Від війни в Україні – на захід Словаччини: як жителька Запоріжжя евакуювалася і знайшла прихисток у Східній Європі
Жителька Запоріжжя Оксана Темна разом з донькою евакуювалася із рідного міста у перший тиждень війни. Вже майже чотири місяці викладачка Запорізького національного університету живе у містечку на заході Словаччині. Як словаки допомагають українським біженцям і чому нашим людям варто у них повчитися – читайте у матеріалі «Першого Запорізького».
Якщо Ви рятуєтесь від війни в Україні і приїжджаєте до Євросоюзу, на сайті Європейської комісії ви знайдете ключову інформацію про свої права щодо перетину кордону в країні ЄС, про те, хто має право на тимчасовий захист та на звернення за міжнародним захистом, а також про права на поїздки всередині Європейського Союзу.
«Спочатку я планувала лише виїхати до Карпат. Своє рішення змінила вже дорогою»
Коли розпочалися бойові дії, я боялася, що росіяни почнуть наступати з півдня і півночі. І мені з маленькою дитиною вже не вдасться виїхати із Запоріжжя.
Спочатку я хотіла лише дістатися Карпат. Для цього я придбала квитки на поїзд до Ворохти – через Київ. Ми ввечері сіли на потяг, але через небезпеку захоплення столиці після ночівлі на вокзалі вранці на цьому ж поїзді евакуювалися до Львова. Вже дорогою туди ми змінили своє рішення. І після приїзду поїхали до Чехії, зупинилися там на ночівлю, а потім опинилися у Словаччині – у місті П’єштяни. Березень ми з донькою вже провели за кордоном.
Українців починають зустрічати вже під час перетину кордону. З усім вам допоможуть волонтери. Приміром, коли у мене їхали батьки з собакою, вони допомогти зробити необхідне чіпування для тварини, видали тимчасовий паспорт та сказали, куди звертатися за паперами та щепленнями. Ба більше, волонтери супроводжували їх до міста Кошице, де розташований волонтерський центр.
У Словаччині працює дуже багато благодійних організацій, які допомагають біженцям з України знайти житло. Вони є майже у кожному місті, мають власний сайт або сторінки у соціальних мережах.
Окрім того, тут працюють волонтери, які готові допомогти українцям вирішити їхні буденні проблеми. Ви знаходите один одного через спеціальний сайт. Приміром, вони можуть у свій вільний час допомогти вам знайти дитячий садочок, поспілкуватися з адміністрацією школи або працевлаштуватися.
Щоб вирішити проблему з житлом, можна подати заявку на сайті чи сторінці у Facebook або безпосередньо звернутися у волонтерський центр.
Від редакції: Як приклад, за посиланням – одна з неофіційних Facebook-спільнот, де біженцям можуть допомогти знайти житло.
Спочатку ми з донькою жили разом з моїми друзями у їхній квартирі. Потім вони допомогли мені знайти житло. Ми орендуємо його у чотирьохповерховому приватному котеджі. За площею це – однокімнатна квартира. Нам з донькою достатньо. Пізніше я забрала сюди своїх батьків. Вони також живуть у нашому місті, але окремо – на першому поверсі.
Коли ви знайдете житло, потрібно укласти з господарем угоду. Ці папери власники житла реєструють у міській раді, після чого отримують відшкодування з бюджету за оренду та комунальні послуги. Влада щомісяця компенсує 200 євро за дорослу людину і 100 євро за дитину. Я пропонувала власникам житла додатково сплачувати за комунальні послуги, але вони відмовилися, сказавши, що це такий жест підтримки українцям. За нашою угодою ми можемо орендувати на таких умовах житло до кінця вересня.
Біженці, які не працюють у Словаччині офіційно, отримують невеличку соціальну допомогу. Приміром, для мене з дитиною – 130 євро на місяць на двох. З червня ці гроші виплачує не уряд, а ЮНІСЕФ, збільшився і її розмір – до 140 євро на місяць. Для Словаччини це невелика сума. Якщо піти працювати на важку роботу без фахової освіти, приміром, прибиральницею, можна заробляти 850 євро на місяць.
