У травні 2026 року на мистецькій мапі Запоріжжя з’явився новий театр — «Стежка». Його засновник – актор Запорізького театру молоді, заслужений артист України Петро Желев.
Першою постановкою театру стала вистава «Карамель» за п’єсою Наталії Ігнатьєвої. Вистава порушує одну з найважливіших тем сьогодення — повернення військових до цивільного життя та пошук свого місця у світі, який для них уже назавжди змінився.
«Перший Запорізький» поспілкувався з Петром Желевим про його шлях в акторстві та режисурі, створення власного театру та першої вистави, а також виклики, з якими він зіткнувся на цьому шляху.
Від електромонтера ― до актора та засновника театру: яким був шлях до дитячої мрії
Петро Желев народився у Києві, але вже через рік разом із родиною переїхав до Запоріжжя. Сцена цікавила його змалку: йому подобалося виступати, створювати щось разом із однодумцями та бути частиною творчого процесу. Втім, шлях до театру виявився не таким простим.
Після закінчення школи Петро вступив до Запорізького будівельного коледжу на заочне відділення, однак навчання не склалося. Тоді він вступив до Запорізького індустріально-політехнічного училища №23 (сьогодні це ― Державний навчальний заклад «Запорізький політехнічний центр професійно-технічної освіти», ― прим.), де здобував спеціальність електромонтера. Для закінчення навчання Петру необхідно було влаштуватися на роботу, щоб отримати диплом. Так він потрапив на будівництво, а згодом, втомившись від цієї роботи, перейшов на завод, де пропрацював ще рік.
Поворотним моментом у житті Петра стало знайомство з Яніною Соколовою ― нині відомою українською телеведучою, а на той час ― студенткою Запорізького національного університету. Саме вона розповіла йому про театральне відділення вишу та запропонувала познайомити з людьми, які могли допомогти підготуватися до вступу. Так у 2003 році Петро зміг здійснити свою дитячу мрію й розпочати свій шлях у театральному мистецтві.
Навчався Петро на курсі Олександра Короля — народного артиста України та очільника Запорізького театру молоді у 1979–1984 роках. Саме його Петро називає своїм головним наставником і людиною, яка суттєво вплинула на його професійне становлення.
«Олександр Петрович — це режисер, який фактично створив Запорізький театр молоді й лише за п’ять років довів майже до міжнародної слави. Це була дуже організована, дисциплінована, надзвичайно працездатна і талановита людина, для якої кожен нюанс у роботі був важливим», — ділиться Петро.
Співпраця Петра з Театром молоді розпочалася на другому курсі університету. Тоді художній керівник театру Геннадій Фортус ставив виставу «Не тільки про Гамлета» й шукав серед студентів хлопців до балету. Спочатку режисер запросив на репетиції одногрупника Петра Максима, знаючи, що він добре танцює. Той запропонував другові піти разом із ним. Там молодий актор і потрапив у поле зору Геннадія Фортуса.
Поступово Петро робив свої перші кроки в Театрі молоді. Спочатку працював за контрактом: приходив на вистави, відігравав їх і отримував гонорар. Згодом отримав пропозицію перейти у штат на часткову зайнятість, а вже у 2006 році став актором театру на повну ставку. На сьогодні Петро вже має чимало ролей у репертуарі Театру молоді і задоволений своєю професійною і творчою реалізацією.
Робочий день артиста театру залежить від графіка вистав і репетицій. У Театрі молоді вистави проходять із п’ятниці по неділю, а з вівторка по п’ятницю тривають репетиції. Понеділок — вихідний.
«Поза графіком теж є робота, яка триває постійно. За стільки років професія буквально в’їдається в тебе, відбувається певна професійна деформація. Сидиш удома, їдеш у дорозі, слухаєш музику чи дивишся кіно — і все одно помічаєш якісь деталі та думаєш, як їх можна використати на сцені, у якій ролі вони могли б спрацювати», ― каже Петро і зізнається, що акторство для нього — не просто робота, а радше стиль життя.
Як і представникам інших професій, акторам потрібен час для себе, щоб відволіктися від роботи та набратися сил. Якщо не знаходити часу на відпочинок, каже Петро, дуже швидко можна вигоріти. Поза роботою в театрі він любить механічну роботу: вже понад 10 років виготовляє вироби зі шкіри. Також любить кататися на мотоциклі, дивитися кіно, проводити час із дружиною та сином, спілкуватися з різними людьми на найрізноманітніші теми. Саме так він наповнюється енергією та готується до нових робочих днів.
Окрім театральної сцени, Петро також мав досвід зйомок у кіно. У 2010 році зіграв у мінісеріалі «Спрага», події якого розгортаються під час Другої світової війни. Також Петро знімався у серіалі «Сліпа» на СТБ. Із теплотою актор згадує роботу над кліпом реп-виконавця із Запоріжжя MC T на пісню «1000 свічок». Попри такий досвід зйомок, саме театр залишається для Петра ближчим до душі.
