Доступна відбудова Запоріжжя: чому важливе відновлення, яке відповідатиме потребам людей з інвалідністю
Післявоєнне відновлення України має відбуватися лише з урахування всіх принципів безбарʼєрності та комфорту для маломобільних груп населення: осіб з інвалідністю і тимчасовими порушеннями здоровʼя, вагітних жінок, людей з дитячими візками, людей старшого віку. На заміну зруйнованим приватним будинкам, багатоповерхівкам та соціальним об’єктам має з’явитися інклюзивна, доступна та якісна безбарʼєрна інфраструктура.
Про те, яким має бути відновлення країни для забезпечення потреб людей з інвалідністю – у статті «Першого Запорізького».
«Наші вистави показують, що після отримання інвалідності життя не зупиняється
Цими вихідними у Запоріжжі відбулася презентація кіноверсії з сурдоперекладом та англійськими субтитрами інклюзивної вистави «Світло в темряві» унікальної театральної трупи «Рівні можливості». «Перший Запорізький» вже розповідав про цей театр у великій статті. Його особливістю є те, що половина акторської трупи – люди з інвалідністю різного характеру.
У розвинених країнах Європи люди з інвалідністю – такі ж активні учасники суспільного життя, які попри певні вади здоров’я працюють, навчаються, мають активне дозвілля. Натомість в Україні людина на візку у громадському транспорті все ще може викликати подив. Актори унікальної театральної трупи «Рівні можливості» своєю роботою ламають суспільний стереотип про безпомічність людей з інвалідністю. Загальнодержавна робота у цьому напрямку має стати першим етапом повоєнного відновлення України і змінити суспільну парадигму ставлення про таких людей: показати, що життя після отримання інвалідності, не закінчується.
«Вистава «Світло у темряві» розповідає про дівчину з інвалідністю на ім’я Діана. Їй дуже важко, а тому вона приходить до рішення піти з життя. Сама вона це не може зробити, тож звертається за допомогою до свого помічника. Той погоджується, але за умови, що зробить це тільки через рік. Після цього у їхньому житті відбуваються різні події, під час яких кожен герой з власною темрявою всередині або виходить на світло у філософському значенні, або не виходить», – розповідає засновниця, актриса і режисерка-постановниця театру «Рівні можливості» Маріанна Смбатян. – До речі, події нашої вистави відбуваються вже після перемоги нашої країни. Але не дивлячись на те, що в цей час вже мирно, усі ми без винятку можемо зустрічатися з певними проблемами, складними життєвими ситуаціями. Головне, побороти їх і вийти на світло».
Театр «Рівні можливості» вже існує вісім років і за цей час підготував декілька авторських вистав. П’єсі «Світло у темряві» вже три роки, її неодноразово ставили на сцені різних майданчиків у Запоріжжі. Останній раз – на сцені Театру молоді. Втім, каже режисерка, матеріал для кіноверсії оновили і розширили, тож її буде цікаво дивитися і тим, хто вже бачив виставу наживо.
«У цей час люди взагалі зрідка ходять у кінотеатри, а для людей з вадами слуху це взагалі складно. Тому ми презентуємо проєкт, який дозволить таким людям насолодитись можливістю бути в кінотеатрі і подивитися кіноспектакль, який ми підготували, з сурдоперекладом, – розповіла Маріанна Смбатян. – 24 жовтня відбулася онлайн-презентація вистави «Світло у темряві» на YouTube. Завдяки англійським субтитрам її також зможуть подивитися глядачі з інших країн. Також ми запропонуємо наш фільм для показів у запорізьких кінотеатрах».
До виступу актори готувалися вісім місяців: репетиції відбувалися щотижня, інколи і додатково в онлайн-режимі. Після виступу наживо на сцені Театру молоді відбулася восьмигодинна зйомка для кіноверсії.
«Ця вистава говорить про дуже багато важливих тем, таких як, як домашнє насилля, статус у сім’ї, стосунки відносини між людьми. Вона розповідає про ситуації, в яких може опинитися кожен. Наша мета – показати, якою б важкою не була ситуація, у кожного в життя є шанс все змінити і знайти у темряві світло, щоб рухатися далі», – поділився виконавець головної ролі Андрій Олешко, для якого ця роль була дебютом на сцені.
