USD: EUR:
... в Запорожье
Безхатні та покинуті: як на Запоріжжі зоозахисники рятують тварин з прифронтових територій

Безхатні та покинуті: як на Запоріжжі зоозахисники рятують тварин з прифронтових територій

«Перший Запорізький» щоденно повідомляє про наслідки повномасштабного російського вторгнення в Україну. Постійні обстріли прифронтових міст та сіл, регулярні ракетні удари по Запоріжжю, зруйноване житло мирних громадян, розбиті інфраструктурні об’єкти – все це стало реальністю, яку принесла країна-окупант. Наша редакція розпочинає спеціальний проєкт: у серії статей ми розкажемо про те, як злочини РФ завдають непоправної шкоди не лише жителям області, а й довкіллю та навколишньому середовищу.

***

Лютий – старенький пес з Оріхова з двома зламаними кінцівками та 12 уламками в тілі, який живе у підвалі обстріляної дев’ятиповерхівки. Блек з Преображенки – з перебитою після атаки касетними снарядами лапою. Вівчарка Ліна з опіками та контузією після ракетного удару по Запоріжжю: плита зруйнованої будівлі розчавила її кінцівку. Кіт Тіша, евакуйований з фронтового Гуляйполя. Тайсон, який воював поряд з захисниками і потрапив до лікарні з пораненнями та контузією. Покинутий господарями алабай Лорд, який більше року жив під бомбардуваннями в Малій Токмачці – майже зруйнованому селі під Оріховом.

Таких історій запорізька зооволонтерка Олена Пилова знає безліч. З початку повномасштабного вторгнення вона разом з колегами з притулку «Шанс» вивезла сотні тварин з прифронтових населених пунктів у Запорізькій області, які з окупованої території та лінії фронту щодня обстрілюють російські військові.

«За рік зробили 30 виїздів: Гуляйполе, Оріхів, Мала Токмачка, Новоданилівка, Степногірськ та не лише. Нас вже добре знають усі військові на блокпостах та місцеві поліцейські. Дорогою туди веземо повну машину кормів для котів та собак, які залишилися. Коли їдемо назад, намагаємося евакуювати максимальну кількість тварин. За одну поїздку забираємо від 6 до 15 собак або кішок, залежно від їх розміру та стану. В першу чергу, забираємо поранених або хворих тварин. Більшість з них після лікування вдається прилаштувати до нових господарів», – розповідає Олена.

«Піклування про тварин – чи не єдина причина, чому деякі люди залишаються під обстрілами»

Обов’язкова зупинка під час таких поїздок – місто Оріхів Пологівського району – колишній районний центр. У лютому 2022-го Сили оборони України зупинили просування російських військ неподалік цього населеного пункту. Відтоді «міцний горішок», як тепер називають Оріхів місцеві, не дає спокою окупантам і щодня зазнає ворожих обстрілів з авіації, артилерії та зенітно-ракетних комплексів.

Прифронтовий Оріхів. Місто, яке кожного дня страждає від рашиських обстрілів, наче вимерло. У місті пошкоджені усі без виключення багатоповерхівки та вже понад 50% будинків приватного сектору.

«З 56 багатоповерхівок немає жодної, яка б не була пошкоджена. Зруйновано приблизно 50% приватному сектору, – розповідає заступниця міського голови Оріхова Світлана Мандрич. – Школи, дитячі садочки, будинок культури, бібліотека, спортивна та музична школа. Немає жодного соціального об’єкту, який би не постраждав внаслідок російських обстрілів. З початку вторгнення 37 жителів громади загинули, 190 людей отримали поранення. У місті понад рік немає світла, води та газу».

Заступниця міського голови Оріхова Світлана Мандрич

З початку російського вторгнення місцеві жителі масово виїжджали до Запоріжжя, а також інших областей України. Станом на сьогодні в Оріхівській громаді (самому Оріхові та трьох неокупованих прифронтових селах – Новоданилівці, Новопавлівці та Новоандріївці) залишається приблизно лише 10 відсотків населення – загалом менше 2 тисяч людей. Нерідко жителі приватних будинків евакуювалися, а своїх собак та котів або залишали на сусідів, або відпускали з двору.

У порівнянні з вбивствами російськими ракетами мирних жителів, щоденним руйнуванням житлових будинків та інфраструктури, питання покинутих домашніх тварин може здаватися, щонайменше, не першочерговим. Але місцеві не приховують, що ця ситуація з часом набуватиме все більш загрозливих масштабів.

