Вкрадена черешня: як Росія привласнює символ і гордість Мелітополя

Десятиліттями мелітопольська черешня була візитівкою регіону – його гордістю та впізнаваним брендом. Місцеві садівники роками вирощували її, вкладаючи в сади знання, працю й капітал.

Після окупації Мелітопольського району черешневі сади та аграрні підприємства опинилися під контролем російських загарбників. Окупаційна влада привласнила врожай, налагодила його збір і продаж у власних інтересах, а згодом спробувала юридично закріпити мелітопольську черешню як російський бренд. 

«Перший Запорізький» розповідає, що сталося з черешневими садами на тимчасово окупованій частині Запорізької області та як Росія використовує мелітопольську черешню для заробітку і пропаганди.

Окупаційна влада захоплювала підприємства через погрози, тиск і примус до співпраці

До початку повномасштабного вторгнення Мелітопольщина була одним із головних центрів вирощування черешні в Україні. Загальна площа промислових і приватних садів перевищувала дві тисячі гектарів, а щороку в регіоні збирали тисячі тонн ягід. Мелітопольську черешню постачали до різних областей України та експортували за кордон.

У регіоні вирощували десятки сортів черешні. Тут працювали великі спеціалізовані підприємства із сучасними лініями сортування та охолодження, сотні фермерських господарств, а також жителі навколишніх сіл, які доглядали власні сади.

У 2021 році Мелітопольський район і прилеглі території забезпечували близько чверті загального врожаю черешні в Україні. За оцінками Forbes, мелітопольський черешневий кластер щороку приносив від 25 до 35 мільйонів доларів доходу.

Найбільшим виробником була компанія «Мелітопольська черешня». Вона обробляла близько 1,2 тисячі гектарів садів, щороку вирощувала понад дві тисячі тонн ягід і в сезон забезпечувала роботою до тисячі людей.

Докладніше про історію мелітопольської черешні, розвиток садівництва та значення цієї ягоди для міста «Перший Запорізький» розповідав в окремому матеріалі.

Після окупації Мелітополя російська адміністрація розпочала системне встановлення контролю над землею, аграрними підприємствами та іншими сільськогосподарськими активами. Законних власників усували від управління за допомогою погроз, обшуків і психологічного тиску. Від них також вимагали перереєструвати бізнес відповідно до російського законодавства.

Підприємства, власники яких відмовлялися співпрацювати або були змушені залишити окуповану територію, передавали під контроль призначених окупаційною владою керівників. Їхнє майно оформлювали як нібито «безхазяйне», запроваджували щодо нього «тимчасове управління» або оголошували про «націоналізацію». Насправді це було привласнення української власності, власники якої через війну, окупацію та загрозу життю не могли захистити свої права.

Одним із перших великих аграрних бізнесів, який захопили окупанти, стала група компаній «Мелітопольська черешня». Уже 27 березня 2022 року озброєні люди в балаклавах увірвалися до центрального офісу підприємства в Мелітополі, побили охоронця, зламали двері та, погрожуючи зброєю, взяли будівлю під контроль. 2 квітня за аналогічним сценарієм вони захопили виробничі потужності компанії в селах Садове та Костянтинівка. 

За захопленням стояли двоє громадян Росії – Олександр Абрамов із Калуги та Ігор Горбунов із Волгограда, колишній поліцейський і керівник компанії «Южный проект». У результаті окупанти встановили контроль над трьома підприємствами: ТОВ «ВКФ “Мелітопольська черешня”», ТОВ «Врожайний» та ПП «Алмін-98». Їхня власниця Ірина Гришина разом із частиною працівників була змушена залишити місто. 

17 червня 2022 року в Росії зареєстрували компанію-клон – ООО «ВКФ “Мелитопольская черешня”» із юридичною адресою в Краснодарі. У листопаді того ж року окупаційна адміністрація запровадила «тимчасову адміністрацію» щодо захоплених українських підприємств, а в липні 2023 року передала їхнє майно новоствореній російській структурі. Фактичним власником цих активів став Олександр Абрамов.

Окупанти змушували людей працювати в захоплених садах і продавати врожай на їхніх умовах

Після захоплення підприємств нові «власники» встановили контроль над персоналом і розпочали збір урожаю. За матеріалами кримінальної справи, Олександр Абрамов та Ігор Горбунов чинили психологічний тиск на працівників захоплених компаній, погрожуючи незгодним «відправкою на підвал». Людей змушували залишатися на роботі та збирати черешню. 