Вже у грудні очікується прем’єра нової комедійної вистави театру «Рівні можливості».
«Головна мета інклюзивної групи «Рівні можливості» – показати суспільству, що у кожної людини немає жодних обмежень. Єдине обмеження – ті, що у нас голові, – підсумовує Маріанна Смбатян. – Зараз, коли триває війна і багато хлопців, на жаль, отримують інвалідність, я думаю, їм дуже важливо бачити, що після цього життя не закінчується, можна ще багато чого досягти, навіть стати актором.
«Потрібно створювати зручне середовище, щоб повернути людей до Запоріжжя»
«Я згадую, як ще у 2014 році, коли почалася війна, після найпершої вистави, яку зробила трупа «Рівні можливості», ми показали частину п’єси для наших воїнів у госпіталі. Вони тоді сказали: яке щастя відчувати, що хтось розуміє, як це, отримати інвалідність, але рухатися далі і відчувати себе спроможним. Тоді у шпиталі перед військовими з чуттєвим хореографічним номером на інвалідних візках виступили наші волонтери – подружжя Віктор Карпов (у 2022 році Віктор, на превеликий жаль, помер від раку нирок, – прим.) та Ірина Петровська. Після виступу до Віктора підбіг хлопчина на милицях, обійняв його і подякував за те, що показав, що життя після травми не закінчується», – згадує директорка запорізького благодійного фонду «Єврейський общинний центр, «Мазаль Тов», голова ГО «Дивосвіт»,членкиня клубу «Рівні можливості», одна із засновниць Ради відновлення Запоріжжя Інеса Носенко.
«Чи змінилася з того часу ситуація з доступністю у місті? Так. Тоді я знала одиниці організацій, які працювали з людьми з інвалідністю. На сьогодні так чи інакше поняття інклюзії з’явилося і в школах, і на підприємствах. Звісно, є нюанси. Але найголовніше, що у суспільстві зараз немає категоричної впевненості, що людей з інвалідністю ніби не існує. Раніше так казали, тому що їх просто ніхто не бачив. Бо вони не могли вийти з квартир», – зазначає Інеса Носенко.
Ще 20 років тому Будинок Макса Гранта центру «Мазаль Тов» був майже єдиним з доступним середовищем – зі зручним входом і ліфтом для людей на візках, інклюзивним дитячим майданчиком і тренажерною залою на третьому поверсі, куди приходили багато людей з інвалідністю.
«Ми у Запоріжжі пройшли від точки, коли людей з інвалідністю не пускали до громадського транспорту, до сьогодні, коли існують низькополі автобуси та тролейбуси, людина знає, коли транспорт чекати на своїй зупинці, а водій та пасажири допоможуть. Людське сприйняття людей з інвалідністю потроху змінюється, починає з’являтися доступна інфраструктура, – каже директорка благодійного фонду. – Сьогодні відбувається діалог. Так, він повільний, але зараз ситуація змінилася, оскільки кількість людей з набутою інвалідністю значно збільшилася. Це і військові, і цивільні, і люди, які втратили здоров’я через постійний стрес. Коло людей, які потребують доступності інфраструктури, дедалі збільшується. Тому важливо підготувати наше місто. Чудово ж, що, приміром, у кінотеатрі Довженка, де проходила презентація кіновистави, можливо на інвалідному візку заїхати і у фойє, і до кінозали в будь-який ряд».
«Зараз я дуже часто чую, що, мовляв, роботи з благоустрою не на часі. Насправді завжди на часі зробити гарну справу: дати можливість людині з інвалідністю, яка хоче працювати і приносити користь, дістатися з дому до робочого місця, волонтерського центру, точки її активності. Не треба перекладати все плиткою або асфальтувати вже відремонтовані тротуари, достатньо зробити мінімум, який хоча б допоможе людини зручно на візку перейти дорогу, – зазначає Інеса Носенко. – Коли говорять про доступність, дуже часто плутають поняття. Доступність важлива не лише для людини, яка має певні вади здоров’я. Пониження бордюрного каменю буде зручним не лише для крісла колісного, а й для дитячого візка, велосипедиста, людини похилого віку».