«Кіно знімають один раз, а потім просто повторюють. У театрі ж кожна вистава інша, адже хороші актори приносять на сцену не лише репліки та мізансцени, а й свій внутрішній стан, із яким вони живуть в цей день. Тому сьогоднішня вистава вже не буде такою, як учора чи завтра. Ти проживаєш усе тут і зараз, і більше такого моменту вже не буде», ― пояснює Петро.
Народження «Стежки» — театру для тих, хто не боїться замислюватися і спільно шукати рішення
У 2026 році театральна сцена Запоріжжя поповнилася новим театром — «Стежка», засновником якого став Петро Желев. Тут він поєднує одразу дві ролі — режисера та актора.
Першою виставою театру стала постановка «Карамель» за п’єсою Наталії Ігнатьєвої. Текст був написаний ще у 2019 році та став лауреатом третьої премії Міжнародного конкурсу «Коронація слова 2020» у номінації «П’єси». Петро познайомився з п’єсою у 2024 році, коли Наталія прийшла до Театру молоді на посаду завідувачки літературної частини.
Вистава порушує одну з найважливіших тем сьогодення — повернення військових до мирного життя після війни. Вона розповідає про складний шлях адаптації, внутрішні переживання ветеранів, пошук себе у новій реальності та те, як війна змінює не лише тих, хто пройшов через неї, а й людей поруч.
Особисто для Петра ця вистава має особливе значення: «Проблема соціалізації ветеранів — величезна, і ми, цивільні, повинні бути вдячними, розуміти їх і зробити все, щоб вони не почувалися покинутими. Бо інакше, для мене особисто, це дорівнює зраді. Людина повертається, виконавши свій обов’язок, а суспільство не знає і не розуміє, як поводитися з людьми, які мають травматичний досвід. Дуже важливо не просто знати, що така проблема існує, а й мати певні навички взаємодії з такими людьми. Тому для мене це не борг і не місія, а відчуття, що я маю це зробити. І я це зробив».
Щоб якомога достовірніше відтворити дійсність, Петро звертався за порадами як до військових, так і до фахівців із ментального здоров’я. Після кожного показу вистави він також отримує відгуки від глядачів, які можуть звернути увагу на неточності або підсвітити інший варіант розвитку подій чи реакцій військового. Усі ці зауваження акторський склад бере до уваги й намагається впровадити у виставу.
Спочатку планувалося, що «Карамель» стане виставою у репертуарі Театру молоді, а Петро виступить її режисером. Такі самостійні постановки у театрі не лише дозволяють, а й заохочують. Після завершення роботи виставу переглядає головний режисер, який і вирішує, чи увійде вона до репертуару. Однак ще під час роботи над постановкою Петро зрозумів, що хотів би показувати «Карамель» значно частіше, ніж це було б можливо в Театрі молоді з його великим репертуаром. Для нього було важливо, щоб якомога більше людей побачили цю історію та замислилися над темами, які вона порушує. Саме так і народилася ідея створити театр «Стежка».
Попри те, що театр тільки починає власний шлях, Петро вже має бачення того, для кого хоче створювати свої вистави. За його словами, «Стежка» не орієнтується на конкретний вік чи соціальну групу, а насамперед на людей, яким близькі цінності та теми, про які театр говорить зі сцени.
«Я просто хотів робити те, що мені хотілося, як мені здавалося чесним. Мені здається, що це театр для моїх однодумців. Перша вистава «Карамель» чіпляє мене за живе й говорить про те, про що хочеться кричати. Ці люди — наша авдиторія. Вони відрізняються способом мислення, ставленням до інших, до українського суспільства та його проблем. Це люди, які хоча б трохи замислювалися над цим і шукають рішення», ― ділиться режисер.
Найскладнішим на початку роботи над театром і першою виставою, зізнається Петро, стали саме сценографія та створення декорацій. Усе це довелося робити вперше. Він сам розробив і згодом власноруч сконструював головну декорацію вистави — дерево з мотузками.
Зараз Петро вже шукає нові теми для театру. Він розповідає, що хоче спробувати попрацювати над історією, яка кардинально відрізнятиметься від теми «Карамелі». Також планує поставити на сцені «Стежки» комедію, щоб дати глядачам можливість щиро посміятися й відпочити.
«Є така фраза: “Не було б щастя, та нещастя допомогло”. Нещодавно в моєму житті сталася подія, яка змусила мене замислитися над цінністю життя. За всією людською логікою цього не мало статися, але це сталося. І після тієї історії я постійно повторюю собі: життя занадто коротке, щоб не робити того, чого хочеться, занадто коротке, щоб не пробувати!», — підсумовує Петро Желев.
Текст – Олександра Мостова, фото з особистого архіву Петра Желева та театру «Стежка»
Читайте також:
Oтримуйте нoвини швидше з дoпoмoгoю нaшoгo Telegram-кaнaлa: https://t.me/onenews_zp
Підписуйтесь нa «Перший Зaпoрізький» в Instagram!