Кушугумська громада, до складу якої входять селища Балабине, Малокатеринівка та Кушугум, розташована у передмісті Запоріжжя. Останніми місяцями вона дедалі частіше потерпає від ворожих атак: окупанти обстрілюють територію керованими авіабомбами та застосовують ударні дрони, які атакують мирних мешканців, змушуючи їх жити у постійному страху. Внаслідок обстрілів пошкоджено понад 600 будинків, частину з них повністю зруйновано.
До воєнних проблем додалися екологічні виклики: зникнення поливної води, перебої з питною водою після підриву Каховської ГЕС, а також навала сарани, яка знищує врожаї місцевих фермерів.
Попри складні обставини, громада демонструє стійкість і продовжує розвиватися. Тут надали притулок понад трьом тисячам переселенців, відкрили підземну школу на тисячу дітей, а також активно реалізують державну програму «єВідновлення». Крім того, громада ініціює нові соціальні проєкти та шукає партнерів для відновлення.
Про життя неподалік фронту, адаптацію до нових реалій та плани на майбутнє «Перший Запорізький» поспілкувався з головою Кушугумської селищної ради Володимиром Сосуновським.
Російські військові атакують Кушугумську громаду авіабомбами та дронами з прикріпленою вибухівкою
– Як змінилася інтенсивність обстрілів у Кушугумський громаді за останні місяці?
– Якщо оцінювати за десятибальною шкалою, то інтенсивність обстрілів зараз на рівні восьми балів. Вона зростає – і в межах громади, і за її межами. Нещодавно було дуже гучно, частина Кушугума тимчасово залишилася без електроенергії.
– Які населені пункти громади найбільше потерпають від російських атак?
– За географічним розташуванням – це населені пункти від Запоріжжя в бік фронту: Балабине, Кушугум, а найбільше – Малокатеринівка. Вона розташована за 500 метрів від села Приморське Степногірської селищної громади. Їх активно обстрілюють, і снаряди долітають до нашої Малокатеринівки. 20 липня туди влучила керована авіабомба (КАБ). Близько 10 будинків отримали пошкодження різного ступеня: розбиті дахи, вікна, двері.
– Чим зазвичай завдають удари?
– Керованими авіаційними бомбами. Також великий відсоток складають FPV-дрони, до яких кріплять вибухові пристрої. Їх майже щодня запускають по автівках і житлових будинках. За останні два місяці їх використання значно активізувалося. Наші військові намагаються збивати їх за допомогою засобів радіоелектронної боротьби. Щодня збивають по два-три дрони. Деякі з них вибухають на дорогах чи біля дворів – у людей вилітають вікна від вибухової хвилі. Влучають і в будинки, і в автомобілі – як військових, так і цивільних.
Фото з фейсбук-сторінки Володимира Сосуновського
– Як місцеві мешканці реагують на цю загрозу?
– Так само як і ми. Сидимо, працюємо – а навіть у селищній раді немає укриття. Зараз встановили укриття за сто метрів – нам його надав Червоний Хрест. Воно розраховане на 10 людей і стоїть на зупинці в громадському секторі. Але щоб туди дістатися, треба ще добігти. Люди в основному сподіваються на Бога і на Збройні сили України.
З початку повномасштабної війни у громаді загинули чотири цивільних, двоє дітей отримали інвалідність на все життя
– Скільки будинків було пошкоджено та зруйновано від 24 лютого 2022 року?
– Ми ведемо звітність за весь період. Більш як 600 будинків отримали пошкодження різного ступеня. Шість будинків повністю знищені. Ще 10 – у такому стані, що не підлягають відновленню. 550 частково відновлені: замінили вікна, дахи. У нас активна робота щодо цього.
Спочатку найбільше страждали Малокатеринівка, Балабине, згодом – Кушугум. Після того, як наші військові відсунули ворога далі, під обстріли здебільшого потрапляє Малокатеринівка. Але FPV-дрони долітають і до самого центру Кушугума. Це, звісно, турбує, бо їздять маршрутні автобуси, повні людей, які повертаються з роботи. Але поки що, слава Богу, все нормально.
– Скільки компенсацій за пошкоджене або зруйноване житло вже видано у громаді, і на яку суму?
