Призывной план в Запорожской области увеличили на 10%

За деякими даними вважається, що під час Другої світової війни загинуло близько 63 мільйони людей, що становило приблизно 3% населення світу. На той час нараховувалось близько 37000 відмовників за ідейними міркуваннями. Існує думка, що набагато більше мільйонів життів було б забрано війною, якби задіялись у війну всі ці додаткові 37000. Багато хто з них загинули через те, що міцно трималися своїх переконань на благо інших. Існує думка, що це герої, яких слід вшанувати. Прихильники такої думки звертають увагу на те, що, може, дехто з читачів цієї статті живе лише тому, що його дід не був убитий зброєю, яку міг узяти в руки один із відмовників того часу.

Часто опоненти вважають, що, оскільки, відмовники не беруть у руки зброю з метою практичного дотримання своїх ідей, то це слабохарактерні люди, нездатні захистити самих себе. А втім, таке розуміння не зовсім віддзеркалює реальність. Відмовники за ідейними міркуваннями здебільшого є людьми твердого характеру з неабияким волевиявленням. Вони не хочуть, аби їх ставили в рамки. Чудовим прикладом цього може бути американський боксер Мухаммад Алі. Наприкінці 60-х років минулого сторіччя його позбавили звання чемпіона у важкій категорії через спротив війні у В'єтнамі (1959-1975) та оголошення себе відмовником за ідейними міркуваннями. Іншим прикладом може стати лауреат нобелівської премії миру 1946 року Емілі Балч (Emily Greene Balch) (1867-1961), соціальний реформатор, економіст і пацифіст. Під час Першої світової війни Балч взяла відпустку, аби зайнятись пацифізмом. Вона вдалась до захисту прав відмовників за ідейними міркуваннями та антивоєнних демонстрацій. У 1915 році була делегатом Міжнародного конгресу жінок в Гаазі (Нідерланди). Після повернення до Бостона вона продовжувала компанії протесту проти вступу США у війни. У результаті її активізму за мир у 1918 році їй відмовили у викладацькій праці. В обох вищенаведених випадках такі люди мали активне суспільне життя та вели далеко не пасивну боротьбу. Вони захищали себе і свої переконання.

Війна - це ті ж переговори, тільки в іншій формі. Ненависть - це необов'язковий атрибут війни. Інтереси ж можуть бути будь-якими: територія, ресурси, ідеологія, релігія, честь. Війни постійно розгорялися на подібному підгрунті. А значить - війна закінчиться, коли ті що затіяли її доб'ються бажаного. Або ж ... війна закінчиться, коли число жертв стане занадто великим, щоб мета могла бути виправданою... Ті, хто спускають курок, самі повинні бути готові померти від кулі. Війна це ніщо інше як вбивство. І скільки б людей не зібралося разом, щоб скоїти вбивство, і як би вони себе не називали, вбивство все одно найгірший гріх в світі. Якщо б усі стали відмовниками, то не було б від кого захищатися.

Військова справа — це одна з професій, і її, як і кожну іншу професію, не слід нав'язувати насильно; примусова робота є неефективною, і отже, професійна армія боєздатніша, ніж сформована на засадах примусу; примушувати людину вчитись убивати — одна з найгірших форм примусу; професія військового взагалі не повинна існувати! Від призваного на військову службу вимагається прийняття присяги, але нелогічно, щоб присяга була примусовою, оскільки тоді вона не виражає справжньої волі того, хто присягнув; служба в армії гальмує кар'єру людини. Наявність альтернативної служби дещо пом'якшує критику противників військової повинності, але не знімає її повністю. Для СРСР починаючи з 1970-х років було характерним поширення в армії так званої дідівщини, залишки якої, можливо, ще й досі спостерігаються в деяких військових частинах України. Сучасну українську громадськість часто обурюють також окремі смертельні нещасні випадки в армії (що було не рідкістю навіть у мирний час), що теж висувається як вагомий аргумент за те, щоб скасувати військову повинність якомога скоріше.