USD: EUR:
... в Запорожье
Відновила сімейну майстерню після виїзду з окупації: як Яна Завгородня з Енергодару розвиває у Запоріжжі виробництво подарунків з дерева

Відновила сімейну майстерню після виїзду з окупації: як Яна Завгородня з Енергодару розвиває у Запоріжжі виробництво подарунків з дерева

Яна Завгородня до повномасштабного вторгнення була чи неєдиною майстринею в Енергодарі, яка робила сувеніри та різноманітні вироби з фанери. Після окупації вона ще пів року мала змогу працювати, але згодом все ж таки вирішила виїхати із захопленого міста разом з чоловікомспівробітником Запорізької АЕС.

Подружжя переїхало до Запоріжжя, де Яні вдалося відновити та вдосконалити свій бізнес завдяки виграному гранту. Її майстерня «Занозко» має попит не тільки серед запоріжців, а й серед клієнтів зі всієї України. «Перший Запорізький» поспілкувався з підприємницею та розповідає її історію.

Окупація Енергодару та виїзд з міста

Яна Завгородня разом з чоловіком приїхала у Запоріжжя в серпні 2022 року. Дорога з окупованого російськими військами Енергодару видалася непростою.

«Ми в окупації були пів року. Енергодар запам’ятали незламним. Як наші люди боролися, як допомагали один одному — це було неймовірно! Я, мабуть, не очікувала, що місто настільки об’єднається, а люди будуть так один одному допомагати. Я в окупації, зокрема, займалася передачею ліків», —  розповідає дівчина.

У нашому місті подружжю, за словами Яни, одразу надали допомогу, в тому числі й медичну.

«Коли приїхали у Запоріжжя, то на «Епіцентрі» був хаб для переселенців. Там всіх добре зустріли та нагодували. Це було літо, я дуже сильно обгоріла, поки ми добиралися чотири дні через поля. Мене у медичному пункті одразу намастили всім необхідним… Тобто поставилися уважно», — пригадує ті дні вимушена переселенка.

Вона наголошує, що у Запоріжжі живе досить дружня енергодарська спільнота, яка продовжує підтримувати один одного.

«У Запоріжжі є енергодарський хаб (Центр допомоги евакуйованим громадянам міста Енергодар), він теж дуже класно нас всіх підтримує з різноманітних питань, там працюють справжні фахівці», — зазначає Яна Завгородня.

Наразі у Запоріжжі Яна з чоловіком винаймає житло. Вона відновила свою майстерню і продовжує успішно займатися улюбленою справою.

Вироби з дерева та власна майстерня

Яна займається виготовленням дерев’яних виробів з 2016 року. В Енергодарі у неї була власна студія — чи неєдина подібна в місті.

«Місто у нас невелике, мене багато, хто знав. Таким займалася лише я, тому всілякі корпоративні подарунки, сувеніри в школи, в садочки — закривала всі ці питання по Енергодару», — каже підприємиця.

Цією справою вона почала займатися спонтанно. Спочатку працювала з дітьми у розважальному закладі, де іноді закуповували спеціальні заготівлі для малювання. З цього все й почалося.

«Ці заготівлі нам власноруч робив один хлопець, він вирізав різноманітні форми. Я показала це своєму чоловікові та кажу: дивись, як прикольно він робить! Він відповів, що є такі спеціальні верстати, які саме це ріжуть. Перший такий ми взяли собі просто «для душі». Він був маленький, немов домашній принтер, купили його виключно для себе. Я почала на ньому потихеньку працювати і якось втягнулася. Потім купили більший станок і всьому вчилися з нуля, — розповідає Яна про початок свого творчого шляху. — Зараз вже є багато відео на YouTube. А тоді, вісім років тому, взагалі нічого не було. Коли у нас зламалася перша деталь, ми ніде в Україні не могли її знайти, тому замовляли закордоном. А зараз взимку, коли одна деталь вийшла з ладу, я зробила замовлення, а на ранок вона вже була у Запоріжжі».

За словами підприємиці, на виготовлення виробів йде різна кількість часу, це залежить від самого сувеніру.

«Ось, наприклад, сьогодні зранку я робила дітям невеликі стаканчики під олівці. Прийшла о восьмій ранку, всі їх нарізала, пошліфувала, склеїла. Зараз приблизно о десятій годині 12 стаканів висихають. І сьогодні ж я їх буду відправляти, — ділиться майстриня тонкощами процесу. — Це може бути якась розмальовка чи пасхальне яєчко, воно робиться буквально 5-10 хвилин. Але спочатку мені потрібно зробити макет на комп’ютері, верстат його виріже. Потім обов’язково все це потрібно пошліфувати, запакувати, можливо, додати якісь стрічки для пакування, створити накладну і відвезти на пошту».

