Меноніти у Запоріжжі: як колоністи заклали фундамент промислового розвитку регіону

Запоріжжя зазвичай асоціюють із козацькою історією та великими промисловими підприємствами. Водночас частину свого економічного й культурного розвитку місто завдячує людям, чиє ім’я на довгі роки було майже витіснене з колективної пам’яті.

Йдеться про менонітів – релігійну спільноту, що сповідувала принципи миру, праці та взаємодопомоги. Оселившись на цих землях, вони розвивали промисловість і сільське господарство, будували лікарні та школи.

У наші дні для багатьох українців лише відкривається історія цієї «зниклої», а насправді знищеної спільноти.

Хто такі меноніти, як вони з’явилися на теренах сучасного Запоріжжя та який слід залишили в історії міста – далі в матеріалі.

Утікачі від переслідувань: хто такі меноніти

Щоб зрозуміти, чому меноніти опинилися на берегах Дніпра, слід зазирнути у XVI століття – час, коли Європу охопили релігійні конфлікти між католицькою церквою та прихильниками Реформації. Саме тоді в Нідерландах постав рух анабаптистів, а його духовним лідером став колишній католицький священик Менно Сімонс. Від його імені й походить назва громади.

Меноніти відмовлялися від хрещення немовлят, визнаючи лише свідоме хрещення дорослих, виступали проти насильства й військової служби та прагнули жити у відокремлених від держави громадах. Через пацифізм і релігійну незалежність їх переслідували по всій Європі – в Нідерландах, Німеччині, Пруссії. Цілі громади були змушені рятуватися втечею, шукаючи землю, де можна вільно вірити і мирно працювати.

І така земля знайшлася – на півдні Російської імперії. У 1762 році на престол зійшла Катерина II, яка прагнула заселити й освоїти степові землі Новоросії – території між Дніпром і Чорним морем. Щоб залучити колоністів, імператриця запропонувала їм вигідні умови: багаторічне звільнення від податків, довічне звільнення від військової служби, право на релігійну свободу та власне самоврядування. Крім того, кожна родина могла отримати близько 65 десятин землі – надзвичайно велику площу за мірками тогочасної Європи.

Для менонітів ці умови стали шансом почати нове життя.

Перша менонітська колонія в Східній Європі: як вони будували своє життя

Дорога на південь Російської імперії була довгою і виснажливою. Та вже у 1789 році група з 228 менонітських родин заснувала своє поселення. Так постала Хортицька колонія – перша менонітська колонія у Східній Європі, розташована на острові Хортиця та правому березі Дніпра.

Початок життя на новому місці був непростим. Поселенці мали небагато коштів, частину майна втратили в дорозі, а житло доводилося облаштовувати з нуля – певний час люди навіть мешкали в землянках. Попри це вони швидко взялися до роботи: розорювали степові землі, вирощували зернові, закладали городи та сади. Поступово землі перетворювалися на великі доглянуті господарства.

Згодом Хортицька колонія стала зразком для подальшого розселення менонітів у регіоні. Вона складалася з кількох сіл, об’єднаних у спільну адміністративну та господарську систему. Поселення мали чітке планування: прямі вулиці, охайні будинки із садами, школу та молитовний дім.

З часом менонітські громади почали розширюватися. Наприкінці XVIII – у першій половині XIX століття приблизно за 80 кілометрів від Хортиці виникла друга велика колонія – Молочанська. Вона розташувалася на берегах річки Молочної (нині територія Пологівського та Мелітопольського районів Запорізької області). Якщо Хортицька колонія була першою, то Молочанська за кілька десятиліть стала найбільшою і найрозвиненішою менонітською спільнотою в Російській імперії. Її центром був Гальбштадт (нині Молочанськ).

До середини XIX століття обидві колонії об’єднували десятки сіл і тисячі мешканців.

Внутрішнє життя колоній було чітко впорядковане. Меноніти спілкувалися між собою нижньонімецьким діалектом – платдойчем, зберігаючи мову як важливу частину своєї ідентичності. Громади мали широке самоврядування: вони обирали старійшин і самостійно вирішували внутрішні справи. Центром духовного й суспільного життя залишалася кірха – простий молитовний дім без зайвої пишності, адже меноніти свідомо уникали розкоші навіть у богослужінні.

Від землеробства до заводів і шкіл: як меноніти розвивали Запоріжжя 

Меноніти на ці землі привезли із собою передові для того часу західноєвропейські агрономічні знання й технології та почали активно застосовувати їх у господарстві.

Одним із важливих нововведень стало впровадження чергування культур і глибокого обробітку ґрунту. Меноніти також почали вирощувати твердозерну «менонітську пшеницю», яка згодом здобула популярність на зернових ринках Європи й прославила південь України.

Поступово меноніти перейшли від простого землеробства до промислового виробництва. У колоніях з’явилися вітряки та водяні млини, цегельні заводи, шерстяні фабрики. Особливо важливим стало виробництво сільськогосподарської техніки: у менонітських майстернях виготовляли плуги, косарки та молотарки, які раніше доводилося завозити з-за кордону.

Помітний внесок у розвиток металообробної промисловості регіону зробили менонітські підприємці Йоганн Корніс, а також родини Леппів і Вальманів. Їхні заводи постачали обладнання по всій Україні, а деякі підприємства згодом переросли у великі промислові комплекси.

