Над головою літають ракети та постійно кружляють літаки, у селищі скрізь озброєні російські військові — це спогади мешканки Якимівського району про перші дні повномасштабного вторгнення. Жінка відмовилася від співпраці з окупантами, при цьому ворог постійно психологічно тиснув на неї та її родину та вимагав, щоб вони оформили російське громадянство. У будинку українки навіть влаштували обшук, коли дізналися, що її син і зять служили в Збройних силах України.
Про життя в окупації та про те, як довелося виїжджати з окупації в Україну через треті країни, розповіла контролер енергетичного збуту Якимівського міжрайонного РЕМ, передає «Запоріжжяобленерго».
До початку повномасштабної війни Наталя жила тихим, розміреним життям. Робота, сім’я, турботи по господарству. Але 24 лютого 2022 року все змінилося в одну мить.
«З першого дня ми чули вибухи, і ніхто не розумів, що відбувається. Всюди черги: і в магазинах, і в аптеках, і на заправках люди налякані, розгублені», — згадує Наталя.
Незабаром селище було окуповане рашистами. З того часу, за словами Наталії, люди жили як на військовому полігоні та під постійним тиском окупаційної «влади».
«Ось виходиш надвір і бачиш, як над тобою ракета летить. А літаки взагалі постійно кружляють. Скрізь військові зі зброєю. Але це ще не найгірше. Найгірше, що весь час тиснули на нас, щоб зреклися України, щоб із ними співпрацювали. У травні мені зателефонували з роботи. Прийшла, кажуть: «Пиши заяву». Я питаю: «Яка заява?», ми, кажуть, тепер працюватимемо в російській компанії. Довго вмовляли: «Подумай, як житимеш, гроші ж усім треба». Та не треба мені їхніх грошей, якось без них проживу, але на росіян не працюватиму», — розповідає Наталя.
Жінка зізнається, що дуже врятувало домашнє господарство: був город, тримала свиней та корів. Завдяки цьому сім’я Наталії харчувалася краще за тих, хто купував продукти в російських магазинах, адже там ні про яку якість не йшлося.
Коли окупанти оголосили, що всі діти повинні йти до школи, інакше їх примусово заберуть у батьків, то діти та онуки жінки виїхали на підконтрольну Україні територію.
«Потім до нас прийшли з обшуком, напевно, хтось доніс, що мій син та зять служать у Збройних силах України. Розмахували автоматами, кричали, залякували, нишпорили по всіх кутках, на горище лазили, знайшли стару футболку «а-ля тільняшка», яку ми колись на ринку купили, і давай розпитувати, де чоловік служив. На щастя, нічого «забороненого» не знайшли, відстали. Але почали давити, щоб ми взяли російські паспорти. Ми з чоловіком зрозуміли, що далі тут жити неможливо. Зібрали, що могли, знайшли перевізника та поїхали», — каже Наталя.
Наприкінці березня 2023 року Наталя з чоловіком виїжджали через Чонгар, Кримський міст, російську територію, де скрізь були перевірки та обшуки на блокпостах. Потім через Литву та Польщу дісталися Львова, а звідти до Запоріжжя.
«Чому Запоріжжя? У мене тут дві дочки, тут поряд мій син служить. Як я можу їх покинути?», – каже Наталя.
Після приїзду до Запоріжжя жінка пішла до відділу кадрів своєї компанії та повернулася на роботу.
«Буває складно, звісно, але є робота, є дохід, а головне – я живу в Україні серед своїх. І тому я дуже хочу на власному прикладі показати тим, хто ніяк не наважиться виїхати з окупації, що це можливо. І дуже сподіваюся, що моя історія допоможе комусь із моїх колег ухвалити це непросте, але правильне рішення», — резюмує Наталя.
Читайте також:
З музею на Запоріжжі окупанти вивезли артефакти, — ФОТО, ВІДЕО.
Oтримуйте нoвини швидше з дoпoмoгoю нaшoгo Telegram-кaнaлa: https://t.me/onenews_zp
Підписуйтесь нa «Перший Зaпoрізький» в Instagram!