– Ми допомагаємо людям, надаючи акти обстеження. Їх отримали ті, хто звертався – от у нас зафіксовано 600 пошкоджень, і на кожен випадок ми видали акт. Але ступінь пошкоджень різний: хтось отримав компенсацію на встановлення вікон, хтось – на ремонт даху. Знаю, що приблизно шість-вісім людей змогли придбати собі нове житло за сертифікатами в межах державної програми «єВідновлення»
– Яка кількість жителів загинула або постраждала через російські обстріли у вашій громаді з початку повномасштабної війни?
– У нас загинуло чотверо цивільних. Двоє дітей отримали інвалідність на все життя. Одна дитина загинула внаслідок російського артилерійського обстрілу дитячого майданчика. Приблизно 100 людей зверталися до лікарні після обстрілів – мали поранення різного ступеня.
– Скільки укриттів є у вашій громаді і який їхній стан? Чи вистачає мешканцям укриттів?
– Так склалося, що ще з радянських часів на території громади не було жодних укриттів. Будівлі, які маємо – школи, садочки – збудовані без підвалів. . Але нині ми вже маємо багатофункціональне приміщення подвійного призначення – це школа-укриття в Балабинській гімназії «Престиж», розрахована на тисячу дітей. У Кушугумській гімназії «Інтелект» облаштували найпростіше укриття – його теж використовують і як навчальний простір, і як сховище. А зараз у центрі Кушугума встановили мобільне укриття біля зупинки, бо саме там зазвичай найбільше людей.
З початком спеки у громаді виникають постійні перебої з водою: проблема водопостачання не вирішиться до закінчення війни
– Яка зараз чисельність населення в громаді? Наскільки вона змінилася порівняно з довоєнним часом?
– Точно сказати не можу. Розумієте, вчора був обстріл – сьогодні бачу, що людей стало менше, машин мало. Значить, вночі вони виїхали кудись. Потім за кілька днів, коли стає тихіше, повертаються. Думаю, що загалом з початку широкомасштабної війни виїхало приблизно 30–35% населення.
– Скільки переселенців прийняла ваша громада?
– Понад три тисячі.
– Розкажіть, як у Кушугумській громаді відбувається інтеграція переселенців у місцеву спільноту. Чи є якісь спеціальні програми або ініціативи для адаптації?
– Нам активно допомагають благодійні фонди та організації. Крім гуманітарної допомоги, люди отримують психологічну підтримку, проходять профорієнтацію. Ми також залучаємо їх до навчання в університетах і технікумах для перепрофілювання. Зараз діють цікаві програми, які компенсує держава. Тобто ми постійно працюємо з людьми, направляємо їх.
– А які труднощі виникають?
– Переселенці активно переміщуються. Хтось уже знайшов роботу тут і працює. Наприклад, у нас в органах місцевого самоврядування працюють десятеро переселенців – хтось уже два роки, хтось рік, хтось пів року. Є люди з Василівки, Маріуполя, Мелітополя. Вони включились у життя громади й працюють.
– Як змінилася ситуація з водою у Кушугумській громаді після підриву Каховської ГЕС?
– Ситуація, звісно, змінилася. Точка подачі води – це селище Балабине, де розташована дослідна станція. Звідти вода надходила до насосного цеху водоканалу, а далі – центральною трубою по всіх вулицях аж до Малокатеринівки. Це близько 15 кілометрів. Загалом по території громади маємо приблизно 103 кілометри водопровідних мереж. Коли починається спека, то постачанням води починаються перебої – і не тільки у верхніх частинах Кушугума чи Малокатеринівці, а навіть у самому Балабиному, бо падає тиск.
До підриву Каховської ГЕС Кушугум був забезпечений поливною водою майже на 80%, зараз залишилося десь 20%. Насосні станції повністю висохли – підключити їх неможливо. А Малокатеринівка була на 100% забезпечена поливною водою з Каховського водосховища. Там була побудована серйозна меліоративна система поливу. Люди майже щодня поливали городину, проблем не було. Але вже два роки жодна насосна станція не працює, тому що все висохло. Каховського водосховища немає, води з річки Конка теж. Це величезна проблема.