Що стосується лікування. Перетнувши кордон, вам потрібно зареєструватися у міграційній службі і отримати статус біженця. Отримавши ці папери, ви маєте право на первинну медичну допомогу. Приміром, якщо ви зламали ногу або потребуєте будь-якої екстреної допомоги, ви можете викликати швидку. Якщо вас спрямують до вузьких спеціалістів, ви можете безкоштовно отримати необхідну допомогу. Реформована за стандартами ЄС українська система первинної та вторинної медичної допомоги повністю відповідає тому, що я побачила у Словаччині.
Якщо вам потрібен одяг, ви зможете отримати допомогу у волонтерських центрах, яких тут чимало. Голим-босим не залишишся. Більш того, словаки збирають речі не лише для біженців, але і для тих, хто залишається на території України. Зокрема, волонтерські центри облаштовують на базі католицьких храмів. Я проживаю у містечку з населенням близько 30 тисяч громадян, яке розташоване недалеко від Братислави. Майже щомісяця місцеві збирають щонайменше дві фури з речами та продуктами харчування до України. Я теж приходила у цей хаб і допомагала приймати та сортувати речі.
До речі, багато переселенців можуть придбати речі та взуття у секонд-хендах, які користуються популярністю і серед місцевих жителів. Бо там можна знайти якісний брендовий одяг.
«Словаки дуже схожі на українців, але більш щирі та відкриті»
Словаччина нас дуже радо зустріла. Ми приїхали у стресовому стані і довгий час не могли оговтатися. Місцеві люди, коли чули українську мову, коли дізнавалися, що ми – біженці з України, дуже нас підтримували. Це відбувалося масово і постійно. Дитина постійно приходила з прогулянок з цукерками та іграшками. Люди дуже чуйно реагували на нашу ситуацію. Словацьке суспільство добре розуміє, що українці знаходяться у скруті. Вже минуло більш ніж три місяці, а вони досі питають, чи потрібна нам якась допомога. Я відверто пишаюся словаками і їхнім ставленням до ситуації, в якій опинилася наша країна.
Словаки дуже добре приймають. За психологічною конституцією вони близькі до українців, але загальний рівень культури вище. Окрім того, словаки більш щирі та відверті. Мені дуже подобаються ці люди.
Словацька мова дуже зрозуміла. Тим паче, багато хто зі старшого покоління вивчав у минулому російську мову.
Соціум сприяє розвитку гарного у людині. Коли перебувала в Україні, потрапляла у конфліктні ситуації. Через те, що у нас люди постійно і скрізь палять та п’ють алкогольні напої: на зупинках, у під’їздах, навіть, на дитячих майданчиках. Складно пройти вулицею з дитиною, щоб не наковтатися диму і не наслухатися лайливих слів. У Словаччині я такого не зустрічала.
Я дуже хочу, щоб люди, які виїхали за межі України, увібрали все це в себе – культуру спілкування, культуру ставлення один до одного – і привезли на батьківщину. Бо, на жаль, держави, які пережили радянські часи, мають не зовсім здорове суспільство – у ньому більше потенційної агресії, критичного несприйняття іншої людини, якщо вона не відповідає певним нашим уявленням.
Українське суспільство більш розшаровано. З одного боку, у нас з’являється все більше людей, які готові допомагати, займатися волонтерством. А з іншого, залишається чимало населення з дуже низьким рівнем виховання і відповідною лексикою.
На прикладі Словаччини помітно, що західне суспільство більш збалансоване. Більшість населення вільно володіє іноземними мовами, доволі часто – кількома. Не так, як у нас. Середній клас, який формує основу, має високий рівень побутової культури. Дуже приємно, коли нам постійно посміхаються. Що люди раді допомогти, якщо бачать, що іншому це потрібно.
Стосовно реакції словаків на війну, я зустрічала лише тих людей, які підтримують нашу країну. Коли починають говорити про путіна, найчастіше чую від словаків слово «crazy» (божевільний – прим. ред.) і відповідний рух біля скроні. Вони вважають російського президента людиною неадекватною, психологічно хворою. А Україну сприймають, як жертву цієї дурості, однієї з форм сучасного фашизму.
