
Зачистка інформаційного простору: як Росія знищила українські медіа на окупованій території Запорізької області
З початку повномасштабного вторгнення російські окупанти розуміли значення вільної преси, а тому після ракетних ударів по військовим об’єктам, фізичного захоплення населених пунктів та арештів лідерів місцевого самоврядування прийшли до журналістів.
«Перший Запорізький» розповідає, як країна-агресор менш ніж за рік за допомогою викрадень, погроз і переслідувань зачистила інформаційний простір окупованої території області і зробила незалежну проукраїнську журналістику в окупації небезпечною для життя справою.
Від березня 2022 року 67% території Запорізької області перебуває у тимчасовій окупації. Під контролем військ РФ такі міста обласного значення, як Мелітополь (довоєнна кількість населення – 150 тисяч), Бердянськ (понад 100 тисяч), місто-супутник Запорізької АЕС Енергодар (50 тисяч), районні центри Пологи, Василівка та інші населені пункти.
За короткий період у захоплених містах нашої області російські окупанти зупинили діяльність усіх телерадіомовників, а також друкованих видань та онлайн-медіа.
Розмаїтий інформаційний простір з великою аудиторією серед жителів Запорізької області озброєним загарбникам вдалося перетворити у пустелю. Після чого, користуючись цим вакуумом, створити власну потужну пропагандистську машину, щоб поширювати проросійські наративи.
Взяли під свій контроль мовлення, інтернет та зв’язок
В окупованих містах Запорізької області події розвивалися дуже швидко. Після ракетних ударів по місцевому аеродрому та локальних боїв за місто, 26 лютого російські війська окупували Мелітополь – друге за розміром місто регіону, яке після псевдореферендуму виконує роль «столиці» Запорізької області у складі Російської Федерації. Вже 28 лютого російські війська захопили телевежу і зупинили українське мовлення, а за тиждень з допомогою власного обладнання розпочали трансляцію російських телеканалів. 13 березня голова окупаційної адміністрації Мелітополя Галина Данильченко заявила про «гострий дефіцит правдивої інформації» і закликала жителів міста переналаштовувати свої телеприймачі на цифрове мовлення російських телеканалів.
За деякий час росіяни взяли під свій контроль місцевих інтернет-провайдерів, яким певний час після окупації ще вдавалося забезпечували послугами захоплені населені пункти Запорізької області. Компанія «Просто» та «Медіана» – найбільші провайдери Василівського та Мелітопольского районів – публічно повідомили про захоплення свого обладнання. Тепер підключити російський домашній інтернет можливо тільки за наявності паспорта РФ. Втім, навіть, через 16 місяців після окупації «націоналізований» домашній інтернет нерідко працює з перебоями. Скористатися українськими сервісами (приміром, банківськими додатками) без VPN неможливо.
Робота українських мобільних операторів також недоступна. Для зв’язку з рідними жителям тимчасово окупованої території необхідні російські сім-картки.
Поступово загарбники заглушили українські мовники та зв’язок на всій окупованій території та запустили в ефір близько 30 російських телеканалів і радіостанцій (зокрема, власний телеканал у Мелітополі та дві радіостанції у Мелітополі та Бердянську), а також створили власні друковані видання та мережу антиукраїнських телеграм-каналів.
«РІА-Мелітополь»: викрали батька редакторки, щоб отримати доступ до найпопулярнішого сайту міста
У перші дні вторгнення ніхто не вийшов зустрічати «освободителей» з квітами. Навпаки – небайдужі жителі окупованих міст почали виходити на масові протести. Кадри зі сміливими жителями Мелітополя, Бердянська, Енергодара, Токмака, які голіруч виступали проти озброєних військових РФ, облетіли весь світ. Мирні патріотичні акції продовжувалися декілька тижнів, допоки росіяни не почали зі зброєю розганяти та затримувати протестувальників. Увесь цей час місцеві журналісти продовжували висвітлювати події у рідних містах.