Із менонітськими виробництвами пов’язаний і початок промислової історії сучасного Запоріжжя. У 1863 році підприємець Абрагам Кооп заснував у колонії Хортиця завод сільськогосподарських машин. Після націоналізації більшовиками підприємство отримало назву «Комунар», а згодом стало відомим як Запорізький автомобільний завод (ЗАЗ). Інше виробництво, що бере початок із менонітських майстерень того ж періоду, нині відоме як Запорізький кабельний завод.

На початку ХХ століття менонітська промисловість уже стала важливою частиною економіки регіону. У поліцейському рапорті 1914 року згадуються численні підприємства – від цегельних заводів і млинів до машинобудівних і ливарних фабрик, де працювали сотні людей.

Паралельно громади створювали власну соціальну інфраструктуру. У колоніях діяли шпиталі та аптеки, адже мешканці не чекали, поки медичну допомогу забезпечить держава. Рівень організації охорони здоров’я тут був вищим, ніж у більшості сіл Російської імперії того часу.

Важливе місце посідала й освіта. У кожному менонітському селі працювала початкова школа, де дітей навчали рідною нижньонімецькою мовою, а також основам математики й природознавства. У більших колоніях згодом з’явилися центральні школи, подібні до гімназій. Завдяки цьому рівень письменності серед менонітів був значно вищим за середній у регіоні.

До початку ХХ століття менонітські колонії на запорізьких землях перетворилися на осередки розвиненої аграрної та промислової економіки.

Кінець епохи: як було знищено менонітську спільноту

Трагедія менонітської спільноти в Україні розгорталася поступово. Перші серйозні утиски почалися ще під час Першої світової війни. У Російській імперії, що воювала з Німеччиною, менонітів – як носіїв німецької мови та культури – підозрювали в нелояльності, відбирали в них майно та виселяли до Сибіру.

Після революції 1917 року становище громади різко погіршилося. Радянська влада з її політикою войовничого атеїзму та колективізації була несумісна з традиційним укладом менонітського життя. У 1920-х роках, переживши події Громадянської війни та голод, частина менонітів емігрувала – переважно до Канади та країн Латинської Америки.

Тих, хто залишився, чекали нові випробування. Колективізація зруйнувала приватні господарства – основу економіки колоній. Молитовні будинки закривали або перетворювали на склади, священнослужителів і громадських лідерів арештовували. Під час Великого терору 1937–1938 років менонітів часто звинувачували у «шпигунстві» на користь Німеччини. Масові арешти, розстріли та депортації ще більше ослабили громаду. Додатковим ударом став Голодомор 1932–1933 років, який спустошив багато колоній.

Остаточного удару завдала Друга світова війна. Після її завершення багатьох менонітів депортували до Сибіру та Казахстану як «неблагонадійних». Після 1945 року організоване менонітське життя на Запоріжжі фактично припинило існування.

Так завершилася історія спільноти, яка понад півтора століття розвивала ці землі.

Менонітська спадщина Запоріжжя

Упродовж десятиліть пам’ять про менонітів у Запоріжжі намагалися витіснити. Їхні кладовища руйнували, а надгробки використовували як будівельний матеріал. Відомо, що у 1930-х роках плити з менонітського цвинтаря замурували у фундамент колгоспної комори. Навіть Меморіал Сторіччя – семиметровий пам’ятник, встановлений у 1890 році на честь століття переселення менонітів – НКВС розібрав у 1938 році.

Попри це, матеріальні свідчення менонітської присутності в місті та його околицях збереглися. Найпомітніші з них – архітектура Верхньої Хортиці та колишніх менонітських колоній. Її легко впізнати за характерною технікою цегляної кладки – так званим фламандським муруванням. Ці будівлі поєднують західноєвропейські архітектурні традиції з ландшафтом півдня України.

Однією з найвідоміших споруд є «Замок Вальмана» – триповерхова будівля з виразними фасадами, гармонійно вписана в ландшафт балки. Її звели на кошти Катарини Вальман, дружини менонітського промисловця, яка планувала відкрити там дитячий садок.

Лише в останні десятиліття місто почало заново відкривати цю сторінку своєї історії. У 2009 році на Верхній Хортиці відкрили меморіал менонітам – три гранітні плити із силуетами чоловіка, жінки та дітей, що символізують порожнечу, яку залишила після себе знищена громада. У 2021 році також створили лапідарій – комплекс із 18 знайдених надгробних плит, серед яких ідентифікували пам’ятники лікарям, промисловцям та іншим представникам менонітської спільноти.

Сьогодні спадщина менонітів нагадує, що Запоріжжя здавна було частиною європейського культурного й економічного простору. Менонітські колоністи дали поштовх індустріалізації, поширювали нові аграрні практики та формували традиції соціальної підтримки.

Текст – Олександр Носок

---

Читайте також:

• Назад у минуле: якими були легендарні кафе радянського Запоріжжя
• Ходімо в кіно: подорож у часі культовими кінотеатрами Запоріжжя минулого
• Підприємства, що стали історією: відомі запорізькі заводи та фабрики – від розквіту до забуття

Oтримуйте нoвини швидше з дoпoмoгoю нaшoгo Telegram-кaнaлa: https://t.me/onenews_zp

Підписуйтесь нa «Перший Зaпoрізький» в Instagram!