Для багатьох жителів навколишніх сіл вибір фактично був відсутній: працювати на окупаційні структури або втратити єдине джерело заробітку. Оскільки черешневі сади потребують великої кількості ручної праці, окупанти залучали до збору врожаю як місцевих жителів, так і працівників, привезених з Росії. Водночас умови праці на захоплених підприємствах суттєво погіршилися порівняно з довоєнним періодом. 

Окупаційна влада зіткнулася з дефіцитом робочої сили. Її представники визнавали, що у 2024 році для збору черешні довелося завозити бригади з Дагестану, оскільки, за їхніми словами, «черешню збирати нікому». 

Під тиском опинилися не лише великі підприємства, а й дрібні фермери та власники приватних садів. Уже в перші тижні окупації російські військові почали нав’язувати власні закупівельні ціни на врожай. Так, в одному із сіл вони заявили, що готові купувати черешню по 10 гривень за кілограм – у кілька разів дешевше за її ринкову вартість. 

Мелітопольська черешня на російських прилавках

Після організації збору врожаю окупаційні структури налагодили його вивезення з Мелітопольщини. Уже в перший сезон окупації російська влада та колабораційні адміністрації почали публічно звітувати про нібито «відновлення» постачання мелітопольської черешні. 

У червні 2022 року окупаційна влада повідомила про перші поставки ягід до тимчасово окупованого Криму. Там черешню продавали як продукцію з так званих «нових регіонів Росії», використовуючи захоплений урожай для створення видимості налагоджених торговельних зв’язків. 

У 2023 році географія поставок розширилася. Основними напрямками стали Крим, Ростовська область, Краснодарський край, Москва, Самара, Уфа та Казань. Частину врожаю також почали вивозити до Білорусі, де окупанти могли продавати мелітопольську черешню дорожче. 

Того ж року в російських реєстрах з’явилося ТОВ «Мелитопольские сады», яке незаконно експлуатує захоплені сади для вирощування та переробки вкраденої продукції. А вже у 2024 році окупаційний чиновник Євген Балицький заявив, що 95% черешні, вирощеної на захопленій частині Запорізької області, постачалося до супермаркетів великих міст Росії та тимчасово окупованого Донецька. 

Однак у 2026 році вивезення врожаю стало значно складнішим. У матеріалах російських медіа підприємці, які працюють на окупованій Мелітопольщині, серед головних проблем називають дефіцит пального, нестачу працівників і труднощі з логістикою. Через високі ціни на бензин, ризики перевезень і контроль ЗСУ над сухопутним коридором перекупники дедалі рідше погоджуються доставляти черешню до Росії. 

Попри це представниця захопленої компанії «Мелітопольська черешня» Олена Литкевич у коментарі російському медіа заявила, що підприємство планує розширити географію поставок. Крім південних регіонів Росії та Центрального федерального округу, черешню хочуть постачати до Санкт-Петербурга й Архангельська. За її словами, поставки до Північно-Західного федерального округу планували розпочати наприкінці червня або на початку липня. Наразі на підприємстві переважно збирають сорти, придатні для тривалого транспортування, зокрема «Мелітопольську чорну» та «Валерій Чкалов». 

Водночас місцеві виробники продовжують отримувати значно нижчі ціни, ніж ті, за якими черешню продають у Росії. За даними джерел «РІА Південь», дрібну ягоду закуповують по 60 рублів за кілограм, велику – по 80–100 рублів. В інших повідомленнях ішлося, що перекупники пропонують лише 50 рублів за кілограм. Натомість у Донецьку та російських містах мелітопольську черешню продають уже по 250–280 рублів за кілограм.

Цього року черешня на окупованій Мелітопольщині подешевшала порівняно з минулим сезоном. Якщо торік через весняні заморозки та менший урожай кілограм ягід коштував близько 400 рублів, то нині великі виробники продають її по 200–250 рублів. У приватних господарствах ціни ще нижчі. 

За словами місцевих жителів, цьогоріч урожай рясний, однак значна частина плодів дрібна. Через низькі закупівельні ціни та слабкий попит таку черешню нерідко навіть не збирають – вона опадає з дерев і гниє. Власники садів намагаються продати врожай хоча б за мінімальною ціною, щоб не втратити його повністю. 

Українська черешня під російським прапором

Черешня в окупації стала не лише товаром, а й інструментом російської пропаганди. Окупаційні чиновники демонструють ящики з ягодами, звітують про врожаї, організовують ярмарки та говорять про нібито «відновлення» традиційного ринку. У такий спосіб вони намагаються створити образ успішного розвитку захопленої частини Запорізької області. 

У червні 2023 року мелітопольську черешню представили на Петербурзькому міжнародному економічному форумі. Окупаційний «керівник» Запорізької області Євген Балицький рекламував там «відбірну мелітопольську черешню» і заявляв, що вона відома в Росії ще з радянських часів. Уже в липні того ж року ягоду демонстрували на фестивалі в Москві як «продукцію Запорізької області РФ». 

