Жінки, які будували Запоріжжя: чотири архітекторки Соцміста та повоєнної відбудови

Жінки, які будували Запоріжжя: чотири архітекторки Соцміста та повоєнної відбудови

Запоріжжя формувалося як велике індустріальне місто, а розвиток промисловості був нерозривно пов’язаний із масштабним будівництвом. Разом із ДніпроГЕСом, металургійними та іншими підприємствами тут з’являлися нові квартали, гуртожитки, громадські споруди й цілі житлові райони. Над їхнім проєктуванням працювали десятки архітекторів, серед яких були й жінки.

Їхні імена сьогодні згадують значно рідше, ніж імена колег-чоловіків. Одні проєктували житло для працівників Соцміста ще в 1930-х роках, інші після Другої світової війни долучилися до відбудови Запоріжжя.

У цьому огляді «Перший Запорізький» розповідає про архітекторок, які проєктували, розвивали та відновлювали місто.

Ольга Яфа: архітекторка Соцміста

Ольга Яфа належить до найпомітніших постатей ранньої архітектурної історії Запоріжжя. Вона приїхала до міста 1929 року, коли навколо нових промислових підприємств стрімко формувався індустріальний центр. У цей період розпочалося створення Соцміста – нового житлового району, який мав стати невіддільною частиною промислового розвитку Запоріжжя.

До його планування та забудови залучили Віктора Весніна, Георгія Орлова, Миколу Коллі, Віталія Лаврова, Ольгу Яфу та інших архітекторів. Соцмісто задумували не просто як сукупність житлових будинків, а як цілісне середовище для життя: з громадськими закладами, зеленими зонами, спортивними та дитячими майданчиками. Новий район мав забезпечити житлом працівників промислових підприємств, які будувалися та розвивалися поруч із Дніпрогесом.

Найвідомішими спорудами, пов’язаними з Яфою, стали чотири будинки-комуни на проспекті Металургів, 4, 6, 10 та 12. Їх проєктували відповідно до тогочасної концепції усуспільненого побуту: у квартирах не передбачали окремих кухонь, а мешканці мали харчуватися у спільній їдальні.

В архітектурі будинків Яфа поєднала характерні риси конструктивізму – заглиблені вікна, плоскі дахи, заокруглені об’єми сходових клітин і виступаючі балкони. Частину фасадів облицювали вірменським туфом – тим самим каменем, який використовували для машинної зали Дніпрогесу.

Яфі також приписують проєкт амбулаторного містечка, відомого сьогодні як третя міська лікарня. Комплекс вважають одним із найкращих зразків конструктивізму в Запоріжжі, хоча авторство окремих його частин залишається предметом дискусії: частина дослідників називає співавтором архітектора Лева Юрковського.

Водночас безсумнівним вважається авторство Яфи щодо гуртожитків другого кварталу за будинком культури Металургів.

Під час Другої світової війни частину споруд Соцміста зруйнували. Після війни район відновили, а окремі будинки зазнали змін у фасадах та оздобленні. Водночас основна структура історичного ансамблю збереглася.

Сьогодні багато будівель Соцміста потребують реставрації. Попри це, вони залишаються важливою частиною архітектурної спадщини Запоріжжя та формують упізнаваний образ міста, яке розбудовували разом із великим індустріальним комплексом.

Марія Латишева: неокласичний образ міста 

Марія Латишева працювала у парі зі своїм чоловіком, відомим архітектором Георгієм Вегманом, через що її особистий внесок у розвиток Запоріжжя довгий час залишався в тіні його імені. У місті вона працювала над житловою та громадською забудовою, зокрема в його центральній частині.

Однією з будівель, яку місцеві дослідники пов’язують з ім’ям Латишевої, є споруда на нинішній вулиці Валерія Лобановського, 14. Її звели 1952 року. Спочатку будівлю проєктували для обласної бібліотеки, а з кінця 1970-х років тут працює бібліотека для дітей «Юний читач». Споруда виконана в неокласичному стилі та вирізняється виразною композицією. За композиційним рішенням вона нагадує Банк Святого Духу у Ватикані.

Будівля бібліотеки «Юний читач» у Запоріжжі, архітекторка Марія Латишева
Будівля бібліотеки «Юний читач».

Латишевій також приписують авторство житлового будинку водників, зведеного в новаторському на той час стилі. Його вирізняли сміливі архітектурні форми, хоча пізніша добудова частково змінила первісний вигляд споруди.

Ці будівлі стали частиною історичної забудови центрального Запоріжжя та відображають різні етапи розвитку міської архітектури. Сьогодні вони залишаються помітними елементами архітектурного середовища міста.

Разом із Георгієм Вегманом Марія Латишева започаткувала архітектурну династію – представники наступних поколінь їхньої родини також стали архітекторами.

Обличчя головного проспекту: Есфірь Бельман

Есфірь Бельман народилася 1913 року в Харкові. У 1931 році закінчила Харківський будівельний технікум. У різні роки працювала в інститутах «Гіпромаш», «Горстройпроект» та «Укрпроектмісцепром». Була авторкою та співавторкою житлових і громадських будівель, а також проєктів планування та забудови мікрорайонів у Запоріжжі, Дніпрі, Харкові та інших містах. За роботу в роки війни та участь у повоєнній відбудові була нагороджена медалями, зокрема «За відновлення підприємств чорної металургії Півдня».