Фото: Мелітопольська міська рада
«Весь час думала: як мені більше розповісти про те, що відбувається. Щоб весь світ дізнався про те, що до нас прийшла війна. Тому що бачила, що вони (російські військові, – прим. ред.) дуже швидко просуваються. Думала: може, ніхто і не знає, що відбувається? Моє завдання було інформувати про те, що робиться, розповідати про те, що нам потрібна допомога, – згадувала відома мелітопольська журналістка, колишня головна редакторка найпопулярнішого місцевого онлайн-медіа «РІА-Мелітополь» Світлана Залізецька. – Оскільки сайт «ддосили» (піддавали DDOS-атакам – кібератакам на потужності сайту, щоб зробити його недоступним користувачам, – прим. ред.), ми намагалися вийти в ефір через соцмережі і telegram-канал. Всією командою намагалися розказати людям про те, що відбувається у Мелітополі».
Найпопулярніші медіаресурси окупованої території Запорізької області та їхні співробітники одразу опинилися в полі зору російських військових та окупаційної адміністрації. З допомогою колаборантів проінформовані окупати зі зброєю приходили у редакції, а потім і додому до журналістів, звідки забирали їх на «розмови». Пропонувалося лише два варіанти: або перейти працювати на ворога, або задля власної безпеки припинити журналістську діяльність.
11 березня 2022 року російські військові відвезли Світлану Залізецьку на таку «профілактичну» бесіду. Під час зустрічі голова окупаційної адміністрації Мелітополя, місцева колаборантка Галина Данильченко настійливо радила журналістці співпрацю і обіцяла успішну кар’єру «аж до Москви». Світлана відмовилася.

Фото: Слідство.Інфо
Того ж дня у Мелітополі рашисти затримали і відвезли у невідомому напрямку міського голову Івана Федорова, який також відмовився від співпраці (у полоні росіян мер провів шість днів, після розголосу його обміняли на дев’ятьох російських солдатів-строковиків, – прим. ред.). Редакторка «РІА-Мелітополь» вирішила не чекати свого затримання, а тому під чужим іменем під виглядом медика на кареті «швидкої» допомоги виїхала на підконтрольну Україні територію.
23 березня близько 7 ранку до будинку Світлани приїхали з обшуком. На той момент її вже не було у місті.
«У будинку перебували мої батьки-пенсіонери – мати та батько. Окупанти приїхали втрьох. Один був у цивільному та двоє військових з автоматами. У будинку перевернули все догори дриґом. Знайшли документи – карту поляка (документ, який підтверджує приналежність іноземця до польського народу. Однак не означає надання йому польського громадянства, – прим. ред.). Почали питати про родичів, забрали телефони. Мого 75-річного батька, Залізецького Йосипа Станіславовича, відвезли у невідомому напрямку. Телефони батьків забрали. Я розцінюю такі дії окупаційних сил Російської Федерації, як тероризм. Взявши в заручники мого старого батька, вони намагаються досягти співпраці або вимагатимуть зупинити роботу сайту. Він переніс інсульт, мама пережила великий інфаркт із зупинкою серця. Якщо з моїми батьками щось трапиться, то це буде на совісті окупантів», – пост такого змісту у день викрадення батька Світлана Залізецька написала на своїй сторінці та звернулася по допомогу до колег-журналістів та міжнародних організацій.
Завдяки активному розголосу через три доби ввечері, 25 березня, Йосипа Залізецького відпустили додому. Журналістка відмовилася повертатися у рідне місто, де її вочевидь чекало затримання, і не погодилася віддати представникам РФ доступ до сайту «РІА-Мелітополь».

Фото: Facebook
«Мені висунули вимогу: написати на своїй сторінці у Faceboo заяву про передачу управління сайтом «РІА-Мелітополь» третім особам. Після публікації заяви тата пізно ввечері відпустили, – поділилася Світлана Залізецька. – Я не є редактором сайту, не маю до нього відношення і нічого про Мелітополь не пишу. Я відреклася від свого імені, щоб ще раз побачити батька. Сподіваюся, ще зможу це зробити».
Замість «Азовської хвилі» – «Свободный Бердянск»: як рашисти «націоналізували» найбільший медіахолдинг Азовського узбережжя
8 березня 2022 року в окупованому Бердянську, де з перших днів російської окупації не зупинялися масові патріотичні акції, озброєні російські військові захопили місцевий холдинг «ПРО100». У структуру найбільшої медіакомпанії регіону входили телеканал «ЮГ», радіостанція «Азовська хвиля», газета «Приморские ведомости», «Бердянские ведомости», «Бердянск деловой» та «Ведомости ЮГа», а також онлайн-медіа pro.berdyansk.biz та pro.primorsk.biz.