До творчого процесу також залучений і чоловік Яни, який завжди готовий прийти на допомогу, адже майстерня є сімейною справою.

«Чоловік мені, звісно, завжди дуже допомагав, але у нього була своя робота, він працював на Запорізькій АЕС, тому займався цим, коли у нього був час. У Запоріжжі він також мені дуже допомагає. А зараз він їздить у відрядження на інші станції, тому більше часу я сама. А в цілому це сімейна справа, він абсолютно повністю залучений до процесу», — каже підприємиця.

З початком російського вторгнення Яна Завгородня ще певний час мала змогу працювати в окупованому місті, адже залишилися закуплені матеріали, та й клієнти не поспішали відмовлятися від замовлень, аби підтримати улюблену майстриню.

«Так вийшло, що нова партія фанери, яку ми замовляли зі Львова, приїхала десь 20 лютого 2022 року. І на початку окупації у нас було достатньо багато матеріалу, тому ці пів року до виїзду я трошки працювала. Комусь замовляли подарунки, щоб порадувати, та навіть ніхто не відмовився від випускних замовлень, бо вони були на передплаті. Я питала у замовників, що робити з їх виробами? Але їх всі забрали, сказавши, що дітям буде хоч якась пам’ять. Позабирали абсолютно всі подарунки на передзамовленні, — пригадує Яна підтримку клієнтів на початку повномасштабної війни. — Навіть були мої клієнти з інших міст, які казали: давайте ми у вас щось замовимо, вас підтримаємо. Ачи вдасться вам це відправити — це для нас вже не так важливо. Тобто в окупації у мене ще була можливість трошки попрацювати час від часу. Це не було вже так інтенсивно, але ми цим займалися».

Зараз у запорізькій студії вона працює одна або разом з чоловіком, коли він має вільний від основної роботи час.

«Знімаємо дуже малесеньке приміщення. Тут нам трошки пощастило, бо коли закупали вживане обладнання, воно одразу стояло у цьому приміщенні, яке нам підходило. Ми просто переоформили на себе оренду і нічого не довелося вивозити та завозити. Зайшли і стали працювати», — розповідає підприємиця.

Виграний грант і нове обладнання

Яна виграла грант від Маріупольської школи підприємництва, який дав змогу оновити застаріле обладнання та значно покращити роботу. Дівчина каже, що спочатку не сподівалася отримати кошти, а просто вирішила покращити свої знання з ведення бізнесу.

«Десь наприкінці вересня 2022 року я побачила оголошення, що Маріупольська школа підприємництва набирає потік на навчання. Я ще навіть не знала про грант. В той час я не була особливо зайнята в Запоріжжі. Це було поруч з моїм домом. Тож я подумала, що це слушна нагода. Я зареєструвалася, мені через деякий час подзвонили і все узгодили. Сказали, що цілий місяць буде навчання. Воно повинно було проходити офлайн, але якраз в жовтні були дуже сильні обстріли міста, і нас перевели на дистанційну форми. Займалися двічі на тиждень», — каже Яна про заняття в бізнес-школі.

Вже під час навчання вона дізналася, що учасники будуть писати власні грантові пропозиції і захищати їх по закінченню. Написавши проєкт, Яна увійшла в трійцю переможців і наприкінці осені 2022 року отримала мікрогрант — півтори тисячі євро.

«Ми купили собі обладнання ще в серпні, коли виїхали у Запоріжжя. Проте воно було простеньке, на перший час. А на цей грант я змогла його оновити, так би мовити, «протюнінгувати». У нас є лазерний станок — це машина середньої величини, яка за допомогою лазерного променя прорізає фанеру. Ти на комп’ютері задаєш макети, відправляєш певні файли, і воно починає прорізати фанеру. Тож на виграний грант обновила старе обладнання. Тепер воно стало більш швидким та якіснішим!», — зазначає майстриня.

Памятна табличка загиблому герою та медалі для дітей з Бахмуту

У професійній діяльності Яни трапилося декілька зворушливих історій, які пов’язані з повномасштабним вторгненням. Вона виготовляла пам’ятну табличку для полеглого бійця, а також медалі для бахмутських дітей, школи яких вже фактично не існує.