Архітекторка Есфірь Бельман
Есфірь Бельман.

У Запоріжжі ім’я Бельман передусім пов’язане з формуванням повоєнного центру міста. Вона брала участь у проєктуванні забудови проспекту від площі Запорізької до району теперішнього ТРЦ «Україна».

Бельман була співавторкою будинку-пам’ятки на проспекті Соборному, 151 – однієї з помітних споруд центральної частини міста. Восени 2023 року будівля зазнала пошкоджень унаслідок російського ракетного удару. Після атаки її відновили, зберігши історичний вигляд та архітектурні елементи.

Будинок на проспекті Соборному, 151, архітекторка Есфірь Бельман
Будинок на проспекті Соборному, 151.
Фото: Акцент

До її професійного доробку також належить робота над будівлею міської ради, яка свого часу була будівельним технікумом, а також двома будинками-«близнюками» на проспекті Соборному, 193 та 234. Ці споруди запоріжці називають «воротами міста». Бельман здійснювала авторський нагляд за їхнім будівництвом і стежила за дотриманням проєктних рішень.

Пізній період творчості Бельман пов’язаний із переходом до другого модернізму. Разом із Георгієм Вегманом вона спроєктувала мікрорайон 100/101 – два укрупнені квартали між вулицями Перемоги та Патріотичною, розділені Алеєю троянд. Її створення стало продовженням і переосмисленням традиції озеленених громадських просторів, характерної для архітектури Запоріжжя 1930-х років.

Довгий час професійний доробок Бельман залишався в тіні її співавтора Георгія Вегмана. Лише останніми роками дослідники почали окремо говорити про її внесок у формування архітектурного образу Запоріжжя. Зокрема, її діяльності присвячують тематичні лекції в Музеї архітектури Запоріжжя.

Лідія Дмітрієвська: архітекторка повоєнної відбудови

Лідія Дмітрієвська прибула до Запоріжжя наприкінці 1943 року, після звільнення лівобережної частини міста від нацистської окупації. Правобережжя на той час ще залишалося під контролем німецьких військ.

Перед архітекторами постало значною мірою зруйноване місто. Довоєнні креслення та плани забудови були втрачені, вивезені або знищені, тому працювати доводилося без повного комплекту проєктної документації. Дмітрієвська організувала натуральні обміри зруйнованих і пошкоджених споруд, щоб відновити дані про габарити будівель, вулиць та кварталів.

Про масштаб цієї роботи згадує архітектор Павло Огурцов в автобіографічній книзі. Він називає Дмітрієвську головною архітекторкою генерального плану міста. За його спогадами, вона працювала з копією генплану, особисто об’їжджала Запоріжжя, оглядала Соцмісто, Вознесенку, промислові райони та околиці.

Дмітрієвська фактично керувала містобудівною роботою в перші повоєнні роки – до 1949-го, коли затвердили перший післявоєнний генеральний план Запоріжжя. Згодом вона продовжувала працювати над будівельною документацією для міста аж до 1950-х років.

Архітекторка Лідія Дмітрієвська працювала над відбудовою Запоріжжя
Лідія Дмітрієвська працювала над відбудовою Запоріжжя.
Фото: Запорізька Спадщина

Її робота не обмежувалася відновленням зруйнованих будівель. Після війни Запоріжжя було неможливо просто відтворити в довоєнному вигляді: промисловість потребувала відбудови, значна частина житлового фонду була знищена, а тисячі мешканців потребували нового житла. Тому перед архітекторами стояло подвійне завдання – відновити втрачене й водночас сформувати нове міське середовище.

У цей період архітектура Запоріжжя поступово змінювалася: від неокласичної орієнтації, характерної для перших повоєнних кварталів, місто згодом переходило до модерністських підходів, які визначили розвиток великих житлових масивів.

Робота Дмітрієвської у відбудові Шостого селища та інших повоєнних районів стала важливою частиною цього процесу. Вона працювала із Запоріжжям у момент, коли місто потрібно було одночасно відновлювати з руїн і фактично проєктувати заново.

Пам’ять, яку зберігають будівлі

Ольга Яфа, Марія Латишева, Есфірь Бельман і Лідія Дмітрієвська працювали в різні періоди та над різними частинами Запоріжжя – від конструктивістських кварталів Соцміста до неокласичних ансамблів центральної частини міста й повоєнної відбудови. Їхня робота охоплювала житлові будинки, громадські споруди, квартали та містобудівні проєкти, які визначили вигляд Запоріжжя на десятиліття.

Їхні імена часто залишалися в тіні чоловіків-архітекторів і керівників проєктів, із якими вони працювали. Водночас збережені будівлі, квартали, генеральні плани та архівні документи дають змогу побачити внесок кожної з них у формування міського середовища.

Сьогодні будинки, спроєктовані за їхньої участі, залишаються частиною повсякденного Запоріжжя. Їхнє збереження – це не лише питання архітектурної спадщини, а й можливість повернути в історію міста імена жінок, які брали участь у його проєктуванні, відбудові та розвитку.


Читайте також:

Oтримуйте нoвини швидше з дoпoмoгoю нaшoгo Telegram-кaнaлa: https://t.me/onenews_zp

Підписуйтесь нa «Перший Зaпoрізький» в Instagram!

0