«Українці мають взяти відповідальність за те, що нас оточує. Це по-європейськи»
У нашому містечку дуже багато людей зацікавлені здоровим образом життя і займаються спортом. Що таке європейський стиль життя? Це дуже активна родина, яка цікаво проводить час після роботи. Майже всі мандрують родинами та їздять на велосипедах. Навіть, діти трьох-чотирьох років – на велосипедах з шоломами. Кожного тижня проводяться цікаві спортивні та туристичні заходи.
У європейців дуже тісні сімейні зв’язки. Вони постійно їздять один до одного в гості. У них великі родини. Переважно, три дитини. Словаки – щирі і відверті, спокійні і врівноважені. Ми ніколи не були свідками сімейних сварок на вулиці.
Концерт-мітинг на підтримку України у місті Трнава (Словаччина)
На багатьох рівнях нашого життя ми досягли європейського рівня. У нас розвинена банківська система. Ви знаєте, наскільки у нас зручні банківські додатки. Добре розвинена логістика. Замовлення з-за кордону можна було швидко отримати. У нас багато дитячих майданчиків і гарно розвинена ця інфраструктура. Тут у місті – три-чотири майданчика, але до них потрібно їхати велосипедом. В той же час на багатьох майданчиках є такі розваги, яких у нас немає: батути, безкоштовні підвісні парки тощо.
Чого нам не вистачає в Україні? У нас погано розвинена комунальна сфера. Реформа житлово-комунального господарства і створення ОСББ – це перші кроки до усвідомлення того, що ми маємо відповідати за будинок і ділянку землі, де ми живемо.
Ми маємо усвідомлювати себе господарями. Потрібно, щоб у нашій свідомості почав вмирати «совок», де є такі погані концепти, що «все державне», «держава має нам щось зробити». Ми повинні усвідомлювати, що саме ми відповідальні за те, що нас оточує. Ми повинні змінювати своє життя, змінювати все навкруги нас. Це – по-європейськи.
Коли ми гуляємо місцевим селом, ми бачимо, наскільки все гарно навкруги. Біля кожного будинку гарні квіткові композиції, які ніхто не зриває. Чому на це так звернула увагу, тому що під час декретної відпустки я намагалася озеленити ділянку навколо свого будинку. Мені хотілося змін. Натомість, багато людей не розуміли, навіщо я це роблю, а інші просто ламали. Багато людей, які хочуть змінити життя в Україні, отримують подібний негативний фідбек і в них зникає бажання займатися волонтерством. Європейськість – це вміння цінувати те, що роблять інші люди, вміння цінувати приватну власність. Це те, що потрібно ще прищеплювати українцям.
У Словаччині комунальники дуже багато працюють. Постійно висаджують нові квіти. У мене біля будинку є невеличка клумба. За цей сезон квіти замінювали вже три рази. Я навіть не знаю, навіщо. Дуже багато дерев висаджується, хвойних насамперед. За всім доглядають, все дуже акуратно.
Навколо облаштовано багато велотреків. Мене здивувало, коли я побачила новеньку велодоріжку з ідеальним асфальтом між двома селами. Між ними нічого немає – тільки річка і поля. Але є велодоріжка. А поряд обабіч викошена трава метрів на тридцять.
Біля кожного приватного будинку стоять контейнери для сортування сміття. Спілкувалася з жінкою, яка працює з відходами. Дуже сподобалося, що вона не вважає свою працю ганебною, як це буває в Україні. Людина каже, що спеціально вибрала цей фах, і сприймає свою роботу, як певну місію, що потрібна людям.
Українці у Словаччині намагаються активно адаптуватися до суспільства, вивчають мову, сортують сміття. Роблять все так, як треба. Це зовсім неважко. Призвичаїтися можна за тиждень. Ми в Україні також можемо все це робити.
«У Словаччині українські прапори – всюди»
Коли ми їздили різними містами, щоб подивитися Словаччину, спостерігали, що українські прапори скрізь. Вони майоріють на адміністративних будівлях, театрах, католицьких храмах тощо. Коли підходиш до банкомата – перше, що ти бачиш – це інформація про допомогу Україні.