Вулиця в Оріхові. Фото: Ігор Гур’єв

«Розумієте, люди масово виїздили до міста. Але не завжди можна знайти житло, куди дозволять поселитися з твариною. Тож собак відпускали, намагаючись хоча так їм допомогти. Сьогодні це перетворилося у велику проблему. Зараз у приватному секторі залишається багато покинутих тварин – рахунок на сотні, – розповідає Світлана Мандрич. –  Тварини об’єднуються у зграї. Бувало, коли вони нападали на жителів міста, які залишаються в Оріхові. Або на домашню худобу цих людей».

Журналіст запорізького онлайн-медіа “Акцент” Ігор Гур’єв

«Безхатні і покинуті собаки – це дуже гостра проблема, – підтверджує запорізький журналіст Ігор Гур’єв, який регулярно відвідує Оріхів і чудово знає ситуацію у рідному місті. – Вже на в’їзді, а потім на кожній вулиці можна побачити десятки тварин. Десь – менше, десь – більше. За час відсутності людей вони встигли розплодитись. Тварин дуже багато. Хоча є і вулиці, де собаки, яких господарі лишили на сусідів, залишаються жити у межах свого двору».

Щоб якось зарадити цій біді, міська влада встановила вісім годівниць для тварин, займається вакцинацією, шукає допомогу через різноманітні фонди. Втім, найбільшу роботу роблять самі жителі Оріхова. Люди, які лишилися серед покинутих та пошкоджених будинків, об’єднуються, доглядають та годують сусідських тварин. Звісно, величезну справу роблять і волонтери. Завдяки спільній роботі вдається, якщо не вирішити, то хоча б частково локалізувати проблему.

«Ми, як зооволонтери, реагуємо на різні запити. Приміром, телефонує нам людина, вимушений переселенець, і просить забрати свою собаку, – розповідає Олена Пилова. – Зазвичай, коли люди ще в березні-квітні виїжджали, то залишали тварин на сусідів. Це була поширена практика, тому що тоді ще більшість залишалася у місті. А зараз буває таке, що на вулиці живе лише одна людина і вона під час обстрілів просто боїться виходити з підвалу. Або навпаки, людина залишається, бо має відповідальність за тварин, які у випадку її від’їзду залишаться без годувальника».

Зооволонтерка каже, що бувають випадки, коли люди виїздять з фронтового міста, але регулярно до нього повертаються, щоб доглядати тварин. Олена знає жінку, яка приїздить до 15 котів, яких там лишила. Забрати їх немає можливості, бо у жодній орендованій квартирі з такою кількістю тварин жити, звісно, не дозволять.

Старенький пес Лютий. Оріхова жив у підвалі дев’ятиповерхівки. Волонтери евакуювали його з міста з двома зламаними лапами та 12 уламками в тілі. Після лікування та реабілітації собаці знайшли новий дім у Запоріжжі.

«Я зустрічав мешканців Оріхова (і таких досить багато), для яких піклування за покинутими тваринами – чи не єдина причина, чому вони залишаються у місті. Не знаю, наскільки це щиро, але мені вони казали, що не хочуть евакуюватися, бо тут їм ще є за ким доглядати, – додає журналіст Ігор Гур’єв. – Наприклад, жінка, яка ще задовго до війни допомагала безхатнім тваринам, годує більш ніж 20 котів. Моя знайома вчителька».

«Коли ми приїздимо до опікунів у прифронтову зону, передаємо їм корм, необхідні ліки для тварин. Вони показують, де знайти собак та котів, які потребують допомоги. В цей же час постійно «прилітає». І розуміємо: ми сюди приїжджаємо, скажімо так, в гості – ненадовго, а вони там залишаються жити постійно. Ба більше, вони мають відповідальність перед тваринами, яких не можуть покинути: було спочатку три, а тепер вже 25 опікуваних. Тож в такі моменти про себе не думаєш, а дивуєшся мужності та стійкості наших людей. Вони витримують всі ті обстріли, які витримують і наші захисники. Цими людьми, які продовжують триматися, незважаючи на все, варто захоплюватися, – каже Олена Пилова. – Коли ми вивозимо тварин, можна сказати, рятуємо і тамтешніх жителів, які більше не мають причин залишатися під обстрілами у прифронтовому місті. Люди не могли собі дозволити зробити інакше, а тому, евакуюючи тварин, ми опосередковано допомагали і їм також».

