295 діб російського полону: історія прикордонника із Запорізької області, який після полону повернувся до служби
Майстер-старшина Микола Єнакіїв служив у Бердянському прикордонному загоні. 24 лютого минулого року, під час початку повномасштабного вторгнення РФ до України, Микола був у Маріуполі. У квітні, у складі підрозділу, зміг прорватися на «Азовсталь» звідки через місяць потрапив у російський полон в якому провів 295 діб.
Про це повідомляє Державна прикордонна служба України.
Сім’я Миколи родом із Луганської області. Деякий час вони мешкали в Магаданській області, але 1989 року родина Єнакіїєвих повернулася до України. Миколі тоді було 14 років. Він закінчив школу, вивчився на електрозварювальника та відслужив строкову у війську. Вважав, що це норма для чоловіка. Після служби у Прикордонних військах Микола вирішив здійснити дитячу мрію та залишився у Бердянському прикордонному загоні за контрактом.
На службі він здійснював прикордонний контроль суден та вантажів у порту. Миколі допомагала його чотирилапа помічниця Адель, яка неодноразово виявляла наркотики та контрафактні тютюнові вироби. Чотирилапа напарниця стала улюбленим членом сім’ї, але війна розлучила їх. Микола та вся його родина сподіваються й чекають з нетерпінням на зустріч з улюбленицею.
З 2020 року у лавах Морської охорони Микола тісно поєднав професію з любов’ю до моря.
Війну зустрів в Маріуполі. Був з побратимами на різних позиціях, відбивали атаки, боролись за кожен метр. Обстріли були настільки щільні, що поховати загиблих було майже нереально, бодай у дворі багатоповерхівки. Будь-яке скупчення людей ставало мішенню ворога. Багато городян загинули, просто готуючи їжу на багатті у дворах. Місто хаотично стирали з землі разом з людьми.
«Врізалась у пам’ять загибла літня сімейна пара на тротуарі. Мабуть, шукали воду чи їжу. Не витримав, знайшов простирадло, щоб прикрити тіла. Їхні обличчя прагну забути», – зізнається Микола.
У ніч на 15 квітня 2022 року Микола у складі підрозділу прорвався на «Азовсталь». Вважає цей день другим днем народження. Адже далеко не всім вдалося пройти цей шлях і вижити.
Остання розмова з дружиною була на початку травня. Не завжди була можливість дзвонити самому, часом писали номери тим, хто міг дістатися точки зв’язку і передати сім’ї звістку. Досі пам’ятає номери телефонів багатьох рідних своїх побратимів.
16 травня розпочалася евакуація з «Азовсталі», де перебували бійці Маріупольського гарнізону. 19 травня Микола потрапив у полон.
Спочатку був табір в Оленівці, а згодом перевезли на тимчасово окуповану територію Луганської області. Про полон Микола згадує неохоче. Радий був, що у колонії дозволяли читати. Раз на кілька місяців у барак приносили мішок книжок. Переважно літературу типу «Ленін – людина-епоха», тоді як за детективами була ціла черга.
У полоні вдалось зберегти свої талісмани: алюмінієвий хрестик, ладанку та паперову іконку зі Святим Миколаєм. Хрестик на грудях Миколи – з 2014 року. Тоді в їхню частину приїхав військовий капелан і всім подарував такі хрестики. А ладанку подарувала мама. Морський прикордонник впевнений – йому допомагала віра й побратимами. На позиції, під обстрілами, Микола безліч разів перевірив: на молитву треба 30 секунд.
«Обмін став повною несподіванкою. Напередодні весь барак вишикували на перевірку і назвали декілька прізвищ. Мого не було, – згадує Микола. – Оголосили, що названих обміняють. Шосте березня, мій день народження. Чекаєш якогось дива. Сніданок, обід, вечеря… Нічого. Надія згасла. На вечірній перевірці зачитали близько 20 прізвищ. І моє! Без пояснень посадили в автівки. Згодом літак, автобус… Дорога тривала майже добу. Раптом автобус зупинився. Нам зняли пов’язки з очей і ми почули «Слава Україні!» Радість, сльози. Вдома!» – згадує Микола.
Вже на українській землі кожному вручили прапор, мобільний телефон й синю торбинку, яку всі бачать на фото з обміну. Там яблука й смаколики.
«Саме цього так хотілося в полоні!» — тепло усміхається Микола, який провів у полоні 295 діб. Весь цей час у захисника не було зв’язку із сім’єю. Це було нестерпно.
Після полону Миколи відправили до київського шпиталю, куди за добу приїхала дружина захисника. Лікування, відновлення і знову у стрій. Підтримували воїна дружина та двоє дорослих дітей.
Микола зазначає, що особливо його тягне душею до Бердянська. Усі знакові події сталися у цьому місті: зустрів кохану дружину, з якою живуть майже чверть століття, став батьком. Воїн мріє пройтися улюбленою набережною й порибалити на Азові.
Морський прикордонник упевнений у Перемозі, адже всі українці об’єднують неймовірну вмотивованість та любов до України. І в цьому коханні неймовірна сила.
Жили як на військовому полігоні: мешканка Запорізької області розповіла про життя в окупації.
Читайте також:
Oтримуйте нoвини швидше з дoпoмoгoю нaшoгo Telegram-кaнaлa: https://t.me/onenews_zp
Підписуйтесь нa «Перший Зaпoрізький» в Instagram!
0