До повномасштабного вторгнення члени клубу «Рівні можливості», до якого входять люди, які мають інвалідність або фахові знання та досвід, проводили аудит доступності у Запоріжжі. Вочевидь, ситуація далеко не найкраща, але рухається у напрямку покращення. Зокрема, після набутті чинності нових державних будівельних норм щодо обов’язкового створення безбар’єрного простору для маломобільних груп населення.
«Я раділа, коли влада запрошувала членів нашого клубу, щоб перевірити доступність нових міських об’єктів, наприклад, пляжів, санітарних вузлів, парків. Щоб вони зі свого досвіду підказати, що можна зробити краще. Коли ми створювали зелену садибу «Етносело», саме наші волонтери допомогли зробити її максимально доступною, – розповідає директорка центру «Мазаль Тов». – Робити аудит доступності потрібно не для того, щоб ставити «двійки» владі, а щоб дати поради, які зробити краще. Бо буває, що з одного боку алеї чи бульвару зробили зручний спуск для інвалідного візка, а з іншого забули».
На сьогодні і єврейський общинний центр «Мазаль Тов», і громадська організація «Дивосвіт» в особі Інеси Носенко – активні учасниці Ради відновлення Запоріжжя.
«Ми маємо закладати створення доступного середовища у нашій стратегії на майбутнє. Жителі Запоріжжя, які виїхали, зокрема, люди з інвалідністю мають хотіти повертатися додому, працювати тут і створювати економічне процвітання Запоріжжя. Ми маємо сьогодні про це думати вже сьогодні. Так, можна сказати: не на часі. Але якщо ми хочемо, щоб місто економічно розвивалося, ми маємо повертати людей, – зазначає громадська діячка. – Якщо ми говоримо про відновлення інфраструктури міста, яке так сильно постраждало, то це має бути відбудова за принципом «краще, ніж було». Але не менш важливе відновлення роботи організацій, людських стосунків, які принесуть нові можливості та спроможності нашому краю. Я мрію, що до Запоріжжя почнуть приїжджати, щоб отримати гарний досвід повоєнного відновлення територій. Але для цього ми маємо стати цікавими для інших, а значить – відродити місто і повернути людей, які цю позитивну енергію створювали».
«Усі роботи з облаштування доступного середовища необхідно проводити з урахуванням думки людей з інвалідності»
Жителька Запоріжжя, директорка благодійного фонду «Українська спілка осіб з інвалідністю» Алла Мурізіді після початку повномасштабного вторгнення організувала евакуацію групи людей з інвалідністю до Німеччини і з березня 2022 року проживає неподалік Гамбурга. Вона не приховує, що багато її земляків хотіли б залишитися жити за кордоном. Адже багато українців з інвалідністю, евакуювавшись до Німеччини, вперше відчули, що це таке – жити у справді зручному середовищі і не відчувати себе «інвалідом». Натомість сама Алла Мурізіді мріє після закінчення війни повернутися до Запоріжжя і реалізувати тут усі плани щодо відновлення України у питаннях доступності задля допомоги людям з інвалідністю.
«Наприкінці 2021 року у Запоріжжі ми запровадили адвокаційну кампанію щодо безперешкодного доступу до житлових будинків людей з інвалідністю. У нас була мета: в кожному житловому будинку, де мешкає людина з інвалідністю, встановити пандус. Звісно, у нас в місті чимало проблем з доступністю. Але перша проблема – як вийти з будинку. Бо у в місті нас жодна багатоповерхівка не пристосована для людини, яка користується кріслом колісним, – зазначає Алла Мурізіді. – Наприкінці грудня 2021 року наш проєкт рішень (міську програму реалізації стратегії безбар’єрності на 2022-2025 роки, – прим.) одноголосно підтримали депутати Запорізької міської ради. У січні-лютому ми сформували комісію, яка мала визначити методологію і всі деталі, щоб розрахувати бюджетування. Перше засідання комісії було заплановане на 24 лютого 2022 року. Звісно, після початку вторгнення всю роботу довелося призупинити. Хоча з депутатського фонду депутатки Регіни Харченко ми встигли встановити декілька пандусів».
Півтора року великої війни активна громадськість не поверталася до питань створення інклюзивного середовища, але зараз це знову набуло актуальності, оскільки збільшується кількість людей з інвалідністю (військових і цивільних), які потребують допомоги і зручності пересування.
