«Міна розірвалась поруч зі мною»: історія фермера з Мелітополя, який після початку повномасштабного вторгнення встав на захист країни
42-річний Юрій родом із Мелітополя. Був учасником АТО. Також до повномасштабного вторгнення займався сільським господарством – будував теплиці, вирощував овочі та зелень. У міжсезоння працював зварником. Але після 24 лютого 2022 року знову взяв до рук зброю.
Про це повідомили у Запорізькому обласному територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки.
Юрій згадує, що після початку російського вторгнення з Мелітополя виїжджали двома машинами — три сім’ї. До Запоріжжя доїхали без пригод, хоча їх попереджали про ймовірні обстріли. Чоловік вивіз дружину та доньку, але батьки залишились. Як тільки сім’ї були в безпеці, повернулись з братом у Мелітополь, щоб долучитися до оборони. На той момент російські танки вже були майже під містом.
Юрій згадує, що вони варили протитанкові їжаки, готували коктейлі Молотова, виходили на мітинги, організовували людей. Але після двох тижнів окупації все ж виїхали, та стали до лав 115 Мелітопольського батальйону 110 бригади територіальної оборони.
Перший бойовий досвід під час повномасштабного вторгнення Юрій згадує так:
«Мій перший бій — штурм Златополя. Орки його захопили, ми йшли відбивати. Це був вже другий штурм — перший закінчився важкими втратами. На другий пішли разом із морпіхами і танками. Успішно, але багато побратимів зникло безвісти», – згадує Юрій.
Чоловік був старшим стрільцем до 2023 року, але потім його відправили на навчання в Норвегію — готували командирів відділень. На навчанні забезпечили всім — від шкарпеток до ліхтариків. Після повернення до батальйону Юрій потрапив на позиції в Харківській області.
«Коли підсохли поля, почалася гаряча фаза боїв — штурми по кілька разів на день. Вони навіть застосовували гази. Загалом складна ситуація, але треба було триматись», – розповідає Юрій.
Мелітополець згадує, що коли вони стояли на Сумщині пів року місцеві мешканців дуже допомагали: їжею, ковдрами, дровами, ремонтом авто, навіть концерти організовували.
«Воювали разом з братом – він у мене молодець. Спершу вагався, але пішов зі мною як почалось вторгнення. Зараз він далі воює — вже як офіцер», – розповідає захисник.
Юрій вже не може виконувати бойові завдання разом з побратимами, оскільки отримав поранення. Але продовжує нести службу і виконувати обов’язок.
«Під час служби було багато різного: і страх, і біль, і відчай. Але я, так само як і мої побратими, не міг здатися.
На Запорізькому напрямку була складна ситуація і під час одного з обстрілів ворожого міномета я отримав поранення. Міна розірвалась поруч зі мною і я отримав осколки в ноги та добрячу контузію. Після цих поранень я вже не міг виконувати завдання на передовій.
Після лікування, реабілітації та проходження ВЛК я був визнаний придатним до служби в тилових частинах та територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки», – каже Юрій.
Наразі чоловік служить у Запорізькому ТЦК. Зазначає, що колектив хороший, але зарплата маленька.
«Багато хто з окупації вибрався — треба платити за житло. Часто лише хтось один у сім’ї працює. Є відчуття несправедливості, – каже чоловік. – Багато військових уже три роки без перепочинку. Їх потрібно міняти. Не можу слухати: «Це не моя війна», «Коли вона закінчиться?» Мобілізація потрібна, але вона має бути людяною. Людей не треба бити — треба показувати приклад».
Юрій зазнається, що дуже сумує за роботою на землі й планує повернутись до цього після перемоги.
Читайте також:
Ситуація на фронті: росіяни сім разів штурмували позиції захисників на Оріхівському напрямку
Oтримуйте нoвини швидше з дoпoмoгoю нaшoгo Telegram-кaнaлa: https://t.me/onenews_zp
Підписуйтесь нa «Перший Зaпoрізький» в Instagram!
0