Волонтерка притулку «Шанс» Олена Пилова

Нерідко про покинутих тварин, яким потрібна допомога, волонтерам повідомляють військові, поліцейські або рятувальники. У зруйнованих російськими снарядами подвір’ях волонтери забирають виснажених, поранених, важко травмованих або контужених тварин, щоб в той же день відвезти на лікування до Запоріжжя. Більшість тварин назад до Оріхова вже не повертається. Так близько 200 тваринам знайшли нових господарів. Виключення бувають, якщо цього хочуть їхні власники. Але таких було лише три випадки, зазначає волонтерка.

Фронтовий пес Тайсон. Воював разом з воїнами ЗСУ. Закрив собою нашого захисника, отримав поранення та контузію. Після операції та довгого загоєння у стаціонарі перебуває на реабілітації.

«Нещодавно з лікарні виписали Тайсона. Пес воював із хлопцями. Він з Оріхова, але прибився якось і лишився з захисниками. Це такий великий, флегматичний та незлий, але дуже мужній мастиф. Його солдати цінували за те, що він завжди попереджав про майбутній обстріл. Завдяки цьому хлопці встигали підготуватися та сховатись у бліндажі. Цей собака врятував дуже багато життів. В один із таких обстрілів він встав над окопом і закрив собою солдата. Цього чоловіка вже виписали із лікарні, він повертається на передову. А Тайсон, з тіла якого витягли багато уламків, поки що на реабілітації», – розповіла Олена.

«Подвір’я вже розбило російськими снарядами, а голодні собаки продовжують чекати господарів»

Житель Оріхова Станіслав Франк ще на початку масової евакуації жителів громади зрозумів, у яку проблему може перетворитися  велика кількість покинутих та залишених на сусідів тварин. Усі ці місяці він кожний день разом з дружиною Альоною, незважаючи на постійні обстріли, витрачає на допомогу чужим домашнім улюбленцям. Підопічних по всьому місту у нього чимало: приблизно 200 собак та 100 котів. Якби не Станіслав, ці тварини, напевно, не мали би шансів вижити.

Станіслав Франк. Фото: Ігор Гур’єв

«На початку, щоб прогодувати усіх тваринок, потрібно було приготувати 300 літрів каші. Тож перші півроку до п’ятої-шостої ранку я стояв за каструлями, потім дві годинки дрімав – і одразу за кермо, сідав розвозити харчі. І так кожного дня. Завдяки публікаціям у фейсбуці, нас помітило багато волонтерів. Тепер готувати більше не потрібно – допомагають сухими кормами», – розповідає Станіслав.

Зокрема, волонтеру допомагає ініціатива порятунку тварин в Україні Save Pets of Ukraine. Щоденно для чотирилапих Оріхова, якими опікується чоловік, потрібно приблизно 50 кілограмів собачого і 10 кілограмів котячого корму.

Фото: Ігор Гур’єв

З 1 березня 2022 року завдяки ініціативі «Save Pets of Ukraine» у відповідь на понад 21 тисячу запитів про допомогу від власників тварин, зооволонтерів, притулків, заводчиків передали мільйон кілограмів безкоштовного корму.

«Допомога з харчуванням значно спростила роботу. Подвійної порції вистачає на дві доби. Тож день ми приділяємо годуванню тварин, другий – допомозі військовим та місцевим жителям, – каже Станіслав.

Фото: Станіслав Франк

Він, як і багато місцевих жителів, вже звик до постійних «прильотів» та відлуння обстрілів. І приїжджає у найбільш «гарячі» райони міста, куди інші благодійники самостійно їхати бояться.

«Якось приїхали ми з волонтерами до одного з дворів. А там, щоб ви зрозуміли масштаб «прильотів», хата розбита, вікна повилітали, ворота розвалило. Ми зупиняємося, виходимо з машини. А люди не розуміють, чому сюди приїхали. Починаю гукати тваринок і з-під руїн зі своїх схованок вилітають п’ять дорослих собак і п’ятеро цуценят, – каже Станіслав. – Багато собак ховаються в дворах, в яких виросли, далі їх охороняють. Навіть, коли від цих будинків і дворів майже нічого не лишилось».