«Ми бачимо, що міська влада робить поточні ремонтні роботи доріг і тротуарів, але, на жаль, без залучення громадськості. Вже після того, як на офіційних сторінках міської ради публікують фото завершених робіт, ми бачимо на них певні недоліки, які помітні тільки тим, хто сам користується кріслом колісним. Пересічна людина скаже: ну встановили же пандус і добре, а насправді у нього слизька поверхня або великий кут нахилу і ним неможливо ані спуститися, ані піднятися. Звісно, є об’єкти, зроблені по всім стандартам. Але є і випадки, коли зробили пониження бордюру на пішохідних переходах, але насправді людям на візку або незручно, або взагалі неможливо їм користуватися, – підкреслює директорка благодійного фонду «Українська спілка осіб з інвалідністю». – Ми спрямували до міської ради листа, але поки що не вийшли на ефективну комунікацію».
Алла Мурізіді зазначає, що було б чудово, якби міські департаменти долучили громадськість з інвалідністю до спільної роботи, щоб вони могли комунікувати і давати певні практичні поради і рекомендації щодо облаштування у Запоріжжі доступного середовища.
«Лише здається, що доступне середовище – це для 10% населення. Ми акцентуємо на тому, що це зручно не лише для людей на кріслах колісних, а й для усіх інших жителів: містян старшого віку, мам з дитячими візочками, велосипедистів та ін. Насправді це буде зручніше для 80% населення», – Алла Мурізіді особисто бачить це на прикладі Німеччини, де велика кількість людей з інвалідністю самостійно пересувається містом по своїм справам.
Звісно, у Запоріжжі також є гарні приклади доступного середовища. Таким, наприклад, до влучення російської ракети був торгівельно-розважальний центр «Аврора»
«Всередині були всі умови для комфортного перебування людей з інвалідністю: пандуси, підйомники, доступні вбиральні. Аналогічно палац спорту «Юність» – окремий вхід, зручна вбиральня, зона для людей на візках під час заходів. На стадіоні «Славутич-Арена» я могла поїхати дивитися футбол, бо там є окрема ложа для людей на кріслах колісних і доступна вбиральня. У палаці культури «Дніпроспецталь» також можна бути потрапити на концерт, але лише на першому поверсі, – ділиться Алла Мурізіді. – Я не можу сказати, що в Запоріжжі взагалі нічого не робиться. До війни певна робота була зроблена. Але, наприклад, якщо беремо бульвар Шевченка, мені зручно гуляти по алеї, там багато понижень, а коли переходжу дорогу, то зустрічаю бордюр, який не можу «перестрибнути». Тобто, робота проводиться точково, ніхто не прораховує шлях людини на візку, яка мала б зручно від зупинки громадського транспорту дістатися до місця відпочинку».
Ще одним вдалим прикладом комплексних змін у Запоріжжі Алла Мурізіді називає проєкт відновлення на острові Хортиця: «Це чудовий приклад. Вся прилегла територія стала доступною – від зупинки транспорту до площі для заходів та музея, навіть на курган можна піднятися».
***
На початку жовтня Рада відновлення Запоріжжя презентувала результати соціологічного дослідження «Післявоєнне відновлення Запорізького регіону: проблеми, виклики, ризики та можливості з точки зору населення». Вивчення суспільної думки показало, що 87% опитаних жителів Запоріжжя і області налаштовані на відбудову за принципом «Відбудувати краще, ніж було». Саме такий підхід допоможе не просто оновити інфраструктуру, а й зробити її сучасною та доступною з урахуванням принципів безбарʼєрності задля комфорту для маломобільних груп населення.
Текст – Андрій Вавілов
Стаття підготовлена завдяки фінансовій підтримці Уряду Великої Британії в рамках проєкту «Рада відновлення як інструмент залучення громадськості до формування екосистеми сталості, стійкості та демократії в Запорізькій області», який виконує ГО «Екосенс», у партнерстві з ГО «Дивосвіт» та Національною платформою стійкості та згуртованості.
Творчість на рівних. Як за підтримки ЄС у Запоріжжі відкривають студії для людей з інвалідністю
Читайте також:
Oтримуйте нoвини швидше з дoпoмoгoю нaшoгo Telegram-кaнaлa: https://t.me/onenews_zp
Підписуйтесь нa «Перший Зaпoрізький» в Instagram!
0