«Одного разу моєю клієнткою була дружина загиблого бійця, хоча спочатку я про це не знала. Раніше вона в мене дещо замовляла своїм дітям, а потім спитала, чи можна зробити табличку з гравіюванням. Надіслала макет на аркуші і написала, як це повинно виглядати. І тут я розумію, що це табличка на дерево для Алеї Пам’яті. Зараз часто висаджують дерево в згадку про загиблого захисника і на нього вішають табличку. Я її запитала, а вона підтвердила, що це саме так. Я, звісно, з неї оплату не взяла, її це дуже розчулило… А потім, коли оформляла це замовлення, побачила, що в цьому селі, здається, в Івано-Франківській області, відділення «Нової пошти» знаходиться на вулиці, названій на честь цієї людини… Це була дуже зворушлива історія…», — ділиться майстриня.

Днями сталася ще одна чутлива історія, але на цей раз з хорошим фіналом.

«Зараз пора випускних в школах і садочках. До мене звернулася одна вчителька. Написала, що їй потрібні випускні медалі, спитала про ціну. Ми з нею узгодили всі питання, і тут вона мені пише: «Тільки наша школа вже фактично не існує, бо вона знаходиться у Бахмуті. Я вам надішлю список імен учнів, ви б не могли кожну медаль розіслати на окрему адресу?». Попросила оплатити доставку, щоб батькам випускників не довелося нічого сплачувати. Мене вразило, що ця людина подумала про кожного свого учня і кожному замовила відзнаку», — розповідає Яна.

Надалі ця історія набула ще одного не менш зворушливого повороту.

«Я розповіла про це у соцмережі. Мені в коментарях одна людина запропонувала оплатити всю доставку, а потім ще одна людина сказала, що хоче доєднатися. Тож я створила «банку» і написала, мовляв, якщо у когось є бажання, то можна туди надіслати певну суму, і це буде класна справа. Ввечері створила, а зранку на банці вже було вісім тисяч гривень!, — пригадує майстриня. — Коли я написала вчительці, що з цього всього вийшла отака справа і ніякі гроші не потрібні, вона була у шоці! Коли будуть останні дзвоники, ближче до 20 травня, будемо відправляти дітям ці медалі і смаколики. Ми ще домовились зробити їм лінійки з назвою їхньої школи. Це була дуже класна історія!».

Враження від Запоріжжя та громадська активність

За словами вимушеної переселенки, Запоріжжя зустріло їх з чоловіком добре. Дівчина вже встигла стати частиною запорізької спільноти та бере активну участь у громадському житті міста.

«По-перше, ми думали, що приїхали на два тижні, а скоро буде вже два роки. У місті все абсолютно класно, дуже приємні люди. Вже знайшла тут нові знайомства. Брала участь у різних соціальних проєктах. Я плету сітки для фронту у чудовій спільноті. Минулого року майже все літо ми прибирали Дніпро з запоріжцями, було дуже класно, — ділиться Яна.—  Іноді кажуть, що переселенців нібито не люблять, але зі мною такого не траплялося. Жодних проблем, як у внутрішньо переміщених осіб, у нас тут не було. Тобто я тут не відчуваю себе якоюсь не такою».

Вимушеним переселенцям та підприємцям-початківцям вона радить пробувати свої сили та рухатися вперед:

«Важливо ніколи не сумніватися в собі та у своїх силах, бо при будь-якій поразці треба завжди йти далі. Як сказав один мій знайомий «Вперед, вперед, вперед!». Важливо, щоб жодні невдачі вас не ламали. Не вийде сьогодні, то вийде щось інше наступного разу. Всі власні справи даються тяжко, нікому ніколи не падають гроші з неба, але якщо хтось дуже важко працює, то обов’язково у нього все вийде!», — підсумовує Яна Завгородня.

Текст — Юлія Глушко, фото взяті з архіву героїні матеріалу

Сімейний бізнес переселенців: як родина з окупованих Пологів відкрила у Запоріжжі шиномонтажний сервіс та заклад швидкого харчування


Читайте також:

Стати переселенцем вдруге: як працівник «Азовсталі» виїхав з-під обстрілів і відкрив власну справу в Запоріжжі

Oтримуйте нoвини швидше з дoпoмoгoю нaшoгo Telegram-кaнaлa: https://t.me/onenews_zp

Підписуйтесь нa «Перший Зaпoрізький» в Instagram!

0