запорізькій області філію національного центру «Росія». За словами Антона Тицького, новий комплекс площею понад тисячу квадратних метрів матиме сім тематичних зон: експозиційну й конференц-зали, концертний майданчик, фотозону, дитячу ігрову територію, гастрономічний куточок і сувенірну крамницю.

Паралельно на базі музею вже працюють молодіжний історичний клуб і міжнародний прес-клуб – платформи для поширення російської пропаганди серед молоді. У червні 2025 року в Мелітополі відкрили ще один подібний проєкт – центр для «блогерів», який фінансується з місцевого бюджету та тісно співпрацює з музеєм.

Такі кроки демонструють довгострокову стратегію Кремля закріпити ідеологічний контроль на окупованих територіях. Росія інвестує значні ресурси у створення псевдокультурної та медійної інфраструктури, аби посилювати пропагандистський вплив на місцеве населення.

Крім стаціонарних проєктів, із кінця 2023 року російські пропагандисти запустили пересувний формат – мобільний історичний парк «Росія – моя історія». З 2024-го він подорожує окупованими регіонами: Донеччиною, Херсонщиною, Кримом, Маріуполем, а у вересні 2025-го вперше приїхав до Бердянська. Цей мультимедійний комплекс складається з вагонів і куполів з інтерактивними експозиціями, розрахованими на шкільні групи та тимчасові виставки.

До його складу входить також профорієнтаційний центр «Росія – мої горизонти», покликаний залучати українську молодь до навчання та роботи за російськими стандартами. Вхід оголошено безкоштовним, однак попередня реєстрація дає окупантам можливість збирати персональні дані відвідувачів.

Таким чином, під виглядом культурно-освітніх ініціатив відбувається масштабна ідеологічна обробка населення, насамперед молоді.

***

Музей-парк «Росія – моя історія» в окупованому Мелітополі демонструє, як російська влада використовує культурні та освітні заклади для пропаганди та ідеологічного контролю над населенням. За допомогою сучасних технологій і примусових методів окупанти намагаються спотворити історію, нав’язати свій світогляд українцям і витіснити їхню національну ідентичність. Такі дії є серйозним порушенням міжнародного права і можуть розцінюватися як воєнні злочини. 

Для українського суспільства важливо розуміти масштаби та методи російської пропагандистської машини. Її негативний вплив може зберігатися тривалий час після деокупації, що вимагатиме значних зусиль для відновлення історичної правди та національної пам’яті. Тому проєкт «Росія – моя історія» слід розглядати як небезпечну інформаційну зброю Кремля.

Текст – Олександр Носок

---

Читайте також:

• Промислове мародерство: що відбувається з найбільшими заводами Мелітополя під окупацією
• Спрага окупованих міст: як Росія руйнує водопостачання на захопленій частині Запорізької області і залишає населення без питної води
• «Патріотичне виховання» від загарбників: як Росія у літніх таборах промиває мізки дітям з окупованої частини Запорізької області

Oтримуйте нoвини швидше з дoпoмoгoю нaшoгo Telegram-кaнaлa: https://t.me/onenews_zp

Підписуйтесь нa «Перший Зaпoрізький» в Instagram!