Якось були у Трнаві, потрапили на великий концерт за участі українських співаків та гуртів, який влаштували на центральній площі міста. Було сказано багато слів на підтримку України.
Коли ми одного разу їздили до міста Тренчин, дізналися, що там щосуботи проводяться читання для дітей українською та словацькою мовами.
Українці, які евакуювалися до цієї країни, також влаштовують акції підтримки словаків. Насамперед, акції з прибирання території. В Європі дуже чисто. У маленькому містечку, навіть, не помічала тут прибиральників. оскільки люди не смітять. Але є певні території, околиці, де все ж таки може скупчуватися сміття. Як своєрідний жест підтримки словаків, українці збираються, щоб прибрати ці території.
«Нам потрібно будувати культурні мости з нашими найближчими сусідами зі Східної Європи»
Я продовжую дистанційно працювати на кафедрі слов’янської філології на факультеті філології Запорізького національного університету. Більшість студентів виходить на зв’язок і продовжує навчатися.
До війни я не була у Європі, їздила лише в гори, на Кавказ. Фактично, це територія рф, але це важко назвати росією. Оскільки для мене ті люди, які там проживають, аж ніяк не в релігійному, ані в культурному плані не пов’язані з росією. Будемо відверто говорити: це – окуповані території, які прагнуть самостійності.
Близько 20 років, як керівниця туристичного клубу філологічного факультету, я водила студентів у гори. Ми піднімалися на найвищі хребти Карпат, відвідували різноманітні пам’ятки. А зараз довелося побачити інші країни. Раніше я мало цікавилася містами. Мене цікавили лише гори. До речі, велика частина території Словаччини – це Карпати.
Свій вільний час тут ми намагаємося проводити дуже активно. Біля нашого містечка – близько 40 замків, багато культурних пам’яток. Cередньовічна спадщина, спадщина 17-18 століття. До речі, неподалік від нас є меморіальний комплекс з будівлями одного з німецьких концтаборів часов Другої світової війни. Окрім того, ми подорожували до Відня, Будапешту.
У мене є професійний інтерес. Подорожуючи, збираю матеріали для свого нового навчального курсу «Культура Східної Європи», який буде читатися в магістратурі. Коли ми вивчаємо зарубіжну культуру, ми говоримо, переважно, про Німеччину, Францію, Англію, але дуже погано знаємо культуру наших найближчих сусідів зі Східної Європи. Нам потрібно будувати ці культурні мости. Тим паче, ми маємо так багато спільного.
Оксана Темна хоче захистити дитину та батьків і не планує повертатися до України, поки у Запорізькій області досі неспокійно. У Словаччині вона планує знайти роботу та залишатися до завершення війни.
Як повідомляє Управління Верховного комісара ООН у справах біженців, до Словаччини від війни евакуювалися майже 78 тисяч людей.
Станом на кінець червня у Європі всього зареєстровано 3,5 мільйона біженців з України. Найбільше українців наразі перебуває у Польщі – 1,2 мільйона людей (2,1 мільйона вже встигнули повернутися додому). Слідом – Німеччина та Чехія (641,3 тисяч і 373,8 тисяч біженців з відповідно).
***
Більше корисної інформація для українців, що прибувають у Словаччину, можна дізнатися на офіційній сторінці державного управління Словацької Республіки.
Також відповіді на поширені запитання та допомогу можна отримати за посиланням.
Інші ключові організації, що допомагають на місці
- Міжнародна
організація з міграції; - Неурядова
організація Človek v ohrození (Людина в біді); - Неурядова
організація Sme spolu (Словацько-Українська неурядова організація); - Неурядова
організація Iniciativa Kto pomoze Ukrajine; - Словацький
Червоний Хрест; - Стоматологічна допомога
- Українсько-Словацька допомога
- Неурядова
організація Úsmev ako dar - Греко-католицька єпархія Кошице
Текст – Андрій Вавілов, фото – з архіву героїні публікації
0