Життя в окупації стає дедалі складнішим: що відбувається у Софіївській громаді на Запоріжжі (ІНТЕРВ'Ю)
Софіївська громада Бердянського району вже понад чотири роки перебуває під російською окупацією. На захопленій території нині залишаються близько трьох тисяч мешканців, а умови їхнього життя дедалі погіршуються.
Люди стикаються з перебоями в електропостачанні, дефіцитом медикаментів і пального, фермери ризикують втратити врожай, а окупаційна влада посилює ідеологічний тиск на населення.
Про те, як живе громада в окупації та з якими викликами щодня стикаються її жителі, «Першому Запорізькому» розповіла начальниця Софіївської сільської військової адміністрації Бердянського району Тетяна Дукова.
«Ситуація на окупованій території погіршується»
– Що відомо про ситуацію на тимчасово окупованій території Софіївської громади?
– Ми регулярно моніторимо ситуацію на території нашої громади. Загалом можемо сказати, що вона залишається дуже складною і має тенденцію до погіршення.
Фото: Софіївська громада
Передусім це стосується безпеки людей. Майже щодня мешканці повідомляють про вибухи, прильоти безпілотників, активність російських військ та ураження їхніх позицій. На території громади розміщено багато військових, тому через бойові дії регулярно пошкоджується критична інфраструктура, що призводить до тривалих відключень електроенергії.
Наприклад, світло можуть подавати лише на кілька годин, а потім знову вимикати. Після пошкодження електропідстанції люди взагалі 13 днів залишалися без електропостачання.
Також суттєво погіршилося забезпечення населення паливом, медикаментами та окремими продуктами. Люди повідомляють про дефіцит бензину, труднощі з отриманням медичної допомоги та нестачу кваліфікованих лікарів. Усе це безпосередньо впливає на якість життя мешканців.
Фото з пропагандистського сюжету
Паралельно окупаційна адміністрація продовжує активну інформаційну та ідеологічну роботу. Вона ведеться через школи, бібліотеки, заклади культури та різноманітні дитячі заходи. Людям нав’язують російські наративи, а особливу увагу окупанти приділяють саме дітям і молоді.
Попри всі ці складні умови, ми намагаємося підтримувати зв’язок із жителями громади та продовжуємо збирати інформацію про реальний стан справ. Це непросто, адже зв’язок там дуже поганий.
Також стежимо за місцевими Telegram-каналами, щоб хоча б частково розуміти, що відбувається.
Найголовніше для нас – щоб люди на тимчасово окупованій території не почувалися забутими. Ми знаємо, що вони також стежать за новинами з підконтрольної Україні території й чекають на визволення та деокупацію.
– Чи намагається окупаційна влада якось вирішувати проблеми, про які ви згадали?
– Зараз людям там нічого не пояснюють. Якщо за часів України ми завжди намагалися спілкуватися з жителями й пояснювати ситуацію, то зараз відповідей ніхто не дає – люди залишаються сам на сам зі своїми проблемами.
Нещодавно ми дізналися, що, попри хороший стан зернових культур після дощів, фермери дуже занепокоєні. Реалізувати врожай неможливо через складну логістику та відсутність покупців. Тому існує дуже великий ризик його втратити, хоча в це уже вкладено значні кошти. На жаль, у цій ситуації ми нічим не можемо їм допомогти.
Ілюстративне фото: Радіо Свобода
Окупанти повернули радянські назви населених пунктів і вулиць
– Як після окупації Софіївської громади окупанти змінили її адміністративний устрій?
– Вони повернули все так, як було раніше. Тепер це знову Приморський район, хоча до повномасштабного вторгнення наша громада входила вже до Бердянського району.
Також окупанти повернули старі назви населених пунктів. Наприклад, нині це Софіївка, а вони знову називають її Коларівкою. Так само повернули радянські назви багатьом вулицям. Тобто вони намагаються відновити той устрій, який існував за радянських часів.
– Скільки приблизно, за вашими підрахунками, зараз людей залишається на окупованій території?
– Приблизно трьох тисяч людей. Раніше на території нашої громади проживала 5801 особа.
– Чи продовжують люди виїжджати з окупації на підконтрольну Україні територію?
– Так, продовжують, хоча зараз це рідкість. Наприклад, за перше півріччя 2026 року з нашої громади виїхали приблизно шість-сім людей.
Є й ті, хто приїжджає на підконтрольну Україні територію, а потім повертається назад. У багатьох там залишаються батьки, рідні, тому вони не можуть остаточно покинути окуповану територію.
Без російського паспорта – без права на медицину та допомогу
– Чи відбирають зараз у людей їхні домівки? Чи заселяються військові в будинки цивільних?