Станіслав з дружиною має будинок в Оріхові. І багато місяців з початку повномасштабного вторгнення родина залишалася там. Але зараз живе ще ближче до фронту – у батьків в селі Новопавлівці. Чому переїхали, пояснює просто: «Біда в тому, що немає підвальчику добротного». Тож кожного ночі наш співбесідник ночує у батьків, а вже з ранку повертається до міста – назад до своїх підопічних.

Фото: Ігор Гур’єв

«Залишилася жінка на вулиці. До неї прибилися тварини, а вона їх не прогнала, а підгодовує. Розумієте, люди бояться відходити далеко від свого двору та підвалу на випадок обстрілів – максимум метрів на 100. Але ця жінка переборює свій страх і робить гарну справу. Є такі люди, які і по 20 собачок годують, – зазначає Станіслав. – Дуже багато людей телефонує. Кажуть: ми приютили тваринок, можеш допомогти? Я приїжджаю, виходить жіночка, а за нею п’ять собак біжить. Звісно, як я можу не допомогти?».

Завдяки такій небайдужості усіх жителів громади проблема покинутих тварин принаймні не так швидко збільшує свої масштаби.

Фото: Станіслав Франк

«Я зайнявся цим, тому що дуже багато біди було б через те, що тваринки залишалися голодними. Хочу показати людям приклад: собаки та кішки – такі ж живі істоти. Але вони не можуть, як жителі Оріхова, стати у чергу за «гуманітаркою», не можуть собі нічого приготувати», – каже чоловік. – Результатом своєї праці я задоволений. І радію, що багато людей також долучаються. Вони бачать, що байдужість під час війни до добра не доведе».

 «Ви не уявляєте, як швидко собаки реабілітуються після життя під обстрілами»

«Собаки, яких залишають у зоні бойових дій, відчувають дуже сильний стрес. У звичному житті собака може почути лише вибухи феєрверків на Новий рік», – розповідає зоопсихолог, кінолог Віталій Новик. – Собаки, які живуть з людьми вдома або на подвір’ї, зазвичай за межами паркану не можуть вести себе нормально. Вони не вміють переходити дорогу, не знають, що таке небезпека, неправильно розуміють поведінку людей навколо. Велика проблема полягає в тому, що люди не виховують своїх тварин. Вони залишаються дуже «домашніми». А тому, коли чують вибухи або залишаються покинутими, відчувають нереальний стрес і не знають, як себе вести. Це для них, ніби смерть».

Зоопсихолог, кінолог Віталій Новик

Залишившись у такій ситуації, каже експерт, тварини намагаються зробити все, щоб вижити. Одна з умов виживання – об’єднання у зграї. Скупчення тварин варто боятися і бути максимально обережним. Бо тварини будуть намагатися відігнати людей від своєї території.

Згідно дослідження ініціативи «Save Pets of Ukraine» станом на на січень 2023 року під опікою притулків та волонтерів знаходяться 25 799 собак та 19 473 коти у 510 притулках, стерилізаційних центрах та безпосередньо у зооволонтерів. У прифронтових областях кількість тварин в притулках та на утриманні зооволонтерів зросла на 100% і більше.

Як би не здавалося страшно, чи єдиний доступний наразі спосіб вирішення проблеми великої кількості покинутих тварин – забирати їх з прифронтової території у нові сім’ї. Приміром, у Києві брати у родину собак з зони бойових дій стало позитивним трендом.

«У Києві часто буває, що люди спочатку приїздять до притулку, куди привозять «фронтових» тварин, допомогти грішми або доглядом, знайомляться з різними собаками, а потім одну з них забирають додому», – розповідає кінолог Віталій Новик. Він вже не вперше працював з тваринами-переселенцями, які отримали нову родину.

Коржик – фронтовий пес, який воював в Гуляйполе разом з нашими захисниками. Після «демобілізації» та евакуації стараннями волонтерів – передає вітання з нової родини.

«Ви і не уявляєте, як швидко собаки реабілітуються після стресу війни. Тварина ще нещодавно могла бути у вуличній зграї, але вона швидко займає своє місце у «стаї» нової родини. Скільки було випадків у моїй практиці: люди забирають з зони бойових дій собак з дуже поганим минулим, а за тиждень її вже так «залюбили», що тварина про все забула та лізе людині на голову, – додає кінолог. –  Звісно, у свідомості собак залишається пам’ять про вибухи. Але з новим добрим господарем вони за тиждень-два повертаються до нормального життя».