Фото: Приморка.City
Окупанти майже весь день утримували і схиляли до співпраці журналістів – близько півсотні співробітників, які прийшли до редакції, щоб зробити планування на найближчі дні та привітати жінок з 8 березня. Деяких медівників побили. Не дивлячись на погрози, колектив холдингу відмовився працювати з ворогом. Редакція зупинили діяльність своїх медіа, наступного дня усі працівники звільнилися.

Праворуч – повідомлення сайту «Бердянськ 24» про захоплення медіахолдингу «ПРО100»
«Представники Росії зайняли приміщення теле- радіостанції, керівництво якої відмовилося вести діалог і, порушуючи журналістську етику, дезінформувало місцеве населення про справжній стан справ у Бердянському районі», – так російська пропаганда виправдовувала захоплення медіахолдингу.
Обережно, російська пропаганда!
Хоча окупантам не вдалося отримати доступ до існуючих онлайн-майданчиків, вони отримали контроль над дороговартісним обладнанням двох міських телеканалів: вищезгаданого «ТРК «ЮГ» та комунального «ТБ-Бердянськ», потужностями місцевої типографії тощо.
У день захоплення медіагрупи, 8 березня, з допомогою власних технічних спеціалістів на частотах «Азовської хвилі» (106 FM) запустили пропагандистське радіо «Свободный Бердянск», яке до сьогодні на потужностях холдингу продовжує поширювати антиукраїнські пропагандистські меседжі та дезінформацію.
За два тижні псевдомер Бердянська, колаборант Олександр Сауленко заявив про запуск мовлення 23 російських телеканалів та трьох радіостанції – «для отримання актуальної та правдивої інформації».
Обережно, російська пропаганда!
Домен популярного регіонального сайту PRO.berdyansk.biz , а також його сторінки у Facebook та Instagram не працюють. Робота іншого онлайн-медіа холдингу – PRO.primorsk.biz також зупинилася. Остання новина, що вийшла 4 березня, говорила про те, що всі новини через технічні обмеження будуть публікувати на сторінках у соціальних мережах редакції. Але Facebook та Instagram з того часу не оновлювали.
Іншому бердянському виданню – Приморка.City (спільний проєкт команд видань «Південна зоря» та «Приморские ведомости», – прим. ред.) – вдалося уникнути закриття. Після релокації команда онлайн-медіа продовжує розповідати про життя Бердянська та Приморська Запорізької області в окупації.
Також продовжує, щоправда, на мінімальних потужностях, працювати ще одне місцеве онлайн-медіа «Бердянськ 24», публікуючи одну-дві новини на день.
«Мелітопольські відомості»: озброєнні окупанти викрали всю редакцію
21 березня 2022 року російські загарбники прийшли додому до родини власника та журналістів місцевого медіахолдингу «МВ-Холдинг», редакція якого з початку повномасштабного російського вторгнення займала проукраїнську позицію, постійно була на зв’язку з читачами та продовжувала висвітлювати події, що відбувалися у Мелітополі та регіоні.

Озброєні люди затримали і відвезли на «співбесіду» власника холдингу та видавця Михайла Кумока та членів його родини (дружину Віру Кумок та доньку Тетяну Кумок, яка, як активістка та небайдужа громадянка, розповідала про події в окупації в ефірі українських телеканалів), випускаючого редактора газети «Мелітопольські відомості» Євгенію Борян, а також журналістів Юлію Ольховську і Любов Чайку.
«Окупанти приїхали по мене близько п’ятої ранку. Ми живемо у передмісті в приватному будинку. Вони зайшли у двір, гучно постукали у двері. Я відчинила, побачила озброєних людей і все зрозуміла. Вони були ввічливі, ніхто не погрожував. Запевняли, що хочуть «только поговорить». Зайшли до будинку, попросили віддати всі наявні карти пам’яті. У телефоні чоловіка знайшли «ідеологічно неправильну» картинку, попросили видалити. У їхньому супроводі я вийшла з двору, ми сіли в білий мікроавтобус без розпізнавальних знаків і поїхали в редакцію, – розповідала Юлія Ольховська, додавши, що на той момент росіяни вже вдерлися до офісу, всередині були помітні сліди обшуків. – Приблизно до 11 години ми спілкувалися. Мене фізично не чіпали і не погрожували. Переконували співпрацювати. Обіцяли можливість «об’єктивно висвітлювати реальність», «рассказывать людям правду»… Звісно, й мови не було, щоб погодитися».
Того ж дня після «профілактичних» розмов усіх затриманих працівників холдингу відпустили. Ніхто з них не пішов на співпрацю з ворогом. Михайло Кумок одразу прийняв рішення на час окупації зупинити роботу всього холдингу. Про це редакція повідомила на своїх майданчиках. Сайт mv.org.ua вимкнули.
На той момент приміщення, розташоване поруч з міською радою, обладнання та потужності холдингу вже було захоплено окупаційною адміністрацією.
«Працювати і писати, як хотіли окупанти, ми не могли. Партизанити з підпілля не було можливості, бо ми всі лишалися на окупованій території, а росіяни знали, де ми всі живемо. Тому керівництво вирішило не наражати на небезпеку співробітників і прийняло рішення взагалі про припинення роботи своїх медіа, – розповіла Ольховська.