Зараз люди використовують питну воду для поливу, тому її не вистачає. І це питання не вирішиться, поки не настане мир. Тоді вже потрібно буде ухвалювати рішення, як організовувати систему поливу. Найімовірніше, буде індивідуальний підхід – через свердловини, кооперативи. Централізовано подати таку кількість води нереально.
– Яким є стан малих річок у вашій громаді? Чи фіксується мор риби у водоймах?
– Так, мор риби є. Особливо там, де мілководдя – риба, яка не встигає вийти, просто задихається. Це фіксують відповідні комісії. Нам телефонують, повідомляють. Ми уклали договори з організаціями, які мають займатися утилізацією, але поки що реалізувати це не вдалося. Часто приходимо зранку, а риби вже немає. Найімовірніше, її розтягують тварини. Бо зараз до нас із зони бойових дій, з «нуля» переселилося стільки тварин: лисиць багато, зайці бігають під ногами. Кого тут тільки немає. Можливо, ці тварини й забирають рибу.
Місцеві фермери втрачають врожай соняшника через нашестя сарани: уражено вже 30% посівів
– У липні Кушугумська громада зіткнулася зі справжнім нашестям сарани. Розкажіть, яка зараз ситуація.
– Ситуація погіршується, тому що сарани стає просто мільярди. За тиждень вони виросли у розмірі з двох до шести-семи сантиметрів. Літають, як птахи. Над громадою, над селищем – хмари сарани цілий день кружляють, не сідають. Про таких я не знаю, чи науковці щось скажуть нам, але поки ніхто нічого не говорить. Вони зараз активно розмножуються. Кажуть, уже й до центру Запоріжжя долітають. Найгірше те, що у фермерів на посівах соняшника сарана сидить чорними хмарами – уже приблизно на 30% посівів. Сьогодні в Балабиному справжня навала.
– Які заходи проводять для боротьби з сараною? Чи вдається її знищувати?
– Ми обробляємо територію громади вручну – всі місця, де скупчується сарана. Але ефект мінімальний: гине приблизно 10% комах. Фермери приходять, обприскують поля – частина сарани гине, але вже через два-три дні прилітає нова. Проблема в тому, що без спеціальної техніки тут не обійтись. Соняшник уже виріс – заввишки приблизно 1,30 метра, і вручну його не обробиш. Потрібна спецтехніка висотою 1,5–2 метри. А звичайна сільгосптехніка просто поламає врожай, якщо заїде на поле.
– Розкажіть, як у Кушугумській громаді організовано освітній процес і як навчальні заклади адаптуються до умов війни.
– У нас змішана система навчання – як онлайн, так і офлайн. У Балабинській гімназії «Престиж» діти навчаються у новій підземній школі подвійного призначення – це і навчальний заклад, і цивільне укриття. Там займаються близько 600 дітей у дві зміни. У Кушугумській гімназії у 2024 році облаштували найпростіше укриття – зараз там офлайн навчається 150 учнів.
У ній діти не лише здобувають знання, а й можуть цікаво проводити час у спеціально облаштованих зонах. У школі є конференц-зала з великим круглим столом для обговорень, зона активного відпочинку з аерохокеєм, настільним тенісом, баскетболом і аерофутболом. Класи обладнані мультимедійними дошками, інтерактивними панелями та сучасними меблями.
– Яку підтримку надає громада Збройним силам України?
– Ми є лідерами в області за обсягом допомоги армії. Можливо, після міста Запоріжжя – за нього не можу говорити. Але серед громад – ми на першому місці. У 2024 році виділили на потреби ЗСУ 45 мільйонів гривень. Цього року вже передали військовій адміністрації 17,7 мільйона, а ще на 5 мільйонів закупили спеціалізовану техніку. Загалом за два роки – 2024-й і 2025-й – ми надали Збройним силам майже 70 мільйонів гривень.
Від втрати міжнародних програм до нових проєктів: про партнерства та соціальні ініціативи
– Як закриття програм Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) позначилося на розвитку вашої громади?
– Звісно, це відчутно. Наша громада завжди була активною у міжнародній співпраці, донорських програмах, різних проєктах – ми брали участь в ініціативах Mercy Corps, USAID АГРО, USAID DOBRE. Дуже прикро, що всі ці програми просто зникли.