Фото: Станіслав Франк

Втім, каже спеціаліст, це можливо лише за умови адекватного виховання тварини.

«Головний принцип: не потрібно сприймати собаку, як дитину або рівну собі істоту. Якщо тварина це відчує, вона не буде слухатися. А відтак, не буде спокійною і стане небезпечною для соціуму, – ділиться Віталій. – Прихильність собаки потрібно  завоювати не смаколиками і постійними «взяти на ручки». Це прояв любові з людської сторони, який собака неправильно зрозуміє. У них інша мова. Тварині потрібні повага, кордони та контроль».

«Через проблему тварин іноземці достеменно розуміють, що зараз відбувається в Україні»

Добре відома за межами міста запорізька зооволонтерка Олеся Кулик вже 18 років займається допомогою тваринам. Її спеціальність – це дикі тварини.

«Наразі у моїй зграї 73 коти (28 з яких – із зони бойових дій), 18 собак, понад 120 голубів, близько 20 хижих птахів, вісім їжаків, чотири кролики, одна морська свинка, чотири щури, вісім папужок. Бувають кажани, але це червонокнижні тварини, ми далі передаємо їх у центр рукокрилих. Періодично бувають лисиці, єнотовидні собаки. Нещодавно передавали лебедя, який потрапив під обстріл. Його привезли військові, ми передали його орнітологам під Київ, – перераховує Олеся. – Всього понад 200 тварин у зграї. Звісно, кожна тваринка проходить карантин, має необхідні щеплення та ветеринарний паспорт».

Зооволонтерка Олеся Кулик

На початку повномасштабної війни, коли люди в паніці виїжджали з міста, Олеся Кулик повідомила, що зможе за потребою забрати всіх своїх «випускників» – тварин, яких допомогла влаштувати у сім’ї. Так повернули двох котів, власники яких пішли захищати країну. Один з чоловіків, на превеликий жаль, загинув. Другу тварину волонтерка передала новим власникам до Польщі.

«Коли люди масово виїжджали з Маріуполя, ми почали приймати у великій кількості декоративних тварин: папуг, кроликів, морських свинок, щурів. Деякі з них продовжують жити у мене. Справа в тому, що таких тварин набагато складніше, ніж собаку чи кішку, вивезти на кордон – через оформлення документів», – розповідає Олеся.

З прифронтових Оріхова, Гуляйполя та міст та сіл Запорізької області волонтерці привозили козуль, кажанів, лисичат, сичів, сорок, ворон, граків. Були яструби, два лебеді та одна лелека.

Двомісячна косуля Бембі, яку місцеві жителі врятували з-під обстрілів у Гуляйполі. Тварину евакуювали до Запоріжжя та передали Олесі Кулик. Після догляду косуля потрапила до притулку для хижих тварин під Київ. Фото: Олеся Кулик

«Якось зателефонували наші захисники, сказали, що знайшли маленького сича. Совеня не можна було залишити у посіченому снарядами лісі, він би не вижив. Я розповіла, що пташку не можна годувати, умовно, ковбасою. Їй потрібен спеціальний раціон: 50% – комахи, 50% – миші. І попросила, щойно з’явиться можливість, передали його мені в Запоріжжя. У результаті наші військові два тижні годували цю пташку суворо за моєю вказівкою, переїжджаючи з окопу в окоп. А коли мені її передали, разом із нею у коробочці ще залишили й деяку суму грошей на придбання харчів та ліків, – розповідає Олеся. – Розумієте, як це зворушливо! Військові, яким, здавалося б, ми всі повинні допомагати, незважаючи на складні обставини служби, правильно утримували та годували птаха. Зрештою, я досить швидко відпустила сича на волю».

Пташеня сича, за яким наші захисники два тижні доглядали на передовій.
Фото: Олеся Кулик

Олеся досі спілкується з цими  небайдужими захисниками. Вони не востаннє передавали постраждалих птахів та тварин до Запоріжжя.