– Зараз, скажімо так, ситуація більш-менш спокійна. Військові постійно змінюються – одні приїжджають, інші виїжджають. Вони все одно шукають місця для розміщення, але намагаються не перебувати серед цивільного населення і здебільшого розташовуються за межами громади.
– Які можливості для роботи та заробітку сьогодні залишаються у жителів окупованої громади?
– Власних підприємств у нашій громаді немає. Якщо говорити про роботу місцевих установ, то ситуація також дуже змінилася. Наприклад, до повномасштабного вторгнення в сільській раді працювали 44 людини, а зараз у центрі громади залишилася лише одна людина. Вона лише приймає заяви та передає їх до Приморська або Бердянська. Навіть довідку на місці люди отримати не можуть.
Для мешканців це великий шок, адже раніше вони могли звернутися до сільської ради й одразу отримати необхідну допомогу або відповідь на своє запитання. Сьогодні такої можливості немає – для вирішення будь-яких питань потрібно їхати до районного центру.
– Чи залишається ще можливість отримати якісь послуги без російського паспорта?
– Ні, такої можливості вже давно немає. Це стосується навіть медицини. Були випадки, коли до людини приїжджала швидка допомога, але перед госпіталізацією запитували, чи має вона російський паспорт. Якщо ні – людину не госпіталізували.
За останній рік це питання вже навіть не обговорюється. Без російського паспорта люди не можуть отримати жодних послуг, тому мешканці були змушені оформити документи.
Близько 80 жителів громади пройшли через російські катівні
– Чи триває зараз тиск на місцеве населення з боку окупантів? Чи продовжуються переслідування, викрадення та незаконні затримання цивільних?
– За останній рік, на щастя, у нашій громаді таких випадків не фіксували. Але в перші роки окупації це був справжній жах. Ми вели облік, і близько 80 мешканців громади пройшли через тортури.
Хтось перебував у полоні кілька днів, а дехто залишався там понад 40 днів. Такі випадки теж були.
За нашою інформацією, на сьогодні цивільних мешканців громади, які залишаються в полоні, немає.
– Ви згадували, що окупанти чинять сильний ідеологічний тиск на дітей. Скільки шкіл їм вдалося відновити і як вони працюють?
– Зараз працюють школи в Софіївці, Юр’ївці, Зеленівці, Єлисаївці та Радолівці. Тобто фактично працюють п’ять шкіл. Не працює лише школа в селі Нельгівка. Водночас дітей у цих школах дуже мало. Є навчальні заклади, де навчається лише близько 30 учнів.
На фото – школа у Софіївці до початку повномасштабного вторгнення
– Чи багато мешканців громади добровільно пішли на співпрацю з ворогом? Чи ведеться облік таких людей?
– На превеликий жаль, так, такі люди є. У громаді ведеться облік, ми маємо відповідний список. Він не дуже великий, але такі випадки є.
Серед тих, хто пішов на співпрацю з окупантами, є працівники шкіл і закладів культури. Вони досі працюють на тимчасово окупованій території.
– Зрозуміло, що в окупації продовжують залишатися люди, які вірні Україні й чекають на її повернення. Що б ви хотіли сказати їм?
– Насамперед я хочу подякувати їм за те, що вони залишаються вірними Україні та нашій державі. Сьогодні я можу підтримати їх лише словом, а не діями. Але вірю, що вони це розуміють і відчувають.
Я переконана, що Україна обов’язково поверне всі свої землі. Ми неодмінно повернемо і нашу Софіївську громаду, повернемося додому.
Після цього проаналізуємо все, що пережили. Ми вже пройшли дуже великий шлях, багато що переосмислили, стали по-іншому дивитися на життя. Вірю, що разом відбудуємо нашу громаду й зробимо її ще кращою, ніж вона була до війни.
У другій частині начальниця Софіївської сільської військової адміністрації Тетяна Дукова розповіла, як громада не втрачає зв’язок зі своїми жителями, підтримує внутрішньо переміщених людей і готується до майбутньої деокупації.
Текст – Олександр Носок
Читайте також:
- Місто-герой в релокації: як сьогодні живе Гуляйпільська громада на Запоріжжі (ІНТЕРВ’Ю)
- Як живе Приазовська громада в окупації: порожні пляжі, «націоналізація» майна та тиск на людей (ІНТЕРВ’Ю)
- Триматися разом: як релокована Приазовська громада гуртує людей у Запоріжжі (ІНТЕРВ’Ю)
Oтримуйте нoвини швидше з дoпoмoгoю нaшoгo Telegram-кaнaлa: https://t.me/onenews_zp
Підписуйтесь нa «Перший Зaпoрізький» в Instagram!
0