Ми багато над ними працювали. Наприклад, у межах проєктів USAID АГРО і Mercy Corps планували створити тепличний комплекс для підтримки місцевих фермерів. Уже були пробурені свердловини. Програма тоді ще офіційно не була закрита, можна було все реалізувати. Але чомусь усе затягнули – і програми вже немає. А фермери витратили кошти.
– Чи вдається налагоджувати нові зв’язки з міжнародними партнерами або фондами щодо розвитку громади?
– Так, наша громада була відібрана для участі в конференції Ukrainian Recovery Conference 2025, яка проходила в Римі. Минулого тижня я брав у ній участь як представник громади й презентував чотири проєкти. Ми вже підписали попередній договір з агенцією «Україна–Італія» та однією з асоціацій. Зараз ведемо переговори з двома громадами та фахівцями щодо підписання меморандуму про співпрацю у сфері захисту дітей. Ідеться про програми підтримки дітей, які вони планують реалізувати в нас.
Крім того, обговорюємо гарний проєкт – пересувний мобільний комплекс для роздільного збору сміття. Сподіваємося, що нам вдасться реалізувати цю ініціативу, і громада отримає власну сортувальну лінію, яка приноситиме прибуток як бюджету, так і громаді. І, що важливо, зробить довкілля чистішим.
Ми вже почали цю програму: закупили контейнери для роздільного збору сміття і встановили їх у кожному населеному пункті. Це робиться насамперед для того, щоб діти звикали до сортування і самі хотіли це робити. Щоб удома казали батькам: скло, папір, метал – усе потрібно складати окремо, як це відбувається у цивілізованих країнах. Я вірю в майбутнє наших дітей і ми рухаємося в цьому напрямку.
– Які ще нові проєкти у сфері соціальної підтримки або бізнесу планують реалізувати у громаді?
– Зараз ми активно співпрацюємо з фондом Говарда Баффета, який надає гуманітарну допомогу. Я особисто їздив і підписував меморандум із сільськогосподарською програмою фонду «Жнива перемоги». Наші фермери отримали підтримку – їм передали комбайн New Holland, трактор і сівалки цієї ж марки. Вони об’єдналися в кооператив, разом скидаються на пальне, обробляють землю і продовжують засівати свої поля.
– Яким ви бачите шлях відновлення громади після війни? Що, на вашу думку, потрібно буде зробити?
– Насправді те, що, на мою думку, потрібно робити – ми вже робимо. Активно співпрацюємо з іншими громадами. Ще у 2022 році в межах програми «Пліч-о-пліч» підписали меморандуми з трьома громадами із заходу України. Вони допомогли нам з оздоровленням дітей – приймали їх на відпочинок у себе. Зокрема, це Довжанська громада на Закарпатті та Верхівцівська громада з Дніпропетровщини. Також залучаємо наших дітей до спортивних заходів на безпечних територіях цих громад.
Зараз у нас вже п’ять підписаних меморандумів із громадами з різних регіонів – з Умані, Гайворона, Підберізцівської громади у Львівській області, Оржицької громади на Полтавщині. Готуємо шостий – з громадою Олександрії на Сумщині. Між нами склалися дружні стосунки, і понад 100 наших дітей уже побували на двотижневому оздоровленні.
Окремо працюємо над проєктами економічного розвитку. Приєдналися до «Угоди мерів» з енергоефективності. Наразі розробляємо енергоефективний паспорт громади. Також оновили стратегію розвитку, яку визнали однією з найкращих в області. Ми презентували її в Чехії в межах співпраці. Підписали двосторонній договір і рухаємося в напрямку енергоефективності та розвитку «зеленої громади». Це ті питання, які будуть важливими після війни. Але ми не чекаємо – працюємо уже зараз і бачимо реальні результати.
Текст – Олександр Носок, фото – Кушугумська селищна рада
Читайте також:
- Життя в тіні окупації: як виживають жителі Пологівської громади під обстрілами й тиском російських загарбників
- Понівечений, але нескорений: як живе Оріхів – під постійними обстрілами, без світла та газу (ІНТЕРВ’Ю)
Oтримуйте нoвини швидше з дoпoмoгoю нaшoгo Telegram-кaнaлa: https://t.me/onenews_zp
Підписуйтесь нa «Перший Зaпoрізький» в Instagram!