Паралельно Росія намагається привласнити не лише врожай і сади, а й сам бренд «Мелітопольська черешня». У липні 2024 року Федеральна служба з інтелектуальної власності РФ (Роспатент) видала окупаційній адміністрації Запорізької області «свідоцтво про виключне право» на це географічне зазначення. 

Водночас в Україні географічне зазначення «Мелітопольська черешня» належить асоціації виробників і було офіційно зареєстроване ще у 2020 році. Подібну практику Росія застосовувала і після окупації Криму, незаконно зареєструвавши кримські виноробні бренди «Масандра», «Магарач» і «Новий Світ». 

Таким чином Росія намагається інтегрувати окуповану Мелітопольщину до власного економічного та культурного простору, привласнюючи землю, урожай, а також репутацію, яку місцеві садівники створювали десятиліттями. 

Україна документує ці злочини та оскаржує спроби такого привласнення. 8 червня 2026 року Комунарський районний суд Запоріжжя заочно засудив Олександра Абрамова та Ігоря Горбунова до 12 років позбавлення волі кожного. Суд визнав їх винними у порушенні законів і звичаїв війни через захоплення майна трьох українських агропідприємств. 

Крім того, українські посадовці звернулися до Всесвітньої організації інтелектуальної власності із закликом засудити незаконне привласнення географічного зазначення. Вони наголосили, що «Мелітопольська черешня» є частиною національного надбання України. 

Сади, що пережили століття, не пережили російської окупації

Наслідки окупації торкнулися не лише сучасних аграрних підприємств, а й історичної спадщини Мелітополя. У 2025 році з’явилися повідомлення про знищення частини садів Філібера – одного з найстаріших і найвідоміших черешневих садів міста, закладеного ще у XIX столітті.

Територія садів, що збереглася, нині перебуває у занедбаному стані. За нею більше не доглядають і не забезпечують належної охорони. Місцевим жителям, які скаржаться на високу вартість черешні, окупаційна влада навіть радить їхати до цих садів і збирати ягоди самостійно. 

Водночас частину території історичних садів уже використовують під забудову. Тут зводять житловий комплекс «Патріарх», квартири в якому планують пропонувати, зокрема, громадянам Росії за пільговими іпотечними програмами. Такі проєкти є частиною політики, спрямованої на заохочення переселення росіян на тимчасово окуповані українські території. 

Традиція, яку не вдалося знищити

Захоплення черешневих садів означає для Мелітопольщини не лише економічні втрати. Садівництво – це галузь, що потребує багаторічних інвестицій: дерева ростуть роками, системи зрошення вимагають постійного догляду, а врожайність залежить від досвіду агрономів і працівників. Коли законних власників усувають від управління, а підприємства працюють в умовах окупації та війни, руйнується система, яку місцеві садівники створювали десятиліттями.

Історія мелітопольської черешні стала одним із прикладів системного пограбування окупованих територій.

Попри окупацію, мелітопольці продовжують зберігати традиції, пов’язані з черешнею. Фестиваль «ЧерешнЕво», який до окупації щороку проходив у Мелітополі та збирав місцевих жителів і туристів, після початку повномасштабної війни проводять в інших містах України та за кордоном. Для мелітопольців це спосіб зберегти пам’ять про рідне місто, його культуру та людей, які були змушені залишити свої домівки.

У червні 2026 року відбувся вже 15-й, ювілейний фестиваль під гаслом «Збираємо валізу додому». Його провели у Запоріжжі, Дніпрі, Києві, Львові та німецькому Гамбурзі – містах, де нині живуть тисячі мелітопольців.

Так традиція, яку Росія намагається привласнити на окупованій території, продовжує жити разом із людьми, які зберігають пам’ять про свій дім і сподіваються одного дня повернутися до вільного Мелітополя. 

Текст – Олександр Носок

Цей матеріал створено в межах проєкту Інститутом масової інформації за підтримки Міністерства закордонних справ Нідерландів. Зміст публікації не відображає офіційну позицію ІМІ та Королівства Нідерланди.

---

Читайте також:

• Мобілізація в окупації: як Росія вербує жителів Запорізької області до своєї армії
• Кузня «гарматного м’яса»: як Росія у центрі «Воїн» мілітаризує дітей на окупованій частині Запорізької області

Oтримуйте нoвини швидше з дoпoмoгoю нaшoгo Telegram-кaнaлa: https://t.me/onenews_zp

Підписуйтесь нa «Перший Зaпoрізький» в Instagram!