Фото: Facebook Михайла Кумока
«Їх цікавило два напрямки. З одного боку, їм хотілося б, щоб наш сайт не називав окупантів «окупантами» і втратив свою українську спрямованість. Також вони хотіли, щоб наша друкарня відновила роботу, щоб наші газети, які мають репутацію, були лояльними до них. Але я їм пояснив, що 30 років я не для того створював незалежне ЗМІ, щоб зараз дати їм команду, яка суперечить тому, що я говорив 30 років, – розповів Михайло Кумок.

На початку квітня в окупованому Мелітополя поширювали пропагандистську листівку під виглядом видання «Мелитопольские ведомости». Перший випуск газети з портретом голови окупаційної адміністрації Галини Данильченко датований 21–27 березня 2022 року і містить антиукраїнські повідомлення. Редакція холдингу не має відношення до цього та наступних видань видання під брендом «МВ».
Після зустрічі з окупантами Михайло разом з родиною деякий час жив на дачі під Мелітополем. Коли у місті почали готуватися до псевдореферендуму, вирішив евакуюватися. Разом з родиною йому вдалося виїхати через Крим та Грузію на історичну батьківщину – в Ізраїль, громадянами якого вони є.
«Після звільнення Мелітополя планую повернутися, щоб брати участь у поновленні роботи медіахолдингу «МВ», якому віддав понад тридцять років і яким пишаюся. Пишаюся тим, що ніхто зі співробітників не став співпрацювати з окупантами, хоча пропозиції були. Після звільнення Мелітополя планую жити та працювати на дві країни», – на своїй сторінці у Facebook після багатомісячного затишшя видавець розказав про обставини свого виїзду. Зараз він разом з родиною проживає у місті Наарія і продовжує підтримувати Україну.
Юлія Ольховська також виїхала на підконтрольну територію України і зараз продовжує журналістські роботу у іншому медіа.
Після виїзду власників та журналістів редакції з Мелітополя сайт mv.org.ua, а також його сторінка у Facebook та канал уTelegram продовжують працювати (окрім сторінки у Instagram).
«Наше місто – Токмак»: у типографії газети облаштували гуртожиток для військових
21 березня, близько 22:00, російські силовики прийшли додому до редактора районної газети «Наше місто – Токмак» Віталія Голода. Оскільки на той момент журналіста вже не було у місті, рашисти виламали двері, перевернули все догори дригом, зокрема, забрали системний блок комп’ютера і всі особисті документи. Про обшук Віталій дізнався від сусідів.
Журналіст, як і чимало проукраїнських жителів Токмака, щодня з 28 лютого брав участь у мітингах против окупації, а потім публікував фото- і відео звіти про мітинги на майданчиках свого ЗМІ у соціальних мережах. Патріотичну діяльність не могли не помітити окупанти, а тому була реальна загроза затримання та ув’язнення.

Фото: НСЖУ
«На жаль, виявилось, що достатньо колаборантів у Токмаку. Вони зрадили наше місто. Зрадили всіх нас. Окупанти шукали мене, та й багатьох людей почали шукати після наших мітингів проти російської окупації. Сусіди мені сказали, що п’ятеро людей у чорній формі прийшли до мого дому. Ломом виламали двері», – поділився чоловік.
В той же час в редакції окупанти забрали комп’ютери, принтери і, навіть, електрочайник. За наявною інформацією, друкарню у Токмаку росіяни використовували не за призначенням, а як гуртожиток для проживання.