«Був ще один випадок. Пише мені військовий: «Знайшов птаха, мені так пощастило, завтра їду з ним у реанімобілі до Запоріжжя». З’ясувалося, що він отримав поранення ноги та їде на лікування. А він мені каже: «Пощастило». За законом підлості птаха померла дорогою до міста, вона була сильно покалічена уламками, – розповідає волонтер. – Розумієте, як сильно він хотів усе зробити правильно і допомогти пташці. Багато військових у зоні бойових дій допомагають тваринам, повідомляють волонтерів, самі роблять все необхідне. Для них це також дуже важливо».

Олеся не приховує, що з початку російського вторгнення розчаровується поведінкою своїх земляків, які безвідповідально ставляться до своїх улюбленців та кидають їх напризволяще.

Врятований з Оріхова Кузя. Після виживання в тяжких умовах волонтери «Шансу» вивезли пса з території бойових дій. Внаслідок обстрілів втратив одне око. Перебуває у тимчасових господарів, шукає нову родину.

«Протягом року мені надсилають фотографії з різних країн світу: з Бельгії, Німеччини, США, Польщі. Люди пишуть: ми брали у вас тваринку, тепер живемо з нею тут. Тобто люди зробили все можливе, щоб не покинути свого улюбленця. В той же час військові та волонтери знаходять у повністю розбитих обстрілами дворах прифронтових населених пунктів собак на ціпку, яких власники залишилися охороняти територію. Об’єктивне пояснення, коли люди кидали тварин, це, наприклад, ситуації у Маріуполі чи Бучі. А якщо ми говоримо про «сіру зону» Запорізької області, там завжди є можливість вивезти тварин», – підсумовує Олеся Кулик.

Коти, які виживають в покинутому будинку в «сірої зоні» під нескінченними обстрілами, але все ще виглядають господарів.

Завдяки тому, що волонтери почали говорити про шалену кількість безхатніх і покинутих тварин, до Україні почали приїжджати міжнародні організації та допомагати у порятунку. Приміром, з минулого року в Україні завдяки спонсорам роблять безкоштовну стерилізацію тварин. У Запоріжжі працює 3 клініки, де можна отримати таку послугу.

«Я перебуваю в різних англомовних групах і бачу, як іноземні волонтери все частіше звертають увагу на Україну. Вони бачать, що в нашій країні тварини – це такі самі члени родини, як і в Америці, Азії або Європі. І тому готові більше допомагати нам. Приміром, нещодавно нам передали близько 100 кілограмів корму з Японії. Здавалося б де ми, а де Японія. Але це свідчить, що люди чують нас, – розповідає Олеся. – Тому я намагаюся розповідати своїм підписникам у соціальних мережах історії тварини. Приміром, публікую фото щасливого товстенького котика. А потім показую, який він мав вигляд, коли ми його привезли. І як виглядають зруйновані будівлі у його рідному Гуляйполі чи Оріхові. Щоб іноземці достеменно розуміли, що зараз відбувається в Україні».

Котики, яких евакуювали до Запоріжжя із прифронтових Оріхова та Комишувахи. Фото: Олеся Кулик

«Наша поліція чує волонтерів, коли йдеться про жорстоке поводження з тваринами. З’явилися такі «зірочки» соціальних мереж, як пес Патрон (службовий собака ДСНС, який займається гуманітарним розмінуванням), кіт Степан (герой популярної Instagram-сторінки), службовий спанієль Ніка поліції Запорізької області. Завдяки цим героям люди починають звертати більше уваги наших тварин, – каже волонтерка. – Я дуже позитивно налаштована на покращення ситуації».

У лютому цього року згадані у статті Олеся Кулик, Олена Пилова, а також волонтерка з окупованого Бердянська, ім’я якої не назвали з міркувань безпеки, отримали відзнаку всеукраїнської зоозахисної премії «UAnimals».

«Ми впевнені, що десятки тисяч людей в Україні заслуговують всіх премій, бо самовіддано рятують життя, допомагають ЗСУ та пересічним українцям, які через війну пережили втрати. Щодня ми зустрічаємо надзвичайних людей: які не полишають тварин у найскладніші миті, вивозять їх на безпечні території попри загрозу власному життю, обіймають чотирилапих, аби ті не панікували через обстріли, віддають останню тарілку каші голодній тварині», — зазначив засновник UAnimals Олександр Тодорчук.

Текст — Андрій Вавілов

Матеріал підготовлено у межах конкурсу «Екологічні хроніки війни: зафіксувати, дослідити, розповісти», який реалізується ГО «Інтерньюз-Україна» за фінансової підтримки Journalismfund.eu.

0