Фото: НСЖУ
Двоє старших синів Віталія навчаються у Києві, разом з ними 24 лютого була і його дружина. Віталій до середини березня залишався у Токмаку разом з молодшим сином, вирішив виїжджати з окупованого міста, щоб не наражати його на небезпеку.
Як пізніше стало відомо, у день обшуку у Віталія, але раніше, російські окупанти викрали місцеву депутатку, а потім приїхали і за журналістом.
Газета «Наше місто – Токмак» зараз не виходить друком (останній номер газети – від 24 лютого 2022 року), сайт та соціальні мережі нерегулярно, але наповнюються новинами. Після вимушеної релокації до столиці Віталій Голод працює журналістом всеукраїнського медіа.
Звинувачують у «тероризмі»: нове викрадення журналістки у Мелітополі
Останній відомий на сьогодні випадок затримання журналістів в окупованому Мелітополі зафіксований на початку травня. До цього майже рік вже не було подібних випадків. Перестало виходити на зв’язок подружжя-пенсіонерів Левченків – журналістка Ірина та її чоловік Олександр.
Ірина Левченко багато років працювала журналісткою відомих видань – як місцевих, так і національних. Зокрема, була кореспонденткою газети «Индустриальное Запорожье» та всеукраїнського тижневика «Факты и комментарии». Два роки тому Ірина за станом здоров’я зупинила журналістську діяльність і вийшла на пенсію. Її чоловік Олександр працював на одному з місцевих заводів, але також вийшов на пенсію і не працював, маючи проблеми із здоров’ям. За словами сестри Ірини Олени Руденко, після окупації її родичі залишилися в Мелітополі, бо сподівалися, що парі пенсіонерів, яка не ходить на роботу і ні з ким не спілкується, в окупованому місті нічого не має загрожувати. І, певна річ, чекали якнайшвидшої деокупації.

Фото: МИГ
Через те, що у Мелітополі у Левченків не лишилося родичів, лише через два тижні вдалося з’ясувати, що їх затримала російська окупаційна влада. Як повідомили у Запорізькій обласній організації Національної спілки журналістів України, арештовану пару утримували в нелюдських умовах в одній з місцевих катівень, змушували спати на холодній підлозі, майже без їжі, піддавали фізичним та моральним тортурам. За наявною інформацію, росіяни нібито висувають парі надумані звинувачення в тероризмі (традиційна міра покарання від окупаційної «влади» для патріотичних жителів, – прим. ред.) і збираються судити. Вже понад місяць жодної інформації про місцеперебування та стан здоров’я родини немає.
Тривалий час не було відомо, навіть, за яких обставин затримали Ірину. Лише нещодавно стало відомо від очевидців, що викрадення відбулося не вдома, а на вулиці.
Як розповіла у Центрі солідарності журналістів вже згадана вище колишня редакторка сайту «РІА-Мелітополь» Світлана Залізецька, батько якої також побував у російському полоні, у таких випадках важливо, щоб рідні затриманих написали заяву до місцевих окупаційних «владних» органів, зокрема, так званої «прокуратури по громадським справам». За таких умов можливо, що проросійська адміністрація підтвердить затримання та надасть мінімальну інформацію щодо обставин та причин арешту. Втім, рідних Ірини Левченко у Мелітополі та Мелітопольському районі не лишилось, а сміливих знайомих, які б в умовах окупації були б готові звернутися з відповідним запитом, зважаючи на звинувачення у тероризмі, наразі немає. Відтак доля Ірина та Олександра Левченків залишається невідомою.
Колеги і рідні Ірини написали заяви до українських правоохоронних органів і сподіваються, що суспільний розголос допоможе звільнити їх з полону.
***
Після повної зачистки інформаційного простору російські загарбники з використанням захопленого обладнання медіакомпаній та, навіть, популярних серед місцевих жителів брендів газет почали будувати власну потужну пропагандистську машину, щоб під виглядом нібито незалежних місцевих ЗМІ поширювати антиукраїнські наративи. Більш детально про це – у другій частині цього матеріалу, яка буде опублікована найближчим часом.
Ця публікація була підготовлена в рамках проекту IWPR “Голоси України: Захист передової”, що фінансується ЮНЕСКО. Автори несуть відповідальність за вибір і представлення фактів, що містяться в цьому матеріалі, а також за висловлені в ньому думки, які не обов’язково належать ЮНЕСКО та не накладають на Організацію жодних зобов’язань.
This publication was prepared under IWPR’s Ukraine Voices: Protecting the Frontline project funded by UNESCO. The authors are responsible for the choice and the presentation of the facts contained in this discussion and for the opinions expressed therein, which are not necessarily those of UNESCO and do not commit the Organization.
0